ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/509/21 Справа № 186/1141/20 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К. В. Суддя у 2-й інстанції - Джерелейко О. Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року                                                         м. Дніпро

       Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді        Джерелейко О.Є.,

суддів        Піскун О.П., Онушко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання         Нечепуренко А.Ю.,

прокурора         Тучі С.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12020040380000272 за апеляційною скаргою прокурора Першотравенського відділу Павлоградської місцевої прокуратури, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2020 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Першотравенськ Дніпропетровської області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:

- 04.06.2010 року Павлоградським міським судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.115 КК України до 13 років позбавлення волі. Звільнений 19.11.2018 року умовно-достроково на невідбутий строк 2 роки 2 місяці,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік без позбавлення права керувати транспортними засобами; на підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 04.06.2010 року, та остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки 4 місяці без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що обвинувачений раніше судимий вироком Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 04.06.2010 року за ч.1 ст.115 КК України до 13 років позбавлення волі, 19.11.2018 року звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 2 роки 2 місяці. Нове кримінальне правопорушення ОСОБА_1 вчинив в період невідбутої частини покарання.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції хоч і призначив остаточне покарання за сукупністю вироків, із застосуванням ст.71 КК України, однак, в порушення вимог кримінального закону, звільнив засудженого від його відбування на підставі ст.75 КК України.

Також судом при призначенні ОСОБА_1 покарання не було належним чином враховано особу обвинуваченого, оскільки судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 в період невідбутого покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є нетяжким злочином.

Вироком Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік; на підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Павлоградського міського суду Дніпропетровської області від 04.06.2010 року, та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки 4 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік; на підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбуття покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 рік та покладанням певних обов`язків, передбачених ст.76 КК України; також вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_1 27.06.2020 року приблизно о 19.30 годин, маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії «В», керуючи технічно справним автомобілем марки MERCEDES-BENZ 200D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі запису до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 25.01.2020 р., у світлий час доби рухався по вул. Першотравнева, 1ж с. Миколаївка Петропавлівського району у напрямку до м. Першотравенськ Дніпропетровської області. В салоні вказаного автомобіля, на передньому пасажирському сидінні знаходився ОСОБА_2 .

Під час руху водій автомобіля марки MERCEDES-BENZ 200D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не прийняв заходи безпеки, не впевнившись у безпеці для руху, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, з якою він мав би можливість виконувати всі необхідні дії по керуванню автомобілем, які б забезпечували безпеку всіх учасників дорожнього руху, внаслідок чого водій стратив контроль над керуванням автомобілем марки MERCEDES-BENZ 200D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті чого допустив виїзд за межі проїзної частини з послідуючим наїздом на нерухому перешкоду (бетонний паркан).

Своїми діями водій ОСОБА_1 грубо порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху, в якому вказано:

- п. 12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 19/104-9/2/979 від 19.08.2020 року при заданому механізмі події, дії водія автомобіля марки MERCEDES-BENZ 200D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Невиконання вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху України призвело до даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому середньої третини правої великогомілкової кістки та забою грудної клітини справа.

Виявлені тілесні ушкодження могли утворитися від дії твердих предметів з місця прикладання діючої сили у вищезазначеної області та такими предметами могли бути виступаючі частини всередині салону автомобіля при зіткненні його з перешкодою.

За своїм характером виявлені тілесні ушкодження відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, термін зростання кісткової тканини більше 21 діб.

Кримінальне провадження розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка підтримала вимоги апеляційної скарги прокурора частково, обвинуваченого, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частинами першою та другою статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Згідно із частиною 3 статті 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Основною умовою застосування такого судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження як події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні за обставин, викладених в обвинувальному акті, так і виду та розміру завданої шкоди, що згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України входить до предмету доказування у кримінальному провадженні.

Суд зобов`язаний з`ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз`яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У разі, якщо будь-яка з наведених обставин заперечується учасниками судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а спрощена процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, застосована бути не може.

Цих вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції не дотримався.

Відповідно до матеріалів провадження і технічного запису судового засідання від 13.11.2020 року суд першої інстанції встановив особу обвинуваченого ОСОБА_1 , який повідомив, що він в повному обсязі визнає себе винним, а тому, у зв`язку із позицією обвинуваченого, суд поставив на розгляд питання щодо дослідження доказів.

Прокурором було запропоновано розглянути кримінальне провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, а саме допитати обвинуваченого, потерпілого, дослідити документи, що стосуються анкетних даних обвинуваченого, витрат пов`язаних із проведенням експертиз та речових доказів.

Потерпілий ОСОБА_2 та обвинувачений ОСОБА_1 погодились щодо такого порядку розгляду справи, разом з цим їм не було роз`яснено судом зміст ч. 3 ст. 349 КПК України, а обвинуваченому ще не було роз`яснено наслідки застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України, що призвело до істотного обмеження процесуальних прав обвинуваченого.

Надалі, без визнання судом недоцільним дослідження доказів, оскільки рішення суду щодо розгляду кримінального провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України ухвалено не було, суд першої інстанції вислухав обвинуваченого та потерпілого щодо обставин кримінального правопорушення, дослідив докази надані стороною обвинувачення та перейшов до судових дебатів.

На переконання апеляційного суду, наведене не може свідчити про належне виконання судом першої інстанції положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Допущені порушення кримінального процесуального закону, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що розгляд провадження судом першої інстанції відбувався за скороченою процедурою, без дослідження усіх доказів, позбавлений можливості усунути допущені судом порушення, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та винести нове рішення.

Згідно з вимогами п.3 ч.1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Частиною 1 статті 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України. Колегія суддів вважає, що такими загальними засадами кримінального провадження у цьому випадку є верховенство права та законність, дотримання яких не було забезпечено судом під час розгляду кримінального провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги прокурора, у зв`язку з допущенням судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з урахуванням загальних засад кримінального провадження і з метою забезпечення права обвинуваченого на захист, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню відповідно до ч.2 ст.404 КПК України, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

При новому судовому розгляді необхідно усунути порушення вимог кримінального процесуального закону, які стали підставами для скасування вироку суду та призначення нового судового розгляду, перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, дати на них вичерпну відповідь, дотримуючись вимог статей 2, 7, 8, 9, 17 КПК України, ст.62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в залежності від встановленого постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у разі ж доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, призначене покарання із застосуванням ст.75 КК України вважати м`яким.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Першотравенського відділу Павлоградської місцевої прокуратури, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2020 року – задовольнити частково.

Вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1 - скасувати, призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

_____________                                _________                         __________

О.Є. Джерелейко                         О.П. Піскун Н.М. Онушко