Справа № 2-658/2010 р.

                                                            Р І Ш Е Н Н Я

                                                І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 травня 2010 року  Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

в складі:                       головуючого                       судді Зеленської В.І.

                                      при секретарі                               Кондратюк Л.О.                                      

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Славута цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,    

                                                           в с т а н о в и в.

    ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування житлом – частиною будинку АДРЕСА_2.

    В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 позов підтримав і пояснив, що відповідно до договору дарування частини будинку 24.07.2006 року ОСОБА_1 належить 54/100 частин житлового будинку в АДРЕСА_2. З моменту придбання у вказану квартиру з її згоди вселились її син – ОСОБА_3 з дружиною ОСОБА_2 та двома малолітніми дітьми. 20 жовтня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розлучились, а отже відповідача перестала бути членом її сімї і виїхала на постійне проживання у квартиру АДРЕСА_1. Оскільки позивачка самостійно сплачує за комунальні послуги. має намір на власний розсуд розпорядитися належним їй житлом, просить визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірним житлом.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала і пояснила, що за спільні кошти її батьків та ОСОБА_1 у 2006 році було куплено 54/100 частин будинку АДРЕСА_2 та оформлено договір дарування в користь ОСОБА_1 з метою зберегти право на отримання комунальної квартири. У 2006 році вона з ОСОБА_3, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, спільними коштами та зусиллями здійснили ремонт у спірному житлі та разом з двома малолітніми дітьми вселилися в означений будинок. Після розірвання шлюбу в судовому порядку у жовтні 2008 року вона залишилась з дітьми проживати у спірному будинку, так як іншого житла не має. Проте, у грудні 2008 року ОСОБА_3 влаштував сварку, побив її і з того часу вона змушена тимчасово проживати у найманому житлі в АДРЕСА_1. Оскільки вона з дітьми вселилась у спірну квартиру за згодою власника ОСОБА_1, іншого житла вона та двоє малолітніх дітей, які проживають разом з нею у найманому житлі, не має, просить в задоволенні позову відмовити.

    Судом залучено до участі у справі в якості зацікавленої особи орган опіки та піклування Славутської міської ради у зв’язку з тим, що розгляд даної справи впливає на права та законні інтереси неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3

Органом опіки та піклування  надано висновок про недоцільність визнання такими, що втратили право користування житлом в АДРЕСА_2, неповнолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши письмові докази, суд знаходить, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування 29.07.2006 року ОСОБА_1 набула у власність 54/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_2 (а.с.5, 6).

Відповідачка ОСОБА_2 разом з чоловіком – ОСОБА_3 та двома малолітніми дітьми вселилася в означену частину будинку у 2006 році як члени сімї власника і з її згоди, що стверджується довідкою з місця проживання (а.с.9).

Означену обставину сторони визнали в судовому засіданні.

Отже, відповідно до ст.. 161 ЖК України відповідачка ОСОБА_2 набула право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_2. Іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було.

Як вбачається з рішення суду від 20.10.2008 року, яке набрало чинності, ОСОБА_2 розірвала шлюб з ОСОБА_3 (а.с.10).

Однак, відповідно до ст.. 156 Житлового кодексу України припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів його сімї права користування займаним приміщенням. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сімї власник жилого будинку має відповідно до ст.. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ст.. 116 ч. 1 цього Кодексу. Судом не встановлено підстав для виселення відповідачки ОСОБА_2

Позивач посилається на ст.. 167 ЖК України як на підставу визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Однак, означена норма регулює відносини найму жилого приміщення в будинку, що належить громадянинові на праві приватної  власності. В даному разі позивачем не доведено факт укладення з відповідачкою ОСОБА_2 договору найму жилого приміщення в будинку, що належить позивачу.

Крім цього, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 іншого житла не має, тимчасово проживає разом з двома малолітніми дітьми (а.с.22, 23) у чужому житлі за згодою власника, вибула із спірного житла та не проживає в ньому з поважних причин, оскільки представник позивача ОСОБА_3 побив її і створив умови, неможливі для спільного проживання, що стверджується показами свідка ОСОБА_7

Відповідно до ст.. 29 ч. 4 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла віку 10 років, може бути місце проживання її батьків або одного з них.

Сторони визнали, що місцем проживання малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3  є місце проживання їх матері і в даний час вони зареєстровані у спірному будинку, але фактично проживають з відповідачкою у чужому житлі. Тому суд не бере до уваги пояснення представника позивача про те, що позивач не заявляє позовних вимог про визнання дітей такими, що втратили право користування житлом, а отже малолітні діти залишаться зареєстрованими у спірному будинку.

Разом з цим, суд враховує, що відповідно до ст.. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її житлових прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини. Відповідно до ст.. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сімї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником .

Орган опіки та піклування Славутської міської ради вважає недоцільним визнавати такими, що втратили право користування житлом в АДРЕСА_2, малолітніх  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3

На підставі наведеного суд знаходить позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими, а отже в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст..ст. .  8, 10, 14, 18, 88, 209, 213-215 ЦПК України,  ст..ст. 167, 191 ЖК України,  суд

                                                                         в и р і ш и в .

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом  .

Протягом десяти днів з моменту проголошення рішення суду сторони можуть подати заяву про його апеляційне оскарження   та протягом наступних двадцяти днів подати апеляційну скаргу на рішення суду в апеляційний суд Хмельницької області через Славутський міськрайонний суд.  

                                                                                                            Суддя    

                                                                в с т а н о в и в.

      Закрите акціонерне товариство «Славутський комбінат «Будфарфор» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6  про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням в гуртожитку, зокрема, квартирою АДРЕСА_3, так як спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету товариства № 52 від 15.10.1998 року відповідачам надана для проживання   секція з двох кімнат АДРЕСА_3.   Відповідачка та члени її сімї  понад два роки не проживають у вказаному житловому приміщенні та не використовують його за призначенням..

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_12 позов   підтримав з наведених в позовній заяві підстав і  просить позов задоволити та визнати  ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, так як відсутні у ньому понад встановлені ст.. 71 ЖК України строки, тобто понад шість місяців.

Відповідач ОСОБА_9 позов не визнала і пояснила, що постійно разом з дітьми проживає у гуртожитку в секції АДРЕСА_3. В цьому приміщенні знаходяться її особисті речі та речі дітей, інше майно. Іншого житла вони не мають. У вересні 2009 року діти - ОСОБА_10 та ОСОБА_10 тимчасово вибули з місця постійного проживання у зв’язку з навчанням в іншій місцевості, тобто з поважних причин. У зв’язку з хворобою матері вона вимушена періодично за нею доглядати та проживати в її будинку. Але вона систематично вносить плату за комунальні послуги, має свої електро- та водолічильники.  Вона з 1988 року і поданий час працює в ЗАТ «Славутський комбінат «Будфарфор». Вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідачки ОСОБА_13 позов не визнав і пояснив, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням в гуртожитку, це фактично є їх виселенням. Однак, в даному разі виселення ОСОБА_9 та двох її дітей з займаного приміщення у гуртожитку суперечить вимогам закону, зокрема, ст..ст. 124, 125 ЖК України, так як ОСОБА_9 правомірно вселилася в гуртожиток, понад двадцять років працює на підприємстві. В ході судового розгляду вважає недоведеним факт відсутності відповідачів у гуртожитку понад шість місяців. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник органу опіки та піклування Славутської міської ради ОСОБА_15 вважає, що  задоволення позову порушуватиме права на житло  неповнолітнього  ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1,  тому  просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, третьої особи, дослідивши письмові докази, суд знаходить, що в  задоволенні позову  слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України позбавити громадянина житла можна лише на підставі закону за рішенням суду.  

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_3 є гуртожитком, знаходиться у державній власності і переданий в користування ЗАТ «Славутський комбінат «Будфарфор» на підставі договору безоплатного користування державним майном (а.с.33-49), а отже, на нього поширюється дія Закону   України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Сторони не заперечують факт правомірного вселення відповідачів у секцію № 35 в гуртожитку по вул.. Чкалова, 16 в м. Славута.  

Як вбачається з довідки про склад сімї та з місця проживання, відповідачі зареєстровані в гуртожитку з 03.01.2003 року (а.с.4). Відповідач ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1 народження є неповнолітнім, що стверджується його свідоцтвом про народження (а.с.53)

Відповідно до актів обстеження малосімейного гуртожитку від 20.11.2008 року (а.с.6), від 09.01.2009 року (а.с.7), від 12.10.2009 року (а.с.8)   в гуртожитку в  секції № 35 , наданій в користування  ОСОБА_9, ніхто не проживає.

Однак, свідки ОСОБА_8 – комендант гуртожитку та ОСОБА_17 показали, що жильців не було у секції № 35 на момент обстеження. Причини їх відсутності вони не знають. ОСОБА_9 перебуває на черзі на підприємстві для покращення житлових умов, іншого житла не має.

Покази свідка ОСОБА_18 про те, що ОСОБА_9 постійно проживає в будинку матері суд до уваги не бере, оскільки вони об’єктивно не підтверджуються та спростовуються іншими доказами.

З довідки  Славутської ЦРЛ та  відділення швидкої допомоги Славутської ЦРЛ вбачається, що мати відповідачки – ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_4, хворіє і потребує стороннього догляду; до неї неодноразово викликались бригади швидкої допомоги (а.с.60-62).  А тому суд знаходить обґрунтованими пояснення відповідачки ОСОБА_9 про необхідність  здійснення   догляду за матір’ю і тому причини її відсутності в гуртожитку є поважними.  

Представник позивача визнає, що відповідачі іншого житла не мають.

Факт проживання  ОСОБА_9 у гуртожитку стверджується також записом у її паспорті про реєстрацію за адресою АДРЕСА_3 з 03.01.2003 року (а.с.  ).

Крім цього, факт користування відповідачами кімнатою в гуртожитку стверджується  відомостями про плату за комунальні послуги та відсутністю заборгованості  по комунальним платежам; наявністю в кімнатах майна відповідачів.

Як вбачається з довідки Нетішинського професійного ліцею, ОСОБА_10 навчається в означеному навчальному закладі (а.с.51).  Відповідно до довідки Рівненського базового медичного коледжу ОСОБА_10 навчається в означеному коледжі та в період навчання проживає в гуртожитку коледжу (а.с.52, 54).

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»    у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені   строки.  

На підставі проаналізованих доказів суд вважає, що відсутність відповідачів за місцем проживання у гуртожитку мала місце з поважних причин.

Позивачем не доведено факт відсутності відповідачів у гуртожитку понад шість місяців без поважних причин.

Суд враховує, що існують певні особливості при визнанні осіб втратившими право користування  житловим приміщенням. Зокрема, чинне законодавство не передбачає підстав визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку у зв’язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин.. Разом з цим, ст.. 124 ЖК України визначає підстави виселення з гуртожитків, зокрема, у разі припинення трудових відносин.

Як вбачається з довідки ЗАТ «Славутський комбінат «Будфарфор»,  ОСОБА_9 з 1988 року по даний час перебуває в трудових відносинах з позивачем (а.с.5).

Слід також зауважити, що відповідно до ст.. 19 ч. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 року № 500-УІ забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті (тобто у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей).

На підставі наведеного суд знаходить позов безпідставним та необґрунтованим, а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.                                                                                                          

Керуючись ст.ст.  8, 10, 14, 18, 212, 213, 215   ЦПК України,   ст.. 71 ЖК України, ст.. 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»  , суд