Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 569/13821/18

провадження № 61-17782св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року у складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 2011 року зустрічалася з ОСОБА_2 й у січні 2015 року завагітніла. Відповідач, дізнавшись про зазначену обставину, почав уникати зустрічей із нею.

ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 , не перебуваючи в шлюбі. Запис про батька було зроблено відповідно до статі 135 СК України « ОСОБА_3 », оскільки відповідач представлявся ОСОБА_3 .

Вказувала, шо ОСОБА_2 є батьком її сина, однак відмовляється подати в органи РАЦС заяву про реєстрацію батьківства і не надає їй матеріальної допомоги на його утримання, хоча після народження таку допомогу надавав та дитину визнавав.

З урахуванням наведеного просила:

- визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000,00 грн, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1 000,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, зі щорічною індексацією згідно закону, щомісячно, починаючи з 25 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів на дитину у межах суми платежу за один місяць з 25 липня 2018 року до 25 серпня 2018 року допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані позивачем докази у сукупності, ухилення відповідача від проведення генетичної експертизи для встановлення кровного споріднення, підтверджують факт батьківства останнього відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З метою забезпечення прав дитини на матеріальне утримання, суд стягнув з відповідача аліменти на дитину, визначивши їх розмір у твердій грошовій сумі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 листопада 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування частини другої статті 128 СК України з врахуванням статті 109 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не звернули увагу на відсутність доказів з боку позивачки на підтвердження відносини між ними як чоловіка та дружини, а також на підтвердження його (відповідача) батьківства відносно неповнолітнього ОСОБА_6 .

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідачу надавалась можливість підтвердити чи спростувати факт його батьківства, проте він ухилився від проведення генетичної експертизи, призначеної судом у рамках даної справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу № 569/13821/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина ОСОБА_3 , де в актовому записі про його народження № 2770, складеному 28 жовтня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, батьком дитини ОСОБА_8 вказаний ОСОБА_6 , матір - ОСОБА_1 .

Відомості про батька в свідоцтві про народження дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України зі слів матері, оскільки сторони в справі не перебували у зареєстрованому шлюбі.

За клопотанням позивачки ухвалою Рівненського міського суду від 20 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, у даній справі призначено судово-імунологічну експертизу батьківства з використанням методів молекулярно-генетичного аналізу дезоксирибонуклеїнової кислоти, проведення якої доручено здійснити Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України.

Зазначена експертиза проведена не була у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , повідомлений належним чином про час та місце її проведення, для відбору порівняльних зразків до експертної установи не з`явився, його біологічні зразки для дослідження не надано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року є посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування частини другої статті 128 СК України з врахуванням статті 109 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України).

Тлумачення статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Судами встановлено, що відповідач, який був достовірно обізнаний про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судово-імунулогічної експертизи батьківства, не з`явився для забору біологічних зразків, що свідчить про його ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї. Судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення експертизи та забезпечення участі відповідача у її проведенні.

Відповідач не довів наявність поважних підстав, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для забору відповідних зразків його та дитини. Вказані дії та його бездіяльність, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який ним заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.

Допитана під час розгляду даної справи свідок ОСОБА_9 , яка є рідною сестрою позивачки, підтвердила, що народженню сина ОСОБА_3 передували близькі стосунки ОСОБА_1 із ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 , заперечуючи проти визнання його батьком малолітньої дитини, не навів жодних переконливих доказів на спростування доводів позивачки.

Врахувавши вимоги статті 128 СК України та з огляду на неможливість проведення генетичної експертизи без вилучення біологічного матеріалу ймовірного батька дитини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позивачем походження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від ОСОБА_2 , що останнім не спростовано.

Встановивши батьківство ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , суди правильно вирішили питання щодо стягнення аліментів з урахуванням статті 180-182 СК України.

Посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування частини другої статті 128 СК України з врахуванням статті 109 ЦПК України є безпідставним, оскільки зазначені висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18), від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19).

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального права та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун