Ухвала

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 369/12627/18

провадження № 61-2502ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму матеріального збитку в розмірі 197 019,88 грн та судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу 8 000, 00 грн та судового збору 1 970,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 травня 2018 року сторони були учасниками дорожньо-транспортної пригоди, винним у якій був визнаний відповідач. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль належний позивачу, а саме автомобіль марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 отримав пошкодження, чим заподіяно майнову шкоду позивачу. Вартість збитку визначена спеціалістом у звіті № 63/06/18 від 18 червня 2018 року у розмірі 275 988,10 грн. Позивач звертався до страхової компанії, де була застрахована відповідальність ОСОБА_1 та отримав страхове відшкодування в сумі 80 468,22 грн. Тому позивач вважав, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка становить 197 019,88 грн підлягає стягненню саме з відповідача, як винної особи.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди 197 019,88 грн, судовий збір в розмірі 1 970,21 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 8 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку відшкодування матеріальної шкоди 72 575,10 грн, судові витрати в розмірі 2 905, 99 грн, а всього стягнено 75 481,09 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

16 лютого 2021 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є відшкодування шкоди, ціна позову у даній справі становить 197 019,88 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн).

Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко