КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/25678/17

провадження номер: 22-ц/824/559/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів Савченка С.І., Мережко М.В.,

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Дмитра Вікторовичана рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року у складі судді Арапіної Н.Є., у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Наталії Іванівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталія Миколаївна, про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання договорів дарування недійсними,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І., ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М., про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання договорів дарування недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 . На земельній ділянці за вказаною адресою, користувачем якої є він, його колишня дружина - ОСОБА_1 самочинно побудувала житловий будинок та гараж, право власності на які визнано за нею рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2007 року. Зазначений будинок та гараж ОСОБА_1 побудувала без його згоди, а також відповідних проектних документів та дозволів, вказане нерухоме майно не введено до експлуатації.

Вказував, що під час розгляду справи за його позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення її у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованих споруд, йому стало відомо, що 09 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., як державним реєстратором, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було проведено державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 на житловий будинок літ. «В» та гараж літ. «Г», що розташовані по АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що вищевказані дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на самочинно збудоване нерухоме майно є протиправними, оскільки останньою не було надано документів на підтвердження прийняття житлового будинку до експлуатації та належності їй земельної ділянки. При цьому нотаріусом не було перевірено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, що призвело до неправомірної реєстрації права власності на житловий будинок й порушення його прав на земельну ділянку, на якій розташований належний йому житловий будинок.

Також вказував, що під час розгляду даної справи йому стало відомо, що ОСОБА_1 відповідно до договору дарування 1/2 частки житлового будинку від 09 лютого 2018 року та договору дарування 1/2 частки житлового будинку від 23 лютого 2018 року, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М., відчужила на користь ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1 . Оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 проведена незаконно, то позивач вважав, що вказані договори дарування є недійсними відповідно до ст.ст.203, 215 ЦПК України.

Посилаючись на викладене, позивач ОСОБА_2 просив:

визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме: об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,2 кв.м, по АДРЕСА_1 від 16 грудня 2016 року, індексний номер 32971617;

скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1 , від 16 грудня 2016 року, індексний номер 32971617.

визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений 09 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 596;

визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчений 23 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 865.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32971617 від 16 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32971617 від 16 грудня 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений 09 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 596.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений 23 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 865.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представникОСОБА_1 - адвокат Головко Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні судом не зазначено з яких підстав задоволено позов та яка норма закону була порушена відповідачами. Вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що нотаріус діяв з порушенням установленого законом порядку є узагальнюючими та не підтверджуються належними і допустимими доказами. Зазначає, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2007 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок «В», площею 162,5 кв.м, та гараж «Г», площею 23,2 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 . У рішенні суду встановлено, що ОСОБА_2 не заперечував проти визнання права власності за ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок та надав суду нотаріально завірену заяву, в якій її позовні вимоги визнав. Тому вважає, що твердження позивача про те, що ОСОБА_1 без його згоди та дозволу самочинно побудувала спірний житловий будинок, не відповідають дійсності. Однак ці обставини не були враховані судом першої інстанції.

Вказує, що ОСОБА_2 звертався до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва із заявою від 15 червня 2018 року про скасування реєстрації Декларації про початок виконання будівельних робіт №КВ 082153030826 та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації №КВ 142153520968 від 18 грудня 2015 року. Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва було надано відповідь від 22 червня 2018 року про те, що у Департаменту відсутні підстави вважати наведення замовником будівництва недостовірних даних у цих Деклараціях, та відповідно підстави для їх скасування.

Також зазначає, що посилання позивача на те, що будинок та гараж ОСОБА_1 побудувала без відповідних проектних документів та дозволів на земельній ділянці (без права власності та права користування) та вказане нерухоме майно не введено в експлуатацію, є помилковими, оскільки у п.13 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року вказано, що інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, не зазначається на підставі п.4 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». За таких обставин вважає, що відповідачем ОСОБА_1 не порушені права позивача.

Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння (житлового будинку з надвірними будівлями), розташованого по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 червня 1974 року - на 1/2 частку у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 (а.с.47, т.1), та на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року - на 1/2 частку у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 (а.с.40, 46, т.1).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києві від 25 травня 2007 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок «В», площею 162,5 кв.м, та гараж «Г», площею 23,2 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 49).

Згідно повідомлення Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 30 січня 2015 року земельна ділянка 579,03 кв.м по АДРЕСА_2 обліковується за ОСОБА_5 , земельна ділянка 198,82 кв.м по АДРЕСА_3 обліковується за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , земельна ділянка 158,04 кв.м по АДРЕСА_4 обліковується за ОСОБА_6 (а.с.110, т.1).

З акту обстеження земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 , проведеної спеціалістами Департаменту земельних ресурсів 27 жовтня 2016 року вбачається, що на земельній ділянці, площею 579,03 кв.м, знаходиться: сарай - літ. «Б» та гараж - літ. «Г», на земельній ділянці, площею 198,82 кв.м, знаходиться одноповерховий житловий будинок - літ. «А» та прибудова до двоповерхового житлового будинку - літ. «В», на земельній ділянці, площею 158,04 кв.м, знаходиться двоповерховий житловий будинок, який у технічному паспорті від 12 вересня 2008 року позначений літ. «В» (а.с. 108, т.1).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_7 до головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у місті Києві Соколянського Д.В., третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій та скасування рішення задоволено. Визнано протиправними дії державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у місті Києві Соколянського Д.В. щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 162,5 кв.м, житлова площа 72,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , від 19 вересня 2013 року. Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В. від 18 вересня 2013 року щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 162,5 кв.м, житлова площа, 72,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , від 19 вересня 2013 року (а.с.51-53, т.1).

Зазначеною вище постановою Окружного адміністративного суду міста Києва встановлено, що позивач ОСОБА_2 , відповідно до наданих доказів, зокрема копії свідоцтва про право на спадщину, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-0-5/07 є єдиним користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України.

Об`єкт нерухомого майна, а саме: житловий будинок, загальною площею 162,5 кв.м, житлова площа 72,2 кв.м, здано до експлуатації 18 грудня 2015 року, що підтверджується копією Декларації про готовність об`єкту до експлуатації.

Відповідач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І., як до державного реєстратора, з метою державної реєстрації прав на житловий будинок та гараж, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Для вчинення відповідної реєстраційної дії ОСОБА_1 було подано нотаріусу наступні документи: копію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1; копію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року, копію технічного паспорту на житловий будинок, виданого 12 серпня 2013 року, видавник: товариство з обмеженою відповідальністю «Проектант»; копію розпорядження Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві, а також копію додатку до цього розпорядження - перелік (а.с. 151-174, т.1).

На підставі зазначених документів державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 грудня 2016 року було проведено державну реєстрацію на житловий будинок літера «В» та гараж літера «Г», розташовані у АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , індексний номер 32971617 (а.с. 95, т.1).

За змістом Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року, в інформації про об`єкт вказано: реконструкція приміщень житлового будинку та приміщень гаражу АДРЕСА_1 (а.с.153-158, т.1).

Декларація не містить зазначень чи позначок літерами «В» та/або «Г» щодо об`єктів нерухомості, наявних за цією адресою.

Згідно схематичного плану земельної ділянки за вищевказаною адресою (а.с. 160, т.1), наявного у доданому нотаріусу технічному паспорті, крім гаражу (літ. «Г»), весь будинок позначений літерою «В» (В-І, В 1-І, В2-І), що також відображено у плані першого поверху будинку (а.с.161, т.1) та рішенні Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2007 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок «В», площею 162,5 кв.м та гараж «Г», площею 23,2 кв.м, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та АДРЕСА_1 » перейменовано, зокрема, АДРЕСА_1 (а.с.165-174, т.1).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 10 січня 2020 року №120/12-2019, складеного судовим експертом Українського незалежного інституту судових експертиз Голубенко І.М. за заявою ОСОБА_2 , житловий будинок літ. «В» 1997 року побудови, який розташований про АДРЕСА_1 , є прибудованим до основної частини житлового будинку літ. «А» 1957 року побудови, що розташований з цією ж адресою. Гараж літ. «Г» 1997 року побудови не є прибудованим до житлового будинку літ. «В», його влаштовано на земельній ділянці по АДРЕСА_1 відокремлено від будинку літ. «В», що підтверджується результатами натурного обстеження (а.с.158-166, т.2).

Встановлено, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 03 вересня 2019 року №48489476 відмовлено у державній реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за іншою особою (а.с.181, т.3).

Також судом першої інстанції встановлено, що 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування 1/2 частки житлового будинку подарувала ОСОБА_3 1/2 частку житлового будинку літ. «В», загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, з відповідною частиною господарської будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 596 (а.с. 143-144, т.3).

23 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/2 частки житлового будинку, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 1/2 частку житлового будинку літ. «В», загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, з відповідною частиною господарської будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 865 (а.с. 112-113, т.3).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є єдиним користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ,та не може зареєструвати своє право на житловий будинок, який належить йому та розташований на цій земельній ділянці, а відповідач ОСОБА_1 не має належного права користування цією земельною ділянкою, на якій вона побудувала житловий будинок та гараж. При вчиненні оспорюваних реєстраційних дій приватним нотаріусом було порушено порядок державної реєстрації прав, встановлений ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень», і прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок і гараж без документів, які підтверджують прийняття їх до експлуатації. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання дій нотаріуса протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Оскільки вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32971617 від 16 грудня 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 , задоволено, то суд дійшов висновку, що оспорювані договори дарування 1/2 частини житлового будинку від 09 лютого 2018 року та від 23 лютого 2018 року, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , предметом яких є вказаний вище житловий будинок, порушують права позивача на належне йому нерухоме майно та підлягають визнанню недійсними відповідно до положень ч.1 ст. 203, ст.215 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить забезпечення проведення державної реєстрації прав.

Згідно з п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.

Відповідно до ч.2 ст.50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з абз.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до абз.1 п.6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року (тут і надалі, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Згідно з абз.1 п.9 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з п.п.1,2,3,4 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав. Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність. Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Установлено, що житловий будинок літ.«В» по АДРЕСА_1 збудований ОСОБА_1 у 1997 році, тому прийняття його в експлуатацію та державна реєстрація прав на це майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Частиною 2 ст.331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо), виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до п.10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результати технічного обстеження такого об`єкта.

Так, згідно з абз.1 п.3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Зі змісту Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року вбачається, що у інформації про об`єкт вказано: реконструкція приміщень житлового будинку та приміщень гаражу АДРЕСА_1 .

Тобто, Декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року затверджена на об`єкт щодо якого проведена реконструкція та вона не містить позначок літерами «В» та/або «Г» щодо об`єктів нерухомості, наявних за цією адресою.

В той же час встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником домоволодіння (житлового будинку з надвірними будівлями), розташованого по АДРЕСА_1 та є єдиним користувачем земельної ділянки за цією ж адресою, а відповідач ОСОБА_1 не має належного права користуватись вказаною вище земельною ділянкою, на якій побудувала гараж та житловий будинок, котрий є прибудованим до житлового будинку позивача.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що приватним нотаріусом Васильєвою Н.І., як державним реєстратором, було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок та гараж по АДРЕСА_1 на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства та не дають можливості встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, у зв`язку з чим приватним нотаріусом було порушено порядок державної реєстрації прав, встановлений ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень». Також приватним нотаріусом не було враховано того, що за тією самою адресою знаходиться належний позивачу житловий будинок з надвірними будівлями, а тому державна реєстрація права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 порушує права позивача на проведення державної реєстрації права власності на належний йому житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці за цією ж адресою, єдиним користувачем якої є позивач.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на самочинно збудоване нерухоме майно є протиправними, та, відповідно, про наявність підстав для скасування такого рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Також апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсними оспорюваних договорів дарування 1/2 частки житлового будинку з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 5 (абз. 5) постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Як зазначалося вище, після державної реєстрації права власності на житловий будинок та гараж, 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування 1/2 частки житлового будинку подарувала ОСОБА_3 1/2 частку житлового будинку літ.«В», загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, з відповідною частиною господарської будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 596.

23 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/2 частки житлового будинку, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 1/2 частку житлового будинку літ. «В», загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, з відповідною частиною господарської будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 865.

Оскільки вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32971617 від 16 грудня 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, загальною площею 162,5 кв.м, житловою площею 72,7 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 , задоволено, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що оспорювані договори дарування 1/2 частини житлового будинку від 09 лютого 2018 року та від 23 лютого 2018 року, предметом яких є вказаний вище житловий будинок, порушують права позивача на належне йому нерухоме майно та, відповідно підлягають визнанню недійсними в силу положень ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України.

Таким чином рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2007 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок та гараж, проти чого ОСОБА_2 не заперечував та надав суду нотаріально завірену заяву, в якій її позовні вимоги визнав, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці обставини не спростовують висновків суду про те, що при вчиненні оспорюваних реєстраційних дій приватним нотаріусом було порушено порядок державної реєстрації прав, встановлений ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень», і прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок і гараж без документів, які підтверджують прийняття їх до експлуатації.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що Декларація про початок виконання будівельних робіт №КВ 082153030826 та Декларація про готовність об`єкта до експлуатації №КВ 142153520968 від 18 грудня 2015 року за заявою позивачабули предметом перевірки у Департаменті з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, яким не встановлено підстав вважати наведення замовником будівництва недостовірних даних у цих Деклараціях, та відповідно підстави для їх скасування, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Судом встановлено, що Декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року затверджена на об`єкт щодо якого проведена реконструкція та вона не містить позначок літерами «В» та/або «Г» щодо об`єктів нерухомості, наявних за цією адресою, а тому правильність внесених даних до цієї Декларації не спростовує висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання дій приватного нотаріуса протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

З наведених підстав апеляційний суд також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що у п.13 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року вказано, що інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, не зазначається на підставі п.4 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Дмитра Вікторовичазалишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: