Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 643/11603/17

провадження № 61-13894св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Віри Юріївни на рішення Московського районного суду міста Харкова від 25 жовтня 2018 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, та остаточно просила:

- визнати недійсним кредитний договір від 27 квітня 2016 року № 1604273671501, як такий, що укладений під впливом обману, з наслідками, передбаченими діючим законодавством та застосувати наслідки нікчемного правочину до кредитного договору;

- зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок кредитних коштів на рахунку/карті позивача за кредитним договором від 07 липня 2014 року № НОМЕР_1 в сумі 8 989,88 грн;

- зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити відрахування та нарахування відсотків за несплату кредитних коштів, знятих із належного їй карткового рахунку № НОМЕР_1 від 07 липня 2014 року в сумі 8 989,88 грн, повернувши їй суму коштів, списаних з її рахунку на погашення заборгованості за послугою «Миттєва розстрочка»;

- стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивований тим, що між нею та відповідачем було укладено кредитний договір від 07 липня 2014 року № SAMDNWFC00006668091, відкрито розрахунковий рахунок НОМЕР_1 та емітована картка GOLD.

Станом на квітень 2016 року у неї утворилася кредитна заборгованість за договором № SAMDNWFC00006668091 у розмірі 8 989,88 грн, яку вона мала намір добросовісно сплатити. За умовами даного договору, які їй були відомі, щомісячний відсоток за користування кредитом дорівнював 3,2 %.

Вказує, що пропозиція укласти договір «Миттєва розстрочка» була подана їй працівником Публічного акціонерного товариства Комерційного банку (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») під час телефонної розмови, коли вона знаходилася у громадському транспорті. Єдине, що було зрозумілим з цієї пропозиції, це те, що банк пропонує зменшити розмір щомісячних відсотків за користування кредитом.

Під час даної розмови з працівником ПАТ КБ «ПриватБанк» вона погодилася лише з тим, що дійсно бажає сплачувати щомісячні відсотки для погашення існуючої кредитної заборгованості за договором у розмірі 2,9 % замість 3,2 % та повідомила, що вважає доцільним сплатити заборгованість до кінця 2016 року, а не протягом 4 років, як пропонував представник відповідача.

Згоди на укладення будь-якого договору вона не надавала, повідомлень на номери не відправляла, кнопок електронних приладах (комп`ютері, телефоні тощо) не натискала, тобто не робила жодних фактичних дій, які б свідчили про надання згоди на укладення будь-якого нового договору з відповідачем.

Про існування нового договору № 1604273671501 «Миттєва розстрочка» від 27 квітня 2016 року, укладеного строком на 4 роки, вона дізналася лише влітку 2017 року, коли помітила незрозумілий рух коштів на своєму рахунку.

Отже, влітку 2017 року з`ясувала, що з нею було укладено фінансовий договір без її згоди, без проведення відповідної процедури, передбаченої для укладення подібних договорів, що в неї утворилась нова кредитна заборгованість.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 25 жовтня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 лютого 2019 року про виправлення описки, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір № 1604273671501 «Миттєва розстрочка» від 27 квітня 2016 року, який укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 з моменту укладення.

Зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» відновити кредитний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 станом на 27 квітня 2016 року.

Зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити відрахування та нарахування відсотків за несплату кредитних коштів, знятих з карткового рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що за формою укладення договору оспорюваний кредитний договір має ознаки нікчемності. Але це порушення є вторинним, оскільки укладенню оспорюваного договору з порушенням форми укладення та ознаками нікчемності, передувало порушення приписів закону щодо повного інформування споживача про умови договору шляхом замовчування, що може привести до визнання такого договору недійсним в разі звернення сторони договору до суду з такими позовними вимогами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 25 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про залишення позову без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про недійсність кредитного договору є безпідставним та спростовується матеріалами справи. Інші позовні вимоги є похідними, тому також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тарасенко В. Ю. подала касаційну скаргу на рішення Московського районного суду міста Харкова від 25 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанцій в частині задоволених позовних вимог. Скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з банку на користь позивача моральної шкоди в розмірі 30 000 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про надання позивачем згоди на користування сервісом «Миттєва розстрочка» є помилковим, оскільки у матеріалах справи такі докази відсутні. Згідно з Правилами надання банківських послуг ПриватБанку передбачений вичерпний перелік дій клієнта, які прирівнюють сторонами до заяви про відкриття карткового рахунку для отримання кредиту по сервісу «Миттєва розстрочка». Жодних дій позивач не вчиняла.

Судом апеляційної інстанції були помилково зроблені висновки про дійсність укладеного між сторонами договору «Миттєва розстрочка» від 27 квітня 2016 року, чим були порушені та неправильно застосовані норми ЦК та Закону України «Про споживче кредитування».

Судом першої інстанції при ухваленні рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, так само як і судом апеляційної інстанції, були порушені та безпідставно не застосовані положення статей 23, 1167 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову та недоведеність завдання позивачу моральної шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2029 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що в Умовах та Правилах надання банківських послуг, які наявні у матеріалах справи, та є невід`ємною частиною кредитного договору «Миттєва розстрочка» в чіткій та зрозумілій формі визначено усі істотні умови кредитування, також позивачу двічі роз`яснено про умови кредитування, що підтверджується аудіозаписом. Позивачем не доведено наявність моральної шкоди та підстави для її відшкодування. При визначенні розміру моральної шкоди позивачем не враховано вимоги розумності і справедливості.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26 березня 2020 року, відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Московського районного суду міста Харкова.

24 вересня 2019 року справа № 643/11603/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 лютого 2012 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Підписавши цю заяву, ОСОБА_1 погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг (розміщені на сайті Банку www.privatbank.ua), Тарифами Банку (далі - Умови), які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування (надалі - договір).

07 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № SAMDNWFC00006668091, відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та емітована картка GOLD.

Станом на квітень 2016 року у позивача утворилась кредитна заборгованість за договором № SAMDNWFC00006668091 в розмірі 8 989,88 грн.

27 квітня 2016 року ОСОБА_1 було запропоновано співробітником Банку скористатись сервісом «Миттєва розстрочка».

Довідками ПАБ КБ «ПриватБанк» від 04 липня 2017 року було підтверджено укладення 27 квітня 2016 року договору «Миттєва розстрочка» та надання кредиту на картковий рахунок позивача № НОМЕР_1 в розмірі 8 989,88 грн, таким чином, що заборгованість позивача за кредитним договором № SAMDNWFC00006668091 від 07 липня 2014 року стала дорівнювати 0,0 грн на дату 27 квітня 2016 року.

Разом з тим, станом на 04 липня 2017 року у позивача існує заборгованість за двома договорами: 4 242,60 грн за договором № SAMDNWFC00006668091 та 6 367,82 грн за договором «Миттєва розстрочка».

Ставши клієнтом Банку позивач отримала можливість користуватися усіма послугами Банку, які можуть бути надані в межах договору банківського обслуговування.

За умовами сервісу «Миттєва розстрочка» АТ КБ «ПриватБанк» відкриває окремий рахунок на який переводиться заборгованість з картки «Універсальна». В обмін на зобов`язання позичальника погасити її, шляхом надання права Банку списання коштів з його платіжної карти кредитка «Універсальна» рівними щомісячними платежами. Щомісячна комісія складає 2,9 % від суми виданого кредиту.

Згідно з пунктом 2.7.6.1.2 Умов отримувач кредитної карти має право користуватися сервісом «Миттєва розстрочка» для отримання споживчого кредиту, якщо погодилася з умовами даного пункту та отримала кредитні кошти.

Рахунок спеціального платіжного засобу яким є карта НОМЕР_2 , відкривається індивідуально для кожного клієнта в момент авторизації операції по сервісу «Миттєва розстрочка» шляхом: а) вводу та відправлення ОТП-паролю; б) натискання клавіши, що озвучена як згода з умовами кредитного договору; в) вводу логіна та паролю при авторизації в Приват24; г) натисканням клавіши «згоден» або «підтверджую» в ТСО або банкоматах ПриватБанка, при показі умов кредитного договору та після вводу пін-коду кредитної карти; д) відправка SMS-команди chast2 на номер 10060.

Дії клієнта прирівнюються сторонами до заяви про відкриття карткового рахунку для отримання кредиту по сервісу «Миттєва розстрочка».

Тобто, Банк запропонував ОСОБА_1 перевести її заборгованість з картки «Універсальна» в розмірі 8 989,88 грн (заборгованість станом на 27 квітня 2016 року) на окремий рахунок та розстрочити виплату цієї заборгованості на 4 роки. Встановивши при цьому щомісячну комісію від суми заборгованості в розмірі 2,9 % від суми виданого кредиту. Погашення заборгованості на виконання доручення клієнта здійснюється автоматично щомісяця шляхом списання щомісячного платежу з її картки «Універсальна».

Згідно з аудіозаписами розмови клієнта ОСОБА_1 із співробітниками Банку від 27 квітня 2016 року, наданими банком на виконання ухвали Московського районного суду міста Харкова від 21 травня 2018 року, ОСОБА_1 повторно були роз`яснені умови підключення сервісу «Миттєва розстрочка», з якими вона була знайома, що підтверджується анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 24 квітня 2012 року.

ОСОБА_1 самостійно забажала встановити термін розстрочки саме на 4 роки, при цьому в неї зберігається можливість достроково погасити заборгованість за цим сервісом, що також було їй роз`яснено. Нарахування відсотків за сервісом «Миттєва розстрочка» не передбачено.

Факт телефонної розмови зі співробітником Банку 27 квітня 2016 року та погодження користуватися сервісом «Миттєва розстрочка» не заперечується і самою позивачкою, про що вона зазначає безпосередньо у позовній заяві, а саме: «27 квітня 2016 року працівниця відповідача зателефонувала позивачу, повідомила, що вона представляє ПАТ КБ «ПриватБанк», поінформувала про можливе зменшення процентної ставки, розстрочку сплати суми боргу, після чого запропонувала скористатися послугою «Миттєва розстрочка» з подальшою виплатою наданих для цих цілей за вказаним сервісом грошових коштів з процентною ставкою 2,9 % на місяць, погашення ж має здійснюватися протягом 2016 року, незважаючи на те, що позивач зазначив, що планує сплатити до кінця літа 2016 року. Отже, позивач висловив бажання сплатити заборгованість до вересня поточного 2016 року, а потім прийняв пропозицію відповідача сплатити до кінця року».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про залишення позовних вимог без задоволення апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), Тарифами Банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування.

Проте вказані висновки апеляційного суду є помилковими, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначав про те, що ОСОБА_1 погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, розміщених на сайті банку www.privatbank.ua та Тарифами банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг розуміла позивач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк».

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позивачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження

№ 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цихумов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19),та дослідити належним чином зібрані у справі докази, а саме чи містить Анкета-заява відомості про те, що ОСОБА_1 оформляла сервіс «Миттєва розстрочка», чи розуміла та підписувала позивач Умовами та Правилами надання банківських послуг, які містяться у матеріалах справи, оскільки зазначені правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди не здійснили належне правосуддя, в судових рішеннях в достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Віри Юріївни задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2019 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров