Постанова

Іменем України

03 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 757/66977/17-ц

провадження № 61-15913св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,

третя особа- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року в складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, яку перейменовано в Офіс Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що керівник другого наглядового відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 умисно неправомірно ухилився від виконання вимог статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) щодо внесення заяв позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та направляв на адресу останнього лише відповіді.

Вказані заяви про кримінальне правопорушення без попереднього внесення до ЄРДР було направлено до органу, на незаконні дії якого скаржився ОСОБА_1 , що призвело до порушення відповідачем прав позивача на захист своїх прав та доступ до правосуддя.

Разом з тим, ухвалами Печерського районного суду міста Києва: від 02 березня 2017 року у справах № 757/7746/17-к та № 757/7758/17-к, від 18 квітня 2017 року у справі № 757/18202/17-к, від 07 грудня 2017 року у справах № 757/64120/17-к та № 757/64111/17-к та від 16 січня 2018 року у справі № 757/59119/17-к зобов`язано посадових осіб Генеральної прокуратури України, яку перейменовано в Офіс Генерального прокурора, внести до ЄРДР вищезазначені заяви про кримінальні правопорушення.

Вказував, що умисною і протиправною бездіяльністю відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, яку він оцінює у 576 000 грн.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь 576 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадових осіб Офісу Генерального прокурора.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь

ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неодноразове невнесення уповноваженими особами Офісу Генерального прокурора до ЄРДР відомостей за заявами ОСОБА_1 про вчинення кримінальних правопорушень призвело до завдання останньому моральної шкоди, яка виразилася у тривалих моральних (душевних) стражданнях, що були викликані вимушеними неодноразовими зверненнями позивача до слідчих суддів з метою захисту свого порушеного права.

Визначаючи суму заподіяної моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, місцевий суд першої інстанції виходив з висновку психолога, який наданий позивачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено, зменшено суму моральної шкоди до

10 000 грн, стягнувши її з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Судові витрати, понесені Офісом Генерального прокурора у розмірі

8 467 грн, компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підставою відшкодування моральної шкоди, заподіяної органами досудового слідства, є систематична протиправна бездіяльність відповідача. Внаслідок бездіяльності відповідача, яка проявилася у неналежному виконанні посадовими особами Офісу Генерального прокурора покладених на них службових обов`язків, ОСОБА_1 завдано моральних страждань та втрат немайнового характеру, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування державою завданої позивачу моральної шкоди.

При цьому, апеляційний суд взяв до уваги, що предметом дослідження спеціаліста у висновку психолога, наданому позивачем, є вісім епізодів щодо восьми окремих випадків невнесення Офісом Генерального прокурора заяв ОСОБА_1 до ЄРДР, з яких лише один епізод № 8, в якому досліджуються неправомірні дії відповідача в період з 30 жовтня 2017 року до 28 листопада 2017 року щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року, відноситься до предмету цього позову, а інші епізоди, досліджені ОСОБА_3 (спеціалістом), стосуються заяв позивача за 2016 рік, тобто поза межами позовних вимог.

Також апеляційний суд вказав, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, і кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню саме з Державного бюджету України, а не з Державної казначейської служби України, як помилково зазначив суд першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, а Офіс Генерального прокурора діяв в межах чинного законодавства та наданих йому повноважень.

Заяви ОСОБА_1 обґрунтовано були скеровані до прокуратури Полтавської області для розгляду в межах компетенції. Суд не уповноважений у порядку судового контролю визначати рішення, бездіяльність слідчого, прокурора незаконними або протиправними.

Водночас наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого, прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність їхньої діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Ухвалами судів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, незаконними дії чи бездіяльність Офісу Генерального прокурора не визнавались. Не встановлено таких обставин і будь-якими іншими судовими рішеннями.

Факт проходження ОСОБА_1 лікування у період з 08 по 20 вересня 2020 року не доводить, що причиною його хворобливого стану були душевні страждання та переживання, а також, що їх завдано діями чи бездіяльністю посадових осіб Офісу Генерального прокурора.

Суди помилково визнали обґрунтованим позов ОСОБА_1 в частині заподіяння йому моральної шкоди без надання ним жодних доказів на підтвердження спричинення такої шкоди, що нібито пов`язана із невиконанням ухвал слідчих суддів про внесення до ЄРДР заяв про кримінальне правопорушення або внесення таких заяв з порушенням порядку. При цьому, суди не навели чітких обґрунтувань та мотивів, визначаючи розмір грошового відшкодування.

Також суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (провадження № 61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (провадження № 61-4165св18), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20).

У вказаних справах Верховний Суд сформував правовий висновок, зокрема про те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності прокурора під час досудового розслідування сама по собі не може свідчити про незаконність його діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумного відшкодування моральної шкоди.

Сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою зобов`язано прокурора внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії або бездіяльність такої особи заподіяли позивачу моральну шкоду.

Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством, у разі задоволення таких скарг, становить достатню справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Позивач зазначає, що зібраними у справі доказами підтверджено обставини щодо неправомірних дій Офісу Генерального прокурора по відношенню до позивача, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду. Скаржник продублював текст апеляційної скарги, подав касаційну скаргу лише з формальних міркувань, свідомо виклав необґрунтовані доводи.

Підставою відшкодування моральної шкоди у цій справі є не лише факт зобов`язання слідчих суддів відповідача внести до ЄРДР заяви позивача про злочин, а саме систематичне прийняття спірних рішень без проведення перевірки вказаних заяввідповідно до вимог КПК України та у спосіб, який, на думку ОСОБА_1 , свідчить про ігнорування його доводів щодо протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача й систематичне невнесення відомостей до ЄРДР за такими заявами.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, від 17 вересня 2020 року

у справі № 638/9834/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17.

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

17 грудня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Генеральної прокуратури України, яку наказом Генерального прокурора

від 27 грудня 2019 року № 358 перейменовано в Офіс Генерального прокурора, із заявами про вчинення кримінальних правопорушень, однак до ЄРДР відомості, викладені у них, не внесено.

Так, начальником другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 направлялися на адресу заступника прокурора Полтавської області скарги ОСОБА_1 щодо можливих неправомірних дій окремих працівників прокуратури Полтавської області, Полтавського слідчого ізолятора, суддів Октябрського районного суду міста Полтави, колишніх працівників правоохоронних органів Полтавської області: а саме: скарга від 18 січня 2017 року направлена листом від 25 січня 2017 року, скарги від 30 січня 2017 року та 31 січня 2017 року направлені листом від 07 лютого 2017 року, скарга від 20 березня 2017 року направлена листом від 27 березня 2017 року, скарга від 21 березня 2017 року направлена листом від 28 березня 2017 року, скарга від 18 вересня 2017 року направлена листом від 27 вересня 2017 року, скарга від 22 вересня 2017 року направлена листом від 29 вересня 2017 року, скарга від 09 жовтня 2017 року направлена листом від 18 жовтня 2017 року, скарга від 10 жовтня 2017 року направлена листом від 20 жовтня 2017 року, скарга від 12 жовтня 2017 року направлена листом від 26 жовтня 2017 року.

У листах посадовою особою Офісу Генерального прокурора запропоновано розглянути зазначені вище скарги відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства та про результати повідомити автора у встановленому законом порядку.

Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва зобов`язано уповноважених службових осіб Генеральної прокуратури України, яку перейменовано в Офіс Генерального прокурора, внести до ЄРДР відомості із заяв ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, зокрема, ухвалами від 02 березня 2017 року у справах № 757/7746/17-к та № 757/7758/17-к зобов`язано внести до ЄРДР відомості із заяв від 30 січня 2017 року та 31 січня 2017 року, ухвалою від 18 квітня 2017 року у справі № 757/18202/17-к зобов`язано внести до ЄРДР відомості із заяви від 20 березня 2017 року, ухвалами від 07 грудня 2017 року у справах № 757/64120/17-к та № 757/64111/17-к зобов`язано внести до ЄРДР відомості із заяв від 12 жовтня 2017 року та від 09 жовтня 2017 року, відповідно, ухвалою від 16 січня 2018 року у справі № 757/59119/17-к зобов`язано внести до ЄРДР відомості із заяви від 22 вересня 2017 року, відповідно.

Відповідно до виписки з медичної карти ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у госпіталі Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» у період з 08 по 20 вересня 2017 року.

Згідно з висновком спеціаліста психолога, який наданий позивачем, неправомірними діями Офісу Генерального прокурора у 2016-2017 роках (невнесення відомостей до ЄРДР по восьми заявам про кримінальне правопорушення) ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, розмір презюмованої моральної шкоди становить 500 000 грн, розмір моральної шкоди з урахуванням особистості ОСОБА_1 і обставин справи становить 33 000 000 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача йому завдано моральну шкоду, оскільки його заяви від 18 січня, 30 січня, 31 січня, 20 березня, 21 березня, 18 вересня, 22 вересня, 09 жовтня, 10 жовтня та 12 жовтня 2017 року не були належним чином розглянуті, вказані заяви про кримінальне правопорушення без попереднього внесення до ЄРДР було направлено до органу, на незаконні дії якого скаржився позивач.

Заперечуючи проти заявлених вимог, Офіс Генерального прокурора вказував, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги, а він діяв відповідно до чинного законодавства та наданих йому повноважень.

Заяви ОСОБА_1 обґрунтовано були скеровані до прокуратури Полтавської області для розгляду в межах компетенції.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між прийняттям судових рішень про задоволення скарг ОСОБА_1 на бездіяльність службових осіб Офісу Генерального прокурора щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення та настанням шкоди.

Із вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд не погоджується з огляду на наступне.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.

Дії (бездіяльність) Офісу Генерального прокурора, внаслідок яких було завдано моральної шкоди ОСОБА_1 , є предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Розглядаючи скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України, яку перейменовано в Офіс Генерального прокурора, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄДРД за заявами ОСОБА_1 від 30 січня, 31 січня, 20 березня, 22 вересня, 09 жовтня, 12 жовтня 2017 року, судом (слідчими суддями) встановлено, що у порушення вимог статті 214 КПК України відомості із вказаних заяв ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення не внесені до ЄРДР, розслідування не розпочалось.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.

Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.

Метою оскарження ОСОБА_1 бездіяльності уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора у цій справі було оспорювання процесуальної діяльності Офісу Генерального прокурора.

Зазначене не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.

Сам факт зобов`язання судом посадових осіб відповідача внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій Офісу Генерального прокурора та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що його права та інтереси були поновлені.

Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Незгода позивача з прийнятими посадовими особами відповідача рішеннями, які ним були оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.

Таким чином, оскільки у цій справі відсутні всі три умови для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, зокрема відшкодування моральної шкоди, тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (провадження № 61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (провадження № 61-4165св18), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20).

Отже, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та моральною шкодою та дійшли помилкового висновку, що внаслідок бездіяльності посадових осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду.

Доводи касаційної скарги, що позивачем не доведено заявлені вимоги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, підтвердилися.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною сьомою статті 141 ЦПК України визначено, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема особи з інвалідністю II групи.

Встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи.

Отже, слід компенсувати Офісу Генерального прокурора за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 8 640 грн і 11 520 грн, відповідно.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди.

Судовий збір, сплачений Офісом Генерального прокурора за подання апеляційної скарги у розмірі 8 640 (вісім тисяч шістсот сорок) гривень та за подання касаційної скарги у розмірі 11 520 (одинадцять тисяч п`ятсот двадцять) гривень, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук