Справа № 349/1588/20

Провадження № 11-кп/4808/98/21

Категорія ч. 4 ст. 191 КК України

Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г.

Суддя-доповідач Повзло

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду

в складі суддів Повзла В.В., Васильєва О.П., Шкрібляка Ю.Д.,

з участю секретаря Гладун-Гук О.Б.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу начальника Рогатинського відділу Тисменицької місцевої прокуратури Триніва Василя Ігоровича на ухвалу Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2021 року про повернення прокурору обвинувального акта у кримінальному провадженні № 42020091250000009 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,

за участю прокурора Триніва В.І.,

захисника Яша П.К.,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор в апеляційній скарзі просить оскаржену ухвалу скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Мотивує вимоги апеляційної скарги тим, що ухвала є незаконною та підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального закону, а висновки суду про повернення обвинувального акту - необґрунтованими. Вказує, що зі змісту обвинувального акта відносно ОСОБА_1 , копія якого вручена під розписку обвинуваченому, вбачається, що у ньому міститься як формулювання обвинувачення з викладом фактичних обставин кримінальних правопорушень, як прокурор вважає встановленими, так і правова кваліфікація правопорушень з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Посилається на те, що обвинувальний акт відповідає вимогам закону, в тому числі п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України. Звертає увагу на зміст обвинувального акту та підсумовує, що судом невірно вказано, що прокурором не описано конкретних дій обвинуваченого ОСОБА_1 , які виразились у зловживанні своїм службовим становищем. Вважає безпідставним посилання суду на незрозумілий розподіл протиправних дій між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стверджує, що в обвинувальному акті відносно ОСОБА_1 в повній мірі відображено такі кваліфікуючі ознаки ст. 191 КК України як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та повторність. На його думку, в обвинувальному акті щодо вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, формулювання обвинувачення викладено конкретно та відповідно до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно норм, закріплених у ст. 91 КПК України, з повним розкриттям їх суті та відображенням усіх обов`язкових ознак об`єктивних сторін складу злочинів. Наголошує на відсутності обставин, які б порушували право обвинуваченого на захист чи перешкоджали якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення. Вважає, що суд в підготовчому судовому засіданні в порушення вимог ст. ст. 314, 315 КПК України вийшов за межі питань, які вирішуються на цій стадії. Зауважує, що не зазначення в обвинувальному акті дати його складання - дата не містить в собі числа місяця жовтня 2020 року, є формальним порушенням, яке не перешкоджає суду призначити розгляд справи. Уточнює, що дата затвердження прокурором - 30 жовтня 2020 року, відповідає даті складання, цього дня обвинувальний акт вручено обвинуваченому та його захиснику. Вказує, що зазначені в ухвалі підстави повернення обвинувального акта є цілком формальними. Посилається на необхідність дотримання судами розумних строків судового розгляду.

Ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2021 року клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Яша П.К. задоволено частково, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020091250000009 від 13 березня 2020 року, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, повернуто прокурору у зв`язку із його невідповідністю вимогам статті 291 КПК України.

Суд першої інстанції мотивував прийняте рішення тим, що при дослідженні обвинувального акта судом встановлено, що в ньому містяться неповнота та суперечності щодо викладення фактичних обставин справи щодо події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.191 КК України, а саме: не описано конкретних дій обвинуваченого ОСОБА_1 , які виразились у зловживанні своїм службовим становищем, незрозумілий розподіл протиправних дій між ним та ОСОБА_2 , яка в обвинувальному акті фактично зазначена, як співучасник кримінального правопорушення, а в реєстрі матеріалів досудового розслідування вказана як свідок. Крім цього, як вбачається із постанови прокурора від 24 вересня 2020 року матеріали досудового розслідування щодо вчинення протиправних дій посадовими особами ПП «Стандарт-ІФ» виділено в інше кримінальне провадження. Також в обвинувальному акті не розкрито зміст такої кваліфікуючої ознаки, як повторність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. Крім цього, судом встановлено, що в порушення вимог п. 9 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті не зазначено дату його складення, а саме: дата не містить в собі числа місяця жовтня 2020 року. На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що викладене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення за ч. 4 ст. 191 КК України є нечітким та неоднозначним, а це свідчить про неконкретність пред`явленого обвинувачення, що порушує право обвинуваченого на захист. Оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, його необхідно повернути прокурору для усунення зазначених вище недоліків.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за його участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило. Захисник Яш П.К. просив розглядати апеляційну скаргу без участі обвинуваченого.

Тому, оскільки згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за його відсутності.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, скасувати ухвалу суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції;

- захисник Яш П.К. заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, наголошував на невідповідності обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 п. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про повернення обвинувального акта прокурору, знехтував вказаними вимогами закону, оскільки, зробивши висновок про невідповідність обвинувального акта вимогам КПК, не навів конкретних і достатніх для цього підстав.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувальний акт, в свою чергу, містить всі відомості, які передбачені пунктами 1-9 ч. 2 ст. 291 КПК України, підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив, до нього даний реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов та розписки обвинуваченого, захисника про отримання копії обвинувального акта та вказаного вище реєстру.

Суд першої інстанції посилається на те, що таке процесуальне рішення прокурора не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

В той час, суд апеляційної інстанції, враховуючи як вимоги національного законодавства, так і положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 5-328 кс-16 від 24 листопада 2016 року, аналізуючи зазначену норму, вказує, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:

1) фактичних обставин кримінального правопорушення;

2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»);

3) формулювання обвинувачення.

При цьому, в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

У ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

За змістом п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 року № 8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (у справі «Камінські проти Австрії»).

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії»: «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

Крім того, Суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52; рішення у справі «І.Н. та інші проти Австрії», п. 34).

Ознайомившись з обвинувальним актом та проаналізувавши його зміст, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактичні обставини кримінальних правопорушень викладено послідовно і зрозуміло. В обвинувальному акті розкрито події кримінальних правопорушень, як їх встановив прокурор, з зазначенням як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони кримінальних правопорушень, кваліфікуючих ознак.

Дійсно, як пояснює прокурор в апеляційній скарзі, в обвинувальному акті зазначено час та в чому саме, як встановлено під час досудового розслідування, виразились дії обвинуваченого ОСОБА_1 на вчинення заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, повторно, за попередньою змовою групою осіб, та службового підроблення.

При цьому, посилання як сторони захисту, так і суду першої інстанції на те, що стосується ОСОБА_2 , безпідставні, оскільки згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, в даному випадку ОСОБА_1 , і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта саме йому. Матеріали досудового розслідування відносно ОСОБА_2 виділено в інше кримінальне провадження.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що зробити висновки про обґрунтованість та доведеність відповідних обставин, які прокурор вважає встановленими відповідно до обвинувального акта, можливо виключно за результатами розгляду його по суті, а критерій «конкретність» в обвинувальному акті стосується не абсолютно усіх обставин, які мають відношення до події правопорушень, а лише тих, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та впливають на кваліфікацію дій особи.

Суд апеляційної інстанції вважає, що наведені в обвинувальному акті фактичні дані у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складів кримінальних правопорушень, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в обвинувальному акті зазначено правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення статей (частин статей) закону України про кримінальну відповідальність відповідно до означених фактичних обставин, точне формулювання конкретних кримінальних правопорушень.

Також, на думку суду апеляційної інстанції, в обвинувальному акті в повній мірі відображено формулювання обвинувачення, правові моделі кримінальних правопорушень з вказівками на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому  ОСОБА_1 . Обвинувальний акт містить конкретні вказівки на те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні відповідних кримінальних правопорушень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора про те, що відсутність в обвинувальному акті дати його складання - числа місяця жовтня 2020 року, є формальним порушенням, з урахуванням того, що він містить дату затвердження прокурором - 30 жовтня 2020 року, коли його вручено обвинуваченому та його захиснику.

Таким чином, під час апеляційного розгляду не встановлено таких недоліків обвинувального акта, які є суттєвим порушенням прав особи, а також не дозволяють суду визначити межі обвинувачення, в яких має бути розглянуто кримінальне провадження, тобто унеможливлюють призначення справи до розгляду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що саме за результатами судового розгляду шляхом всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки відповідно до закону доказів, можливо буде зробити висновок про доведеність чи безпідставність висунутого обвинувачення, винуватість чи невинуватість особи у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне взяти уваги те, що обвинувачення як складова частина обвинувального акта, яке лише підлягатиме доведенню під час судового розгляду, не завжди може бути остаточним на момент надходження обвинувального акта до суду, оскільки відповідно до приписів ст. ст. 338, 339, 340 КПК України під час або в результаті судового розгляду прокурор може як змінити обвинувачення чи висунути додаткове, так і відмовитись від підтримання державного обвинувачення.

Безпідставне повернення обвинувального акта прокурору призводить до порушення судом першої інстанції вимог ст. 28 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків кримінального провадження.

Виходячи зі змісту та трактування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, остання гарантує винесення судового рішення протягом розумного терміну, встановивши тим самим межу стану невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа через пред`явлення їй кримінального обвинувачування. Кінцевим моментом стану невизначеності є момент вступу вироку чи рішення у законну силу чи зняття обвинувачення (закриття кримінальної справи).

Так, у групі справ проти України Європейський Суд визнав порушення «розумного терміну» саме у зв`язку з направленням справи на додаткове розслідування. Це сталося по справах «Айбабін проти України», «Лопатін та Медведський проти України», «Білий проти України» та інших.

На думку суду апеляційної інстанції, за таких обставин саме розгляд даного кримінального провадження по суті обвинувачення судом першої інстанції та прийняття за результатами розгляду відповідного судового рішення сприятиме виконанню завдань кримінального провадження, якими, згідно з ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Безпідставне повернення обвинувального акта прокурору ініціює продовження діяльності органів досудового розслідування з обґрунтування обвинувачення, створює додаткові можливості для доведення винуватості особи, що жодним чином не сприяє дотриманню таких засад кримінального провадження, як рівність та змагальність сторін.

За таких обставин, висновки суду про невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України суд апеляційної інстанції вважає помилковими, а прийняте судом першої інстанції рішення про повернення прокурору обвинувального акта в порядку, передбаченому п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, безпідставним.

Відповідно ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У зв`язку з безпідставним поверненням прокурору обвинувального акта суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Оскільки наведених вище вимог не було дотримано, а в перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК України, не входять істотні порушення кримінального процесуального закону, які в даному випадку були допущені судом першої інстанції, тому суд апеляційної інстанції вважає, що, виходячи з загальних засад кримінального провадження ухвала суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції зі стадії підготовчого засідання.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 415, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу начальника Рогатинського відділу Тисменицької місцевої прокуратури Триніва Василя Ігоровича задовольнити.

Ухвалу Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2021 року про повернення прокурору обвинувального акта у кримінальному провадженні № 42020091250000009 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді В.В. Повзло

О.П. Васильєв

Ю.Д. Шкрібляк