Справа № 761/23622/19

Провадження № 2/761/706/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Вольда М.А.

представника позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів дарування частково недійсними та усуненням перешкод у користуванні нерухомим майном, -

в с т а н о в и в :

У червні 2019 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 2) про визнання договорів дарування частково недійсними та усуненням перешкод у користуванні нерухомим майномПозовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:91:109:0270, на якій на підставі відповідних дозвільних документів ним було збудовано індивідуальний житловий будинок садибного типу. ОСОБА_4 володів житловим будинком за АДРЕСА_1 .

Протягом 2009-2012 p.p. за нотаріально посвідченими договорами дарування та купівлі-продажу ОСОБА_4 здійснив відчуження належних йому прав власності щодо вказаного житлового будинку - частками на користь інших фізичних осіб. Зокрема, відчужено 71/100 частин, у тому числі на користь ОСОБА_2 5/100 часток за договором купівлі-продажу від 29.11.2011 року. Так, у договорах зазначались технічні характеристики приміщень, які переходили у фактичне користування кожного із набувачів (технічні характеристики кожної фактично наявної в будинку ізольованої квартири).

Після відчуження ОСОБА_4 відповідних часток житлового будинку на користь інших осіб в Державному реєстрі власниками спірного житлового будинку обліковувались фізичні особи, на користь яких відчужувалось майно у відповідних частках (загальним розміром 71/100 часток), а 29/100 часток залишились у власності ОСОБА_4 . При цьому права користування всіма фактично наявними квартирами житлового будинку по АДРЕСА_1 було ним відчужено на користь фізичних осіб - власників 71/100 часток житлового будинку.

Згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 04 липня 2016 року у справі № 761/23330/16-ц ОСОБА_2 була залучена в якості відповідача за позовом ОСОБА_3 до інших співвласників житлового будинку по АДРЕСА_1 про припинення спільної часткової власності, виділення майна в натурі та визнання права власності. В ході розгляду цієї справи ОСОБА_2 стало відомо про відчуження 29/100 (12/100+17/100) часток житлового будинку ОСОБА_4 на користь його сина - ОСОБА_3 за договорами дарування: 12/100 часток за договором дарування від 11.12.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №3068; 17/100 часток за договором дарування від 15.09.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №2135.

Позивач вважає, що зазначені договори укладені відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства та її прав, а тому, підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Так, на час вчинення на користь сина зазначених правочинів ОСОБА_4 належна йому частка в житловому будинку не була визначена в натурі. Оскільки в Державному реєстрі щодо прав відчужувана нерухомого майна ОСОБА_4 містились відомості лише про належну йому частку житлового будинку, то предметом відчуження за оскаржуваними договорами дарування могли бути саме набуті частки житлового будинку, а не індивідуально визначені приміщення.

Крім того, окремі із зазначених приміщень забезпечують життєдіяльність всього житлового будинку, в тому числі містять комунікації, які забезпечують електро-, водо- і газопостачання. З метою приховування цих обставин, що унеможливлюють перебування вказаних приміщень на праві власності у однієї особи із співвласників житлового будинку, відповідачі зазначили найменування окремих приміщень в договорі відмінними від фактичних, що визначені в технічній документації. До того ж, в оскаржуваних договорах, на відміну від договорів про відчуження часток на користь інших співвласників, відповідачі не зазначили, що житловий будинок перебуває у спільній частковій власності відчужувана разом з іншими співвласниками у відповідних частках. Зазначено, що житловий будинок, частка якого відчужується належить дарувальникові на праві приватної власності.

Враховуючи умови оскаржуваних договорів, ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення 5, як окремі індивідуально визначені об`єкти нерухомого майна, а також за рахунок простору горища без узгодження з іншими співвласниками та без будь яких дозвільних документів зареєстрував за собою право власності на квартири ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2 і 3.

Таким чином, позивач вважає що вказані договори дарування мають бути визнані недійсними в частині, яка не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме щодо належності дарувальнику на праві приватно власності всього житлового будинку, а не його частки, а також щодо відчуження індивідуально визначених приміщень, власником яких не був дарувальник.

Крім того, в період вчинення відповідачем 1 протиправних дій щодо реєстрації в 2017 році за собою прав власності на окремі індивідуально визначені приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 , він встановив замки в двері, які забезпечують доступ до приміщень, визначених у договорі дарування від 11.12.2013 року, обмеживши позивачу та іншим співвласникам доступ до приміщень.

Тому, позивач просила суд:

1. визнати недійсним договір дарування 12/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 11.12.2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., зареєстрований в реєстрі №3068 в частині пункту №1, абзаци 2 і 3;

2. визнати недійсним договір дарування 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 15.09.2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., зареєстрований в реєстрі №2135 в частині пункту №1, абзаци 2 і 3;

3. усунути позивачу перешкоди у користуванні приміщеннями 1, 1а, 8, 8а, 9, 9а, 10, 11, 12, 13, зобов`язавши ОСОБА_5 видалити всі запірні пристрої до кожного із зазначених приміщень, а також не чинити перешкоди у цілодобовому доступ до вказаних приміщень з метою використання їх за цільовим призначенням.

У відзиві на позовну заяву відповідачі вказали, що оскільки позивач набув право власності на частку у 2011 року, а спірні договори укладалися у 2013 році та у 2015 року, та беручи до уваги той факт, що відповідачі постійно проживали позивачем, остання була достатньо обізнана про факт наявності відповідних договорів. Також, у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва знаходилася справа № 761/39148/15-ц позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності. Як випливає із змісту позовної заяви, яка датована 21.12.2015 року та ухвали про відкриття провадження від 21.01.2016 року, позивачу було відомо про наявність двох договорів дарування. Як додаток до позовної заяви додано інформаційну довідку із реєстру речових прав № 49174257 від 05.12.2015 року. В даній інформаційні довідці чітко зазначені спірні договори дарування. Відтак, позивачу було відомо про існування оскаржуваних договорів у 2015 року. Тому, ОСОБА_2 пропустила строки позовної давності, що є окремою підставою для відмови у позові. По суті позову зазначили, що оскільки відповідачі уклали договір дарування, правила ст. 362 ЦК України до даних правовідносин не застосовується. Щодо визначення частки внатурі вказали, що і під час продажу позивачу 5/100 частин у договорі були зазначені конкретні приміщення, які переходять у власність покупця, як і в договорі дарування на користь ОСОБА_3 . Також зауважили, що будинок АДРЕСА_1 являється житловим, а не багатоквартирним та на невідповідність висновку експерта віл 30.11.2017 року, на який посилається сторона позивача, вимогам процесуального законодавства. Тому, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача вказав, що довідка № 49174257 від 05.12.2015 року містить відомості лише про реєстрацію за відповідачем 1 прав власності в зв`язку з відчуженням на його користь відповідачем 2 на підставі оскаржуваних у даній справі договорів. Про зміст цих договорів позивачу відомо не було, в довідці цих даних немає. Саме з моменту отримання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 04 липня 2016 року у справі № 761/23330/16-ц про залучення ОСОБА_2 в якості відповідача та доданих до позову документів позивач дізналась про порушення своїх прав, які є предметом захисту у даній справі. Доводи відповідачів про те, що вони постійно проживали із позивачем, а тому остання була достатньо обізнана про факт наявності відповідних договорів також є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 з моменту придбання частки житлового будинку в 2011 році і до цього часу постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Позов у даній справі не містить доводів про необхідність згоди інших співвласників, в тому числі і позивача, на укладення оскаржуваних договорів дарування. Доводи позивача полягають не в оскарженні права на укладення договору дарування, а в тому, що окремі пункти оскаржуваних договорів містять положення, які порушують вимоги ст. 358 ЦК України, згідно якої право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Також представник вказав на належність та допустимість висновку експерта від 30.11.2017 року. Тому, наданий відзив, на думку представника позивача, не спростовує доводів позивача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Враховуючи, що відповідачів було належним чином повідомлено про розгляд справи, останні не повідомили про причини своєї неявки, що унеможливлює визнати їх поважними, при цьому, це не перша їх неявка до суду, а також беручи до уваги, що справа перебуває у провадженні суду з червня 2019 року, суддя дійшов до висновку про можливість розглянути дану справу за відсутності відповідачів.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Осаулова А.А. від 20.06.2019 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 20.06.2019 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Протокольною ухвалою від 28.08.2019 року до матеріалів справи долучено відзив та відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 28.08.2019 року повернуто матеріали зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 28.08.2019 року накладено арешт на 12/100 та 17/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме на конкретно визначені підсобні та нежитлові приміщення, заборонену ОСОБА_3 вчиняти певні дії з реєстрації права власності на визначені приміщення, зобов`язано ОСОБА_2 внести 10 000,00 грн. на депозитний рахунок суду протягом 10 днів з дня постановлення ухвали.

Ухвалою суду від 20.03.2020 року відмовлено у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 20.07.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року відмовлено у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 29 листопада 2011 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П., за реєстровим №370 (т. 1 а.с. 19-21), за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає і зобов`язується оплатити на умовах, передбачених цим договором, 5/100 часток житлового будинку за номером АДРЕСА_1 .

Згідно наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей, позивач ОСОБА_2 є співвласником 5/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 29.11.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 370.

Також у вказаному реєстрі міститься інформація про те, що ОСОБА_3 є співвласником часток цього житлового будинку, а саме: згідно Договору дарування від 15.09.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяною Миколаївною за реєстровим № 2135, є власником частки в розмірі 17/100 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та згідно Договору дарування від 11.12.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяною Миколаївною за реєстровим № 3068, є власником частки в розмірі 12/100 будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, співвласниками вказаного житлового будинку являються й інші фізичні особи з відповідною часткою у добовому вираженні (т. 1 а.с. 22-34).

Як вбачається із Договору дарування від 11.12.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим № 3068, ОСОБА_4 (дарувальник) подарував своєму сину ОСОБА_3 (обдаровуваний), а останній прийняв у дар від батька належні йому на праві власності 12/100 часток житлового будинку за АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13-15).

Згідно абзаців 2 та 3 п. 1 вказаного договору дарування, за цим договором відчужуються наступні приміщення: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв.м., приміщення 1а - підсобна, площею 16,9 кв.м.; приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв.м.; приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв.м.; приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв.м.; приміщення 8 - басейн, площею 118,0 кв.м.; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв.м.; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв.м.; приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв.м.; приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв.м., загальною площею 246,2 кв.м., що складає 12/100 (дванадцять сотих) житлового будинку та МЗК 1/100 приміщення №14 - сходова клітина, площею 0,3 кв.м.

Житловий будинок, частка якого відчужується, належить дарувальникові на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), бланк Серія САС №776121 від 10 листопада 2009 року, на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення №1703-С/ЖБ від 09 листопада 2009 року. Право приватної власності дарувальника на житловий будинок раніше було зареєстроване в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в електронному реєстрі 20 травня 2011 року за реєстраційним номером майна: 33700485, номер запису: 45989 в книзі: 623-188.

У відповідності до Договору дарування від 15.09.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим № 2135, ОСОБА_4 (дарувальник) подарував своєму сину ОСОБА_3 (обдаровуваний), а останній прийняв у дар від батька належні йому на праві власності 17/100 часток житлового будинку за АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16-18).

Згідно абзаців 2 та 3 п. 1 вказаного договору дарування, за цим договором відчужуються наступні приміщення: 3/4 частин приміщення 4 - гараж; 9/10 частин приміщення 65 - коридор та МЗК 3/10 частин приміщення 14 - сходова клітини, 39/50 частин приміщення 55 - сходової клітини, що складає 17/100 (сімнадцять сотих) житлового будинку.

Житловий будинок, частка якого відчужується, належить дарувальникові на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), бланк Серія САС №776121 від 10 листопада 2009 року, на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення №1703-С/ЖБ від 09 листопада 2009 року. Право приватної власності дарувальника на житловий будинок раніше було зареєстроване в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в електронному реєстрі 20 травня 2011 року за реєстраційним номером майна: 33700485, номер запису: 45989 в книзі: 623-188.

За приписом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч. 1 ст. 638 ЦПК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно положень ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

У той же час, згідно вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання саме в момент вчинення правочину стороною вимог законодавства.

З огляду на п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При чому, виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як на підставу для визнання оскаржуваних договорів дарування недійсними позивач вказувала, що договори укладені відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства та її прав, оскільки на час вчинення на користь сина зазначених правочинів ОСОБА_4 належна йому частка в житловому будинку не була визначена в натурі. Таким чином, предметом відчуження могли бути саме частки житлового будинку, а не індивідуально визначені приміщення. Крім того, окремі із зазначених приміщень забезпечують життєдіяльність всього житлового будинку, в тому числі містять комунікації, які забезпечують електро-, водо- і газопостачання.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

За умовами ч.ч. 1-3 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Як було встановлено у ході розгляду справи 761/34735/17, фактично у будинку за АДРЕСА_1 обладнані окремі житлові приміщення, відокремлені одне від одного, які перебувають у власності окремих осіб та фактично складають окремі житлові квартири. При набутті власниками таких приміщень їм виділялося у власність не будь-яка частка в будинку, а саме визначені приміщення, які в сукупності складають окрему квартиру. За таких умов, на вказаний будинок розповсюджується дія Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (т.1 а.с.52-59).

У відповідності до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, вказана обставина спростовує твердження сторони відповідачів про те, що будинок по АДРЕСА_1 являється житловим, адже як було встановлено у ході розгляду справи 761/34735/17, вказаний будинок являється багатоквартирним будинком, на який розповсюджується дія Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Згідно ст. 1 вказаного закону, допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до проведеного в рамках цивільної справи №761/23330/16-ц експертного дослідження (висновок за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 16859/16-44/22994-23005/17-44 від 30.11.2017), функціональне призначення приміщень, що знаходяться на цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 наступне: приміщення 1 - сходова клітина, приміщення 1а - електрощитовка, приміщення 8 - спортзал з басейном, приміщення - 8а комора, приміщення 9 - санвузол, приміщення 9а (не відм. на техпаспорті) - технічний простір, приміщення 10 - сауна, приміщення 11 - більярдна, приміщення 12 - приміщення топочної, приміщення 13 - санвузол. Приміщення 1, 1а, 8, 8а, 9, 9а, 11, 12 належать до допоміжних приміщень будинку, а 10, 13 - до нежитлових (т.1 а.с. 61-86).

Вказаний висновок було також враховано іншим складом суду при розгляді справи №761/34735/17, а тому посилання сторони відповідача на його невідповідність процесуальному законодавству є необґрунтованими. При цьому, наданий відповідачами лист ТОВ «Судова незалежна експертна установа» від 09.04.2019 №4374 не є висновком експерта в розумінні ст. 102 ЦПК України.

Як вбачається із умов договору дарування від 11.12.2013 року, а саме, абз. 2 п. 1, дарувальник подарував обдаровуваному приміщення 1, 1а, 8, 8а, 9, 9а, 10, 11, 12, 13, 14, які у відповідності до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» являється допоміжними та нежитловими. Функціональне призначення частини з вказаних приміщень також підтверджене висновком за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 16859/16-44/22994-23005/17-44 від 30.11.2017.

Також згідно договору дарування від 15.09.2015 року, а саме, абз. 2 п. 1, дарувальник подарував обдаровуваному приміщення, такі як 3/4 частин приміщення 4, 9/10 частин приміщення 65 та 3/10 частин приміщення 14, 43/100 частин приміщення 34, 39/50 частин приміщення 55, які у відповідності до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» являється допоміжними та нежитловими.

Згідно зі ст.382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У відповідності до постанови Верховного суду 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18 визначено, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Вказані обставини щодо статусу допоміжних приміщень також визначено у правових позицій у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

З огляду на викладене та за відсутністю згоди позивача та інших співласників усього будинку на укладення оспорюваних правочинів відповідачем 2 щодо розпорядження допоміжними і нежитловими приміщеннями будинку суперечить вимогам ст.ст.203, 215 ЦК України, а тому такі договори підлгають визнанню недійсними, як такі, що вчиненні з порушенням пвимог законодавства і прав інших співвласників будинку.

Таким чином, оскільки за оскаржуваними договорами ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 індивідуально визначені приміщення (абз.2), які за своїм функціональним призначенням є допоміжними та нежитловими, що у відповідності до свого правового статусу, встановленого ч. 2 ст. 382 ЦК України, є спільним майном багатоквартирного будинку, співвласниками якого є усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку за адресою АДРЕСА_1 , а тому договори від 11.12.2013 року та 15.09.2015 року слід визнати недійсними у вказаній частині, а саме, абзаців 2 пункту 1 обох цих договорів.

У той же час, оскільки фактично саме частки (12/100 та 17/100) житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 дійсно належали ОСОБА_4 станом на час вчинення оскаржуваних правочинів, тому визнавати недійсним договори дарування від 11.12.2013 року та 15.09.2015 року в частині 3 пункту 1 суд вважає за неможливе.

При цьому, заперечення відповідача з приводу незастосування до даних правовідносин положень ст. 362 ЦК України є необґрунтованими, так як позов у даній справі не містить доводів про необхідність згоди інших співвласників, в тому числі і позивача, на укладення оскаржуваних договорів дарування.

Щодо заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності до що стосуються вимог про визнання договорів дарування недійсними, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як підтверджено матеріалами справи, інформаційна довідка № 49174257 від 05.12.2015 року (т. 1 а.с. 136-138) містить відомості лише про реєстрацію за відповідачем 1 прав власності в зв`язку з відчуженням на його користь відповідачем 2 на підставі оскаржуваних у даній справі договорів. Зміст цих правочинів у довідці не зазначено.

Як вказує позивач, саме з моменту отримання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 04 липня 2016 року у справі № 761/23330/16-ц про залучення ОСОБА_2 в якості відповідача та доданих до позову документів вона дізналась про порушення своїх прав, які є предметом захисту у даній справі.

Оскільки у матеріалах справи відсутні дані про отримання позивачем копії ухвали від 04.07.2016 року у справі № 761/23330/16-ц, а у реєстрі не відображаються дані про зміст оскаржуваних договорів, які є предметом розгляду у даній справи, суд приходить до висновку, що строки позовної давності позивач не пропустила. Так, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу було відомо про порушення її прав у 2015 року, що мають доводити відповідачі, оскільки ними робиться заява про пропуск строків позовної давності.

Доводи про те, що вони постійно проживали із позивачем, а тому остання була достатньо обізнана про факт наявності відповідних договорів також є необґрунтованими, оскільки докази фактичного проживання ОСОБА_2 у належній їй частці житлового будинку, яка являє собою окрему житлову квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не пропустила строки позовної давності до вимог про визнання договорів дарування недійсними.

Щодо позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні майном, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014, № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Як на підставу для задоволення позову у цій частині позивач вказувала, що в період вчинення відповідачем 1 протиправних дій щодо реєстрації в 2017 році за собою прав власності на окремі індивідуально визначені приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 , він встановив замки в двері, які забезпечують доступ до приміщень, визначених у договорі дарування від 11.12.2013 року, обмеживши позивачу та іншим співвласникам доступ до приміщень.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У той же час, позивачем не доведені належними та допустимими доказами факти вчинення відповідачем дій, що перешкоджають їй користуватися приміщеннями, які за своїм функціональним призначенням є допоміжними та нежитловими, що у відповідності до свого правового статусу, встановленого ч. 2 ст. 382 ЦК України, є спільним майном багатоквартирного будинку, співвласниками якого є усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку за адресою АДРЕСА_1 , а саме, випадків звернення до органів поліції з цього приводу судом не встановлено, як і відсутні свідки вказаних у позові обставин. Вказані обставини унеможливлюють задоволення позову у цій частині.

При цьому, як вказувала сторона позивача під час розгляду справи, ОСОБА_2 з моменту придбання частки житлового будинку в 2011 році і до цього часу постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову що стосується визнання недійсними договорів дарування в частині абзаців 2 пунктів 1, а саме, індивідуально визначених приміщень, які за своїм функціональним призначенням є допоміжними та нежитловими. Натомість, інші вимоги позову не ґрунтуються на приписах закону, а тому, задоволенню не підлягають.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідачів на користь позивача по 1152,60 грн. з кожного за задоволені дві вимоги немайнового характеру та заяву про забезпечення позову.

На підставі викладено та керуючись ст. 16, 203, 215, 216, 256, 257, 261, 267, 316, 317, 319, 328, 355, 356, 358, 382, 626, 627, 638, 717 ЦК України, ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 102, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014, № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»,-

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів дарування частково недійсними та усуненням перешкод у користуванні нерухомим майном, - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування 12/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 11.12.2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., зареєстрований в реєстрі №3068 в частині пункту №1 абзац 2, а саме: «за цим договором відчужуються наступні приміщення: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв.м., приміщення 1а - підсобна, площею 16, 9 кв.м.; приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв.м.; приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв.м.; приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв.м.; приміщення 8 - басейн, площею 118 кв.м.; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв.м.; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв.м.; приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв.м.; приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв.м./, загальною площею 246,2 кв.м., що складає 12/100 (дванадцять сотих) житлового будинку та МЗК 1/100 приміщення №14 - сходова клітина, площею 0,3 кв.м.».

Визнати недійсним договір дарування 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 15.09.2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., зареєстрований в реєстрі №2135 в частині пункту №1 абзац 2, а саме: «за цим договором відчужуються наступні приміщення: ѕ частин приміщення 4 - гараж; 9/10 частин приміщення 65 - коридор та МЗК 3/10 частин приміщення 14 - сходова клітини, 39/50 частин приміщення 55 - сходової клітини, що складає 17/100 (сімнадцять сотих) житлового будинку».

В задоволенні іншої частини позовних вимог про усуненням перешкод у користуванні нерухомим майном, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних часткоах на користь ОСОБА_2 кошти судового збору у розмірі по 1152 грн. 60 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідачі: ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов

повний текст рішення виготовлено 18.02.2021 року