КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 382/694/16-ц

провадження № 22-ц/824/289/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Стрижеуса А.М.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Про Кредит Банк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк» та ОСОБА_1

на рішення Яготинського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року у складі судді Карповича В.Д.

уцивільній справі за позовом акціонерного товариства «Про Кредит Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк» про припинення договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року представник ПАТ «ПроКредит Банк» - Бенедюк С.С. звернувся до суду з позовом, в якому просив у рахунок часткового погашення заборгованості за Рамковою угодою №2367 від 13 травня 2005 року та договором про надання траншу №1.36631/2367 від 29 січня 2008 року звернути стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці відповідно до Договору іпотеки №1.2367-ІД 03 від 30 серпня 2011 року, а саме м`ясопереробний цех, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13 травня 2005 року між ЗАТ «Про Кредит Банк», правонаступником якого є АТ «ПроКредит Банк», та ОСОБА_2 було укладено Рамкову угоду №2367.

29 січня 2008 року на підставі Рамкової угоди №2367 між кредитором та позичальником укладено договір про надання траншу №1.36631/2367, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 200 000 дол. США під 13% річних строком на 120 календарних місяців.

27 грудня 2007 року між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами було укладено договір іпотеки №1.2367-ІД 02, предметом якого є незавершене будівництво (ангар), що знаходиться по АДРЕСА_1 .

12 січня 2011 року між ПАТ «ПроКредит Банк», ОСОБА_2 та відповідачем укладено договір про переведення боргу та заміну сторони зобов`язання. Пунктом 1.2. договору передбачено, що первісний боржник передав, а новий боржник прийняв на себе борг та зобов`язання первісного боржника перед кредитором, які виникли на підставі кредитного договору № 1.38073 від 02 квітня 2008 року, рамкової угоди № 2367 від 13 травня 2005 року та укладених на її підставі кредитних договорів.

13 січня 2011 року після завершення будівництва, між позичальником та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення.

30 серпня 2011 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 2367-ІД 03, за яким як забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою № 2367 від 13 травня 2005 року та укладеними в її межах кредитними договорами, в іпотеку банку передано м`ясопереробний цех загальною площею 859,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що відповідач прийняті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість не погашає, у зв`язку з чим має борг перед позивачем у розмірі 5 614 422,76 грн з яких: 1 711 012,97 грн - капітал за період з 25 січня 2011 року по 11 травня 2016 року; 759 403,65 грн - проценти за неправомірне користування кредитом за період з 19 грудня 2013 року по 11 травня 2016 року; 3 144 006,14 грн - пеня за період з 09 квітня 2015 року по 11 травня 2016 року.

21 жовтня 2013 року ПАТ «ПроКредит Банк» надіслано відповідачу вимогу про повне дострокове погашення кредиту №1416, якою повідомлено про борг, необхідність його погашення та попереджено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив припинити іпотеку м`ясопереробного цеху, який знаходиться по АДРЕСА_1 , за договором іпотеки №2367-ДІ 03 від 30 серпня 2011 року; припинити заборону відчуження м`ясопереробного цеху, яка була накладена і зареєстрована 30 серпня 2011 року у Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна за №11555005; припинити заборону відчуження м`ясопереробного цеху, яка була накладена і зареєстрована 30 серпня 2011 року у Державному реєстрі іпотек за №11555046.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2014 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ПП «Яготинські ковбаси» солідарно стягнуто на корить ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за Рамковою угодою №2367 від 13 травня 2005 року та договором про надання траншу №1.36631/2367 від 29 січня 2008 року у розмірі 1 161 184,51 грн.

Постановою державного виконавця відділу ДВС Хмельницького міжрайонного управління юстиції від 24 березня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №686/1168/14, виданого 09 вересня 2014 року про стягнення 1 161 184,51 грн, закінчено у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі.

З огляду на вказане, вважав, що ОСОБА_3 сплачено заборгованість по капіталу за договором про надання траншу від 29 січня 2008 року, у зв`язку з чим, зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки припинились, а відтак позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області в позові ПАТ «ПроКредит Банк» та зустрічному позову ОСОБА_3 відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 04 травня 2017 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог за зустрічним позовом з урахуванням їх збільшення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що заборгованість за договором, яку просить стягнути позивач за первісним позовом, згідно з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2014 року, сплачено ним в повному обсязі. Тому зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки припинились, а вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню.

У травні 2017 року представник ПАТ «ПроКредит Банк» - Бенедюк С.С. звернувся до суду з апеляційною скаргою на вказане рішення та просив його скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити нове, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, а також із порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального і матеріального права.

Зазначає, що на дату звернення до суду з позовом залишилася неврегульованою заборгованість відповідача перед банком за договором про надання траншу №№1.36631/2367 від 29 січня 2008 року, що становить 5 614 422,76 грн. Звертає увагу суду на те, що така заборгованість не спростована боржником.

Стверджує, що районним судом не досліджено докази на підтвердження заборгованості, а саме розрахунок заборгованості, наданий позивачем.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2018 року апеляційні скарги залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова мотивована тим, що сторонами не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а саме: ОСОБА_3 - факту повного погашення заборгованості за кредитом; ПАТ «ПроКредит Банк» - розміру заборгованості за кредитом, в рахунок якої має бути звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року скасовано постанову Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2018 року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зазначено, що суд першої та апеляційної інстанцій безпідставно вважали розмір заборгованості за кредитним договором недоведеним та не дослідили докази, надані банком, на підтвердження наявності заборгованості.

Окрім указаного, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не містять вичерпних висновків щодо наданого ПАТ «ПроКредит Банк» розрахунку заборгованості від 11 травня 2016 року за договором про надання траншу від 29 січня 2008 року №1.36631/2367. Суди не вказали в чому полягає його незрозумілість, адже цей розрахунок містить детальні формули та пояснення. Також суди не навели в оскаржених рішеннях власного розрахунку.

Верховним Судом указано, що в рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду містяться суперечливі висновки, оскільки, з однієї сторони, суди вказують на незрозумілість розрахунку заборгованості та відмову в позові ПАТ «ПроКредит Банк», а з іншої - на відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 з підстав невиконання ним основного зобов`язання за рамковою угодою від 13 травня 2005 року №2367 та договором про надання траншу від 29 січня 2008 року № 1.36631/2367. Тобто, встановивши факт наявності заборгованості відповідача перед банком, суди не визначили розмір такої заборгованості.

Також Верховним Судом звернуто увагу на те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунок заборгованості, виписки про рух коштів по рахунку, не встановив достеменно факт наявності чи відсутності у відповідача кредитної заборгованості, її природу та розмір, період виникнення.

19 лютого 2021 року на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення від представника позивача, в яких, зокрема, зазначено, що в позові банку були заявлені як проценти за користування чужими коштами, так і інфляційні втрати у формі капіталу, оскільки у зв`язку з інфляційними коливаннями у позивача залишилась непогашена частина капіталу, а також посилається на те, що банк має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь час прострочення до остаточного виконання вказаного судового рішення.

Представник банку у судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ПАТ «Про Кредит Банк» про звернення на предмет іпотеки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки розрахунок заборгованості, наданий ПАТ «Про Кредит Банк» є незрозумілим.

Залишаючи без задоволення зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 11 травня 2016 року заборгованість ОСОБА_3 за тілом кредиту становить 721 795 грн (1 711 012 грн - 989 217 грн).

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що на виконання укладеної 13 травня 2005 року між ПАТ «Про Кредит Банк» і ОСОБА_2 рамкової угоди №2367, 29 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір про надання траншу 1.36631/2367, відповідно до пункту 2 якого позичальнику надано кредит на суму 200 000 доларів США зі ставкою 13% річних на строк 120 календарних місяців.

Також між ПАТ «Про Кредит Банк» і ОСОБА_2 укладались Додаткова угода №1 та Додаткова угода №2 13 травня 2005 року, Договір №3 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди від 26 грудня 2007 року.

27 грудня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою та укладеними в її межах кредитними договорами між ПАТ «Про Кредит Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 2367-ІД 02. Відповідно до умов цього договору кредитору в іпотеку передано нерухоме майно: незавершене будівництво (ангар), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

12 січня 2011 року між АТ «ПроКредит Банк» (кредитор), ОСОБА_2 (первісний боржник) та ОСОБА_3 (новий боржник) укладено договір про переведення боргу та заміну сторону зобов`язання. Пунктом 1.2. вказаного договору визначено, що первісний боржник передав, а новий боржник прийняв на себе борг та зобов`язання первісного боржника перед кредитором на підставі кредитного договору від 02 квітня 2008 року № 1.38073, рамкової угоди від 13 травня 2005 року № 2367 та укладених на її підставі кредитних договорів.

13 січня 2011 року, після завершення будівництва, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаного нежилого приміщення.

30 серпня 2011 року між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 2367-ІД 03, за умовами якого як забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою від 13 травня 2005 року № 2367 та укладеними в її межах кредитними договорами, в іпотеку банку передано м`ясопереробний цех загальною площею 859,6 кв.м, що знаходиться за вказаною вище адресою.

21 жовтня 2013 року ПАТ «Про Кредит Банк» надіслав ОСОБА_3 вимогу про повне дострокове погашення кредиту, згідно з якою боржника повідомлено про наявність боргу 126 562,02 дол. США та 9 743,87 дол. США, необхідність його погашення протягом 30 календарних днів та попереджено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2014 року у справі №686/1168/14 стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ПП «Яготинські ковбаси» на користь ПАТ «Про Кредит Банк» солідарно заборгованість за рамковою угодою від 13 травня 2005 року №2367 та договором про надання траншу від 29 січня 2008 року № 1.36631/2367 у розмірі 1 090 311,37 грн, з них: 989 217,76 грн - заборгованість за кредитом, 50 856,42 грн - заборгованість за процентами, 1 444,57 грн - заборгованість за процентами за фактичне користування кредитом, 48 792,62 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; та за кредитним договором від 02 квітня 2008 року №1.38073 в загальному розмірі 70 873,14 грн, з них: 55 535,36 грн - заборгованість за кредитом, 2 378,88 грн - заборгованість за процентами, 610,98 грн - заборгованість за процентами за фактичне користування кредитом, 12 347,91 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, а всього - 1 161 184,51 грн.

01 жовтня 2014 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2014 року.

24 березня 2015 року постановою державного виконавця того ж відділу державної виконавчої служби виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №686/1168/14, виданого 09 вересня 2014 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, закінчено у зв`язку зі сплатою боржником боргу в повному обсязі.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості ПАТ «Про Кредит Банк» вказав, що станом на 11 травня 2016 року заборгованість ОСОБА_3 за Договором про надання траншу № 1.36631/2367 становить: капітал - 1 711 012,97 грн за період з 25 січня 2011 року по 11 травня 2016 року; проценти за неправомірне користування кредитом - 759 403,65 грн за період із 19 грудня 2013 року по 11 травня 2016 року; пеня - 3 144 006,14 грн за період з 09 квітня 2015 року по 11 травня 2016 року.

Як зазначено вище, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2014 року з ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та ПП «Яготинські ковбаси» солідарно стягнуто на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за Рамковою угодою № 2367 від 13 травня 2005 року та Договором про надання траншу №1.36631/2367 від 29 січня 2008 року 1 090 311,37 грн, з яких: заборгованість по капіталу - 989 217,76 грн, заборгованість по процентах - 50 856,42 грн; 1 444,57 грн - заборгованість по процентах за фактичне користування кредитом; 48 792,62 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; а також за Кредитним договором №1.38073 від 02 квітня 2008 року 70 873,14 грн, з них: заборгованість по капіталу - 55 535,36 грн, заборгованість по процентах - 378,88 грн, заборгованість по процентах за фактичне користування кредитом - 610,98 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 12 347,31 грн, а всього 1 161 184,51 грн.

Таким чином, за траншем №1.36631/2367 від 29 січня 2008 року вказаним судовим рішенням вже стягнуто, зокрема з відповідача, заборгованість за капіталом, процентами та пенею, що утворилась станом на 18 грудня 2013 року, достроково на вимогу банку.

Відповідно до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції від 24 березня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №686/1168/14 закінчено у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі.

Згідно меморіального ордеру №232561665/248306780/691415799/7000 від 23 березня 2015 року Другим міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції перераховано АТ «ПроКредит Банк» 1 161 184,51 грн на виконання виконавчого листа №686/1168/14.

Тобто рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2014 року ОСОБА_3 виконано у повному обсязі, в тому числі і за Договором про надання траншу №1.36631/2367 від 29 січня 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (Правовий висновок Великої Палати у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12).

Зважаючи на викладене та враховуючи, що банк, звернувшись до суду з позовом, за наслідками розгляду якого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 22 травня 2014 року ухвалено рішення про стягнення, зокрема з ОСОБА_3 , заборгованості за Договором про надання траншу №1.36631/2367 від 29 січня 2008 року станом на 18 грудня 2013 року у розмірі 1 090 311,37 грн, реалізував своє право на дострокове стягнення, а тому право ПАТ «ПроКредит Банк» нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припинилося.

Отже, вимоги банку про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за Договором про надання траншу № 1.36631/2367 за позовом, поданим у травні 2016 року, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в порядку, визначеному статтею 625 ЦК України, які забезпечують права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах, банк не звертався.

Доводи, викладені представником позивача у поясненнях від 19 лютого 2021 року, є неспроможними, оскільки вимог про стягнення заборгованості за невиконання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України, а також збитків, пов`язаних з інфляційними коливаннями, банком не заявлялось та судом першої інстанції такі вимоги не розглядались.

На вказані обставини та висновки Верховного Суду суд першої інстанції уваги не звернув та не встановив обставин, за якими банк вже реалізував своє право на стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за Договором про надання траншу №1.36631/2367 від 29 січня 2008 року та такі вимоги задоволені рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2014 року, яке виконане боржником у повному обсязі 23 березня 2015 року, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача заборгованості.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , колегія суддів виходить з наступного.

30 серпня 2011 року між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 2367-ІД 03, за умовами якого як забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою від 13 травня 2005 року № 2367 та укладеними в її межах кредитними договорами, в іпотеку банку передано м`ясопереробний цех загальною площею 859,6 кв.м, що знаходиться за вказаною вище адресою.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц).

Судом установлено, що заборгованість ОСОБА_3 за Договором про надання траншу №1.36631/2367 від 29 січня 2008 року відсутня, оскільки 23 березня 2015 року позичальником був погашений кредит у повному обсязі, що підтверджується постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції від 24 березня 2015 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі та копією меморіального ордеру №232561665/248306780/691415799/7000 від 23 березня 2015 року, згідно з яким Другим міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції перераховано АТ «ПроКредит Банк» 1 161 184,51 грн на виконання виконавчого листа №686/1168/14.

Отже, взявши до уваги постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Хмельницького міжрайонного управління юстиції від 24 березня 2015 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі, а також те, що банк не надав доказів на підтвердження існування у позичальника заборгованості після 23 березня 2015 року та відсутність у позивача права нараховувати проценти та пеню після звернення з вимогою про дострокове погашення заборгованості, колегія суддів доходить висновку про належне виконання боржником зобов`язань з погашення кредитних коштів та сплати пов`язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитним договором, яке прийняте кредитором.

У зв`язку з тим, що зобов`язання за кредитним договором відповідачем виконано у повному обсязі, припинилось зобов`язання і за договором іпотеки, яке є похідним від основного зобов`язання.

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 року (далі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 6.1 Глави 15 Розділу ІІ Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.

Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна.

Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи.

Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тобто у процедурі зняття заборони первинними є дії щодо завершення початої нотаріальної дії з накладення заборони (з проставленням відміток у відповідному реєстрі та алфавітній книзі та проставлення відмітки на правочині) та лише після цього можливе внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення заборони та іпотеки.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

За положеннями частини першої статті 593 ЦК України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України), слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Вказаний правовий висновок висловив Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі справа № 695/3790/15-ц.

Звертаючись до суду ОСОБА_3 просив припинити іпотеку м`ясопереробного цеху, який знаходиться по АДРЕСА_1 , за договором іпотеки №2367-ДІ 03 від 30 серпня 2011 року; припинити заборону відчуження м`ясопереробного цеху, яка була накладена і зареєстрована 30 серпня 2011 року у Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна за №11555005; припинити заборону відчуження м`ясопереробного цеху, яка була накладена і зареєстрована 30 серпня 2011 року у Державному реєстрі іпотек за №11555046.

Згідно частин першої, другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, оскільки щодо цього існував спір, про що свідчить позов АТ «Про Кредит Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок часткового погашення заборгованості.

Підстави для припинення заборони відчуження відсутні, оскільки у випадку одержання відповідної заяви та підтверджуючих документів або за наявності рішення суду нотаріус сам повинен зняти заборону відчуження майна та провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також - припинити інше речове право (іпотеку).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не звернув уваги на обставини, за якими відповідачем належним чином виконані зобов`язання за кредитним договором, а отже і зобов`язання за договором іпотеки припинились.

Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підстави для скасування судового рішення визначені статтею 376 ЦПК України.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційних скарг частково, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Про Кредит Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та часткове задоволення позову ОСОБА_3 про припинення іпотеки.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом частини першої вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з АТ «Про Кредит Банк» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання зустрічної позовної заяви у розмірі 551,21 грн та за подання апеляційної скарги - 826,81 грн, а всього 1 378,02 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк» та ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року - скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Про Кредит Банк» про припинення договору іпотеки - задовольнити частково.

Визнати іпотеку м`ясопереробного цеху, який знаходиться по АДРЕСА_1 , за договором іпотеки №2367-ДІ 03 від 30 серпня 2011 року такою, що припинена.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Про Кредит Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання зустрічної позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1 378,02 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «23» лютого 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

А.М. Стрижеус