РІШЕННЯ
іменем України
20 травня 2010 року
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Молнар Е.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду від 22 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Калинівської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання державного акта на землю недійсним, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2009 року ОСОБА_4 звернулася в суд з зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1996 року разом з мамою ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, користується земельними ділянками в урочищі «Зарви» та «Царина» в с. Калини, Тячівського району. Дані земельні ділянки були передані мамі у власність в рахунок паю після розпаду колгоспу. Після смерті мами вона, як єдиний спадкоємець, продовжує користуватися земельними ділянками. У 2008 році, під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до неї і її чоловіка «про повернення самовільно захопленої земельної ділянки» їй стало відомо, що ще 29.03.2001 року Калинівська сільська рада видала ОСОБА_3 державний акт на право власності в тому числі і на земельну ділянку площею 0,1 га, яка повністю накладається на надану її мамі земельну ділянку площею 0,158 га в урочищі «Царина». Вважає, що виданий відповідачеві державний акт не відповідає вимогам закону і підлягає визнанню недійсним, оскільки при наданні ділянки відповідачеві ця земля вже була передана рішенням сільської ради її мамі.
Посилаючись на дані обставини просила визнати державний акт виданий відповідачу ОСОБА_3 29.03.2001 року, в частині власності на земельну ділянку № 2 площею 0,10 га, недійсним.
До участі у справі в якості співвідповідача судом притягнуто управління держкомзему у Тячівському районі. Рішенням Тячівського районного суду від 22 лютого 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Справа в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянута у відсутності позивача, представника сільської ради та управління держкомзему.
Заслухавши апелянта, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (попущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону ухвалене рішення у справі не відповідає.
Задовольняючи позов та визнаючи виданий на ім’я ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка успадкувала від своєї мами ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право на земельну ділянку площею 0,158 га в урочищі «Царина» в с. Калини. Дане право, на думку суду, виникло у спадкодавця на підставі рішення Калинівської сільської ради від 25.04.2000 року, яке на даний час не скасоване. Рішення сільської ради про надання земельної ділянки відповідачу було постановлене пізніше (30.09.2000 року), а надана йому у власність земельна ділянка площею 0,1 га накладається на ділянку позивачки, тому державний акт відповідача не відповідає вимогам закону.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
По справі встановлено, що відповідно до рішенням Калинівської сільської ради від 25.04.2000 року мамі позивача – ОСОБА_5 була передана у власність спірна земельна ділянка та виданий державний акт на право приватної власності на землю. Даний державний акт рішенням Тячівського районного суду від 6 грудня 2002 року визнаний недійсним. Рішення суду набрало законної сили 8.01.2003 року і на даний час не скасоване.
Відповідно до статей 1216 та 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року та ст. 125 ЗК України 2001 року).
З наведеного слід зробити висновок, що рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність, без правовстановлюючого документа на цю землю, не породжує право особи на землю.
Таким чином на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) спадкодавцю не належало право на землю і позивачка це право успадкувати не могла.
Зі змісту ч. 1 ст. 3 ЦПК України випливає, що особа має право звернутися до суду за захистом своїх прав. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Інакшими словами можна сказати, що особа не має право звертатися до суду у разі, якщо право, за захистом якого вона звернулася, їй не належать.
Оскільки ОСОБА_4 право, за захистом якого вона звернулася до суду, не належать, її слід визнати неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити.
Також по справі встановлено, що ОСОБА_3 29.03.2001 року був виданий державний акт на право приватної власності на землю. Даний державний акт видано у відповідності до вимог діючого на той законодавства та на підставі рішенням Калинівської сільської ради від 30.09.2000 року. Підстав для визнання даного акту недійсним судом не здобуто.
Крім цього, матеріалами справи, в тому числі і рішенням Тячівського районного суду від 16 вересня 2009 року, яке набрало законної сили і має силу преюдиції, встановлено, що позивачка ОСОБА_4 разом з своїм чоловіком протягом багатьох років неодноразово самовільно захоплює земельну ділянку ОСОБА_3 і чинить йому перешкоди у володінні та користуванні землею.
На думку колегії суддів невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, відповідно до пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Тячівського районного суду від 22 лютого 2010 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до Калинівської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання державного акта на землю недійсним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: