УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-4440/10 Головуючий в1-й інстанції – Золотарьова В.К.,
Категорія - 37 Доповідач – Сіромашенко Н.В.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Калиновського А.Б.,
суддів – Варенко О.П., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі –Керімовій Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-і особи: П'ята Дніпропетровська міська державна нотаріальна контора та КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання свідоцтв на спадщину за законом частково недійсними, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, 3-і особи: П'ята Дніпропетровська державна нотаріальна контора, КП «Дніпропетровське МБТІ», відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Кіровського РВ УМВС України в про усунення перешкод в користуванні власністю,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2010 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтв на спадщину за законом частково недійсними та права на спадкування за законом і права власності на 1/3 частину спадкового нерухомого майна було задоволено; в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 – відмовлено; визнано за ОСОБА_4 право на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги ОСОБА_2, ОСОБА_3 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5; визнано за ОСОБА_4 право на 1/3 частину спадщини після смерті ОСОБА_5, що в цілому на день її відкриття складає 3/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, яка в загальному його розмірі складає 1/100 частину; перерозподілено між спадкоємцями першої черги та ОСОБА_4 у рівних частках спадкові 3/100 частини вказаного домоволодіння з виділенням їй 1/3 частини спадкового майна, яка у загальній масі спадщини складає 1/100 даного домоволодіння; зобов'язано П'яту Дніпропетровську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_4 поряд з ОСОБА_2, ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину спадщини, що із 3/100 спадкових частин вказаного домоволодіння складає 1/100 частину; скасовано вчинену КП «ДМБТІ» на підставі виданих П'ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою свідоцтв про право на спадщину за законом реєстрацію за ОСОБА_2, ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1, та зобов'язано КП «ДМБТІ» внести до реєстру прав власності на нерухоме майно відповідні зміни.
В апеляційній скарзі апелянти ставлять питання про скасування вказаного рішення з ухваленням нового рішення.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є його мати ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3
ОСОБА_4 проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю в спірній квартирі з 1999 року, тобто більше п'яти років до відкриття спадщини, вела з ним спільне господарство, була зареєстрована в даній квартирі з 2004 року.
ОСОБА_5 знаходився на обліку в ОКЗ «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» з діагнозом: хронічний дисемінований туберкульоз легенів з деструкцією без бактеріовиділення, встановлений у 2002 році.
ОСОБА_4 матеріально утримувала сім'ю, опікувалася ОСОБА_5 до самої смерті.
Мати приїздила до ОСОБА_5 рідко, з дочкою він не спілкувався.
Виходячи з вищенаведеного, суд 1-ї інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4.
В той же час суд 1-ї інстанції вважав, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 не навели підстав, відповідно до яких ОСОБА_4 має бути виселена з квартири, а, крім того, остання вселилася в квартиру з відома її власника ОСОБА_5 та була зареєстрована в ній у встановленому законом порядку.
Проте апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду 1-ї інстанції.
Суд встановив, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після його смерті відкрилася спадщина на 3/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, які належали йому на праві власності на підставі договору дарування, укладеному 24 квітня 1991 року між ним та ОСОБА_6, посвідченому П'ятою державною нотаріальною конторою, зареєстрованому в реєстрі за №1-1531, та, зареєстрованому в КП «ДМБТІ».
Спадкоємцями першої черги після його смерті за законом у відповідності до ст.1261 ЦК України є його мати ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3, які у встановлений ст.1270 ЦК України строк прийняли спадщину, та отримали 15 лютого 2008 року свідоцтва про право на спадщину за законом, які були видані їм П'ятою державною нотаріальною конторою, та, зареєстровані в реєстрах за №№ 1-750, 1-752. Право власності на 3/200 частини спадкового домоволодіння було зареєстровано за кожною з них в КП «ДМБТІ».
ОСОБА_4 проживала однією сім'єю з ОСОБА_5 з 1999 року до його смерті, що згідно зі ст.1264 ЦК України співвідносить її за даних умов до четвертої черги спадкоємців за законом. В спірній квартирі вона була зареєстрована в 2004 році.
В 2002 році ОСОБА_5 був встановлений діагноз: хронічний дисемінований туберкульоз легенів з деструкцією без бактеріовиділення, у зв'язку з чим він до своєї смерті знаходився на обліку в ОКЗ «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська».
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 року туберкульоз – інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу, протікає з періодичними загостреннями, рецидивами та ремісіями, вражає переважно найбідніші, соціально дезадаптовані групи населення (біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, особи без постійного місця проживання, алкоголіки, наркомани тощо), спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих.
Частиною 2 статті 1259 ЦК України визначено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцем тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
ОСОБА_4 були надані суду у порядку ст.ст.57-59 ЦПК України докази щодо того, що ОСОБА_5 хворів тривалий час, не працював, в той же час вона працювала, забезпечувала сім'ю матеріально, однак, належні, допустимі докази відносно його безпорадного стану внаслідок тяжкої хвороби або каліцтва відсутні.
Отже, ОСОБА_4 всупереч ст. 60 ЦПК України не були доведені ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Крім того, ОСОБА_4 не заперечувала проти того, що спірна квартира знаходилася в занедбаному стані, пояснюючи тим, що вона не мала часу для її прибирання, оскільки весь час знаходилася на роботі, а померлий за життя зловживав алкоголем, в квартирі збиралися чоловіки, з якими він розпивав спиртні напої. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України.
За вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4
Апеляційний суд вважає неправильним висновок суду 1-ї інстанції щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-Вр від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також зафіксовано в ч.1 ст. 317, ч.1 ст. 319, 391 ЦК України. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Права власника квартири, житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України і передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім?ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Згідно з ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім?ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу.
Суд встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 являються власниками спірної квартири у порядку спадщини після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 не являється членом їх сім'ї, відсутні підстави для зміни черговості одержання права на спадкування, а тому апеляційний суд вважає, що за таких обставин необхідно усунути перешкоди в користуванні власниками спірною квартирою шляхом виселення останньої з вказаної квартири та зняття її з реєстрації.
Таким чином, рішення суду 1-ї інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2010 року скасувати.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-і особи: П'ята Дніпропетровська міська державна нотаріальна контора, КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання свідоцтв на спадщину за законом частково недійсними, визнання права власності та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю.
Усунути перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користуванні ними 3/100 частинами домоволодіння АДРЕСА_1 в місті Дніпропетровську, що складають квартиру №8, шляхом виселення ОСОБА_4 з зазначеної квартири та зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
Головуючий:
Судді: