Справа № 128/2015/20

Провадження № 22-ц/801/498/2021

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 рокуСправа № 128/2015/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Сопруна В. В.

Секретар: Кузьменко Б. І.

За участю: позивача ОСОБА_1 і її представника - адвоката Захарчука М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, про скасування усиновлення,

Рішення ухвалила суддя Бондаренко О. І.

Рішення ухвалено у м. Вінниці

Повний текст рішення складено 03 грудня 2020 року,

Встановив:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області, про скасування усиновлення, мотивуючи свої вимоги тим, що з 01 серпня 1998 року вони з відповідачем перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 травня 2020 року. За час спільного проживання власних дітей у них не було, у зв`язку з чим у 2017 році вони з відповідачем вирішили усиновити дітей.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року у справі № 127/20194/17 її та відповідача ОСОБА_2 оголошено усиновлювачами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внесені зміни до актового запису № 2 від 27 грудня 2012 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зазначено прізвище дитини « ОСОБА_5 », по батькові « ОСОБА_6 », а батьками дитини вказати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Внесені зміни до актового запису № 04 від 30 квітня 2015 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зазначено прізвище дитини « ОСОБА_5 », по батькові « ОСОБА_7 », дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_5 , а батьками дитини вказати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На підставі зазначеного рішення суду у зв`язку з усиновленням видано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 08 листопада 2017 року на ім`я ОСОБА_8 та серії НОМЕР_2 від 08 листопада 2017 року на ім`я ОСОБА_9 .

З початку усиновлення та проживання дітей у їхній сім`ї вона намагалась бути матір`ю дітей, дбала про них, виховувала в дусі взаємодопомоги та поваги, підтримувала їх розвиток, сприяла у їх зростанні, намагалась роз`яснювати правила поведінки та приділяла дітям багато уваги.

Відповідач спочатку допомагав їй та підтримував її, у тому числі матеріально, оскільки після усиновлення дітей вона втратила самостійний заробіток, так як весь час проводила з дітьми. Згодом відповідач припинив підтримувати її матеріально та у них виникли непорозуміння з приводу виховання дітей, так як діти почали скаржитись на неї, що вона дуже сувора з ними та вказували на її недоліки.

Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року відповідача визнано винним та притягнуто до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, тобто за вчинення домашнього насильства, оскільки 10 січня 2020 року, перебуваючи у нетверезому стані він наніс їй кілька ударів в область голови, крім того, пошкодив автомобіль її брата.

Зазначені обставини між нею і дітьми призвели до неприязних стосунків. Дівчинка знайшла захист в особі відповідача від її цілком зрозумілих вимог у вихованні; вона повністю підтримує відповідача і жодним чином не слухає її та переконує в цьому і свого брата. На даний час поведінка дітей по відношенню до неї стала нестерпною; діти не реагують на її зауваження, застосовують щодо неї нецензурну лайку. Такі відносини між ними на її думку шкодять інтересам дітей.

Оскільки між нею та усиновленими дітьми незалежно від її волі складаються стосунки, що роблять неможливим подальше спільне проживання і виконання нею батьківських обов`язків, для забезпечення якнайкращих інтересів та прав дітей позивач просила скасувати усиновлення нею малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації, про скасування усиновлення відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , пославшись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту та неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що між нею та дітьми незалежно від її волі склалися такі стосунки, які роблять неможливим подальше спільне проживання і виконання батьківських обов`язків і на її думку шкодять, передусім, інтересам дітей. Посилання суду першої інстанції на відсутність письмового висновку щодо доцільності скасування усиновлення є безпідставним, оскільки чинне законодавство не передбачає надання органом опіки та піклування висновку з приводу доцільності чи недоцільності скасування усиновлення.

Також зазначила, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв визнання позову відповідачем, про що він подав письмову заяву. При цьому в порушення ч. 4 ст. 206 ЦПК України суд не виніс відповідне процесуальне рішення про відмову у прийнятті визнання позову відповідачем, хоча за наявності заяви позивача про розгляд справи без її участі у зв`язку із визнанням позову відповідачем, не прийнявши таке визнання позову, суд зобов`язаний був відкласти розгляд справи, надавши їй можливість довести обґрунтованість заявленого позову.

Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу позивача не надали.

В судовому засіданні позивач і її представник підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити із підстав наведених в ній.

Відповідач і представник Служби у справах дітей Вінницької РДА, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, клопотань не надали.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року у цивільній справі № 127/20194/17, яке набрало законної сили 07 листопада 2017 року, оголошено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 усиновлювачами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; внесено зміни до актового запису № 2 від 27 грудня 2012 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вказано прізвище дитини - « ОСОБА_5 », по батькові « ОСОБА_6 », а батьками дитини вказано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ім`я, місце та дату народження дитини залишено без змін; внесено зміни до актового запису № 04 від 30 квітня 2015 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та вказано прізвище дитини - « ОСОБА_5 », по батькові « ОСОБА_7 », дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками дитини вказано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ім`я та місце народження дитини залишено без змін (а. с. 17-18).

На підставі вказаного рішення суду 08 листопада 2017 року видано повторні свідоцтва про народження дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (серії НОМЕР_2 ) та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (серії НОМЕР_1 ), батьками яких зазначені: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 9, 10).

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 травня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 01 серпня 1998 року, розірвано.

Із характеристики ОСОБА_9 , виданої КЗ «ЗОШ І-ІІІ ступенів № 20 Вінницької міської ради», слідує, що дитина систематично відвідує навчальний заклад, пропускає заняття лише з поважної причини або через хворобу. Дитина завжди охайно одягнена, причесана, забезпечена шкільним приладдям та усіма необхідними речами для повноцінного розвитку. В дитини часто присутня ініціативність, але відсутня поступливість; навички самоконтролю не розвинені, іноді виникає дратівливість, коли порушують її правила: може штовхнути, вдарити дорослих та однолітків з метою уникнути виконання завдання або небажання дотримуватися встановлених норм. Спостерігалися за ОСОБА_3 і крадіжки або вимагання у однолітків дрібних грошей чи солодощів, про що було повідомлено батьків та проведено з ними бесіду. Батьки достатньо піклуються про дитину, відвідують батьківські збори, цікавляться поведінкою дівчинки; мати приділяє більше уваги навчанню та вихованню дитини, але ОСОБА_3 не сприймає і не завжди виконує настанови (а. с. 11-12).

Згідно характеристики ОСОБА_8 , виданої КЗ «Дошкільний навчальний заклад № 17 Вінницької міської ради» від 06 липня 2020 року № 05-01-02/28, хлопчик в міру допитливий, активний, працелюбний; прагне до першості, ображається, якщо не отримує постійної уваги до себе. Полюбляє, коли його обіймають, гладять по голівці, кажуть добрі слова, позитивно висловлюються про його дії. З однолітками знаходить спільну мову, легко вступає в ігрову діяльність, пропонує власні ігрові сюжети. Водночас, схильний до конфліктів з дітьми, ображається, якщо вирішення конфлікту не на його користь. Мовлення чітке, зрозуміле, потребує невеликої корекції з артикуляції деяких звуків. Розвиток уваги, уяви, мислення, логіки на достатньому рівні. Дитина володіє культурно-гігієнічними навичками, фізично активна (а. с. 13).

Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року, яка набрала законної сили 02 березня 2020 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. За змістом постанови ОСОБА_2 10 січня 2020 року, о 23 год 15 хв в СДТ «Вінницькі Хутори-2», вул. Грибна, 7 Вінницького району Вінницької області, перебуваючи у стані сп`яніння, наніс кілька ударів рукою своїй дружині ОСОБА_1 , чим вчинив відносно неї домашнє насильство фізичного характеру (а. с. 14).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до змісту статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1). Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (ч. 2). Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону (ч. 6).

За змістом статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

У частині першій статті 238 СК України визначено, що усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Отже, в контексті положень про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

Згідно із статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 5 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей (ратифіковано Законом № 3017-VІ (3017-17) від 15 лютого 2011 року із застереженням та заявою) усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 12 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним тільки за рішенням суду за позовами батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника, органу опіки та піклування, прокурора, а також усиновленої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно пункту 13 зазначеної постанови усиновлення може бути скасоване, якщо: воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; між усиновлювачем і дитиною незалежно від його волі склалися стосунки, які роблять неможливим виконання ним своїх батьківських обов`язків.

Крім того, вказана постанова наголошує, що основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються усі аспекти правовідношення із усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, в результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім`ї усиновлювача та інших обставин, що негативно впливають на емоційний стан дитини.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку про те, що одним із головних критеріїв щодо забезпечення усиновленої дитини духовним та фізичним розвитком є сім`я. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що розвиток дитини, її виховання базуються насамперед на сімейному вихованні.

Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому, насамперед, стабільними, незмінними повинні бути самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення. Припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину та істотно відобразитися на її інтересах. З метою недопущення порушення інтересів дитини частиною першою статті 238 СК України визначено виключений перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 підставою для скасування усиновлення зазначила те, що між нею та усиновленими дітьми незалежно від її волі склалися стосунки, які роблять неможливими їхнє спілкування, проживання і виконання нею своїх батьківських обов`язків. При цьому позивач зазначила, що з часом після усиновлення відповідач припинив її підтримувати матеріально та у них виникли непорозуміння з приводу виховання дітей, так як діти почали скаржитись на неї, що вона дуже сувора з ними та вказували на її недоліки. Зазначені обставини між нею і дітьми призвели до неприязних стосунків. Дівчинка знайшла захист в особі відповідача від її цілком зрозумілих вимог у вихованні; вона повністю підтримує відповідача і жодним чином не слухає її та переконує в цьому і свого брата. На даний час поведінка дітей по відношенню до неї стала нестерпною; діти не реагують на її зауваження, застосовують щодо неї нецензурну лайку. Такі відносини між ними на її думку шкодять інтересам дітей.

Апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що наведені позивачем обставини не свідчать про те, що погіршення стосунків між нею та дітьми сталося поза волею позивача, а встановлені по справі обставини вказують на те, що поведінка позивача також вплинула на її стосунки із дітьми.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав, передбачених ч. 1 ст. 238 СК України, для скасування усиновлення, та з метою дотримання найкращих інтересів дітей, відмовив в задоволенні позову про скасування усиновлення.

Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що між нею та дітьми незалежно від її волі склалися такі стосунки, які роблять неможливим подальше спільне проживання і виконання батьківських обов`язків і на її думку шкодять, передусім, інтересам дітей, оскільки по справі встановлено, що погіршення відносин між позивачем і усиновленими дітьми відбулося у тому числі через поведінку позивача, тобто такі обставини виникли не поза її волею.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність посилання суду першої інстанції на відсутність письмового висновку щодо доцільності скасування усиновлення, оскільки чинне законодавство не передбачає надання органом опіки та піклування висновку з приводу доцільності чи недоцільності скасування усиновлення, не заслуговують на увагу, враховуючи те, що за змістом частин 4, 5 статті 19 СК України при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно листа Служби у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 01 грудня 2020 року № 392 остання заперечує проти скасування усиновлення, оскільки вважає, що позивачем не доведено наявність підстав для скасування усиновлення, зазначені позивачем обставини не доводять існування між позивачем та дітьми стосунків, які роблять неможливими виконання позивачем своїх батьківських обов`язків та не свідчать про невідповідність усиновлення інтересам дітей.

Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо доцільності скасування усиновлення суду в матеріалах справи відсутній.

Також не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги позивача про те, щосуд першої інстанції безпідставно не прийняв визнання позову відповідачем, про що він подав письмову заяву; при цьому в порушення ч. 4 ст. 206 ЦПК України суд не виніс відповідне процесуальне рішення про відмову у прийнятті визнання позову відповідачем, хоча за наявності заяви позивача про розгляд справи без її участі у зв`язку із визнанням позову відповідачем, не прийнявши таке визнання позову, суд зобов`язаний був відкласти розгляд справи, надавши їй можливість довести обґрунтованість заявленого позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Із матеріалів справи вбачається, що 12 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву, у якій він зазначив, зокрема, що не має можливості приймати особисту участь у судових засіданнях по справі та не заперечує проти задоволення позовних вимог (а. с. 32).

Позивач ОСОБА_1 02 грудня 2020 року подала до суду першої інстанції заяву, у якій просила справу розглянути без її участі у зв`язку з визнанням позову відповідачем, зазначивши, що позовну заяву вона підтримує повністю та просить задовольнити (а. с. 43).

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для цього законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Ухваливши рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції тим самим відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки судом не встановлено законних підстав для задоволення позову про скасування усиновлення у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених ч. 1 ст. 238 СК України, для скасування усиновлення, та, враховуючи, що скасування усиновлення в даному випадку буде суперечити інтересам дітей, і, крім того, є підстави для нормалізації відносин між усиновлювачем та усиновленими.

Відмовивши у прийнятті визнання позову відповідачем, суд першої інстанції не постановив відповідну ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, що є порушенням ч. 4 ст. 206 ЦПК України. Проте, таке порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіІ. В. Міхасішин

В. В. Сопрун

Повне судове рішення складено 24 лютого 2021 року