ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2021 р.                                                                    Справа №909/620/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого – судді                                                            О.В. Зварич

суддів                                                                                          В.М. Гриців

О.П. Дубник,

секретар судового засідання М.С. Кіра,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіне груп" б/н від 18.12.2020 року (вх. № 01-05/3791/20 від 21.12.2020 року)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.11.2020 року (суддя Т.В.  Стефанів; повний текст рішення складено 03.12.2020 року)

у справі № 909/620/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіне груп" (надалі ТзОВ  "Альпіне груп")

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ шкіри" (надалі ТзОВ  "Світ шкіри")

про визнання недійсною додаткової угоди до договору поставки,

за участю:

від позивача (в режимі відеоконференції): Леонтьєв Г.Є. – адвокат (ордер серія КВ  №417349 від 18.12.2020 року);

від відповідача (в режимі відеоконференції): Маланюк О.Я. – адвокат (ордер серія ІФ  №009003 від 30.12.2020 року),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

20.07.2020 року ТзОВ "Альпіне груп" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ "Світ шкіри" про визнання недійсною з моменту укладення додаткової угоди від 22.01.2020 року до договору поставки № 7 ДП від 01.01.2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна додаткова угода укладена від імені ТзОВ  "Альпіне груп" директором Мельник Є.В., яка не мала відповідних повноважень на її вчинення (угода укладена з перевищенням компетенції), без реальної мети настання правових наслідків, у зв`язку з чим така угода має бути визнана недійсною у судовому порядку.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.11.2020 року у справі №909/620/20 (суддя Т.В.  Стефанів) відмовлено в позові ТзОВ "Альпіне груп". Судові витрати понесені позивачем (судовий збір – 2102,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.) залишено за останнім. Стягнуто з ТзОВ  "Альпіне груп" на користь ТзОВ "Світ шкіри" 7700,00 грн. витрат на правову допомогу. Відмовлено в частині стягнення витрат на правову допомогу, яка заявлена до стягнення відповідачем, в сумі 2300,00 грн.

В ході розгляді справи суд першої інстанції встановив, що керівник ТзОВ "Альпіне груп" Мельник Є.В. при укладанні додаткової угоди від 21.02.2020 року до договору поставки № 7 ДП від 01.01.2018 року не перевищила визначені Статутом повноваження, а саме п. 12 Статуту, оскільки додаткова угода не є новим правочином, і як наслідок не змінює основного зобов`язання. Відтак відсутні підстави для визнання додаткової угоди недійсною.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат у даній справі суд врахував, що 03.08.2020 між ТОВ "Світ шкіри" (замовник) та Адвокатським бюро "Маланюк і партнери" (виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги. Факт надання відповідачу послуг з правової допомоги підтверджується актом передачі-приймання виконаних робіт від 03.11.2020 року на суму 10000,00 грн. Виконані роботи відповідач оплатив в повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення № 687 від 09.11.2020 року. Однак, при перевірці акту передачі-приймання виконаних робіт суд встановив, що відповідач необґрунтовано включив до нього вартість участі адвоката у судових засіданнях 20.10.2020 року – 1000,00 грн. та 03.11.2020 року – 1300,00 грн, які не відбулися. З врахуванням викладеного, суд поклав на позивача витрати на правову допомогу в сумі 7700,00 грн., понесені відповідачем. У стягненні решт понесених відповідачем витрат відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Позивач подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.11.2020 року у справі №909/620/20. Просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов. Скаржник вважає рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що в розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України додаткова угода від 22.01.2020 року була спрямована на зміну та припинення цивільних прав та обов`язків за договором поставки № 7 ДП від 01.01.2018 року, тобто є правочином. Відповідно до даної угоди як правочину повинні застосовуватись норми, передбачені ч. 1 ст. 241 ЦК України. Звертає увагу на те, що Статутом встановлено обмеження повноважень директора Товариства на підписання правочинів на суми, що перевищують 10 тис. грн. та 20 тис. грн. Зважаючи на наявні обмеження, які стосуються правочинів, в тому числі вчинення та укладення спірної додаткової угоди, суд повинен був із врахуванням ч. 1 ст. 241 ЦК України та п.п. 12.1.1, 12.1.2 Статуту та п.п. 3.6 питання 6 Протоколу № 18-09/19 від 18.09.2019 року визнати її вчиненою із перевищенням повноважень, врахувавши відсутність її подальшого погодження та інформованість іншої сторони про наявні обмеження у повноваженнях директора та, всупереч цьому, підписання такої угоди.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення суду законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Не заперечує, що станом на 22.01.2020 року існує заборгованість перед позивачем за договором поставки №7 ДП від 01.01.2018 року. Зазначає, що з підписанням між сторонами додаткової угоди від 22.01.2020 року до договору поставки узгоджено новий порядок розрахунків за договором, а саме – графік погашення відповідачем існуючої заборгованості за цим договором. Стверджує, що додаткова угода від 22.01.2020 року є невід`ємною частиною договору поставки №7 ДП від 01.01.2018 року, до істотних умов якого цією угодою внесено зміни. Тобто, спірна додаткова угода не змінила (не припинила) зобов`язання за договором поставки, а змінила умови цього договору. З огляду на викладене, заперечує проти доводів скаржника, що додаткова угода від 22.01.2020 року є вчиненням нового (значного) правочину зі сторони ТзОВ "Альпіне груп" керівником Мельник Є.В. Підставою позовних вимог є те, що у керівника Мельник Є.В. відсутні повноваження на вчинення значних правочинів від імені Товариства. Проте, підписання спірної додаткової угоди не є вчиненням правочину, а лише зміною існуючого, діючого правочину.

Вирішення заявленого клопотання

22.01.2021 року від позивача надійшло клопотання (вх. № 01-04/366/21 від 22.01.2021 року) про долучення доказів, в якому просить приєднати до матеріалів справи та врахувати під час апеляційного розгляду справи копії наступних документів: клопотання від 04.12.2020-1 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12020100060002467; відповіді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділення Печерського УП ГУНП у м.Києві за № 8941/125/5220020 від 30.12.2020 року; розписки Панайірджи Хакки Бурак в отриманні документів від 30.12.2020 року; протоколу допиту представника потерпілого ОСОБА_1 ; протоколу додаткового допиту свідка ОСОБА_2 від 17.08.2020 року.

Відповідач подав письмове клопотання (вх. № 01-04/566/21 від 28.01.2021 року) про залишення без розгляду клопотання позивача.

Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги заявленого клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Представник відповідача просив залишити без розгляду клопотання позивача, вказавши на його безпідставність та необґрунтованість.

Колегія суддів, порадившись, вирішила відхилити клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, враховуючи таке.

В силу положень ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи причини неподання вищевказаних документів до суду першої інстанції, позивач зазначив, що отримав їх 30.12.2020 року.

Однак, колегія суддів вважає, що зазначені причини неможливості подання названих доказів до суду першої інстанції не є винятковими, оскільки як вбачається зі змісту доданих до клопотання копій документів, кримінальне провадження №12020100060002467 відкрите 29.07.2020 року, а оскаржене рішення суду першої інстанції прийняте 23.11.2020 року, тобто у позивача було достатньо часу (більше трьох місяців), щоб подати ці докази суду першої інстанції.

Наведені обставини виключають можливість задоволення клопотання позивача про долучення доказів на стадії апеляційного провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі.

Представник відповідача просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу – без задоволення.

Обставини справи

Як видно із наявних у справі копій документів, 01.01.2018 року між ТзОВ "Альпіне груп" (постачальник) та ТзОВ "Світ шкіри" (покупець) укладено договір поставки № 7 ДП, відповідно до якого постачальник зобов`язується постачати у власність покупцю товар для використання його у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей товар і оплачувати його на умовах цього договору (а.с.8-9, т.1).

Згідно з п. 4.1 договору загальна вартість товару, що постачається за цим договором протягом усього строку дії договору складається з вартості усіх товарів, зазначених в накладних на поставку.

Розрахунок за товар проводиться шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

В розділі 5 договору сторони погодили умови своєї відповідальності за даним договором.

У відповідності до п.8.1-8.3 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами їхніх зобов`язань. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору, та закінчується 31.12.2018 року. За попередньою письмовою згодою сторін термін дії договору може бути продовжений на узгоджений сторонами строк та оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Договір поставки № 7 ДП від 18.01.2018 року підписали представники сторін. Вказаний договір містить відтиски печаток.

Як видно із наявної у справі копії, 22.01.2020 року між ТзОВ "Альпіне груп" (постачальник) та ТзОВ "Світ шкіри" (покупець) укладено додаткову угоду до договору поставки № 7 ДП від 01.01.2018 року, в якій сторони погодили, що станом на 01.01.2020 року у ТзОВ "Світ шкіри" перед ТзОВ "Альпіне груп" наявна заборгованість за договором поставки № 7 ДП від 01.01.2018 року на загальну суму 776077,39 грн. (а.с.10, т.1).

В пункті 2 додаткової угоди зазначено, що заборгованість за договором поставки №7 ДП від 01.01.2018 року буде погашатися за наступним графіком: 200000,00  грн  - до 29.02.2020 року, 200000,00 грн - до 31.03.2020 року, 200000,00 грн - до 30.04.2020 року, 176077,39 грн - до 29.05.2020 року.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди у випадку переплати згідно графіку, визначеному у п. 2 даної додаткової угоди, сума переплати зараховується у наступні платежі.

Пунктом 4 додаткової угоди визначено, що штрафні санкції, інфляційні та 3% річних до простроченої заборгованості, яка виникла до 20.01.2020 року за договором поставки №7 ДП від 01.01.2018, не нараховуються і не підлягають стягненню.

У позовній заяві позивач зазначив, що оспорену додаткову угоду від 22.01.2020 року до договору поставки № 7 ДП від 18.01.2018 року від імені ТзОВ "Альпіне груп" підписала директор Мельник Є.В. без дотримання вимог чинного законодавства України та пунктів 12.1, 12.2  Статуту Товариства.

Так, згідно з пунктом 6.7.7 Статуту ТзОВ "Альпіне груп" до компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, за винятком питань, які відповідно до закону та цього Статуту відносяться до компетенції Загальних зборів учасників. Директор також приймає рішення про вчинення значних правочинів, крім тих, прийняття рішення про надання згоди на вчинення яких Статутом віднесено до компетенції Загальних зборів учасників.

Рішення про надання згоди на вчинення значних правочинів, загальна сума яких становить понад 10000,00 грн. приймаються виключно Загальними зборами учасників (п.п.  12.1.1, 12.2 Статуту).

Зі змісту наявної у справі копії вбачається, що відповідно до пп.3.6 п.3 рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Альпіне груп", оформленого протоколом від 18.09.2019 року №18-09/19, встановлено окремий порядок ведення Товариством господарської діяльності, зокрема, з контрагентом ТзОВ "Світ шкіри", а саме: вирішено тимчасово припинити виконання укладених та не укладати нових будь-яких угод щодо купівлі чи продажу товарів, за виключенням випадків погодження Загальними зборами учасників Товариства виконання укладених чи укладення нових угод ( а.с.35-44).

Позивач стверджує, що оскільки сума боргу, яка вказана в оспореній додатковій угоді перевищує 10000,00 грн, директор ТзОВ "Альпіне груп" Мельник Є.В. не мала права підписувати її без попереднього погодження Загальними зборами учасників, а також враховуючи вищевказане рішення про припинення будь-якої діяльності з ТзОВ "Світ шкіри".

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив доводи позивача про те, що додаткова угода від 22.01.2020 року є вчиненням нового (значного) правочину зі сторони ТзОВ «Альпіне груп» керівником Мельник Є.В. Зазначив, що на час укладення оспореної додаткової угоди він заборгував позивачу кошти по оплаті за товари, отримані згідно з договором поставки № 7 ДП від 18.01.2018 року. Строк виконання зобов`язань з оплати відповідно до п. 4.3 договору настав 22.01.2020 року, а з підписанням додаткової угоди сторони узгодили графік погашення відповідачем існуючої заборгованості за цим договором. Під час виконання протягом 2018-2019 років договору поставки жодних обмежень щодо повноважень Мельник Є.В. у статуті позивача не було, товар постачався і за нього сплачувалися кошти. ТзОВ «Світ шкіри об`єктивно не знало і навіть не припускало про можливі обмеження повноважень Мельник Є.В. До свого відзиву додав копію платіжного доручення № 103 від 03.03.2020 року про сплату грошових коштів на суму 200000,00 грн., які, за його твердженням, позивач прийняв без застережень, що вказує на фактичне схвалення ним умов додаткової угоди  (а.с. 83-102, т.1).

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Відповідні висновки щодо застосування норм права наведено в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №915/1734/18.

За приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні позову в даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що при укладенні додаткової угоди від 22.01.2020 року до договору поставки №7 ДП від 18.01.2018 року директор ТзОВ «Альпіне груп» Мельник Є.В. не перевищила визначені в п. 12 Статуту повноваження, оскільки додаткова угода не є новим правочином та не змінює основного зобов`язання за цим договором.

В спірній додатковій угоді від 22.01.2020 року зазначено, що її укладено для врегулювання розміру та строків погашення заборгованості за договором поставки №7 ДП від 18.01.2018 року.

Отже, дана додаткова угода є невід`ємною частиною договору, до якого внесено зміни.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при укладенні додаткової угоди не відбулося заміни первинного зобов`язання (по договору поставки) новим.

Додатковою угодою від 22.01.2020 року лише визначено графік погашення існуючої заборгованості ТОВ «Світ шкіри» перед ТОВ «Альпіне груп».

Між тим, позивач не оспорював дійсності договору поставки № 7 від 01 січня 2018 року, не ставив під сумнів повноваження директора ТзОВ "Альпіне груп" Мельник Є.В. щодо його укладення, вчинивши дії, спрямовані на його виконання.

Тому, з огляду на положення частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження), відповідач у даній справі не мав жодних підстав сумніватися у повноваженнях цієї ж особи при підписанні додаткової угоди до договору поставки.

Статтею 241 Цивільного кодексу України визначено, що Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Провівши аналіз вищенаведених норм чинного законодавства України та матеріалів даної справи, колегія судів констатує, що додаткова угода від 22.01.2020 року до договору поставки №7 ДП від 18.01.2018 року відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відтак, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 22.01.2020 року є обґрунтованим та правомірним.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження скаржника про те, що Товариство не схвалило додаткової угоди від 22.01.2020 року до договору поставки №7 ДП від 18.01.2018 року, оскільки відповідно до наявної у справі копії платіжного доручення №103 від 03.03.2020 року позивач отримав від відповідача кошти в сумі 200000,00 грн., котрі відповідають розміру погашення заборгованості за графіком, узгодженим в додатковій угоді від 22.01.2020 року, не висловивши ніяких заперечень.

Суд визнає необґрунтованими й інші доводи апеляційної скарги по суті спору, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на невірному трактуванні правових норм та не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 23.11.2020 року у справі №909/620/20.

В частині оскарженого рішення суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача 7700,00 грн. витрат на правову допомогу у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2  ч.1  ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України  витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)  розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Зі змісту рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.11.2020 року у справі №909/620/20 вбачається, що, частково задовільняючи вимогу відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, підтвердженням понесених витрат суд вважав договір про надання професійної правничої допомоги від 03.08.2020 року, укладений між ТзОВ «Світ шкіри» та АБ «Маланюк і партнери», яким передбачено надання правничої допомоги; акт передачі-приймання виконаних робіт від 03.11.2020 року; платіжне доручення № 687 від 09.11.2020 року на суму 10000,00 грн. (а.с. 163-165, т.1).

При цьому, при прийнятті рішення про стягнення з позивача витрат на правову допомогу місцевий господарський суд врахував, що до акту передачі-приймання виконаних робіт відповідач необґрунтовано включив до нього вартість участі адвоката у судових засіданнях 20.10.2020 року – 1000,00 грн. та 03.11.2020 року – 1300,00 грн, які не відбулися, про що відображено в ухвалах суду від (а.с. 135-136, 150-151, т.1).

При цьому, суд дійшов правомірного висновку про те, що заявлені відповідачем до стягнення з позивача решта витрат на правову допомогу у даній справі, а саме – 7700,00  грн. є обґрунтованими, пропорційними з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, її значенням для сторін, а також є підтвердженими належними та допустимими доказами.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіне груп" б/н від 18.12.2020 року (вх. № 01-05/3791/20 від 21.12.2020 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.11.2020 року у справі №909/620/20 – без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя                                                                                           О.В. Зварич

Суддя                                                                                                              В.М. Гриців

Суддя                                                                                                    О.П. Дубник