Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 207/3876/19

провадження № 51-3965 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Кишакевича Л.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Круценко Т.В.,

засудженої ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції),

захисника Серебрякова Е.С. ( в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040780001426, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше судимої: вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 листопада 2015 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, звільненої від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік, 15 травня 2017 року знята з обліку, в зв`язку з новою судимістю; 31 березня 2017 року вироком Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за ч.1 ст.185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 3 місяці, 10 серпня 2018 року звільнена по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на неї обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено цивільний позов, а також питання про процесуальні витрати у провадженні.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2020 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона, 30 жовтня 2019 року приблизно о 10:00 год., після спільного розпивання спиртних напоїв з ОСОБА_2 , знаходячись біля будинку 72 А по вул. Колеусівській в м. Кам`янське, попросила у нього мобільний телефон, для здійснення дзвінка. ОСОБА_2 передав їй мобільний телефон, який знаходився у чохлі. В цей час у ОСОБА_1 виник умисел на таємне викрадення чужого майна, тому вона витягнула з чохла мобільний телефон, поклала його собі в кишеню пальто, а чохол поклала у внутрішню кишеню куртки ОСОБА_2 , сподіваючись, що останній, знаходячись в стані алкогольного сп`яніння, не помітить відсутності телефону. Однак, ОСОБА_2 , виявив відсутність мобільного телефону та просив ОСОБА_1 повернути його. ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що її дії почали нести відкритий характер, реалізуючи свій умисел на заволодіння майном, відштовхнула ОСОБА_2 , утримуючи мобільний телефон Xiaomi Note 5, 4GB/64GB, вартістю 3366,67 грн. та зникла з місця вчинення злочину, розпорядилась викраденим на власний розсуд.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 порушує питання про зміну вироку апеляційного суду та просить звільнити її від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що призначене апеляційним судом покарання є явно несправедливим через суворість, оскільки не враховано те, що вона вину визнала, щиро розкаялась, а також дані досудової доповіді.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджена та захисник у суді касаційної інстанції підтримали скаргу в повному обсязі та просили задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у скарзі, просив залишити її без задоволення.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація її дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Єдиним доводом касаційної скарги є те, що покарання, призначене ОСОБА_1 , не відповідає ступеню тяжкості вчиненого нею злочину та даним про її особу внаслідок суворості, через не застосування ст.75 КК України. Цей довід не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Так, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду та, призначаючи ОСОБА_1 покарання, дотримався наведених вимог закону, вірно урахував усі обставини справи, в тому числі й ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Обираючи покарання, апеляційний суд вірно послався на такі дані про особу винної, як те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судима, в тому числі за умисний злочин проти власності, відбувала покарання у місцях позбавлення волі, через рік після звільнення, знову вчинила тяжкий, умисний, корисливий злочин, що загалом дає можливість прийти до висновку про її небажання ставати на шлях виправлення та продовжувати злочинну діяльність.

Також вірно зважено на те, що засуджена не працює, суспільно-корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується задовільно, перебуває на обліку у лікаря нарколога, вона немає сім'ї, позбавлена батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а новонароджену дочку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 залишила у пологовому відділенні, що у сукупності свідчить про відсутність у ОСОБА_1 соціальних чинників стримуючого характеру.

Взято до уваги і той факт, що засуджена не відшкодувала матеріальну шкоду, завдану потерпілому ОСОБА_2 , яка для останнього є значною.

Поряд з цим, суд обґрунтовано визнав обставиною, яка обтяжує покарання - рецедив злочину, а також урахував обставину, що його пом`якшує - щире каяття.

Як визначено у ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Касаційний Суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, на основі ст.75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про кожний вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважити на спрямованість і мотиви протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання.

Із оскарженого рішення вбачається, що, суд апеляційної інстанції належним чином оцінив та врахував усі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається засуджена у своїй касаційній скарзі, та вірно зазначив, що ступінь тяжкості вчиненого злочину в сукупності з наведеними даними про особу винної, не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування нею покарання та дійшов обґрунтованого переконання, про її виправлення та перевиховання лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, на мінімальний строк, передбачений санкцією ч.2 ст.186 КК України, належним чином мотивувавши своє рішення.

Суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, особі засудженого, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги засудженої немає.

У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок апеляційного суду без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко Л.Ю. Кишакевич