22-ц/804/408/21

                                                                                263/9428/20

                                                                  П О С Т А Н О В А  

                                                       ІМЕНЕМ                  УКРАЇНИ

     „09 ”  лютого  2021 року                                                  місто Маріуполь  Донецької  області

Єдиний унікальний номер 263/9428/20

Номер провадження 22-ц/804/408/21                

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А.

за участю секретаря: Грішко С. В.

учасники справи: 

позивач – Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків)

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2020 року головуючого судді  Кияна Д.В. зі складанням повного тексту судового рішення 26 листопада 2020 року по цивільній справі про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) звернулося  до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 275 790,72 грн.

Позов мотивовано тим, що у 2020 році при перевірці первинних документів з обліку заробітної плати було виявлено факт надмірно виплачених коштів заробітної плати за 1 половину червня 2020 року ОСОБА_1 у сумі 275 790,72 грн. Вказана  виплата сталася внаслідок помилки, яка виникла в програмному комплексі «ІС-ПРО» версії. На підставі наказу від 05 червня 2020 року № 2015/к «Про присвоєння чергового рангу державного службовця» ОСОБА_1 було присвоєно ранг 8 державного службовця. При перевірці даних в програмному комплексі, було виявлено введення помилкової дати присвоєння чергового рангу ОСОБА_1 не з дати зміни рангу державного службовця з 19 червня 2020 року , а з 14 лютого 2005 року, тобто дати призначення на роботу. Враховуючи, що добровільно ОСОБА_1 відмовляється повернути отримані спірні грошові кошти у вигляді  заробітної плати, просили  стягнути з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 275 790, 72 грн з перерахуванням їх на розрахунковий рахунок позивача.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2020 року у задоволенні позову Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до ОСОБА_1 про стягнення коштів – відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності законних підстав для повернення грошових  коштів в  силу вимог  ст.1215  ЦК України.

В апеляційній скарзі Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) просить скасувати рішення суду та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги зазначено, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), як на доказ своїх доводів наведених у позові, надало до суду скріншоти з програмного комплексу «ІС-ПРО» версії 7.ХХ.ХХХ, з яких вбачається, що було вказано помилкову дату призначення чергового рангу ОСОБА_2 , щодо якої згодом внесено відповідні коригування, а також, надано копію наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 05 червня 2020 року № 2015/к «Про присвоєння чергового рангу державного службовця ОСОБА_3 », який доводить, що сам наказ не містить помилкових даних, а також, надано: виписку по рахунку Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) станом на 15 червня 2020 року, реєстр документів за 15 червня 2020 року, розрахунковий лист ОСОБА_1 за червень 2020, у яких повною мірою відображено надмірне нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_2 на суму 275 790,72 грн. Проте, відхиляючи доводи наведені позивачем та визнаючи докази надані на їх обґрунтування неналежними, судом першої інстанції, не наведено обґрунтування такого висновку та підстав з яких він виходив відхиляючи докази надані позивачем.

Крім того, звертаючись до суду з позовом 24 липня 2020 року про стягнення коштів з ОСОБА_2 на підставі ст. 1212 ЦК України у Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не було підстав для видачі наказу на підставі ст. 127 КЗпП, оскільки, ОСОБА_1 не погоджується з тим, що кошти у сумі 275 790,72 грн виплачені їй безпідставно, внаслідок лічильної помилки, а отже, підлягають поверненню. Зважаючи на те, що вказана надмірна виплата відбулась 15 червня 2020 року строк для видачі відповідного наказу слив ще 15 липня 2020 року. До того ж, що видача наказу про відрахування з відповідача зайво виплачених сум, є правом, а не обов`язком установи .

Відзив на апеляційну скаргу  не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду  першої інстанції.

У судовому засіданні апеляційного суду проведеному в режимі відеоконференції представник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Іванова Т.О. підтримала доводи апеляційної скарги .

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ,просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Пояснивши,що з січня по червень 2020 року установа зовсім перестала надавати табуляграми ,отримавши смс повідомлення про надходження грошових коштів,вона приблизно 18 червня 2020 року звернулася до ощадбанку,та їй повідомили про надходження грошових коштів ,та виключали помилку,оскільки  перерахування коштів відбувалось з використанням IBAN ,з ідентифікацією платника,одержувача коштів (індивідуальний номер банківського рахунку клієнта) та обслуговуючого банку. Отримавши вказані кошти ,вона  20 червня 2020 року їх , як державний службовець,задекларувала. Через 5 днів установа почала вимагати повернення грошей,посилаючись на помилку бухгалтерії . Вона відмовилася від повернення,оскільки  позивач  не довів ,що нарахування відбулось в результаті помилки, та  з боку позивача були різні версії щодо нарахування, і конкретної відповіді вони їй не надали. Вважає,що  ці гроші нараховані їй за всі 10 років праці,які неправильно нараховувались бухгалтерією підприємства,оскільки доплати за черговий ранг вона повинна була отримувати тільки з 19 червня 2020 року,тобто в другу половину червня 2020 року . Жодного належного доказу про помилкове нарахування позивачем не надано. Реєстр документів від 15 червня 2020 року, про перерахування авансу за першу половину червня 2020 року , мав би мати  підпис керівника та головного бухгалтера установи та печатку. Та вказані посадові особи не могли не звернути увагу  на нараховану суму . 

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

         Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

          Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

        Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

         Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

            Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.            Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

          Таким вимогам закону судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що  ОСОБА_1 займала посаду головного спеціаліста Маріупольського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Згідно з наказом  № 2015/к від 05 червня 2020 року ОСОБА_1 , з  19 червня 2020 року, присвоєний черговий 8 ранг державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби.

За змістом рахункового листа за червень 2020 року та виписки по рахунку від 15 червня 2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховано заробітну плату у розмірі 285 581, 01 грн.

З листа Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за № 15195/12-07/20 від 22 червня 2020 року вбачається, що управління звернулось до ОСОБА_1 щодо повернення суми у розмірі 275 790,72 грн зайво виплаченої в червні 2020 року при нарахуванні їй заробітної плати .

Відмовляючи у задоволенні позову,судом  першої інстанції  не прийнято до уваги  та визнано неналежними  доказами відомості, що містяться у копіях скріншотів відкритих вікон програмного забезпечення нарахування заробітної плати працівникам Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), оскільки не підтверджують обставини вчинення розрахункової помилки під час нарахування заробітної плати, на які посилається представник позивача в обґрунтування вимог позову. Позивачем не доведено факт недобросовісного набуття  ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 275 790,72 грн. як заробітної плати,а також не встановлено наявності рахункової помилки,яка призвела до цього,і це виключає можливість їх стягнення з відповідача на підставі ст.1215 ЦК України в рамках  вимог позову Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків).

З вказаним висновком суду погоджується й суд апеляційної інстанції.

           Положеннями статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути і тоді майно, коли підставі, на якій воно було набуте, згодом відпала.

           Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

          При цьому, ст. 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

          Так, відповідно до ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

         При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

         Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, у постанові  Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), інших постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 173/166/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 524/2029/17, від 20 червня 2018 року у справі № 501/2500/15 від 26 червня 2018 року у справі № 174/404/16-ц.

       Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не надано доказів набуття ОСОБА_1 275 790,72 грн  у результаті рахункової помилки позивача.

        Встановлено, що грошові кошти були виплачені позивачем ОСОБА_1 добровільно  та відповідач ОСОБА_1 отримала від позивача спірні грошові кошти у вигляді заробітної плати-авансу за першу половину червня 2020 року . При цьому,їх виплата проведена позивачем добровільно,без рахункової помилки та без недобросовісності з боку відповідача,  та ОСОБА_1   не може вважатися недобросовісним набувачем.

       Доводи апеляційної скарги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про те, що з їх боку при виплаті ОСОБА_1   була допущена рахункова помилка, судом відхиляються.

       До лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Це може бути отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми, помилки при введенні початкових даних в комп`ютерну програму, які не вимагають правової оцінки. Таким чином, рахункова помилка це результат неправильного застосування правил арифметики, - не більш того.Різновидом лічильної помилки може бути,наприклад,отримання неправильного  результату при додаванні .

        Покликання апелянта на те, що надмірне нарахування заробітної плати працівнику ОСОБА_1 відбулось внаслідок внесення  нових даних до програмного комплексу «ІС-Про» версії 7.ХХ.ХХХ, про що свідчать : копія наказу № 2015/к, виписки з рахунку від 15 червня 2020 року, реєстр документів від 15 червня 2020 року , вказане  не підтверджує, та на думку суду апеляційної інстанції  помилки державного органу, якою, в даному випадку є надмірне нарахування заробітної плати , де ряд  перелічених  документів  передбачали підписи посадових осіб, засвідчених печаткою установи, не можуть виправлятися за рахунок особи, якої вони стосуються, оскільки ризик таких помилок повинен покладатися на сам державний орган.

        З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому апеляційний суд  враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення  сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

         Також,не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

         А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

          Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

          При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykhv. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

         Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

         З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку  про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

          Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

        Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

       Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

        Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

        Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

        Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

         Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

         На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

         З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України , дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

          З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

         Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

           Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382  ЦПК України, апеляційний суд –

                                                                   П О С Т А Н О В И В  :

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків)  – залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2020 року – залишити без змін.

             Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

               Повний текст постанови складений 19 лютого 2021 року .

Судді: