Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 520/4119/17-ц

провадження № 61-3969св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

третя особа за первісним та зустрічним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватне підприємство «Прогрес-Риелт»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Краснопивцев Олексій Костянтинович, на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., від 30 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову ОСОБА_1 .

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватне підприємство «Прогрес-Риелт» (далі -

ПП «Прогрес-Риелт»), про звернення стягнення на майнові права.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 16 червня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком (далі - АППБ) «Аваль» та

ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/0079/74/56983, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі

55 016 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 13,25 % річних, строком до 16 червня 2026 року.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 19 червня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,12 кв. м, вартість предмета іпотеки визначена сторонами в розмірі 347 293,96 грн.

Право вимоги за вказаними договорами неодноразово відступалося, зокрема 04 листопада 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги № 04-11/16, згідно з яким до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_2 , який має заборгованість за кредитним договором № 014/0079/74/56983 від 16 червня 2006 року по тілу кредиту 1 267 311, 17 грн, процентам 1 224 688, 32 грн, пені 5 859 173, 51 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором

№ 014/0079/74/56983 від 16 червня 2006 року звернути стягнення на майнові права на квартиру

АДРЕСА_1 , які випливають з договору № 3Б/ПР-1-21 про інвестування, укладеного 12 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП «Прогрес-Риелт», шляхом переведення на неї заставлених майнових прав за договором

№ 3Б/ПР-1-21 від 12 січня 2006 року про інвестування.

Короткий зміст вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ПП «Прогрес-Риелт», про визнання недійсними договорів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір відступлення права вимоги є таким, що суперечить нормам Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України), оскільки є договором факторингу, який не може бути укладений між фізичними особами.

Крім того, відповідно до чинної на момент укладення договору іпотеки редакції Закону України «Про іпотеку», майнові права не могли бути предметом іпотеки.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 , з урахування уточнень, просив суд визнати недійсними договір відступлення права вимоги № 04-11/16

від 04 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також іпотечний договір від 19 червня 2006 року, укладений між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/0079/74/56983 від 16 червня 2006 року звернуто стягнення на майнові права на квартиру

АДРЕСА_1 , які випливають з договору № 3Б/ПР-1-21 про інвестування, укладеного 12 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП «Прогрес-Риелт», шляхом переведення заставлених майнових прав за договором № 3Б/ПР-1-21 від 12 січня 2006 року про інвестування на ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей про погашення заборгованості за договором кредиту. Судом також враховано, що предметом застави є майнові права, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом переведення заставлених майнових прав є правильним і відповідає приписам статті 23 Закону України «Про заставу».

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , районний суд виходив з того, що договір відступлення права вимоги №04-11/16

від 04 листопада 2016 року є договором цесії в зв`язку з чим позивач мала достатній обсяг цивільної дієздатності для укладення зазначеної угоди.

Щодо вимог про визнання недійсним іпотечного договору від 19 червня 2006 року, суд вважав, що вони заявлені з пропуском позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд виходив із того, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переведення заставлених майнових прав за договором

№ 3Б/ПР-1-21 від 12 січня 2006 року не передбачений ані статтею 16

ЦК України, ані Законом України «Про іпотеку».

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд врахував, що до участі у справі не залучено належних співвідповідачів, зокрема

АТ«Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат

Краснопивцев О. К., просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах

є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси.

У квітні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та неправильне застосування цим судом норм матеріального права при оцінці обраного нею способу захисту своїх прав, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що підстави для відкриття апеляційного провадження були відсутні, оскільки апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження та не містила клопотання про поновлення пропущеного строку.

Також вказує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неналежність обраного способу захисту порушеного права, оскільки такий спосіб передбачений статтею 23 Закону України «Про заставу».

Стверджує, що апеляційний суд безпідставно врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16,

від 24 травня 2017 року у справі № 6- 1388цс1б, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2853цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6- 1243цс16,

від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1446цс17, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6- 1625цс16 та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14- 38цс18, які стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, тоді як у розглядуваній справі вимоги

ОСОБА_1 полягали у зверненні стягнення шляхом переведення на позивача заставлених майнових прав, тобто фактично заміни сторони у договорі інвестування.

Касаційна скарга не міститься доводів щодо оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , а тому в силу статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 червня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/0079/74/56983 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді

не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 55 016 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 13, 25 % річних строком до 16 червня 2026 року.

Відповідно до 2.1 кредитного договору кредитні кошти призначенні для використання на споживчі цілі придбання квартири за договором

№ 3Б/ПР-1-21 від 12 січня 2006 року про інвестування.

19 червня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір (далі - договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелєвою Т. В., яким забезпечено вимоги Банку за кредитним договором № 014/0079/74/56983 від 16 червня 2006 року.

Пунктом 1.2 договору іпотеки передбачено, що предметом іпотеки є майнові права на квартиру під будівельним номером

АДРЕСА_2 , будівництво якої не завершено.

В розділі 5 договору іпотеки сторони погодили порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до якого в разі порушення основного зобов`язання, умов кредитного договору або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі визначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором (застереженням) про задоволення вимог іпотекодержателя.

04 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги № 04-11/16, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передає (відступає) новому кредиторові ОСОБА_1 за плату, а новий кредитор приймає належні кредитору права вимоги, зокрема до ОСОБА_2 за кредитним договором від 16 червня 2006 року.

04 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 передає, а новий іпотекодержатель - ОСОБА_1 приймає всі права вимоги за іпотечним договором між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 , посвідченим 19 червня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелєвою Т. В. та зареєстрованим за № У-134.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 19 вересня 2017 року іпотекодержателем за іпотечним договором № У-134, від 19 червня 2006 року на об`єкт - квартира, майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , є ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 належним чином не виконувались умови кредитного договору від 16 червня 2006 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судами встановлено, що 16 червня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/0079/74/56983, на забезпечення виконання зобов`язань за яким 19 червня 2006 року між АППБ «Аваль», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Чепелєвою Т. В. та зареєстрований у реєстрі за № 55, предметом іпотеки за яким є майнові права на квартиру під будівельним номером АДРЕСА_2 , будівництво якої не завершено.

У розділі 5 договору іпотеки передбачено, зокрема наступне:

- у разі порушення основного зобов`язання, умов кредитного договору або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги;

- звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду, в безспірному порядку на порядку виконавчого напису нотаріуса, шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закон

№ 898-ІV), або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя;

- відповідно до статті 36 Закону № 898-ІV цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може згідно статті 37 Закону № 898-ІV набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором.

Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, ОСОБА_1 просила суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором

№ 014/0079/74/56983 від 16 червня 2006 року звернути стягнення на майнові права на квартиру

АДРЕСА_1 , які випливають з договору № 3Б/ПР-1-21 про інвестування, укладеного 12 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ПП «Прогрес-Риелт», шляхом переведення на неї заставлених майнових прав за договором

№ 3Б/ПР-1-21 від 12 січня 2006 року про інвестування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволені позову, апеляційний суд вважав, щообраний ОСОБА_1 спосіб захисту, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переведення заставлених майнових прав за договором № 3Б/ПР-1-21

від 12 січня 2006 року не передбачений положеннями ЦК України та Закону № 898-ІV.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону № 898-ІV).

Згідно із частиною першою статті 33 Закону № 898-ІV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону № 898-ІV чітко визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі статтею 36 Закону № 898-ІV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, провадження № 14-38цс18 і від 29 травня

2018 року у справі № 369/238/15-ц, провадження № 14-117цс18 та Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2019 року у справі

№ 357/1887/15-ц, провадження № 61-29029св18 вказала на можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому і позасудовому порядку, серед яких відсутній такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як переведення заставлених майнових правза договором інвестування.

Підстав для відступу від вказаних висновків колегією суддів не встановлено.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду шляхом переведення на ОСОБА_1 заставлених майнових прав за договором № 3Б/ПР-1-21 від 12 січня 2006 року є неналежним способом захисту права в судовому порядку.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що обраний нею спосіб захисту узгоджується з приписами статі 23 Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» (далі - Закон № 2654-XII).

При цьому, суд враховує, що іпотека є окремим видом застави, правовідносини за яким врегульовані спеціальним законом, що визначає способи та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не передбачає визначеного позивачем способу звернення стягнення і іпотечний договір від 19 червня 2006 року.

Доводи касаційної скарги про безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси

від 25 вересня 2018 року колегія суддів відхиляє з таких мотивів.

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 про поновлення строку на оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2018 року, яка зареєстрована в Одеському апеляційному суді за вхідним № 13-1322/19 від 25 січня 2019 року та мотивована тим, що копію оскарженого рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 не отримав, а про його існування дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень

02 січня 2019 року.

03 липня 2019 року Одеським апеляційним судом постановлено ухвалу про відкриття апеляційного провадження, якою у тому числі надано оцінку наведеним ОСОБА_4 підставам пропуску строку на апеляційне оскарження та поновлено пропущений строк.

При цьому матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_4 та/або його представнику, повного тексту рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2018 року до подання апеляційної скарги

25 січня 2019 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, рішення ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, рішення ЄСПЛ,

від 03 квітня 2008 року).

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд поновлюючи ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження діяв в межах своїх дискреційних повноважень та в достатній мірі мотивував прийняте рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права або допущено такі порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Обставини, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Краснопивцев Олексій Костянтинович, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович