ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                          У Х В А Л А

"18" лютого 2021 р.                                                            справа № 2a-4069/10/0970

м. Івано-Франківськ  

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду заяву ОСОБА_1 в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – державний реєстратор виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідачів, зобов`язання до вчинення дій, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також – заявник, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – державний реєстратор виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідачів, зобов`язання до вчинення дій, стягнення коштів.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2011 позов ОСОБА_1 до Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – державний реєстратор виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідачів, зобов`язання до вчинення дій, стягнення коштів задоволено часткового. Визнано неправомірними рішення, дії та бездіяльність посадових осіб Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо невиконання рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року та постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року в частині невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди та зобов`язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію та Головне управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації  в термін до 7 днів, з дня набрання даною постановою законної сили, виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду у відповідності до рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 та постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 та подати з даного приводу звіт до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.     

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації – задоволено частково. Скасувано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2011 року у справі №4069/10 та прийняти нову постанову; визнано неправомірними рішення, дії та бездіяльність посадових осіб Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо невиконання рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року та постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року в частині невиплати ОСОБА_1 моральної шкоди; зобов`язано Головне управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації в термін до 7 днів, з дня набрання даною постановою законної сили, виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду у відповідності до рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року та постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року та подати з даного приводу звіт до Івано-Франківського окружного адміністративного суду; закрито провадження у справі в частині позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації про встановлення     обставин, що все майно права та обов`язки передані управлінням капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації правонаступнику-Головному управлінню капітального будівництва архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації до 19.01.2006 року, а саме до набрання чинності рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 обласної державної адміністрації; встановлення обставин, що залишок коштів, що були зароблені управлінням капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації на власне утримання передані 30.12.2005 року управлінням капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації - Головному управлінню капітального будівництва архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації; встановлення обставин, що з 30.12.2005 року в управлінні капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації не було жодної посадової особи, керівника, та бухгалтера та у 2006 році не міг бути складений акт та затверджений ліквідаційний баланс управлінням капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації; встановлення обставин, що передчасним є ліквідаційний баланс управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації за 1 квартал 2006 року, що відображає передачу двох сум з різних спеціальних рахунків управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації до правонаступника - Головному управлінню капітального будівництва архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації; закрито провадження в частині позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення обставин, що в ЄДРПОУ не існує, законом встановленого запису про призначення ліквідаційної комісії управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації; залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний реєстратор виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним те, що державний реєстратор вніс до Свідоцтва Головного управління капітального будівництва архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації з ЄДРПОУ дату державної реєстрації Головного управління капітального будівництва архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації 07.06.2005 року; визнання незаконним надання державним реєстратором 15.09.2005 року Головному управлінню капітального будівництва архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації ідентифікаційного коду з ЄДРПОУ 3364856 під час включення відомостей до ЄДРПОУ про Головного управління капітального будівництва архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації; визнання незаконним утворення ліквідаційної комісії управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, наказом начальника управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 15.06.2005 року №28, з перевищенням повноважень, до внесення до ЄДРПОУ 29.09.2005 року запису про рішення голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації про припинення управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, до встановлення головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації строків початку ліквідації управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, та без погодження з державним реєстратором; визнання незаконним розміщення 30.09.2005 року у «Бюлетені державної реєстрації» повідомлення про ліквідаційну комісію управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації; визнання незаконним перероблення назви передаточного балансу управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації на ліквідаційний та скасувати баланс з переробленою назвою «Ліквідаційний баланс управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації»; визнання незаконним та скасування розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 31.03.2006 року №186 «Про затвердження ліквідаційного балансу управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та акту ліквідаційної комісії; визнання незаконним внесення державним реєстратором 05.04.2006 року до ЄДРПОУ запису про припинення управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, що пов`язано з ліквідацією; відмічення державної реєстрації припинення управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, що пов`язано з ліквідацією. В задоволені решти вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014, заяву ОСОБА_1 про накладення на керівника Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації штрафу та встановлення нового строку для Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації для подання звіту про виплату позивачу 5000 грн. моральної шкоди - один робочий день з дня проголошення (одержання) ухвали задоволено частково. Накладено на керівника Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідального за виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року у справі №2а-4069/10/0970, штраф у розмірі 12180 (дванадцять тисяч сто вісімдесят) грн. та зобов`язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації в термін до 7 днів, з дня набрання даною ухвалою законної сили подати звіт до Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплатити ОСОБА_1 моральної шкоди у відповідності до рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року та постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року.

Ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014 набрала законної сили 24.11.2014.

Від ОСОБА_1 , 25.01.2021, надійшла заява про встановлення судового контролю в якій просить суд визнати протиправними дії та бездіяльність Департаменту будівництва, житлово- комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо не виконання судового рішення у справі № 2а-4069/10/0970 та постановити окрему ухвалу у якій :

-          зазначити протиправність дій та бездіяльності Департаменту будівництва, житлово- комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА щодо не виконання судового рішення у справі № 2а-4069/10/0970.

-          зобов`язати ліквідаційну комісію Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА невідкладно виконати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014 р. у справі № 2а-4069/10/0970 ( апеляційне провадження № 9104/70268/11 ) а саме :

«Накласти на керівника Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідального за виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р. у справі № 2а-4069/10/0970 штраф у розмірі 12180 грн.», та, не менш як за 10 днів до закінчення процедури ліквідації Департаменту Б ЖКГ МА ОДА, не пізніше 3-х днів, з дня набрання законної сили окремою ухвалою суду, подати звіт до суду про виконання ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014 р. у справі № 2а-4069/10/0970.

Розглянувши подану ОСОБА_1 заяву та дослідивши матеріали адміністративної справ № 2а-4069/10/0970, суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Водночас, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Отже, для цілей статті 6 Конвенції, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових рішень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Згідно статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно частини 6 статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Судом встановлено, що ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014, заяву ОСОБА_1 про накладення на керівника Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації штрафу та встановлення нового строку для Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації для подання звіту про виплату позивачу 5000 грн. моральної шкоди - один робочий день з дня проголошення (одержання) ухвали задоволено частково. Накладено на керівника Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідального за виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року у справі №2а-4069/10/0970, штраф у розмірі 12180 (дванадцять тисяч сто вісімдесят) грн. та зобов`язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації в термін до 7 днів, з дня набрання даною ухвалою законної сили подати звіт до Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплатити ОСОБА_1 моральної шкоди у відповідності до рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року та постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Як уже судом встановлено, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014, яка набрала законної сили накладено на керівника Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, відповідального за виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року у справі №2а-4069/10/0970, штраф у розмірі 12180 (дванадцять тисяч сто вісімдесят) грн. та зобов`язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації в термін до 7 днів, з дня набрання даною ухвалою законної сили подати звіт до Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплатити ОСОБА_1 моральної шкоди у відповідності до рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року та постанови апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року.

До заяви ОСОБА_1 , долучив постанову про відкриття виконавчого провадження від 03.12.2020 за ВП №54728183 про примусове виконання вищезазначеної ухвали суду.

Таким чином, судом встановлено, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації вчинив бездіяльність щодо виконання ухали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014.

Так, з урахуванням положень статті 129-1 Конституції України та статті 370 КАС України, суд констатує про невиконання відповідачем ухали суду від 24.11.2014.

Отже, бездіяльність відповідача щодо невиконання відповідачем ухали суду від 24.11.2014 суперечать пункту 9 частини 1 статті 129, статті 129-1 Конституції України, відповідно до яких судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Щодо зобов`язання відповідача подати в 3 денний термін звіт про виконання ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1    статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України      суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В переліку способів захисту порушеного права, наведених у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутній такий спосіб захисту порушеного права як зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення, а тому вказане не може розглядатися судом як позовна вимога.

З урахуванням положень частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява №18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням рішень в адміністративних справах це зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та шляхом вирішення і розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України).

З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, регламентований статтею 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначені норми кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України та підпункту ґ пункту 4 частини 1 статті 322 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної може бути встановлений судом строк для подання суб`єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення/постанови у справі. Такий контроль здійснюється шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення до суду першої інстанції, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття судового рішення у справі.

Під час прийняття рішення суд першої інстанції не встановив судового контролю за виконанням рішення відповідачем, оскільки позивач не заявляв вимоги про зобов`язання відповідача в порядку статті 382 КАС України надати суду звіт про виконання судового рішення в даній справі, а також, як уже зазначено, статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Як вже було зазначено вище, згідно частини 6 статті 383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Приписи частин 1, 2 статті 249 КАС України визначають, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо невиконання ухвали Львівського апеляційного окружного адміністративного суду від 24.11.2014.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 248, 249, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо не виконання ухвали Львівського апеляційного окружного адміністративного суду від 24.11.2014 у справі №2а-4069/10/0970.

Направити окрему ухвалу Івано-Франківській обласній державній адміністрації (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 38163425) для реагування та вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Встановити Івано-Франківській обласній державній адміністрації (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 38163425) строк для надання відповіді про вжиті заходи протягом 30 днів з дня отримання окремої ухвали.

Направити дану ухвалу для відома Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 38163425).

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала постановлена під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

        Суддя                                                                                                Шумей М.В.