КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/326/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021року місто Київ

справа №363/2626/15-ц

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Баличевої А.Г., повний текст рішення складено 14 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь:

суму основного боргу у розмірі 50000 Євро, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 1 615 700 грн.;

суму основного боргу у розмірі 200 000 доларів США, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 5 617 000 грн.;

3% річних за період з 01 вересня 2013 року по 08жовтня 2018 року у розмірі:

7638,30 Євро, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 246824,03 грн.;

30553,20 доларів США, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 858086,62 грн., що загалом становить 1 104 910,65 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 31 березня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики у формі розписки, згідно якої він передав відповідачу грошову позику в розмірі 50 000 Євро, а також 200 000 доларів США, зі строком повернення до 01 жовтня 2012 року.

Вказував, що 20 червня 2013 року у зазначену розписку сторони внесли доповнення, в якому зазначається, що за обопільною згодою строк повернення заборгованості перенесено до 30 серпня 2013 року.

Зазначав, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, грошові кошти у строк визначений договором позики не повернула.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Непогоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги посилався на те, висновки суду про те що розписка не містить даних про отримання відповідачем в борг від позивача грошовий коштів, не містить даних про укладення та умови договору позики, про зобов`язання повернути гроші, а тому не є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору не відповідають обставинам та матеріалам справи, спростовуються наявними в справі доказами, оскільки розписка від 31 березня 2012 року містить всі істотні умови договори позики.

Вказував, що факт отримання коштів відповідачем у позивача в сумі 50000 Євро та 200000 доларів США підтверджений належним доказом - розпискою, оригінал якоїдолучено до матеріалів справи та факт написання якої відповідач не заперечує.

Зазначав, що факт укладення договору, написання розписки та передання коштів в 2012 підтверджено допитаним в судовому засіданні, в тому числі за клопотання відповідача свідком ОСОБА_6 .

Посилався на те, що твердження відповідача, на які зауважив суд першої інстанції при ухваленні рішення, про отримання від позивача коштів в2009 році ніяк не спростовує і не впливає на боргові правовідносини, що виникли в 2012 році та підтверджені належними та допустимими доказами.

30 грудня 2020 року від представника відповідача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове зсідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розписка не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики від 31 березня 2012 року та отримання коштів відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, досліджуючи борговурозписку чи договір позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі №357/13897/16-ц.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 , яка змінила прізвище на ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно якого остання взяла та зобов`язалася повернути ОСОБА_1 суму у розмірі 50000 Євро та 200000 доларів США до 01 жовтня 2012 року, що підтверджується розпискою складеною відповідачем.

20 червня 2013 року у зазначену розписку сторони внесли доповнення, в якому зазначається, що строк повернення заборгованості перенесено та погоджено на30 серпня 2013 року.

Вказана розписка містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та у конкретної особи, та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення, що узгоджується з положеннями статті 1047 ЦК України.

Доказів того, що договір позики має іншу правову природу сторонами не надано.

А відтак, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції про те, що розписка не містить даних про отримання відповідачем в борг від позивача грошовий коштів, не містить даних про укладення та умови договору позики, про зобов`язання повернути гроші, а тому не є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору не відповідають обставинам та матеріалам справи, спростовуються наявними в справі доказами, оскільки розписка від 31 березня 2012 року містить всі істотні умови договору позики.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не врахував вищевказані положення Закону, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач на підтвердження укладення договору позики від 31 березня 2012 року між ним та ОСОБА_3 надав розписку, власноручно складену тапідписану відповідачем та зазначав, що остання взяті на себе зобов`язання не виконала, грошові кошти у строк визначений договором позики не повернула.

З аналізу тексту розписки від 31 березня 2012 року вбачається, що правова природа правовідносин, що виникли між сторонами відноситься до правовідносин за договором позики та регулюється Параграфом 1 Глави 71 ЦК України.

Сторона відповідача не заперечувала факту написання ОСОБА_3 розписки від 31 березня 2012 року, проте заперечувала отримання у борг будь-яких коштів 31 березня 2012 року та зобов`язання повернути їх позивачу. Наполягала на тому, що ці кошти були отримані відповідачем в 2009 році та остання розрахувалася в повному обсязі.

На підтвердження своїх заперечень представником відповідача були надані копії розписок, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні апеляційного суду, з яких вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 кошти в рахунок погашення боргу, а саме:

в липні 2013 року 6000 доларів США;

06квітня 2013 року 7000 Євро;

13липня 2013 року 6000 доларів США;

21серпня 2013 року 3000 доларів США;

30серпня 2013 року 5 000 доларів США;

23 вересня 2013 року 10000 Євро;

07жовтня 2013 року 7000 Євро;

01листопада 2013 року 5000 доларів США;

20грудня 2013 року 3000 доларів США;

12лютого 2014 року 3 000 доларів США;

03березня 2014 року 3000 доларів США;

26 березня 2014 року 3000 доларів США (т.2 а.с.144-146, 141).

З розписки від 03 квітня 2014 року вбачається, що ОСОБА_8 за дорученням ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_9 2000 доларів США (т.2 а.с.143).

08 травня 2014 року була складена розписка про отримання ОСОБА_10 від ОСОБА_9 3000 доларів США (т.2 а.с.142).

Також представником відповідача було надано копію розписки від 30 березня 2012 року, згідно якої ОСОБА_3 взяла у борг в ОСОБА_1 суму у розмірі 50000 Євро та 200000 доларів США на строк 6 місяців та зобов`язалася повернути грошові кошти в строк. У розписці зазначено, що вона дійсна до 01 жовтня 2012 року та повернення частинами обопільно узгоджено.

Вказана розписка містить припис, що попередні письмові угоди вважаються недійсними. Розписка від 15 жовтня 2009 року вважається недійсною. Розписка від 30 березня 2012 року містить підпис як позивача, так і відповідача (т.1 а.с.143).

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 пояснив, що попередні борги відповідача за розпискою від 15 жовтня 2009 року були об`єднані, про що було складено розписку від 31 березня 2012 року, а тому попередньо було складено розписку про те, що розписка від 15 жовтня 2009 року вважається недійсною. Вказував на те, що він не заперечує факт того, що ОСОБА_3 віддавала кошти як йому, так і його дружині на погашення боргу згідно розписки від 31 березня 2012 року та що на розписках які були надані стороною відповідача (т.1 а.с.143, т.2 а.с.144-146, 141, 142) міститься його підпис. Зазначив, що приблизно відповідачем було повернено борг у розмірі 50000 Євро та 10000 доларів США, виходячи з наявних вище розписок.

Представник відповідача на питання суду апеляційної інстанції вказав на те, що відповідач отримала кошти в 2009 році, а в 2012 році склала розписку про отримання нею 50000 Євро та 200000 доларів США.

Станом на дату розгляду справи оригінал розписки від 31 березня 2012 року перебував у позивача, що за правилом ст.545 ЦК України свідчить про невиконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язання по поверненню позики у повному обсязі та був приєднаний до матеріалів справи (т.1 а.с.219).

Згідно наданих стороною відповідача розписок вбачається, що ОСОБА_3 на погашення заборгованості по розписці від 31 березня 2012 року повернула ОСОБА_1 24000 Євро та 42000 доларів США.

Оскільки відповідач виконала свої зобов`язання за договором позики від 31 березня 2012 року лише частково, у повному обсязі не повернула взяті у борг кошти у визначений строк, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики 31 березня 2012 року в розмірі:

26000 Євро, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 840174,40 грн.;

158000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 4437398,40 грн.

Посилання сторони відповідача на те, що відповідач склала розписку від 31 березня 2012 року під тиском з боку позивача, при цьому вказаних у розписці грошових коштів ОСОБА_3 не отримувала, а розписка стосувалася зобов`язання сплатити частку від прибутку з угоди купівлі-продажу порошку міді у закордонного партнера колегія суддів відхиляє, так як розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошових коштів позичальнику.

ОСОБА_3 не оспорювався договір позики. Обставини, на які посилалася сторона відповідач в обґрунтування своїх заперечень, зокрема укладення договору позики під тиском, без звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач крім стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором позики, просив також стягнути з відповідача на його користь 3% річних від простроченої суми за період з 01 вересня 2013 року по 08жовтня 2018 року у розмірі:

7638,30 Євро, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 246824,03 грн.;

30553,20 доларів США, що станом на 08 жовтня 2018 року за офіційним курсом НБУ становить 858086,62 грн., а загалом 1 104 910,65 грн.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не у повному обсязі повернула суму боргу по розписці, тому позивач має право на нарахування 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01 вересня 2013 року відповідач повернула позивачу борг у розмірі 7000 Євро та 20000 доларів США, тобто заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01 вересня 2013 року становила 43000 Євро та 180000 доларів США.

При цьому, в подальшому відповідачем відбувалося погашення заборгованості, отже 3% річних повинні вираховуватися з суми, яка залишилася за мінусом суми, яка була внесена на погашення боргу та враховувати період, коли вносилися суми заборгованості.

Розрахунок 3% річних проводиться за формулою:RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.

Так, 3% річних з суми заборгованості у Євро, розраховується наступним чином:

з суми заборгованості 43000 Євро за період з 01 вересня 2013 року по 23 вересня 2013 року становить 81,29 Євро;

з суми заборгованості 33000 Євро за період з 24 вересня 2013 року по 07 жовтня 2013 року становить 37,97 Євро;

з суми заборгованості 26000 Євро за період з 08 жовтня 2013 року по 08 жовтня 2018 року становить 3904,27 Євро.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3% річних у розмірі 4023,53 Євро, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 130017,96 грн.

Крім того, 3% річних з суми заборгованості у доларах США, розраховується наступним чином:

з суми заборгованості 180000 доларів США за період з 01 вересня 2013 року по 01 листопада 2013 року становить 917,26 доларів США;

з суми заборгованості 175000 доларів США за період з 02 листопада 2013 року по 20 грудня 2013 року становить 704,79 доларів США;

з суми заборгованості 172000 доларів США за період з 21 грудня 2013 року по 12 лютого 2014 року становить 763,40 доларів США;

з суми заборгованості 169000 доларів США за період з 13 лютого 2014 року по 03 березня 2014 року становить 263,92 доларів США;

з суми заборгованості 166000 доларів США за період з 04 березня 2014 року по 26 березня 2014 року становить 313,81 доларів США;

з суми заборгованості 163000 доларів США за період з 27 березня 2014 року по 03 квітня 2014 року становить 107,18 доларів США;

з суми заборгованості 161000 доларів США за період з 04 квітня 2014 року по 08 травня 2014 року становить 463,15 доларів США;

з суми заборгованості 158000 доларів США за період з 09 травня 2014 року по 08 жовтня 2018 року становить 20959,89 доларів США.

Отже, з відповідача на користь позивачапідлягають стягненню 3% річних у розмірі 24493,40 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 687892,24 грн.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2020 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 6677,69 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 :

заборгованість у розмірі 26000 Євро, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 840174 грн. 40 коп.;

заборгованість у розмірі 158000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 4437398 грн. 40 коп.

3% річних у розмірі 4023 Євро 53 євроцентів, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 130017 грн. 96 коп.;

3% річних у розмірі 24493 долари США 40 центів, що за курсом НБУ станом на 08 жовтня 2018 року становить 687892 грн. 24 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 судові витрати у розмірі 6677 грн. 69 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено18 лютого 2021року.

Головуючий:

Судді: