Справа №2-303/10

                      Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                  І М Е Н Е  М          У К Р А Ї Н И

17 травня  2010 року                     Близнюківський районний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Мороза О.І,

                                         при секретарі –         Коняєвій Н.Ю.,        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Близнюки Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1    до Управління Пенсійного фонду України у Близнюківському  районі Харківської області   про покладення обов’язку здійснити  перерахунок  та виплату підвищення  до пенсії ,-

                                    В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

    06.04.2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із  позовом яким просить Управління Пенсійного фонду України у Близнюківському  районі Харківської області  яким просить провести  перерахунок  пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»  та провести відповідні виплати з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року в сумі 2733 грн. 30 коп.

      В обгрунтування своїх позовних вимог  посилається на те, що вона  належить до соціальної категорії "дитина війни" та відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за вищевказані періоди  має право на отримання соціальної допомоги у розмірі 30 % від мінімального розміру пенсії за віком. Відповідач, всупереч Рішень Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року,  якими були визнані неконституційними окремі положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"  в тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії за ці періоди.

       Сторони, будучи належним чином повідомленими  про час та місце  розгляду справи в судове засідання не з’явилися. Позивач надав письмову заяву про розгляд справи за її відсутності в якій на задоволені позову наполягає.

      Відповідач  також надав письмову заву про розгляд справи без участі їх повноважного представника, проти задоволення позову заперечують,  посилаючись на те, що  управління Пенсійного фонду України у Близнюківському районі діяло згідно діючого законодавства, не порушуючи норм пенсійного права, а отже вимоги позивачки є безпідставними. Вказують,  що органи Пенсійного фонду мають використовувати кошти тільки на виплати, вичерпний перелік яких визначений діючим законодавством, до яких виплати підвишення пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не відносяться. УПФУ  вважає свої дії   правомірними також через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов'язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати  при обчисленні таких доплат.   При цьому зазначає про необгрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених цим Законом.

       Суд вирішив за можливе  розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів

.

        Перевіривши матеріали справи,  суд знаходить, що позов підлягає задоволенню частково.

       З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

       Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.  

       Позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживає на території Близнюківського району Харківської області на підтвердження чого свідчать дані її паспорта (а.с.5).

       Вона має статус «Дитини війни», перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Близнюківському  районі Харківської області та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням  №НОМЕР_1  від 28.12.1993 р. (а.с.7).

       Враховуючи зазначений статус, позивачка, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.  

Розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року. Згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.  

        Із листа УПФУ в Близнюківському районі Харківської області від 16.04.2010 р. №63П-14 встановлено, що відповідач не здійснює позивачці  зазначених виплат в повному обсязі. (а.с.13). Зокрема  за період 2006-2007 р. зазначені виплати не провадилися., а з  01.01.2008 року  їй встановлено підвищення до пенсії як особі, яка має статус «дитина війни» в сумі 47 грн. щомісячно, з 01.04.2008 року – 48,10 грн. щомісячно, з 01.07.2008 року – 48,10 грн. щомісячно, з 01.07.2008 року – 48,20 грн. щомісячно, з 01.10.2008 року – 49,80 грн. щомісячно.  

        Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.    

        Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.    

        Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про  Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.  Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.    

       Закон України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.    

       Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

       Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади- Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.    

      Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».    

       Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються виплати підвищення  до пенсії за 2006 рік.  

       Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачці щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».    

      Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачці підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх підлягаючими задоволенню частково за таких підстав.    

      Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.    

      Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за №6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36,  ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст.71, ст.ст.98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону.    

       Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли  внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути  оскаржене.

     Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.    

       Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Близнюківському  районі Харківської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачці підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року.  

      Враховуючи викладене, позовні вимоги, які стосуються виплати підвищення до пенсії за період з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають. Задоволенню підлягають позовні вимоги, які стосуються виплати підвищення до пенсії за  період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року  

       Відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми  пенсії,  не  одержані  своєчасно  з  вини  органу,  що призначає або виплачує пенсію, виплачуються  за  минулий  час  без обмеження будь-яким строком.  

       Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

.   Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

       Згідно ч.ч.1,8 ст.8 ЦПК України суд вирішує справи  відповідно  до Конституції України…  Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості  законодавства, що регулює спірні відносини.

        Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх нездійснення або відмови в задоволенні позову.

       Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

       Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

        За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

         З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

       Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

         Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

         Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ в Близнюківському районі Харківської області, за місцем проживання позивача.

       Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

      Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх прав.

       За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

       Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30 % доплати до пенсії.

        Відповідно до ч.2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

       Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

      Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

      Пунктом  1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2, управління Пенсійного фонду  України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.

      Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

       Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30 % доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважної причини.

       Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обгрунтування правомірності  невиконання  своїх зобов'язань перед позивачем.

       Крім того, відповідачем, в порушення ст.60 ЦПК України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

       Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцієї України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

       Що стосується вимог позивача поновити строк для звернення до суду за захистом  порушених прав, суд виходить з того, що згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, яка в період з 01.01. 2006 року по 06.04. 2007 року позивачкою була пропущена.  Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України відповідач про застосування судом позовної давності  не заявляв. Позовні вимоги позивачки судом задовольняються частково в межах строків позовної давності.

       Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить також з того, що вимоги про стягнення з відповідача доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були позивачу нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії  замість органу, якому надані такі повноваження.

       Питання про стягнення з відповідача судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач не просив про їх відшкодування.  

         Керуючись ст.ст. 10,11,57, 60, 209,212,214-215,  218   ЦПК України,  на підставі  ст.ст.3 та 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд,-

                            В И Р І Ш И В :

     Позовні вимоги задовольнити частково.

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Близнюківському районі Харківської області провести   ОСОБА_1   перерахунок  пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1  ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»  та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

       В іншій частині позовних вимог відмовити.

     Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Близнюківський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або у порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

        Суддя: