КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа №759/14513/17

провадження №22-ц/824/1285/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія»

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків Інна Володимирівна

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» Правника Олександра Петровича

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2020 року у складі судді Ул`яновської А.В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків Інна Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням поданих уточнень просив визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 10 серпня 2017 року в частині відступлення прав вимоги по кредитному договору №496-004/07Р від 26 жовтня 2007 року та договору іпотеки за №496-004/07Р від 26 жовтня 2007 року з моменту його укладення; застосувати наслідки недійсності правочину та скасувати рішення державного реєстратора Троценка Ю.М. №38106154 від 14 листопада 2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №496-004/07Р, відповідно до умов якого позичальником отримано кредит в іноземній валюті на загальну суму 82 000 долари США для споживчих цілей, а також для сплати страхових платежів згідно договорів страхування нерухомого майна.

Вказував, що на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, 26 жовтня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки №496-004/07Р, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антіповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за №5573.

Звертав увагу суду на те, що квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, є єдиним житлом позивача, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 вересня 2017 року.

Вказував, що інше нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , вже не перебуває у власності позивача, оскільки відчужене на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку з надвірними прибудовами від 27 грудня 2013 року.

Зазначав, що 10 серпня 2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» стало новим кредитором позивача.

Уважав, що оскільки в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором в іпотеку передано єдине житло позичальника, то у кредитора відсутні правові підставі для передачі права вимоги за таким договором третім особам, зокрема ТОВ «Довіра та Гарантія», що визначено у ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

10 листопада 2017 року державним реєстратором Троценком Ю.М. прийнято рішення №38106154 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

З огляду на те, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 10 серпня 2017 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки №496-004/07Р від 26 жовтня 2007 року, на думку позивача, є недійсним, тому існує необхідність застосування наслідків недійсності правочину та скасувати рішення державного реєстратора №38106154.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 10 серпня 2017 року з моменту його укладення в частині відступлення права вимоги по кредитному договору та договору іпотеки за №496-004/07Р від 26 жовтня 2007 року; застосовано насідки недійсності правочину та скасовано рішення державного реєстратора Троценка Ю.М. №38106154 від 14 листопада 2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Не погоджуючись з указаним рішенням, 27 листопада 2020 року директор ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» Правник О.П. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що у рішенні суду першої інстанції не зазначено підстав задоволення основної вимоги позивача, а лише надано обґрунтування задоволення похідної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вказує, що позивачем не надано доказів відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме буд. АДРЕСА_2 .

18 січня 2021 року представник позивача ОСОБА_2 подав до суду відзив, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки аргументи, викладені у скарзі вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив у задоволенні скарги відмовити, рішення скду першої інстанції - залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Проте, з таким висновком колегія суддів не погоджується в повній мірі з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 26 жовтня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №496-004/07Р, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 82 000 дол. США для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування нерухомого майна, терміном до 26 жовтня 2032 року, зі сплатою 11,3 % річних (т. 1 а.с. 27-34).

В якості забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором, 26 жовтня 2017 року сторони уклали договір іпотеки №496-004/07Р, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 20-26).

10 серпня 2017 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого банк передав товариству право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 26 жовтня 2017 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 49-78 т. 2).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 квітня 2019 року державний реєстратор Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценко Ю.М. 10 листопада 2017 року здійснив реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», номер запису про право власності: 23341497. Підстава виникнення права власності: договір купівлі продажу прав вимог за кредитами від 10 серпня 2017 року, укладеного між ПАТ «КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2017 року №38106154 (т. 2 а.с. 32-35).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі продажу прав вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором в іпотеку передано єдине житло позичальника, тому у кредитора відсутні правові підставі для передачі права вимоги за таким договором третім особам, що визначено у ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Тобто всі доводи позивача щодо недійсності договору про відступлення прав вимоги зводяться до незгоди з відчуженням спірної квартири.

Як зазначено вище, 10 серпня 2017 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого банк передав товариству право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки №496-004/07Р від 26 жовтня 2017 року.

Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно частини другої статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Виходячи з природи оспорюваного договору, внаслідок укладання договору відступлення права вимоги відбулась лише заміна кредитора у зобов`язанні на відповідача, а саме зобов`язання продовжувало існувати.

Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника. При цьому наведеними нормами цивільного законодавства не встановлено вимог щодо платності відступлення права вимоги, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити.

Зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто, законодавцем передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Згідно ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Положеннями ст. 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Обґрунтовуючи підстави визнання договору купівлі-продажу прав вимоги від 10 серпня 2017 року, укладеного між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», позивач посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, є єдиним житлом позивача, інше нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , не перебуває у власності позивача з 2013 року, а тому у кредитора відсутні правові підставі для передачі права вимоги за таким договором третім особам на підставі ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до статті 512 ЦК України відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Тобто, у разі укладення договору про відступлення права вимоги, змінюється сторона вже укладеного правочину, у даному випадку кредитного та іпотечного договорів, а не правова природа самих договорів. Договір про відступлення права вимоги не є тим правочином, за яким відбувається відчуження майна.

Таким чином, позивач помилково ототожнює поняття відступлення права вимоги (зміни кредитора та іпотекодержателя) з поняттям відчуження/зміни речових прав на нерухоме майно, оскільки з укладенням договору про відступлення права вимоги від 10 серпня 2017 року відбулась лише заміна кредитора з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», до якого перейшли всі права та обов`язки попереднього кредитора, а не саме нерухоме майно.

Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 10 серпня 2017 року недійсним з мотивів, наведених стороною позивача.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України у задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Троценка Ю.М. №38106154 від 14 листопада 2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» слід відмовити, оскільки вказана вимога не є самостійною, заявлена як наслідок недійсності правочину та як похідна вимога від основної - визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, яка згідно висновку апеляційного суду задоволенню не підлягає.

Отже, ОСОБА_1 звернувшись до суду з даним позовом, обрав неефективний спосіб захисту.

З огляду на викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про задоволення позовних вимог, не визначився з природою правовідносин між сторонами, нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, не з`ясував з яких саме підстав позивач просить визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, за наведеного позивачем обґрунтування позову фактично розглянув лише вимогу про скасування реєстраційних дій щодо відчуження іпотечного майна, яка була заявлена стороною позивача як похідна, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 056,30 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» Правника Олександра Петровича - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2020 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрейків Інна Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 056,30 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «16» лютого 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик