ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/668/21 Справа № 202/4407/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року                Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

       Головуючого — Куценко Т.Р.

       судді: Демченко Е.Л., Макаров М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

        ОСОБА_1 ,

на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верховецька Валерія Едуардівна про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И Л А:

       У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верховецька Валерія Едуардівна про визнання недійсним договору дарування (а.с. 1-5).

Разом з поданням позову, ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, просить забезпечити позов шляхом заборони державним реєстраторам Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, здійснення реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстрована на ім`я відповідача ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 19.05.2015 року (а.с. 24-26).

В обґрунтування заяви зазначає, що вона зверталася до суду із позовом предметом якого є спільне сумісне майно подружжя, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яку її чоловік без її відома та згоди подарував відповідачу ОСОБА_1 . На теперішній час вказана квартира зареєстрована на ім`я відповідача на підставі договору дарування від 19.05.2015 року. Підставою забезпечення позову позивачем зазначено те, що на теперішній час їй стало відомо, що відповідач намагається продати без її відома зазначену квартиру третім особам, що призведе до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

       Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року вищевказану заяву задоволено.

Заборонено здійснення реєстрації прав власності на нерухоме майно: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстрована на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 19.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Верховецькою В.Е. 19.10.2015 року, реєстр № 547, право власності: 11651486 від 19.10.2015 року, номер реєстраційної справи № 508710912101 (а.с. 30-32).

               Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на те, що судом порушенні її права, як власника майна, суд не в повному обсязі дослідив матеріали справи, не перевірив достовірність доводів заявника (а.с. 36-38).

Сторони по справі не скористались своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 рокув порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.

              Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

       Суд першої інстанції задовольняючи заяву про забезпечення позову прийшов до висновку, що у даному випадку дійсно виник спір між сторонами, та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову у майбутньому.

               Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.п. 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь – якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача,щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Сукупний аналіз даних положень законодавства дає підстави вважати, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд повинен, крім іншого, з`ясувати відомості про особу відповідача та про належність йому майна, про накладення арешту на яке просить інша сторона.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Під час оцінки такої співмірності необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем достатньо обґрунтовано подану заяву.

Майно щодо якого заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії є предметом розгляду та щодо якого між сторонами існує спір, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження спірного об`єкту нерухомості, що у разі задоволення позову призведе до нових спорів між особами, за якими буде зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Обраний вид забезпечення позову є цілком співмірним із заявленими позовними вимогами.

Доводи скарги щодо неспівмірності обраного виду забезпечення позову у вигляді арешту квартири позовним вимогам, колегія суддів не бере до уваги, як безпідставні, оскільки судом не застосовувався такий вид забезпечення позову, як арешт майна.

Колегією суддів не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про неефективність вжитих заходів, чи про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів зауважує, що заходи забезпечення позову носять лише тимчасовий характер.

Доводи апеляційної скарги стосовно порушення прав ОСОБА_1 , як власника спірного майна, не можуть слугувати підставою для скасування ухвали суду, оскільки заходи забезпечення позову є тимчасовими.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала не порушує права користування спірним майном, а фактично встановлює заборону здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірної квартири.

Крім того, заборона вчиняти певні дії до вирішення спору є тимчасовим обмеженням і найменш вразливим для власника.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом зустрічного забезпечення, не беруться до уваги. Таким чином реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом, а не обов`язком суду. Підстав для обов`язкового застосування таких заходів зустрічного забезпечення встановлено не було.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для задоволення апеляційної скарги.

Порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.

       На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

       Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року — залишити без змін.

       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий:                                                                        Т.Р. Куценко

Судді:                                                                                Е.Л. Демченко

М.О. Макаров