СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2021 р.                                                                         Справа №922/1798/20  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

прокуратури – Хольченков А.О., посвідчення №057299 від 09.10.2020 року;

першого позивача – не з`явився;

другого позивача – не з`явився;

відповідача – Коротенко О.І., посвідчення №21/1272 від 28.11.2017 року, ордер АО№1004236 від 15.02.2021 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури, м.Маріуполь Донецької області (вх.№3549Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/1798/20

за позовом заступника керівника Краматорської місцевої прокуратури Донецької області, м.Краматорськ,

в інтересах держави в особі: 1. Міністерства охорони здоров`я України, м.Київ,

2. Донецького національного медичного університету, м.Лиман Донецької області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські освітні послуги», м.Харків

про стягнення 421620,90 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2020 року заступник керівника Краматорської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України та Донецького національного медичного університету звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські освітні послуги» на користь Донецького національного медичного університету заборгованості за надані освітні послуги в сумі 421620,90 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/1798/20 (повний текст підписано 21.09.2020 року, суддя Погорелова О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Заступник керівника Донецької обласної прокуратури з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/1798/20 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково вважає, що підставою вимог у даній справі є невиконання відповідачем зобов`язань по оплаті за навчання шести іноземних студентів саме за договором №15 від 06.06.2017 року, оскільки позовні вимоги, заявлені місцевою прокуратурою, ґрунтуються на підставі трьохсторонніх договорів №04.114 від 16.01.2017, №08.12 від 16.01.2017, №08.11 від 16.01.2017, №14.40 від 20.01.2017, №10.14 від 27.01.2017 та №04.145 від 09.02.2017, укладених між медичним університетом (виконавець), ТОВ «Українські освітні послуги» (посередник) та іноземними громадянами (кандидат).

Апелянт вказує, що аналізуючи пункт 5.3 трьохсторонніх договорів, то сторони таких угод визначили порядок оплати за перший курс навчання та за інші курси навчання в різний спосіб, а саме: оплата за навчання на першому курсі вноситься посередником протягом п`яти робочих днів після дати видання наказу виконавцем про зарахування кандидата на навчання, тобто оплата здійснюється після зарахування кандидата на навчання і у випадку не сплати саме посередником даної суми замовник видає наказ про відрахування; при цьому щодо другого та наступного курсів навчання, то сторони лише передбачили можливість іншого порядку оплати, а саме посеместрової за десять календарних днів до початку семестру.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги прокурора ґрунтувалися на умовах саме трьохсторонніх договорів, оскільки про їх укладення зазначається у тексті позовної заяви, вони додані Краматорською місцевою прокуратурою до позовної заяви та регулюють відносини щодо строків і порядку оплати вартості навчання кандидатів посередником перед замовником.

Крім того, як вказує апелянт, Донецькою обласною прокуратурою встановлено, що на час укладення трьохсторонніх договорів діяв договір №1 від 01.09.2016 року на набір іноземних громадян для навчання в Донецькому національному медичному університеті імені М. Горького, який за змістом аналогічний договору №15 від 06.06.2017 року та визначає умови організації набору та навчання іноземних громадян взагалі. Відповідно до п. 3.1 вказаного договору, порядок розрахунків за ним визначається та регулюється додатковою угодою №1пр від 01.09.2016 року, яка містить повний перелік вартості послуг з навчання, способи та строки оплати.

Таким чином, скаржник вважає, що саме на відповідача покладено обов`язок по сплаті коштів за навчання студентів іноземців від початку навчання і до закінчення навчання студентом в університеті.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/1798/20; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права сторони на участь у судовому засіданні.

08.02.2021 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1630), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Крім того відповідач надав до суду клопотання (вх.№1631 від 08.02.2021 року), в якому просить визнати докази – договір №1 від 01.09.2016 року та додаткову угоду №1, додані до апеляційної скарги такими, що не подані у встановлений законом або судом строк та не приймати їх до розгляду.

Як зазначає відповідач, у позовній заяві не згадується і відсутнє посилання на договір №1 від 01.09.2016 року та додаткову угоду №1 до нього. Вказані договори не були предметом дослідження у суді першої інстанції і копії відповідних документів у матеріалах справи відсутні. Отже, щоб виправити таке становище, прокурор вже у додатках до апеляційної скарги додає їх копії. Відповідач вказує, що у апеляційній скарзі не обґрунтовується неможливість подання доказу до суду першої інстанції, що не залежали від нього, а тому керуючись ч.8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України такі документи не можуть бути прийняті до розгляду.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду була направлена позивачам рекомендованими листами 20.01.2021 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 25.01.2021 року та 26.01.2021 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи та відомостями з офіційного сайту «Укрпошта» - «Пошук поштових відправлень». Однак, позивачі у судове засідання не з`явилися, про причини не з`явлення суд не повідомили.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що позивачів належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, їх явка не була визнана обов`язковою, а участь у судовому засіданні є правом сторони, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представників позивачів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2021 року, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Россолова В.В., для розгляду справи №922/1798/20 сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.

У судовому засіданні 15.02.2021 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У червні 2020 року заступник керівника Краматорської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України та Донецького національного медичного університету звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські освітні послуги» на користь Донецького національного медичного університету заборгованості за надані освітні послуги в сумі 421620,90 грн.

Згідно наказу ректора Донецького національного медичного університету зараховано на перший курс, на спеціальність «медицина», за контрактною формою навчання наступних осіб: наказ №119 ст від 09.02.2017 року Оуда Мохамед Фатхі Раваш Резк, наказ №66 ст від 27.01.2017 року ОСОБА_1 , наказ №50-ст від 20.01.2017 року ОСОБА_2 , наказ № 5-ст від 04.01.2017 року ОСОБА_3 , наказ № 5-ст від 04.01.2017 року Ансу Томас Ампонсан, наказ № 5-ст від 04.01.2017 року ОСОБА_4 .

Як зазначає прокурор у позовній заяві, 06.06.2017 року між Донецьким національним медичним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські освітні послуги» укладено договір про співпрацю щодо надання послуг іноземним громадянам на 2016-2021 навчальні роки, предметом якого є наступне: сторони за цим договором зобов`язуються спільно діяти з метою залучення іноземних громадян та надання їм освітніх послуг для здобуття вищої освіти в Донецькому національному медичному університеті.

Відповідно до п. 2.2.3 договору про співпрацю до обов`язків Донецького національного медичного університету, належить наступне: укласти з кожним прибулим на навчання за даним договором «кандидатом» та ТОВ «Українські освітні послуги» договір на навчання «кандидата», який є аналогічним за своїм змістом. Так, між кандидатами, другим позивачем та відповідачем (посередник) було укладено договори №04.114 від 16.01.17, №08.12 від 16.01.17, № 08.11 від 16.01.17, №14.40 від 20.01.17, №10.14 від 27.01.17, №04.145 від 09.02.17 (які є аналогічними за своїм змістом), у пунктах 5.1. та 5.2. сторони визначили порядок оплати.

Втім, в порушення норм та умов договорів посередником (ТОВ «Українські освітні послуги») до 18.02.2020 року не сплачено грошові кошти медичному університету, за освітню послугу (третій та четвертий рік навчання), а саме: ОСОБА_5 у сумі 1323,68 доларів США за договором № 04.145 від 09.02.2017, ОСОБА_1 у сумі 2761,69 доларів США за договором №10.14 від 27.01.2017; ОСОБА_2 у сумі 3408,58 доларів США за договором №14.40 від 20.01.2017; ОСОБА_3 у сумі 4224,84 доларів США за договором № 08.11 від 16.01. 2017; Ансу Томас Ампонсан у сумі 2841,37 доларів США за договором №08.12 від 16.01. 2017; ОСОБА_4 у сумі 2693,16 доларів США за договором №04.1 14 від 16.01.2017. Таким чином, загальна сума заборгованості за надання освітніх послуг складає 17253,32 доларів США. Згідно з курсом Національного банку України 17253,32 доларів США дорівнює 421620,90 грн.

Прокурор зазначив, що несплата коштів за надані освітні послуги негативним чином впливає на належне забезпечення діяльності навчального закладу та унеможливлює реалізацію державної політики у сфері вищої освіти, порушує економічні інтереси держави та інтереси держави у сфері освіти щодо створення належних умов для навчання.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, встановив, що прокурор звернувся до позивачів із повідомленням №36-01-38-3162вих-20 від 01.06.2020 року про намір звернутися до суду із позовом у даній справі, чим дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Оскільки позивачами не вчинено жодних дій з даного приводу, а також ним не оспорюються в ході розгляду спору підстави для представництва, позивачі підтримали позов прокурора, висновок про обґрунтованість звернення прокурора до суду з даним позовом є вірним.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана  сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Як на підставу вимог про стягнення з ТОВ «Українські освітні послуги» 421620,90 грн., прокурор зазначає про невиконання останнім зобов`язань по оплаті за навчання шести іноземних студентів (третій та четвертий рік навчання), відповідно до договорів №04.114 від 16.01.17, №08.12 від 16.01.17, № 08.11 від 16.01.17, №14.40 від 20.01.17, №10.14 від 27.01.17, №04.145 від 09.02.17, які є аналогічними за своїм змістом.

Прокурором до матеріалів справи додані копії договорів на навчання в Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького, а саме:

- договір 08.12 від 16.01.2017 року, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ «Українські освітні послуги» (посередник) та Ансу Томас Ампонсах (кандидат);

- договір 08.11 від 16.01.2017 року, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ «Українські освітні послуги» (посередник) та ОСОБА_3 (кандидат);

- договір 14.40 від 20.01.2017 року, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ «Українські освітні послуги» (посередник) та ОСОБА_2 (кандидат);

- договір 10.14 від 07.01.2017 року, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ «Українські освітні послуги» (посередник) та ОСОБА_1 (кандидат);

- договір 04.145 від 09.02.2017 року, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ «Українські освітні послуги» (посередник) та ОСОБА_5 Резк (кандидат);

- договір 04.114 від 16.01.2017 року, укладений між Донецьким національним медичним університетом ім. М. Горького (виконавець), ТОВ «Українські освітні послуги» (посередник) та ОСОБА_4 (кандидат).

Згідно п. 5.1. договорів оплата за навчання кандидата здійснюється посередником в національній валюті України за курсом НБУ на день сплати на розрахунковий рахунок виконавця.

У пункті 5.2. договорів визначено, що вартість освітньої послуги становить на весь термін навчання 20500 доларів США у тому числі: за перший рік навчання 3000 доларів США; за другий рік навчання 3500 доларів США; за третій рік навчання 3500 доларів США; за четвертий рік навчання 3500 доларів США; за п`ятий рік навчання 3500 доларів США; за шостий рік навчання 3500 доларів США.

Згідно з п. 5.3. договорів, оплата за навчання кандидата на першому курсі вноситься посередником за весь рік навчання протягом п`яти робочих днів після дати видання наказу виконавцем про зарахування кандидата на навчання. Документ про оплату освітньої послуги надається до деканату медичного факультету. У разі несплати вчасно замовник видає наказ про відрахування з навчального закладу кандидата. За другий та наступні курси навчання можлива посеместрова оплата, яка проводиться за 10 календарних днів до початку відповідних семестрів. Допуск кандидатів до занять проводиться тільки після надання документу про оплату освітньої послуги.

Отже, сторони трьохсторонніх угод визначили порядок оплати за перший курс навчання та за інші курси навчання в різний спосіб, а саме:

- оплата за навчання на першому курсі вноситься посередником протягом 5 днів після протягом п`яти робочих днів після дати видання наказу виконавцем про зарахування кандидата на навчання (тобто оплата здійснюється після зарахування кандидата на навчання і у випадку не сплати саме посередником даної суми замовник видає наказ про відрахування);

- щодо другого та наступних курсів навчання то сторони лише передбачили можливість іншого порядку оплати, а саме посеместрової за 10 календарних днів до початку семестру.

При цьому, п. 5.4 трьохсторонніх договорів сторони визначили, що строки, порядок оплати, відповідальність посередника перед виконавцем у випадках порушення умов договору про оплату за навчання кандидата регулюється договором, що укладається між виконавцем та посередником.

У підтвердження укладення між виконавцем та посередником договору, прокурор зазначив про укладення 06.06.2017 року між Донецьким національним медичним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські освітні послуги» договору про співпрацю щодо надання послуг іноземним громадянам і надав у якості додатків копію договору №15 від 06.06.2017 року на набір іноземних громадян для навчання в Донецькому національному медичному університеті.

Згідно з п. 1.1. договору №15 від 06.06.2017 року на набір іноземних громадян для навчання в Донецькому національному медичному університеті «виконавець» (відповідач) бере на себе зобов`язання організувати набір на навчання іноземних громадян (кандидати), відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 1.5. договору №15, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.08.2018 року.

Згідно п. 2.1.2 договору №15, виконавець зобов`язаний проводити набір кандидатів на навчання відповідно до даного договору встановленої квоти набору на 2017/2018 навчальний рік.

Згідно з п. 2.1.5. договору №15, виконавець зобов`язаний забезпечити прибуття кандидата до місця навчання на 1 курс - з 01 вересня 2017 року до 01 березня 2018 року; на наступні курси - до початку відповідних семестрів; на підготовче відділення післядипломної  форми навчання - протягом року.

Відповідно до п. 2.2.3. договору №15, замовник зобов`язаний укласти з кожним прибулим за даним договором кандидатом і виконавцем договір на навчання кандидата на умовах обумовлених в даному договорі.

Відповідно до п. 3.1 договору №15, вартість навчання кандидатів встановлюється щорічно відповідними наказами. Порядок розрахунків за договором визначається та регулюється додатковими угодами.

Пункт 3.1 договору №15 вказує на те, що строк та порядок оплати за навчання має визначатись і регулюватись додатковими угодами до договору №15.

Проте, будь-яких наказів та додаткових угод матеріали справи не містять. Тобто, прокуратурою та позивачами не доведено, не обґрунтовано і не надано належних допустимих і достатніх доказів у підтвердження обставин встановлення строку оплати за навчання, що стосується другого та подальших курсів. Сторони чітко визначили строк та порядок оплати за навчання на першому курсі і лише передбачили (без чіткого визначення і встановлення порядку), що з другого курсу можлива посеместрова оплата, а у тексті трьохсторонніх договорів виклали пункт, що відсилає до іншого договору у відповідній частині.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу в межах предмету та підстав позову встановив, що трьохсторонні договори, на які посилається прокурор, не містять відомостей про те, що їх укладено саме на виконання договору №15 від 06.06.2017 року.

При цьому, договори на навчання кандидата (трьохстороні договори), надані прокурором, не можуть бути укладені на умовах обумовлених у договорі №15 від 06.06.2017 року, оскільки укладені протягом січня-лютого 2017 року, тобто раніше ніж договір на набір іноземних громадян для навчання №15 від 06.06.2017 року.

Вказане свідчить про те, що надані договори на навчання кандидата стосуються інших договірних відносин, що мали (або мають) місце між сторонами, а не договору №15 від 06.06.2017 року.  

Такий висновок підтверджується і апелянтом, який у апеляційній скарзі вказує, що на час укладення трьохсторонніх договорів діяв договір №1 від 01.09.2016 року на набір іноземних громадян для навчання в Донецькому національному медичному університеті імені М. Горького, який за змістом аналогічний договору №15 від 06.06.2017 року та визначає умови організації набору та навчання іноземних громадян взагалі. А відповідно до п. 3.1 вказаного договору, порядок розрахунків за ним визначається та регулюється додатковою угодою №1пр від 01.09.2016 року, яка містить повний перелік вартості послуг з навчання, способи та строки оплати.

Відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що ані прокурором, ані позивачами до суду першої інстанції не надавались договір №1 від 01.09.2016 року на набір іноземних громадян для навчання в Донецькому національному медичному університеті імені М. Горького та додаткова угода №1пр від 01.09.2016 року. Суд першої інстанції не досліджував вказані обставини, не надавав оцінки такому договору та угоді, а також їх умовам, а приймаючи оскаржуване рішення не покладав в його основу обставини та умови договору №1 від 01.09.2016 року та додаткової угоди №1пр від 01.09.2016 року.

У свою чергу, апелянт надаючи договір №1 від 01.09.2016 року та додаткову угоду №1пр від 01.09.2016 року разом з апеляційною скаргою, опосередковано вказує про необхідність врахування їх умов для визначення порядку та строку проведення оплат відповідачем і як підтвердження прострочення відповідачем свого зобов`язання. В апеляційній скарзі скаржник не наводить посилань неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Вказане виключає можливість дослідження судом апеляційної інстанції договору №1 від 01.09.2016 року на набір іноземних громадян для навчання в Донецькому національному медичному університеті імені М. Горького та додаткової угоди №1пр від 01.09.2016 року.

Отже, колегія суддів погоджується з позицією відповідача, що такі докази – договір №1 від 01.09.2016 року та додаткова угода №1, додані до апеляційної скарги є такими, що не подані у встановлений законом або судом строк.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про долучення їх до матеріалів справи, однак перегляд справи здійснює без їх урахування.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наразі апелянтом, всупереч приписів ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено та необґрунтовано наявність прострочення обов`язку відповідача по сплаті коштів за трьохсторонніми договорами, як і не надано належних, допустимих і достатніх доказів визначення такого обов`язку у розрізі заявлених позовних вимог – стягнення коштів за другий та подальші роки навчання.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної  інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Надані апелянтом докази без обґрунтування поважності причин їх не надання до суду першої інстанції і викладені у апеляційній скарзі посилання не були предметом дослідження у суді першої інстанції, що виключає можливість їх дослідження, а отже не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/1798/20 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/1798/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17 лютого 2021 року.

Головуючий суддя                                                                    В.С. Хачатрян

Суддя                                                                                           Р.А. Гетьман  

Суддя                                                                                           О.В. Ільїн