Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 751/7831/17

провадження № 61-11482св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року в складі колегії суддів: Онищенко О. І., Лакізи Г. П., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 07 жовтня 2015 року між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 отримала позику в сумі 360 000,00 грн для купівлі житла, а саме: новозбудованої квартири АДРЕСА_1 . Позичальник зобов`язалася повернути вказану суму готівкою в строк до 31 грудня 2016 року. Проте, у порушення договірних зобов`язань відповідач у встановлений строк позику не повернула.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики в розмірі 360 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 06 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07 жовтня 2015 року в сумі 240 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 240 000,00 грн, враховуючи наявність у позикодавця оригіналу розписки, відсутність відміток про повне або часткове виконання зобов`язань за цією розпискою, встановлення в судовому засіданні обставин передання на день написання відповідної розписки відповідачу грошових коштів в сумі 240 000,00 грн і зобов`язання відповідача повернути грошові кошти до 31 грудня 2016 року. Також суд встановив, що грошові кошти в сумі 120 000,00 грн не були передані відповідачу станом на день написання розписки - 07 жовтня 2015 року, тому підстав для задоволення позову в частині стягнення цієї суми грошових коштів немає.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 06 грудня 2017 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням суду зачіпаються права, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 , який не брав участі у розгляді цієї справи, а суд апеляційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями щодо залучення сторони до участі у справі, тому вважав, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом з правильно визначеним суб`єктним складом учасників справи відповідно до сформульованих позовних вимог та змісту розписки, які відповідатимуть передбаченому законом способу захисту права або законного інтересу.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, прийняти нову постанову, якою передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для виправлення процесуальних помилок.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд надав неправильну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, а тому оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на повному і всебічному з`ясуванні усіх обставин справи.

Апеляційний суд не врахував, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 07 жовтня 2015 року було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 (позичальник) взяла позику в сумі 360 000,00 грн у ОСОБА_1 (позикодавець). Кошти були передані відповідачу з цільовим призначенням, для купівлі житла, а саме новозбудованої квартири АДРЕСА_1 . Згідно з умовами договору позичальник зобов`язалась повернути сумупозики готівкою в строк до 31 грудня 2016 року. У разі, якщо позичальник не поверне позичені гроші у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість у примусовому порядку. Підписуючи цей договір, позичальник підтвердила факт отримання грошей (засвідчено на звороті розписки).

ОСОБА_1 вказує, що ухваливши оскаржене судове рішення, апеляційний суд позбавив її законного права наотримання коштів за борговою розпискою, посилаючись при цьому лише на процесуальні порушення, які допущені судом першої інстанції, а саме: незалучення ОСОБА_3 до участі у справі як третьої особи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 14 березня 2013 року.

27 жовтня 2015 року між ТОВ «Житлобудсервіс» і ОСОБА_3 укладено попередній договір № 12, за умовами якого сторони зобов`язалися у майбутньому, в обумовлений цим договором строк укласти і в нотаріальному порядку оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір) на умовах і в порядку визначених цим договором. Нерухомим майном за цим договором є квартира АДРЕСА_1 , вартість квартири - 348 600,00 грн. Відповідно до пункту 2.2 попереднього договору у забезпечення його умов покупець надає, а продавець отримує грошове забезпечення в сумі 235 000,00 грн в строк до 27 жовтня 2015 року.

30 серпня 2016 року між ТОВ «Житлобудсервіс» і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (будівельна адреса: АДРЕСА_1) в місті Чернігові , оціночна вартість нерухомого майна, яка визначена сторонами договору, - 348 600,00 грн. Під час укладення цього договору ОСОБА_3 надав нотаріально завірену заяву, якою надав згоду на укладання його дружиною ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, за яким купити за ціною та на умовах на її власний розсуд квартиру, що знаходиться за вказаною вище адресою, та яка буде придбаватися нею в період перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти. Крім того, відповідно до пункту 1.6 договору купівлі-продажу нерухомість буде об`єктом права спільної сумісної власності, набувається покупцем, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_3 .

Згідно з рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 02 червня 2016 року № 230 присвоєно поштові адреси, зокрема 89-квартирному житловому будинку № 1, загальною площею 5513,4 кв. м, як першій черзі будівництва житлово-адміністративного комплексу на АДРЕСА_1 (будівельна адреса), збудованого ТОВ «Житлобудсервіс» на замовлення прокуратури Чернігівської області - АДРЕСА_1 (скорочена адреса - АДРЕСА_1).

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до дружини ОСОБА_3 , в якому з урахуванням уточнень просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 як частку в спільному майні подружжя.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву до чоловіка ОСОБА_3 , в якій з урахуванням уточнень просила визнати боргові зобов`язання в розмірі 240 000,00 грн, отримані за розпискою від 07 жовтня 2015 року у ОСОБА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя; стягнути з ОСОБА_3 1/2 частину боргового зобов`язання, отриманого за розпискою від 07 жовтня 2015 року у ОСОБА_1 у розмірі 120 000,00 грн.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 22 вересня 2017 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири як частку в спільному майні подружжя.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України неодноразово робив висновок, згідно якого внаслідок укладення договорів позики (кредиту) одним із подружжя, у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, зокрема:

(1) «частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники» (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16);

(2) «частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. У справі, яка переглядається, суд установив, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано жилий будинок, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту цього жилого будинку. Однак, дійшовши зазначених висновків на підставі встановлених фактичних обставин, суди залишили поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Таким чином, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не взяв до уваги, що праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку» (постанова Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), усуваючи законодавчий недолік, погодилася із висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя».

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Апеляційний суд встановив, що цільовим призначенням коштів, отриманих ОСОБА_3 за розпискою, є придбання у майбутньому квартири у будинку, який будувався. Як на день складання розписки, так і на день укладення договору купівлі-продажу квартири, позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який надавав нотаріально завірену згоду на укладення договору купівлі-продажу і вказував, що квартира придбавається за спільні кошти.

Спірна квартира та боргові зобов`язання, які виникли у зв`язку із її придбанням, є предметом поділу в судовому порядку. На час розгляду справи апеляційним судом між подружжям ОСОБА_3 тривав судовий спір з приводу нерухомого майна - квартири, на придбання якої, як вказує ОСОБА_3 , вона взяла в борг грошові кошти у ОСОБА_6 відповідно до розписки від 07 жовтня 2015 року. ОСОБА_3 заперечує необхідність придбавати спірну квартиру за позичені кошти, оскільки він надсилав дружині гроші з Російської Федерації, які там заробляв.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки рішення суду впливає на права та інтереси чоловіка ОСОБА_3 , який не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, а процесуальне законодавство не передбачає повноважень апеляційного суду залучити особу до розгляду справи на стадії апеляційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими.З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженої постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової

палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

Судді:Н. О. Антоненко

І. О. Дундар Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук