печерський районний суд міста києва

Справа № 757/39253/17-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

за участю секретаря судових засідань Брачуні О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі судових засідань цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні ВП № 21611019,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просив скасувати відносно нього тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене на підставі ухвали судді Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року у справі № 757/39253/17-ц.

Заява обґрунтовувалась тим, що на виконанні Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться зведене виконавче провадження № 21611019, до складу якого входить 6 виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

Під час візитів Заявника до державного виконавця щодо надання відомостей про наявні у нього грошові кошти та майно, Заявником неодноразово було повідомлено про відсутність у нього будь-якого майна, яким він володіє та яке могло б бути відчужене або стягнуте на користь стягувачів в межах вказаних вище виконавчих проваджень.

За період з 2009 по 2017 рік державним виконавцем була встановлена відсутність у боржника ОСОБА_1 майна, на яке можна було б звернути стягнення в межах зведеного виконавчого провадження.

Нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV, державному виконавцю надається шестимісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження для проведення виконавчих дій, розшуку майна боржника, застосування заходів виконавчого провадження тощо. У разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та/або сплину шестимісячного строку, наданого державному виконавцю на проведення виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний завершити виконавче провадження у відповідному порядку, що передбачений Законом.

Враховуючи вищенаведене, виконавчі провадження №15601917 від 29.10.2009 року, №35683754 від 13.12.2012 року, №44010810 від 16.07.2014 року, №51793074 від 27.07.2016 року, які входять до складу зведеного виконавчого провадження, мали б бути завершені ще у 2016 році через встановлену державним виконавцем відсутність в боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та сплину шестимісячного строку, наданого державному виконавцю для проведення виконавчих дій, а виконавчі документи, на підставі яких були відкриті відповідні виконавчі провадження, мали б бути повернуті стягувачам.

Однак, не дивлячись на положення норм законодавства У країни, державний виконавець, здійснивши заходи щодо розшуку майна боржника, що не дали результату, встановивши відсутність такого майна, на яке можливо було звернути стягнення, та не дивлячись на закінчення наданого йому Законом шестимісячного строку на проведення виконавчих дій, не повернув виконавчі документи стягувачам, не завершив виконавчі провадження з вказаних підстав та після сплину шестимісячного строку, наданого державному виконавцю на проведення виконавчих дій, продовжував провадити виконавчі дії, накладати арешти та заборони, застосовувати санкції тощо, що на думку Заявника є неправомірними діями, а не завершення виконавчого провадження є бездіяльністю державного виконавця.

Згідно з частиною шостою статті 441 ЦПК України суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця.

Представник виконавчої служби, а також представник заявника та заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, про розгляд заяви повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Судом встановлено, що на виконанні Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться зведене виконавче провадження № 21611019, до складу якого входить 6 виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , AT КБ «ПриватБанк», ПАТ «Дельта Банк», виконання вимоги № Ф-26361-18 У від 13.05.2019 виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві про сплату боргу на загальну суму 2 535 413, 17 грн, а саме:

- виконавчий лист Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2009 року по справі №2-493-1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» грошових коштів в сумі 493 318 гривень 74 копійки (виконавче провадження №15601917);

- виконавчий лист Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.05.2012 року по справі №2/0417/3589/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 93 812 гривень 49 копійок (виконавче провадження №35683754);

- виконавчий лист Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2014 року по справі №757/7474/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1 103 034 гривні 00 копійок (виконавче провадження №44010810);

- виконавчий лист Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2016 року по справі №757/1739/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 818 451 гривня 22 копійки (виконавче провадження №51793074).

- Вимога № Ф-26361-18У від 13.05.2019 виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві про стягнення на користь держави коштів у сумі 21 030, 90 грн ( виконавче впровадження № 5243397-

- Вимога про стягнення на користь держави коштів у сумі 6890,00 грн, яка відкрита 04.10.2016 року (виконавче впровадження № 517930074).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року, залишеною без змін Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, подання державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Рудика Віталія Валерійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 задоволено. Обмежено у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа, до повного виконання зобов`язань згідно виконавчих листів Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2014 року № 757/7474/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми в розмірі 1 103 034, 00 грн, від 19 липня 2016 року у справі № 757/1739/16 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми в розмірі 818 451, 22 грн.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Посилання в апеляційній скарзі на неможливість застосування висновків у справі «Гочев проти Болгарії» є помилковими, адже Європейський суд з прав людини в цьому рішенні доносить саму суть у питаннях дії обмежень у пересуванні.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...».

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межу України боржника у справі № 757/39253/17-ц, суд враховував, що у власності боржника є майнові цінності, які можуть бути реалізовані у якості погашення заборгованості перед стягувачами, проте боржник не вчиняє дій спрямованих на виконання судових рішень, що свідчить про ухилення його від погашення існуючої заборгованості, а також те, що боржник, не виконуючи рішення суду, здійснює виїзди за межі України.

Заявником не надано доказів усунення вказаної обставини чи вчинення ним будь-яких інших дій на погашення заборгованості в межах виконавчого провадження № 21611019.

Доводи заяви про те, що до липня 2017 року заявник безперешкодно міг відвідувати доньку та інших родичів, відвідувати та спілкуватися з онуками, які проживають за кордоном, свідчать про його матеріальну спроможність, проте доказів вчинення ним дій на погашення заборгованості в межах виконавчого провадження № 21611019 не надано.

Суд критично оцінює обґрунтування заяви в частині строків вчинення виконавчих дій, тривання виконавчого провадження та дій/бездіяльності виконавця, оскільки вони не стосуються предмета доказування у цій категорії справ, а мають бути предметом дослідження у межах скарги, поданої в порядку Розділу VII ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до вимог ст.ст. 3, 8, 9, 21, 30, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-23, 353, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні ВП № 21611019 - залишити без задоволення.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Суддя С. В. Вовк