Справа №22ц-593, 2009 р.     Головуючий в 1-й інстанції

Романова М.Ю.

Категорія: 50     Доповідач - Капітан І.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

2009 року березня місяця "18" дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого - Капітан І.А.

Суддів: Цуканової І.В., Полікарпової О.М.

при секретарі - Пасько Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 листопада 2008 року

за позовом.

ОСОБА_2

до

Комунального підприємства   радгосп-завод «Янтарний»,

третя особа - ОСОБА_3.

про незаконне звільнення, зміну формулювання причин звільнення,

стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановила:

В лютому 2008 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства радгосп-завод «Янтарний» (далі - КП р/з «Янтарний») про незаконне звільнення, зміну формулювання причини звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Посилаючись на те, що він працював у відповідача за контрактом, 20 грудня 2007 року подав заяву про звільнення за ст.39 КЗпП України, 21 грудня 2007 року на роботу не з'являвся, відповідач його заяву не розглянув, а 22 січня 2008 року незаконно звільнив за ст. 40 п.4 КЗпП України, чим завдав моральних страждань, ОСОБА_2 просив суд: змінити формулювання причин звільнення на - «звільнення за власним бажанням, ст.39 КЗпП України», дату звільнення на - дату вирішення справи в суді; стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 9 867грн., вихідну допомогу у розмірі тримісячного заробітку 5 550грн., моральну шкоду у розмірі 5 000грн. та судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 листопада 2008 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Письмових заперечень на скаргу до апеляційного суду не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд І інстанції виходив з того, що звільнення позивача за ст.40 п.4 КЗпП України здійснено з дотриманням вимог діючого трудового законодавства і підстави для задоволення його позовних вимог відсутні.

Колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як свідчать матеріали справи і це встановлено судом І інстанції, ОСОБА_2 працював у відповідача начальником охорони за трудовим контрактом. Сторони не заперечували, що трудові контракти з ОСОБА_2 неодноразово переукладались. Останній контракт було укладено 1 жовтня 2006 року зі строком дії до 31 грудня 2007 року /а.с.20/. Пунктом 9.2 даного контракту передбачено, що при достроковому розірванні контракту у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених контрактом, він розривається з попередженням сторони за два тижні.

Рішенням суду від 10 грудня 2007 року ОСОБА_2 було поновлено на посаді начальника охорони /а.с.7/. Наказом №88а-к від 10 грудня 2007 року ОСОБА_2 поновлено на роботі з 10 грудня 2007 року /а.с.72/. Виконавчий лист по виконанню рішення суду від 10.12.2007 року виданий 19 грудня 2007 року /а.с.8/. 20 грудня 2007 року ОСОБА_2 подав відповідачу заяву з проханням про звільнення його з займаної посади за ст.39 КЗпП України у день подачі заяви з причини порушення адміністрацією умов контракту і законодавства про працю. У даній заяві ОСОБА_2 також зазначив, що причини подання його заяви викладені ним у заяві від 19 квітня 2007 року за вх. №118 /а.с.9/. Заява ОСОБА_2 від 19 квітня 2007 року містила прохання про розірвання з ним строкового договору за ст.39 КЗпП України із зазначенням порушень, які, на його думку, допускає відповідач. На час подання цієї заяви наказом №1б-а від 30.03.2007 року позивача було звільнено з посади за п.4 ст.40 КЗпП України, що підтверджується рішенням суду від 10 грудня 2007 року /а.с.7/.

Будучи поновленим на роботі з 10 грудня 2007 року ОСОБА_2 на роботу не виходив, що підтверджується службовою запискою, його заявою та актом від 22 січня 2008 року /а.с.70,71,73/. Належних та достовірних доказів на підтвердження факту, що його не допускали до роботи або він намагався приступити до виконання своїх обов'язків після 10 грудня 2007 року, ОСОБА_2 суду не надав. Факт невиходу на роботу з 20 грудня 2007 року по 22 січня 2008 року з причини відсутності грошових коштів підтверджено самим позивачем /а.с.71/. Дію колективного договору на підприємстві припинено, а дані про існування профспілкової організації у відповідача відсутні /а.с.117,118/.

На підставі наведеного суд І інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки встановлені судом обставини підтверджують, що з 10 грудня 2007 року по 22 січня 2008 року ОСОБА_2 на роботу не виходив, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин свого невиходу на роботу суду не надав, його твердження про обов'язок відповідача звільнити його з роботи за ст.39 КЗпП України в день подачі заяви - 20 грудня 2007 року не є переконливими і звільнення його за ст.40 п.4 КЗпП України здійснено відповідно до вимог діючого законодавства.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 колегією суддів до уваги не приймаються як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, не підтверджені належними доказами та - не спростовують встановлених судом обставин.

Дійшовши висновку про безпідставність позовних вимог і відмову, у зв'язку з цим, у задоволенні позову, суд не зазначив в резолютивній частині рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди. Оскільки обставини справи встановлені судом повно і правильно, дане процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду змінити, доповнивши його цією вказівкою.

Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 листопада 2008 року змінити, доповнивши його вказівкою про відмову ОСОБА_2 у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з моменту його проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.