П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021року м. Київ

Справа № 370/3154/14-ц

Провадження: № 22-ц/824/4181/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар Гулієв М.Д.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Мазки Н.Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання відмови від спадщини недійсною,

в с т а н о в и в:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що 30.05.2008 року ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності від свого батька ОСОБА_4 від 22.02.2008 року, заключив з ним, позивачем, договір позики на суму 850 000 гривень, які він передав ОСОБА_2 до підписання договору позики. 06.05.2014 року рішенням Макарівського районного суду Київської області визнано недійсною довіреність, видану 22.02.2008 року громадянином ОСОБА_4 громадянину ОСОБА_2 01.12.2014 року рішенням Апеляційного суду Київської області задоволено його позов до ОСОБА_2 та визнано недійсним договір позики, укладений 30.05.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 850 000 гривень. Повернення боргу було предметом судового розгляду починаючи з 2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , а 12.02.2013 року ОСОБА_2 письмово відмовився від спадщини після смерті батька. Спадщину прийняв рідний брат ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Він, ОСОБА_1 вважає, що така відмова ОСОБА_2 відспадщини спрямована на ухиляння від сплати боргу. Доведеність наміру спадкоємця уникнути задоволення вимоги свого кредитора завдяки відмови від спадщини має вважатися підставою для констатації факту зловживання ним своїм правом на відмову від спадщини і в результаті - підставою для задоволення вимоги кредитора про визнання відмови від спадщини недійсною і про накладення стягнення на частину спадщини, яка становила його частку. Зазначав, що у ч.3 ст.13 ЦК України зазначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. За наведених обставин ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною відмову ОСОБА_2 від спадщини від 12.02.2013 року танакласти стягнення на частину спадщини ОСОБА_2 .

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

15 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Ухвалою від 22 лютого 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Макарівського районного суду Київської області від 21.04.2015 року за нововиявленими обставинами відмовлено, рішення Макарівськогорайонного суду Київської областівід 21 квітня 2015 року у справі №370/3154/14-ц залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 22 лютого 2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 17 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено, рішення Макарівського районного суду Київської області від 21.04.2015 року скасовано, справу призначено до розгляду.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що при перегляді в апеляційному порядку ухвали місцевого суду про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення за ново виявленими обставинами, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий суд не надав належної оцінки обставинам, що покладені в основу заяви. Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції повинен перевірити, чи були обставини, які встановлені вироком Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року, а також вироком Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, що встановлені судом першої інстанції при розгляді кримінальної справи по суті та чи можуть ці обставини вплинути на результат розгляду справи у даному спорі. При розгляді справи по суті, він звертав увагу на положення ч. 3 ст. 13 ЦК України та на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, проте, суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, на це уваги не звернув.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 26 січня 2021року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, ОСОБА_1 -шляхом направлення судової повістки-повідомлення на електронну адресу, що зазначена в апеляційній скарзі, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина за законом на спадкове майно, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

12.02.2013 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевському В.С. заяву про відмову від спадщини, в якій зазначив, що усвідомлює значення своїх дій та має можливість керувати ними, розуміє обставини, які мають для нього істотне значення, без застосування до нього фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту недійсності волевиявлення відповідача щодо відмови від спадщини та факту порушення його прав саме цим волевиявленням відповідача. Не зважаючи на те, що вироком суду встановлена неправомірність поведінки відповідача відносно позивача, суд вважав що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п`ята статті 1274 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Діючим Цивільним процесуальним кодексом України на суд покладено обов`язок встановлення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та правової норми, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Звертаючись до суду із позовом про визнання відмови відповідача від спадщини недійсною, позивач як на підставу для задоволення цього позову посилався на ухилення відповідачем від сплати боргу, проте, у контексті вимог статті 1274 ЦК України така обставина не може бути підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною. Підстав, передбачених ст. 1274 ЦК України позивачем не зазначено.

При цьому, посилання скаржника на встановлену в рамках кримінального провадження винуватість відповідача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, також не підпадають під положення статтей 225, 229-231 і 233 цього Кодексу, а тому і не можуть бути підставою для застосування положень статті 1274 ЦК України.

Також не можуть бути взяті до уваги колегії суддів і доводи скаржника щодо застосування положень ч. 3 ст. 13 ЦК України та висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, оскільки предметом розгляду даної справи є визнання договорів дарування недійсними на підставі статті 234 ЦК України. Тобто,правовідносини у цій справі (договірні) є відмінними від правовідносин у справі, яка переглядається (спадкових).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржуване судоверішення є обґрунтованим та законним, ухваленим на основі встановлення всіх необхідних фактичних обставин справита правильного застосування норм матеріального права, а тому підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування положень ч. 3 ст. 13 ЦК України оцінюються судом як особисте переконання позивача щодо застосування даної правової норми. Інших доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2020 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль