Головуючий у 1 інст. 3агороднюк В.І.

Доповідач Федорова А.Є.

Справа № 22ц-594/2009

Категорія 33

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2009 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,

суддів: Мизи Л.М., Заїкіна А.П.

при секретарі: Непомнящій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, Прокуратури м. Одеси, Державного казначейства України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2008 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Прокуратури м. Одеси, Прокуратури Одеської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Прокуратури м. Одеси, Прокуратури Одеської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,

Позивачі зазначали, що 14 листопада 2005 року вони були затримані, заарештовані й обвинувачені прокуратурою м. Одеси у вчиненні злочинів, передбачених статтями 15,191 ч.5,191 ч.5,366 ч.2,366 ч. 1 КК України і знаходилися під вартою дев’ять днів, а саме з 14 листопада по 22 листопада 2005 року. Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2006 року, який набрав чинності, обвинувачення було знято, і вони були повністю виправдані.

Посилаючись на те, що внаслідок незаконного затримання, проведення обшуків, притягнення до кримінальної відповідальності, арешту вони втратили роботу, заробітну плату, були порушені нормальні життєві зв’язки, ділова репутація була зіпсована, загострилися хронічні захворювання і їм заподіяна моральна шкода, позивачі просили задовольнити позов та стягнути на їх користь за рахунок Державного бюджету матеріальну шкоду у розмірі по 10000 грн. та моральну шкоду по 500000 грн. кожному.

Відповідачі позов не визнали.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2008 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Державного бюджету України в особі

Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 130000 грн., на користь ОСОБА_2 - моральну шкоду у розмірі 130000 грн. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі просять змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди та стягнути на їх користь моральну шкоду в повному обсязі, тобто по 500000 грн. кожному, мотивуючи тим, що суд при визначенні розміру моральної шкоди неповно з’ясував обставини справи.

В апеляційній скарзі Прокуратура м. Одеси ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність позовних вимог.

Державне Казначейство України в поданій апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд з тих підстав, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, розглянув справу за відсутності їх представника, неповне з’ясував обставини справи, які мають значення для справи, визначив розмір відшкодування моральної шкоди без урахування засад розумності, виваженості та справедливості.

Рішення суду в частині відмови в відшкодуванні матеріальної шкоди сторонами не оскаржене.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга позивачів не підлягає задоволенню, а апеляційні скарги прокуратури м. Одеси та Державного Казначейства України підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Встановлено, що 14 листопада 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були затримані і постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури м. Одеси від 16 листопада 2005 року їм було пред’явлено звинувачення у вчиненні злочинів, передбачених статтями 15,191 ч.5,191 ч.5,366 ч.2,366 ч. 1 КК України.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2005 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їм обрана міра запобіжного заходу-тримання під вартою. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2005 року затримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано незаконним, постанова районного суду скасована, мірою запобіжного заходу обрана підписка про невиїзд. Згідно довідок Державного департаменту України з питань виконання покарань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнені зпід варти 22 листопада 2005 року.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були виправдані за відсутністю в їх діях складу злочину. Міра запобіжного заходу-підписка про невиїзд скасована. Виправданий вирок залишений без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2007 року і ухвалою Верховного Суду України від 18 жовтня 2007 року касаційне подання прокурора про скасування виправданого вироку відхилено.

Таким чином, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно перебували під карним переслідуванням 1 рік два місяці 8 днів, з яких дев’ять днів знаходилися під вартою (14-22 листопада 2005 р.).

Вирішуючи спір, суд дійшов правильного висновку, що позивачі були незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності, неправомірними діями органів досудового слідства та прокуратури були порушені їх конституційні права та їм завдано моральну шкоду. При цьому місцевий суд керувався тим, що позивачі на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»(далі-Закон) мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним обвинуваченням, і вона підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Згідно з вимогами ч.ч. 4,5 Закону, ч.2 ст. 23 ЦК України відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральні втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Постановляючи рішення про стягнення з держави на користь позивачів по 130000 грн. моральної шкоди, суд виходив з конкретних обставин та стану здоров’я позивачів.

Разом з тим, суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», ч. 3 ст. 23 ЦК України, не в повній мірі виходив із засад розумності, виваженості і справедливості та значно завищив розмір відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі ст. 13 Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства.

За наявності заподіяння громадянинові моральної шкоди її розмір визначається судом в межах, встановлених цивільним законодавством, але не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом з урахуванням вимог розумності та справедливості, як того вимагає ч. 3 ст. 23 ЦК України.

Мінімальний розмір заробітної плати на день розгляду заяви становив 545 грн.

Враховуючи зазначений розмір мінімальної заробітної плати та час перебування позивачів під слідством і судом, подані докази заподіяння моральної шкоди, колегія суддів, виходячи з наявності підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, а також вимог розумності, виваженості і справедливості, вважає, що судове рішення в частині розміру стягнутої моральної шкоди підлягає зміні з визначенням цієї шкоди ОСОБА_1 30000 грн., ОСОБА_2-20000 грн. відповідно до наданих ними доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював президентом-головою правління ВАТ «Електронмаш». У 2000 році він переніс інфаркт міокарда і з 5 січня 2005 року став інвалідом 3 групи. 20 листопада 2005 року, тобто під час знаходження під вартою, він переніс повторний інфаркт міокарда і перебував на стаціонарному лікуванні з 23 листопада 2005 року до 22 грудня 2005 року. 10 жовтня 2007 року йому встановлена 2 група інвалідності, (а.с. 80-82,87,88,194,196)

Зважаючи на обсяг моральних страждань, вимушених змін у житті ОСОБА_1 та його виробничих стосунках, зниження престижу і його ділової репутації та часу і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тяжкість захворювання серця, тобто життєво важливого органа, колегія суддів вважає, що йому слід визначити моральну шкоду в розмірі 30000 грн.

Позивач ОСОБА_2 працював виконавчим директором заводу «Електронмаш» і незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому також завдано моральну шкоду внаслідок вимушених змін у житті, зниження престижу і його ділової репутації. З наданих медичних документів видно, що ОСОБА_2 до притягнення до кримінальної відповідальності протягом десяти років страждав остеохондрозом хребта, хронічним радикулітом, з 23 листопада по 21 грудня 2005 року знаходився на лікуванні у зв’язку з загостренням хронічного захворювання і йому встановлена 2 група інвалідності 5 червня 2006 року (а.с. 46,47,48,49,195) За таких обставин, з урахуванням тяжкості його захворювання, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди у сумі 20000 грн.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 309 ЦПК неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Доводи представника прокуратури про те, що моральна шкода не доведена є необгрунтованими і спростовуються виправдувальним вироком суду, який набрав чинності. Інші доводи скарги не є підставами для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

Доводи представника Державного казначейства про те, що справу розглянуто за відсутності їх представника, який не був повідомлений про час і місце судового засідання, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Державне казначейство України, а також Головне управління Державного казначейства України в Одеській області були оповіщені у встановленому законом порядку про час і місце судового розгляду, про що свідчать повідомлення про вручення повісток, однак вони не направили до суду своїх представників і не повідомили про причини неявки, (а.с. 207,208) Тому суд, керуючись вимогами ст. 169 ЦПК, обгрунтовано розглянув справу за відсутності представників казначейства.

Таким чином, безумовні підстави для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд, які передбачені статтею 311 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст. ст. 303,307 ч. 1 п. 3,309 ч. 1 п.1,313,314 ч.2,316,317,319 ЦПК

України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційні скарги Прокуратури м. Одеси та Державного казначейства України задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2008 року змінити.

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Державного Казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 30000 грн., на користь ОСОБА_2 20000 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.