Дата документу 12.02.2021 Справа № 316/2410/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 316/2410/19                     Головуючий у 1-й інстанції: Куценко М.О.

Провадження № 22-ц/807/647/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року                                                         м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів:        Гончар М.С.

                       Подліянової Г.С.

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу із ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що між сторонами був зареєстрований шлюб, від якого вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Позивач зазначає, що спочатку спільне життя з відповідачем складалось непогано, вони кохали один одного, разом вели домашній побут. Але з часом їхні стосунки погіршилися, оскільки вони мають різні погляди на важливі питання та обов`язки подружжя в сім`ї. Посилаючись на існування вказаних обставин, ОСОБА_2 просить розірвати шлюб, оскільки шлюбних стосунків між ними фактично не існує. Після розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_3 » просить їй залишити.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 листопада 2020 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17 червня 2017 року Енергодарським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 159.

ОСОБА_2 після розірвання шлюбу залишено прізвище « ОСОБА_3 ».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з допущеними судом чисельними порушеннями норм процесуального права, а також вказуючи на неправильність висновків суду в частині неможливості збереження сім», що суд, на думку відповідача, не намагався зробити, надавши перевагу позиції позивача про остаточне припинення шлюбних відносин, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити або змінити рішення, відправивши справу на новий розгляд.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального закону, що полягало у неповідомленні відповідача належним чином про час та місце розгляду справи, чим було його позбавлено можливості своєчасно надати відзив на позовну заяву та підготувати зустрічний позов. Крім того, судом першої інстанції не було задоволено клопотання відповідача про надання сторонам строку для примирення. Ці процесуальні дії суду були охарактеризовані відповідачем як обставини, що викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності судді Куценко М.О., що потягло, на думку апелянта, і незаконність самого ухваленого під головуванням цього судді рішення про задоволення позову.

Крім того, ОСОБА_1 після відкриття апеляційного провадження було додано доповнення до апеляційної скарги, які ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2021 року були прийняті до спільного розгляду.

У доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує про нові обставини, що додатково викликають сумніви в неупередженості судді Куценко М.О.

19 січня 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги. У відзиві позивач вказує, що у сторін відсутні добрі стосунки через неправомірну поведінку відповідача. На теперішній час у ОСОБА_2 є інший молодий чоловік, вона проживає разом з ним. Також зазначає, що вона не бажає мати жодних стосунків з відповідачем та їх пов`язує лише спільна дитина. Між сторонами існує тривалий і стійкий конфлікт, шлюб набув суто формального характеру, подальше його існування буде суперечити її інтересам та сім`ї в цілому, відбувся остаточний розпад сім`ї. Наполягає на розірванні шлюбу, та вважає безпідставними доводи про ненадання строку на примирення, оскільки було достатньо часу до подання нею позову та в ході розгляду справи для цього, але відповідач жодних дій для примирення не вчиняв, та вона не погоджується із можливістю збереження шлюбу із ним.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що звернулась до суду з позовом про встановлення часу та способу спілкування батька з сином, надавши до відзиву копію позовної заяви та копію ухвали Енергодарського міського суду від 01.12.2020 року про відкриття провадження у справі за її позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостій-них вимог: Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Енергодарської міської ради, про порядок встановлення часу та способу спілкування з дитиною, вказуючи, що це додатково підтверджує її небажання зберігати сім`ю надалі.

25 січня 2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач заперечує проти доводів, викладених у відзиві.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.

Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із ст. 274 ч. 4, п.1 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про розірвання шлюбу.

Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції посилався на положення ст. 56 СК України та практику Верховного Суду та виходив із того, що шлюбні відносини фактично припинено, та відповідачем, який заперечував проти позову, не доведено можливість збереження родини, оскільки подальше спільне життя сторін і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, яка вказувала, що перебуває в інших відносинах.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, оскільки відповідають встановленим обставинам у справи і вимогам законів, які правильно застосовані судом до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що  сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 17 червня 2017 року Енергодарським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 159 (а.с. 5).

Мають спільного неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Позивач ОСОБА_2 зазначає про неможливість подальшого сумісного проживання у шлюбі з відповідачем, та цю позицію підтримує весь час в ході розгляду справи та на стадії апеляційного провадження, що вбачається з її заяв по суті справи.

Заперечуючи проти позову та вважаючи, що шлюб можливо зберегти, ОСОБА_1 не переконав суд у цьому, не вчинивши протягом року слухання справи жодних заходів з примирення з позивачем.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Одним із доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що в ході розгляду справи він повідомлявся судом неналежним чином про час і дату судових засідань.

Перевіряючи зазначені обставини, апеляційний суд враховує, що повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 28 листопада 2019 року було відкрито провадження у справі та було призначено підготовче судове засідання на 21.02.2020 року (т.1 а.с. 14).

Копія ухвали була направлена відповідачу, проте рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній» (т.1 а.с. 19).

20.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перенесення судового засідання у зв`язку із хворобою, що вказує на те, що він в інший спосіб дізнався про дату судового засідання (т.1 а.с. 21). Оскільки хвороба була підтверджена наданою копію листка непрацездатності ( а.с. 22), судом судове засідання було перенесено на 13.04.2020 року.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з судовою повісткою на 13.04.2020р. повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній» (т.1 а.с. 27).

Проте 10.04.2020 року ОСОБА_1 звертається до суду з заявою, в якій вказує на те, що він не зміг своєчасно отримати судову повістку про судове засідання, призначене на 13.04.2020р., про яке дізнався від сусідки ОСОБА_5 , до поштової скрині якої було цю повістку покладено (т.1 а.с. 28). Згідно з наданим поштовим повідомленням, у ньому вказана інша квартира АДРЕСА_1 , а не АДРЕСА_2 , у якій мешкає відповідач ( т. 1 а.с. 30).

Між тим, він все ж таки був обізнаним про судове засідання 13.04.2020р., в яке знову не з`явився. Слухання справи знову було перенесено та призначено на 04.05.2020 року.

В матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого встановлено, що судова повістка про виклик ОСОБА_1 в судове засідання на 04.05.2020 року була вкладена адресату у поштову скриньку (т.1 а.с. 36).

30.04.2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду з черговою заявою про невчасне отримання судової повістки (т.1 а.с. 37-38). Одночасно у заяві зазначив, що не отримував із суду копії позовної заяви.

04.05.2020 слухання справи в черговий раз було перенесено та призначено на 02.06.2020 року (т.1 а.с. 43).

06.05.2020р. ОСОБА_1 було направлено на вірну адресу його реєстрації та мешкання: АДРЕСА_3 копію позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження у цій справі, які повернулись без вручення із зазначенням поштовим працівником «адресат відсутній» ( т. 1 а.с. 45).

Тож судом розгляд справи знову було відкладено на 02.06.2020р.

29.05.2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про несвоєчасне отримання судової повістки, оскільки втретє рекомендований лист від суду отримала його сусідка ОСОБА_5 . В судове засідання призначене на 02.06.2020 року відповідач знову не з`явився.

Не отримано ним і ухвалу суду від 02.06.2020р. про закриття підготовчого засідання та призначення справи на 02.07.2020р. із зазначенням «адресат відсутній» ( т. 1 а.с. 61)

Але 01.07.2020р. від нього знову надійшла заява про відкладення розгляду справи через його хворобу із долученням листка непрацездатності ( т. 1 а.с. 63-64), тому суд відклав судове засідання на 11.09.2020р., у яке судова повістка була вручена батьку відповідача ( т. 1 а.с. 67).

В судове засідання відповідач не з`явився, надавши 10.09.2020р. заяву про відвід судді Куценка М.О., вказуючи про його упереджену позицію щодо нього та надання переваги позивачу ( т. 1 а.с. 70-73), який ухвалою Енергодарського міського суду від 11.09.2020р. залишено без задоволення ( т. 1 а.с. 75).

Розгляд справи знову було відкладено на 09.10.2020р., а ОСОБА_1 було втретє направлено одночасно із судовою повісткою копію позовної заяви та ухвалу про відкриття провадження у справі, які були отримані відповідачем ( т. 1 а.с. 76, 78).

Але батьком відповідача ОСОБА_6 до суду 09.10.2020рю було подано заяву про

те, що його син ОСОБА_1 знаходиться на прийомі у лікаря, тому просить перенести судове засідання на іншу дату ( т. 1 а.с. 80).

Суд відклав розгляд справи на 06.11.2020р., спрямувавши йому повістку за правильною адресою, яка знову повернулась без вручення із вказівкою про «відсутність адресата» ( т. 1 а.с. 83), а повторна судова повістка на 06.11.2020 повернута була до суду із зазначенням «за заявою адресата» ( т. 1 а.с. 84).

В черговій заяві на адресу суду відповідач вказував, що з 12.10.2020р. по 27.10.2020р. перебував на лікарняному разом із членами своєї сім`ї, тому не міг отримати судові повістки ( т. 1 а.с. 86-91), але станом на 06.11.2020р., як вбачається з лікарняного, відповідач вже одужав та міг стати до роботи.

Але надсилає чергове клопотання про відкладення розгляду справи через оголошення карантину у м. Енергодарі ( т. 1 а.с. 97).

Між тим, в Україні з 14.11.2020р. було запроваджено карантин вихідного дня, під час якого діяльність судів не припинялась. На території міста Енергодара заборонено проведення всіх масових заходів, крім необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та місцевого самоврядування. 

Але суд знову пішов на зустріч відповідачу та знову відклав розгляд справи на 23.11.2020р., повістку у яке в черговий раз відповідач не отримав із вказівкою працівника пошти про «відсутність адресата» ( т. а.с. 101).

Але відповідач знову знав про це судове засідання, надавши заяву про те, що має ознаки коронавірусу, та відкладення розгляду справи ( т. 1 а.с. 102-104, 107).

Отже, з вказаного аналізу перебігу розгляду цієї справи та із заяв ОСОБА_1 вбачається, що неправильна та несвоєчасна доставка йому судової кореспонденції відбувалось у зв`язку з незадовільною роботою пошти ( т. 1 а.с. 47-49, 70).

Між тим, судом приймались усі можливі заходи: завчасне спрямування судових повісток, позовної заяви з додатками, які повертались без вручення із позначкою «адресат відсутній» або кидались до іншої скриньки, за що не є відповідальним суд або суддя. Також подальша кореспонденція просто не отримувалась самим відповідачем, та, навіть, одного разу повернулась згідно з вказівкою адресата.

Проте, про всі вказані судові засідання відповідач був обізнаний, але категорично не вважав за потрібне бодай одного разу з`явитись до суду. Та лише наголошував на своєму праві бути повідомленим завчасно, тобто не менш як за 5 днів до судового засідання.

Таким чином, посилання відповідача на те, що він не повідомлялася належним чином про день та час розгляду справи, є необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції судові повістки направлялися за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Отже, суд належним чином виконував свій обов`язок з повідомлення відповідача.

Колегія наголошує на тому, що судові повістки, які повернуті до суду з відміткою поштового відділення "адресат відсутній" не свідчать про порушення судом вимог ст. 128 - 130 ЦПК України, оскільки у відповідності до вимог п. 4 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. При цьому, відповідач сам мав узгодити свої відносини з поштовими працівниками, а не звинувачувати суд у неотриманні ним судових повісток.

Суд мав право при відмітці у повернутій судовій кореспонденції «адресат відсутній» або «повернення за вимогою адресата» розглянути справу, але весь час намагався надати відповідачу змогу з`явитись в судове засідання, а тому колегія не вбачає упередженості суду щодо відповідача та надання переваги позивачеві, на чому безпідставно наголошує відповідач.

Отже, колегія згідно з вказаним аналізом руху у справі погоджується з судом першої інстанції щодо наявності зловживань з боку відповідача, а також його незацікавленість у розгляді справи у розумні строки.

Звинувачуючи у заявах суд, суддю, пошту, позивача у неправомірних діях щодо нього, сам відповідач жодних дій щодо явки до суду не вчинив, обґрунтованих заяв по суті спору не надав.

Таким чином, ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи та повідомлявся про всі судові засідання, та за бажання міг прийняти у них участь, а не знаходити різноманітні причини (за виключення підтверджених лікарняними листами хвороб) для відкладення розгляду справи протягом року.

З огляду на це, заперечення апелянта в частині порушення судом норм процесуального права та ухвалення рішення без належного його повідомлення, не знаходять свого підтвердження та спростовуються вище наведеними доказами, які наразі проаналізовані апеляційним судом.

Іншим вагомим доводом апеляційної скарги є довід про ненадання судом першої інстанції подружжю строку для примирення.

Так, відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин, відповідно до ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" №11 від 21 грудня 2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (п.4 ч.1 ст. 251 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

Із наведеного вище вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком, яке застосовується судом у випадку відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу.

Крім того, як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, позивач проживає з іншим чоловіком, у зв`язку з чим, у разі надання сторонам строку для примирення, права та інтереси позивача будуть порушені.

Сам же відповідач в жодній заяві та апеляційній скарзі не зазначає, що приймав будь-які заходи до примирення з дружиною, бажає жити з нею однією сім`єю та піклуватись про неї. Навпаки, у змісті апеляційної скарги вказує, що « ОСОБА_7 з дружиною вирішили пожити окремо. З`ясувалось, це й не дуже нам шкодить. Дружині не треба мене годувати, я ж позбавлений «задоволення» вислуховувати кожен вечір монотонні претензії, як це люблять робити жінки» ( т. 1 а.с. 149). Вказане ажніяк не свідчить про бажання зберегти сім`ю у її традиційному розумінні, яке визначено у статті 3 СК України.

До того ж, з дня, коли сторони почали проживати окремо, до подання позову пройшло 7 місяців, та ще 1 рік до дня прийняття судом рішення про розірвання шлюбу, але за цей строк примирення між ними не відбулось, а тому суд обґрунтовано визнав, що у такому разі не є обов`язковим та доцільним надавати ще будь-який строк для примирення.

Враховуючи вищенаведене, судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про надання строку для примирення.

Крім того, ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу було вказано про подачу нею іншого позову до ОСОБА_1 про порядок встановлення часу та способу спілкування з дитиною, на підтвердження чого було додано копію ухвали Енергодарського міського суду від 01.12.2020 року про відкриття провадження, що ще раз підтверджує її небажання зберігати сім`ю надалі.

Доводи апеляційної скарги стосовно наявності обставини, що викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності судді Куценко М.О., відхиляються колегією суддів та суд апеляційної інстанції зазначає про таке.

Пунктом 2 частини 3 статті 376 ЦПК України унормовано, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

З матеріалів справи убачається, що 10.09.2020 року ОСОБА_1 було подано заяву про відвід судді Куценко М.О., який мотивовано тим, що суддею порушено права відповідача щодо недотримання принципу рівності всіх учасників процесу з наданням переваги інтересам позивача.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 11 вересня 2020 року в задоволенні заяви про відвід відмовлено, оскільки судом не установлено обставини, що свідчать про упередженість чи необ`єктивність судді.

Згідно частини 1 статті 36 ЦПК України визначено підстави для відводу судді, серед яких, зокрема, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу, якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумніви в неупередженості або об`єктивності судді.

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків, викладених в ухвалі про відмову в задоволенні відводу, скаржник лише вказує про обґрунтованість таких заяв, не наводячи при цьому будь-яких аргументів.

Натомість убачається, що заяву про відвід судді розглянуто у визначеному статтею 40 ЦПК України порядку, при її вирішенні не установлено обставин, які давали б підстави для відводу судді, апеляційна скарга не містить аргументів на спростування цих висновків, з огляду на наведене, апеляційний суд не убачає підстав уважати заявлений судді Куценко М.О. відвід обґрунтованим та відхиляє цей довід апеляційної скарги.

Аналізуючи вищевикладене, суд першої інстанції, вирішуючи спір, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Судом першої інстанції з`ясовано узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та викладено мотиви, на підставі яких він дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як наведені доводи відповідача не впливають на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.

Аргументів щодо того, що сім`ю зберегти доцільно та можливо, а суд помилився в цій частині, апеляційна скарга не містить.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім`єю та спільно виховують дитину.

В заявах, долучених до апеляційної скарги відповідач вказує, що у його дружини не мається нових відносин ( а.с. 172), але ОСОБА_8 , навпаки, наголошує, що має іншого чоловіка, з яким наразі проживає, який про неї піклується, та з яким вона має намір створити сім`ю. Та у додатковій апеляційній скарзі апелянт фактично підтверджує, що ОСОБА_8 має інші стосунки ( а.с. 201).

Доводи апеляційної скарги про те, що шлюб можна зберегти, а його розірвання може бути передчасним, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі доводи щодо можливості збереження шлюбу ґрунтуються на припущеннях та спростовуються доводами позивача, яка наполягає на розірванні даного шлюбу.

На протилежне вказує доповнена апеляційній скарзі, у якій відповідач взагалі дуже негативно характеризує свою дружину та допускає щодо неї зневажливі висловлювання (т. 1 а.с. 201).

Отже, колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що сім`ю необхідно зберегти в інтересах їх спільного малолітнього сина, оскільки позивачка категорично наполягає на розлученні, а поведінка сторін один до одного, яка вбачається зі змісту письмових заяв по суті справи, наданих світлин, не переконує апеляційний суд в тому, що проживання у такій сім`ї буде слугувати інтересам дитини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а доводи скарги зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції, а вони лише зводяться до безпідставних звинувачень головуючого у справі судді Куценко М.О. щодо порушення процесуальних прав відповідача, яких колегія при перегляді справи не встановила.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню, так як протягом тривалого часу сторони спільно не проживають, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловив.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладеної мотивації, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково

Постанова прийнята, складена та підписана 12 лютого 2021 року.

Головуючий:                                                                        Маловічко С.В.

Судді:                                                                                         Гончар М.С.

                        Подліянова Г.С.