У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Новодворської О.І.
суддів Сукманової Н.В., Кіянової С.В.
при секретарі Поправка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Будьоннівського районного суд м. Донецька від 1 лютого 2010 року за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Синапс" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку,-
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Будьоннівського районного суд м. Донецька від 1 лютого 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Синапс" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку – задоволені частково.
Стягнуто з Приватного підприємства "Синапс" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за червень 2009 року у розмірі 1503 гривні 77 копійок, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 2500 гривень;
Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 1503 гривні 77копійок.
Стягнуто з Приватного підприємства "Синапс" на користь держави судовий збір у розмірі 51 гривня та оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь заборгованість з заробітної плати в сумі 1622 грн. 03 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 10761.60 грн., посилаючись на те, що судом не ураховано, що справа розглядалася тривалий час з вини відповідача, а тому середній заробіток слід було стягнути в більшому розмірі, порушенні норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
З матеріалів цивільної справи убачається, що у грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із даним позовом, посилаючись на те, що він з 01.10.2008 року по 05.08.2009 року працював на підприємстві відповідача ПП „Синапс" на посаді інженера - будівельника. 05.08.2009 року він був звільнений з займаної посади згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України. У день звільнення з ним не був проведений остаточний розрахунок. За його підрахунками, заборгованість із заробітної плати при звільненні склала 1622,03 гривень.
Позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за 72 дні затримки у сумі 6456,96 гривень.
Позивач в судовому засіданні підтримав в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви на яких вони ґрунтуються.
Представник відповідача ОСОБА_2 заперечив проти задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01 жовтня2008 року був прийнятий на посаду інженера - будівельника в Приватне підприємство „Синапс". Згідно наказу по підприємству від 05 серпня 2009 року № 46-к він був звільнений з підприємства з 05 серпня 2009 року за ст. 36 ч. 1 КЗпП України за погодженням сторін. На підставі оцінених в сукупності пояснень сторін, копії довідки про розмір заробітної плати (а.с. 8), розрахункової відомості з виплати заробітної плати по ПП „Синапс" за грудень 2009 року (а.с. 63), кінцевого розрахунку виплати заробітної плати (а.с. 70)
Перевіряючи обґрунтованість стягнення заборгованості в сумі 1622,03 гривень, суд дійшов висновку, що розрахунок заборгованості, позивачем здійснений без урахування утримання частини заробітної плати за надмірно сплачені відпускні позивачем та, що на час звільнення позивач мав заборгованість з частини нарахованої за червень 2009 року заробітної плати у розмірі 1503,77 гривень, які невиплачені на час розгляду справи в суді.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини.
З урахуванням вище наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні ґрунтуються на законі. Визначаючи розмір такого середнього заробітку, суд врахував вимоги абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, згідно якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Суд виходить з наступних розрахунків
Суд встановив, що останніми двома повними місяцями роботи позивача є червень - липень 2009 року (а.с. 5-7);
Кількість фактично відпрацьованих позивачем календарних днів в зазначений період становила за червень 2009 року - 20, та за липень 2009 року - 0 (а.с. 69); позивачеві за цей період нарахована заробітна плата у розмірі 2079,58 гривень (а.с. 8, 70); середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяця роботи (червень - липень 2009 року) становить 2079,58 / 20 = 103,979 гривень; кількість робочих днів з 06.08.2009 року по 01.10.2009 року (включно) складає 124; середній заробіток за зазначений період складає 12893,40 гривень (103,979 х 124 ).
Згідно ж до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13, при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Суд прийшов до висновку, що санкція у вигляді стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні спрямована на забезпечення виконання роботодавцем своїх зобов’язань, визначених ст. 116 КЗпП України, і не спрямована на безпідставне збагачення працівника, а тому з урахуванням фактичних обставин виникнення заборгованості, економічної ситуації в країні в цілому, розміру заборгованості із заробітної плати позивача, його позиції по справі, спрямованої не на як найшвидше отримання заборгованою із заробітної плати, а на отримання якомога більшого розміру коштів з роботодавця, вважав за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 2500 гривень. Такий висновок суду обґрунтований та не суперечить принципу законності та справедливості.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, а також відсутні передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для обов’язкового їх скасування.
Керуючись ст., ст. 308, 313,315 ЦПК України, апеляційний суд –
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Будьоннівського районного суд м. Донецька від 1 лютого 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді: