У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Новодворської О.І.
суддів Сукманової Н.В., Кіянової С.В.
при секретарі Поправка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Донецька від 27 січня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна Фірма «Віола» про поновлення на попередньому місці роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, та витребування трудової книжки, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Київського районного суду міста Донецька від 27 січня 2010 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна Фірма «Віола» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 1 289 гривень 40 коп.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна Фірма «Віола» судовий збір на користь держави у розмірі 51 грн.. 00 коп. та на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.. 00 коп.
В задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «Віола» про поновлення на попередньому місці роботи, та стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що судом не ураховано всіх обставин справи, порушенні норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
З матеріалів цивільної справи убачається, що у серпні 2009 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача про зміну дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу посилаючись на те, що з 11 жовтня 2007 року вона працювала у відповідача на посаді торгівельного агента. Наказом № 176 від 06.10.2008 року її звільнили з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Однак після написання заяви вона приходила на роботу для передачі робочих справ адміністрації. Через два тижні після написання зави, тобто після 6 жовтня 2008 року адміністрація відповідача відмовилась видати їй трудову книжку вона не залишала роботу, не вимагала розірвання трудового договору і продовжила виконувати обов"язки торгового агента, оскільки проходила перевірку на заборгованість, згідно обхідного листа. Тому просила змінити дату звільнення з 06 жовтня 2008 року на день розгляду справи по сутті. Зобов’язати видати трудову книжку, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, та за час затримки розрахунку
У ході розгляду справи 19 січня 2010 року позивачка уточнила вимоги, просила поновити її на попередньому місці роботи. Звільнення вважала незаконним, оскільки відповідач звільнив її достроково, чим грубо порушив її право продовжити роботу після двотижневого строку попередження, що передбачено ч.2 ст.38 КЗпП України. Своє небажання звільнятись з дати подачі заяви, підтверджується тим, що після 6.10.2008 року вона продовжувала виконувати посадові обов'язки. Крім того, в день звільнення відповідач не видав трудову книжку, тому просила поновити її на попередньому місці роботи на посаді торгівельного агента, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, та витребувати трудову книжку.
Судом встановлено, що наказом №184 від 11.10.2007 року на підставі заяви від 12.10.2007 року ОСОБА_1 прийнята на посаду торгівельного агента до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна Фірма «Віола».
На підставі заяви ОСОБА_1 від 26.09.2008 року наказом №176 від 06.10.2008 року її звільнено з 06.10.2008 року за ст.38 КЗпП України. Підставою для звільнення є заява ОСОБА_1 від 26.09.2008 року, з якої вбачається, що вона просить звільнити її за власним бажанням саме з 6.10.2008 року.
Судом зроблений обґрунтований висновок про те, що трудові відносини з позивачкою були припинені 06.10.2008 року, про що свідчить наказ №176 від 6.10.2008 року про її звільнення, а обставина, що позивачка інколи виходила на роботу після 06.10.2008 року не є підтвердженням того, що з нею було продовжено трудові відносини, оскільки 6.10.2008 року було видано наказ про розірвання трудових відносин і саме з цього дня трудові відносини вважаються припиненими. Із заявою про бажання продовжити трудові відносини до 06.10.2008 року ОСОБА_1 до адміністрації не зверталась, тому суд обгрунтовано зробив висновок про те, що позов про поновлення на попередньому місці роботи не підлягає задоволенню.
Відносно позовних вимог про видачу трудової книжки суд підставно зробив висновок про задоволення позову, урахувавши, що відповідно до ч. І. ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Судом встановлено, що в день звільнення позивач не отримала належно оформлену трудову книжку.
З урахуванням того, що адміністрація відповідача 25.12.2008 року та 26.06.2009 року направляла на адресу позивачки листи з проханням з'явитися до відділу кадрів для отримання трудової книжки, однак, позивачка без поважних причин за трудовою книжкою не з’являлась. З позовом до суду звернулась тільки в серпні 2009 рок, у зв’язку з цим, суд розцінив поведінку позивача як зловживання правом з метою отримання більшої суми середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та урахуванням того, що розрахунок з нею було проведено 17 листопада 2008 року суд обгрунтовано відповідно до вимог ст.117 КЗпП України стягнув з відповідача на позивачки користь середній заробіток за час затримки розрахунку в період з 07.10.2008 року по 17.11.2008 року, що складає 30 робочих днів в сумі 1 289 грн. 40 коп. ( 30робочих днів X 42 грн. 98 коп.).
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, а також відсутні передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для обов’язкового їх скасування.
Керуючись ст., ст. 308, 313,315 ЦПК України, апеляційний суд –
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду міста Донецька від 27 січня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді: