Ухвала

іменем України

15 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 648/2789/19

провадження № 51-640ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Єремейчука С. В.,

суддів Вус С. М., Стороженка С. О.,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 15 липня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019230080000744, щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хабаровська Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), на підставіст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 15 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 310 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з моменту його затримання.

Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він упродовж червня-липня 2019 року за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , умисно, не маючи на те передбаченого законом дозволу, посіяв насіння конопель, після чого здійснював догляд за рослинами коноплі шляхом поливу, культивування та пересаджування, внаслідок чого виростив 58 рослин роду конопель, які були виявлені на присадибній ділянці за вказаною адресою та вилучені працівниками поліції 10 серпня 2019 року під час обшуку.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 26 листопада 2020 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Найченка О. Є. із доповненнями залишив без задоволення, а вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 15 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винуватості, посилаючись на невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення та призначити йому покарання із застосуванням положень статей 75, 76 КК.

Мотиви Суду

Перевіривши дотримання порядку та строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи у касаційній скарзі та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі ст. 433 суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі засудженого не оспорюються.

Доводизасудженого щодо невідповідності призначеного йому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й вищезазначених принципів, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

За правилами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував усі обставини кримінального провадження, в тому числі й тяжкість вчиненого злочину, позицію ОСОБА_1 щодо часткового визнання вини, дані про особу винного, який на підставі закону не судимий, характеризується задовільно, не має законних джерел для існування, його ставлення до скоєного й схильність до вчинення злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин, а також висновок органу пробації, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи наведені обставини, місцевий суд обґрунтовано призначив засудженому ОСОБА_1 покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції вчиненого злочину та вмотивував своє рішення.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку, правомірно залишив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без змін, зазначивши в ухвалі підстави такого рішення.

При цьому, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, апеляційний суд погодився з вироком місцевого суду, зазначив про дотримання судом вимог статей 50, 65 КК під час призначення покарання засудженому, оскільки визначене у вироку покарання з огляду на вид та розмір є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним вчиненому. При цьому, як обґрунтовано вказав суд, посилання під час апеляційного розгляду на те, що засуджений після ухвалення вироку захворів на туберкульоз легенів, не є обставиною, яка може вплинути на правильність призначеного судом першої інстанції покарання, оскільки воно призначено у мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 310 КК. А зваживши на відомості про особу винного, висновок органу пробації та тяжкість вчиненого злочину, суд не знайшов підстав для застосування положень статей 69 або 75 КК при призначенні засудженому покарання.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, є законною та обґрунтованою, і погоджується з наведеними у ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання.

Обставини, на які посилається в касаційній скарзі засуджений, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, не є безумовними і достатніми для зміни оскаржуваних судових рішень.

Отже, Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без змін судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі засудженого, Суд не вбачає.

У касаційній скарзі засудженого не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного йому покарання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі засудженого не наведено.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги засудженого немає.

Ураховуючи викладене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 15 липня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року щодо нього.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Єремейчук С. М. Вус С. О. Стороженко