ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2010 р. Справа № 2-а-4618/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Іващук Олени Іванівни,
при секретарі судового засідання: Чорному В.В,
за участю представників сторін:
позивача : Марцинковського Л.В.,
відповідача : Вознюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до: Державної податкової інспекції у м.Вінниці
про: визнання протиправними дій та скасування рішення
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 04.11.2010 року № 0008722340.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.10.2010 року працівниками ДПІ у м. Вінниці проведено планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача. За результатами перевірки складено акт, на підставі якого ДПІ у м. Вінниці 04.11.2010 року винесено рішення № 0008722340 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12150 грн.
Позивач вважає, що дане рішення є протиправним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню, у зв`язку із чим звернувся із позовом в суд.
Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник Відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на письмові заперечення від 02.12.2010 року (а.с.33,34). Додатково пояснив, що у зв`язку із перебування Позивача на строщеній системі оподаткування, останній відповідно до вимог чинного законодавства мав використовувати у свої діяльності реєстратор розрахункових операцій або вести книгу обліку доходів та витрат. А оскільки під час перевірки господарської діяльності Позивача, остання здійснювалася як без РРО, так і без книги обліку доходів та витрат, то, на думку представника Відповідача, штрафні санкції до ОСОБА_1 застосовані правомірно.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює своє право на підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та взятий на облік як платник податків у Державній податковій інспекції у м. Вінниці.
На підставі направлень № 103609, №103619, №103610 від 20.10.2010 року посадовими особами ДПА у Вінницькій області Кухароком О.О., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за період з 20.10.2010 року по 30.10.2010 року проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій.
За результатами перевірки складено акт від 21.10.2010 року, в якому зазначені порушення п.1 ст. 3 та п.6 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", щодо проведення розрахунків без застосування реєстратора розрахункових операцій.
На підставі матеріалів проведеної перевірки 04.11.2010 року відповідачем прийнято рішення № 0008722340 про застосування штрафних санкцій в сумі 12150 грн. за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Визначаючись щодо вимог позивача стосовно визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 04.11.2010 року № 0008722340, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу" вiд 04.12.1990 № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов`язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов`язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов`язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.
Відповідно до ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу" плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов`язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Як вбачається з акта перевірки, підставою для застосування вказаної суми санкцій, було порушення, на думку податкової інспекції, п. 1 ст. 3 та п. 6 ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що полягало в проведенні ФОП ОСОБА_1 розрахунків без застосування реєстратора розрахункових операцій.
У зв`язку з цим до позивача за виявлені порушення застосовані штрафні санкції згідно п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в п`ятикратному розмірі в сумі 12150 грн.
Розглянувши спір по суті, суд визнав заявлені вимоги щодо скасування прийнятого відповідачем рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0008722340 від 04.11.2010 року обґрунтованими виходячи з наступного.
Основним нормативним документом який визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг є Закон України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон № 265).
Статтею 1 цього Закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Визначення поняття "розрахункова операція" дано в абз.3 ст. 2 Закону № 265, якою визнається приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг). А місцем проведення розрахунків згідно цієї ж статті визнається місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Відповідно до п.2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" від 03.07.1998р. №727/98 (далі Указ № 727/98), суб`єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Як встановлено у судовому засіданні ФОП ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку.
Як вбачається із акту від 21.10.2010 року позивачем при перевірці надано посадовим особам ДПА у Вінницькій області свідоцтво про сплату єдиного податку №208347 від 01.01.2010р., яке видане ДПІ у м. Вінниці.
Відповідно до п.1 ст. 3 Закону - №265 суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Для платника єдиного податку - фізичної особи порядок ведення Книги обліку доходів і витрат затверджено Нказом ДПА України від 29.10.99р. №599 "Про затвердження Свідоцтва про сплаті єдиного податку та Порядку його видачі".
Відповідно до цього Порядку для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку підприємець веде Книгу обліку доходів і витрат згідно з додатком 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 № 12.
Як вбачається із матеріалів справи, при проведенні перевірки позивачем не було надано для огляду книгу обліку доходів і витрат.
З пояснень представника Позивача встановлено, що під час здійснення перевірки вищезазначена книга працівникам ДПА у Вінницькій області не надавалась, тому що, як вважає Позивач, перевірка проводилася незаконно і перевіряючі не були допущені для проведення перевірки і огляду книги обліку доходів і витрат.
Натомість, дана книга була надана Позивачем для огляду в судове засідання, оглянувши яку, суд встановив, що вона ведеться і використовується за призначення під час продажу товарів.
Статтею 128 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-ІV громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин - підприємець зобов`язаний своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов`язкових платежів, вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства.
Відповідальність за неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов`язкову форму обліку визначена статтею 1641 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. (зі змінами та доповненнями) та тягне собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п`яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, виходячи із вищевикладеного, дійсно позивач проводив свою діяльність із порушеннями вищезазначеної норми, а отже і відповідальність за це передбачена лише нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відтак, на думку суду, вести мову про порушення Позивачем вимог п.1 ст. 3 Закону - №265 не є можливим
Разом із тим, п.6 ст.9 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон № 265) передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб`єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб`єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку) якщо такі суб`єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книги обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику".
Отже, для застосування до позивача штрафних санкцій за не проведення розрахункових операцій із продажу товару через реєстратор розрахункових операцій, контролюючому органу необхідно довести обставини які свідчать про те, що товар який реалізовувала ФОП ОСОБА_4 потрібно проводити через зареєстровані та опломбовані РРО.
Із матеріалів справи вбачається, що під час перевірки Позивачем здійснено продаж черевиків, куртки та м`яча, тобто групи товарів, реалізація яких не потребує проведення розрахунків через РРО.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведені обставини, відповідно до яких позивач був зобов`язаний застосовувати реєстратор розрахункових операцій, натомість судом встановлені обставини, які звільняють позивача від обов`язку застосовувати реєстратор розрахункових операцій відповідно до п.6 ст.9 Закону України № 265/95-ВР.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства, яке регулює правовідносини що виникли між сторонами у даній справі, та враховуючи, що судом під час розгляду даної справи встановлено, що позивач у справі перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку, суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем п.1 ст. 3 та п. 6 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, а прийняте відповідачем рішення про застосування штрафних фінансових санкцій №0008722340 від 04.11.2010 р. не відповідає вимогам чинного законодавства.
Крім того, слід зазначити, що заперечення Відповідача відносно того, що перевірка була неплановою суперечать направленням на перевірку, відповідно до яких зазначено, що вони видаються на проведення саме планової перевірки. Відтак, заперечення Відповідача оцінюються судом критично, оскільки суперечать матеріалам адміністративної справи.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положенням ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості ухваленого Відповідачем рішення про застосування штрафних санкцій до суду не надано.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення Відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
Крім того, понесені Позивачем судові витрати по сплаті судового збору при звернені до суду згідно зі ст. 94 КАС України підлягають присудженню з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції м. Вінниці про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 04.11.2010 року № 0008722340.
Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 гривень 40 копійок.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб`єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п`ятиденного строку з моменту отримання суб`єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 23.12.10 року
Суддя Іващук Олена Іванівна 20.12.2010