ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2010 р. Справа № 2-а-4874/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Іващук Олени Іванівни,
при секретарі судового засідання: Чорному В.В.,
за участю представників сторін:
позивача : Пархонюка О.В., Глівінської С.Й.,
відповідача : Голов`янко Г.О., Синиці І.В.,
свідків - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: військової частини А 1603
про: визнання дій протиправними та скасування наказу
ВСТАНОВИВ :
В листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до військової частини А1603 про визнання дій командира військової частини А 1603 з видачі наказу від 05.03.2010 року №39 протиправними та скасування вказаного наказу.
Свої позовні вимоги, позивач мотивував тим, що він проходив та проходить військову службу у військовій частині А1603 на посаді начальника 2-го відділу зберігання. Наказом командира військової частини А 1603 від 05.03.2010 року №39 позивача притягнено до матеріальної відповідальності та зобов`язано відшкодувати кошти в сумі 4684,53 гривень через нестачу військового майна. Але зазначений наказ позивач вважає незаконним, у зв`язку з тим, що попередньо наказом командира в/ч А1603 позивача та заступника начальника відділу зберігання ОСОБА_2 було притягнуто до солідарної матеріальної відповідальності, а згодом наказом командира цієї частини №20 від 02.02.2009 року ОСОБА_2 було звільнено від матеріальної відповідальності взагалі, в той час як позивача зобов`язано самостійно відшкодувати збити в повній мірі наказом №39. Позивач, в позові зазначав, що юридична (матеріальна) відповідальність має індивідуальний характер, тому він не повинен відповідати за дії ОСОБА_2 . Крім того, наказ №20 в частині звільнення ОСОБА_2 від матеріальної відповідальності був опротестований військовим прокурором. Разом із тим, позивач в позові стверджував, що відповідачем також було порушено процедуру прийняття наказу №39, а саме, місячний строк з моменту закінчення службового розслідування.
Також позов мотивований тим, що позивача не ознайомлювали з наказом під розписку, в зв`язку з чим він був позбавлений можливості оскарження даного наказу.
В зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просить його задовольнити.
Ухвалою суду від 14.12.2010 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено командира військової частини А 1603 Бережнюка Миколу Євгеновича.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідачів в судовому засіданні позов не визнали, пославшись на свої письмові заперечення (а.с.41-42). Додатково пояснили, що з часу вступу до виконання своїх службових обов`язків у 2004 році лише ОСОБА_3 особисто приймав, зберігав та вів облік балонів з-під закису азоту та з-під кисню. Відтак, був єдиною відповідальною особою за їх зберігання. А тому, на думку представників відповідачів, наказ командира військової частини А1603 щодо відшкодування матеріальної шкоди був винесений правомірно.
Крім того, в судовому засіданні в якості свідків були допитані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Так, ОСОБА_2 суду пояснила, що службовими розслідуваннями було встановлено її обов`язок відшкодувати разом із позивачем завдані матеріальні кошти солідарно, однак кошти з неї не було стягнено, оскільки Барський районний суд відмовив військовій частині у задоволені позову про стягнення зазначених коштів через пропущення останньою строку звернення до суду.
Крім того, будучи допитаний в якості свідка ОСОБА_1 повідомив суду, що проведеними службовими розслідуваннями встановлено наявність підстав для солідарного відшкодування позивачем та ОСОБА_2 завданих матеріальних збитків.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Капітан медичної служби Пархонюк Олександр Васильович проходить військову службу у військовій частині А 1603 на посаді начальника відділу зберігання медичного майна цієї частини.
З матеріалів справ та з пояснень сторін судом встановлено, що за результатами проведення Контрольно-ревізійним управління у Вінницькій області фінансово-господарської діяльності військо вої частини А1603 було виявлено нестачу балонів з-під заки су азоту 10 літрових в кількості 322 шт. та з-під кисню 1,5-2 літрових в кілько сті 344 шт. В той час як, матеріально відповідальними особами 2-го відділу зберігання являють ся: начальник відділу капітан медичної служби Пархонюк О.В. та заступник начальника відділу працівник ОСОБА_2 , з якою було укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 26 жовтня 2004 ро ку.
Акт Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 5 травня 2008 року № 08-23/9, що знаходиться в матеріалах адміністративної справи, містить висновки про те, що нестача у 2-му відділі зберігання у обревізований період допущена через порушення на чальником 2-го відділу зберігання ОСОБА_3 та заступником нача льника відділу працівником ОСОБА_4 вимог пункту 56 „Кері вництва по обліку озброєння, техніки та майна", введеного в дію наказом Мі ністра оборони № 260 від 1979 року щодо порядку видачі матеріальних засобів зі складу частини підрозділам та окремим військовослужбовцям, а також ви мог пунктів 3.2.40, 3.2.41, 9.1.6, 9.1.8, 9.4.1, 9.4.2 Положення №300 щодо від повідальності про повну наявність та своєчасний облік матеріальних засобів, приймання та видачі їх зі складу виключно за встановленими документами.
Результати ревізії стали приводом для проведення службового розслідування відносно вищезгаданих осіб від 10 липня 2008 року. Службовим розслідуванням, яке було затверджене начальником відділу зберігання майором ОСОБА_5 , встановлено порушенням матеріально відповідальними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ряду нормативних документів, відтак пропонувалося відшкодувати ними матеріальні збитки на суму 9369,06 гривень в солідарному порядку в рівних долях по 4684,53 грн. з кожного.
В подальшому, наказом командира військової частини А 1603 від 10 липня 2009 року №121 було притягнуто до матеріальної відповідальності в солідарному порядку в рівних долях по 4684,53 гривень начальника 2-го відділу зберігання капітана медичної служби ОСОБА_3 та заступника начальника відділу зберігання працівникф Збройних Сил України ОСОБА_2 (а.с.8).
Після цього, відповідно до наказу командира військової частини А 1603 від 02.02.2009 року №20 на начальника 2-го відділу зберігання капітана медичної служби ОСОБА_3 було покладено обов`язок відшкодувати всю суму завданих збитків в розмір 9369,06 (а.с.14).
Однак, на даний наказ Військовою прокуратурою Вінницького гарнізону було внесено протест від 04.06.2009 року №1368 (а.с.16), в якому йшлося, що у зв`язку із неодноразовою доведеністю вини ОСОБА_6 у завданні матеріальних збитків, повне відшкодування позивачем збитків порушує його конституційні права.
Незважаючи на це, відповідачем після невдалих намагань відшкодувати завдану ОСОБА_2 матеріальну шкоду, шляхом подання позову до Барського районного суду Вінницької області, в якому було відмовлено у зв`язку із пропущенням строку звернення до суду, було видано наказ від 05 березня 2010 року № 39 про стягнення з позивача невідшкодованого залишку завданих матеріальних збитків в сумі 4684,53 гривень.
Тобто, судом встановлено, що позивач, попередньо відшкодувавши свою долю завданих матеріальних збитків в розмірі 4684,53 гривень, відповідно до наказу №39, мав також відшкодувати завдані матеріальні збитки ОСОБА_6 .
Разом із тим, судом також було встановлено, що 29.01.2009 року відповідачем вдруге було проведено службове розслідування відносно ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , яким також було встановлено допущення ними недостачі майна, а тому знову запропоновано відшкодувати кошти в солідарному порядку рівними частинами.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та заперечень відповідача суд виходив із наступного.
Підстави виникнення матеріальної відповідальності військовослужбовців, її види та порядок притягнення військовослужбовці до матеріальної відповідальності визначається Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР "Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" (далі - Порядок).
Відповідно до п. 3 Розділу І Порядку військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю:
а) заподіяння прямої дійсної шкоди;
б) протиправної їх поведінки;
в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;
г) вини у заподіянні шкоди.
Згідно з п. 17 Розділу 4 вищевказаного Порядку у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Відповідно до п. 18 Розділу 4 Порядку розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного до матеріальної відповідальності.
П. 19 Розділу 4 Порядку встановлено, що розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов`язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.
Відповідно до п. 23 Розділу 4 Порядку командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов`язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов`язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов`язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до відома винної особи (винних осіб) під розписку.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що службові розслідування та сама процедура притягнення до матеріальної відповідальності позивача здебільшого була проведена правомірно.
Проте, суд, оцінюючи правомірність та обґрунтованість саме наказу командира військової частини №39 від 05.03.2010 року в контексті положень ст. 2 КАС України, який і є предметом спору у цій справі, категорично не може погодитися із його змістом, з огляду на таке.
Як уже було досліджено судом, про вину ОСОБА_2 свідчать двічі проведені службові розслідування, наказ командира військової частини А 1603 №121 від 10.07.2008 року, протест прокуратури Вінницького гарнізону від 04.06.2009 року №1368. Відтак, було встановлено наявність вини, причинного зав`язку між її діяннями та завданими нею матеріальними збитками, що слугувало притягненню її також до матеріальної відповідальності.
Крім того, між ОСОБА_2 та військовою частиною А 1603 було укладено угоду про повну матеріальну відповідальність.
Тобто, судом з матеріалів адміністративної справи беззаперечно встановлено наявність вини ОСОБА_2 у заподіянні матеріальних збитків військовій частині.
Таким чином, остання повинна відшкодувати завдані нею матеріальні збитки, а саме, свою долю в розмірі 4684,53 гривень, визначену наказом №121, який не був ніким скасований і є чинним.
В той час, як позивач завдані ним матеріальні збитки відшкодував в повному обсязі, а відтак нести матеріальну відповідальність за заподіяну ОСОБА_2 шкоду він не повинен.
Адже, відповідач не був позбавлений права стягнути з ОСОБА_2 завдані нею збитки в судовому порядку, що ним і спочатку було зроблено, однак останнім було пропущено строк звернення до суду з позовом, в результаті чого в позові йому було відмовлено.
Слід відзначити, що відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. А юридична відповідальність має індивідуальний характер. А оскільки наказом про притягнення позивача та ОСОБА_2 до солідарної відповідальності №121 були визначені розміри, які мала відшкодувати кожна із цих осіб, то зобов`язання позивача наказом №39 відшкодувати долю збитків, завданих ОСОБА_2 , є нічим іншим як притягнення ОСОБА_3 особи вдруге до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, що на думку суду є неприпустимим.
Відтак, встановлені обставини свідчать про те, що правових підстав у командира в/ч А 1603 для винесення наказу №39 від 05.03.2010 року не було, оскільки позивач свою долю у завданні матеріальній шкоді уже відшкодував.
А тому, безпідставно вирахувані із грошового забезпечення позивача кошти в сумі 4684,53 гривень підлягають поверненню.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положенням ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів правомірності, законності та обґрунтованості винесеного начальником в/ч А 1603 наказу до суду не надано.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідачів суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
Оскільки, спір випливає із трудових відносин і позивач звільнений від сплати судового збору (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» вiд 21.01.1993 № 7-93), сплачений ним судовий збір відповідно до ст. 94 КАС України відшкодуванню з Державного бюджету України не підлягає.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити повністю.
Визнати дії командира військової частини А 1603 по видачі наказу від 05.03.2010 року №39 про стягнення з ОСОБА_3 матеріальних збитків в сумі 4684,53 гривень протиправними.
Скасувати наказ командира військової частини А 1603 від 05.03.2010 року №39 про стягнення з ОСОБА_3 матеріальних збитків в сумі 4684,53 гривень та зобов`язати відповідача повернути ОСОБА_3 протиправно стягнуті кошти.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб`єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п`ятиденного строку з моменту отримання суб`єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 22.12.10 року
Суддя Іващук Олена Іванівна
16.12.2010