Справа № 2-595/10                                                                                                                                                    

                            Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                       Іменем  України

 11 травня 2010 року   ТУЛЬЧИНСЬКИЙ  РАЙОННИЙ  СУД  Вінницької  області

                                                    в складі :    головуючого судді             Робак С.О.                                                    

                                                                       при секретарі                      Підлубній Г.О.                          

    розглянувши в попередньому судовому засіданні  в місті Тульчині справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2  до Тульчинської міської ради про визнання права власності на спадкове майно,    

                                                  ВСТАНОВИВ:  

Позивачі звернулися в суд з позовом до Тульчинської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_3, який був чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2

Після його смерті вони своєчасно вступили у володіння спадковим майном і 28 грудня 2001 року отримали в Тульчинській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом (реєстр № 3703) в рівних частках на цілий житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в м. Тульчині по АДРЕСА_2 і на грошові вклади.

В січні 2010 року вони, як єдині спадкоємці покійного, звернулись в Тульчинську
державну нотаріальну контору з заявами про видачу їм додатково свідоцтва про право
на спадщину за законом на гараж, позначений літ. «А», площею 19,50 кв.м., розташований в АДРЕСА_1, який в 1984 році був збудований ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Тульчинської міської ради № 233 від 19 червня 1984 року.    

Однак, у вчиненні вказаної нотаріальної дії їм було відмовлено з тих підстав, що правовстановлюючі документи на вказаний гараж при житті ОСОБА_3 оформлені не були, а після його смерті їх оформлення та видача є неможливими.

В зв’язку з даними обставинами вони змушені звернутися з даним позовом до суду. Просять визнати за ними в рівних ідеальних частках право власності  на  спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3.

    В судовому засіданні позивачі підтвердили обставини, якими вони обґрунтовують свої вимоги, і на задоволенні позову наполягають.

Відповідач в судове засідання не з’явився, проте подав до суду письмову заяву, в якій  попросив суд розглянути справу без його участі. Проти задоволення позову не заперечує.

Заслухавши позивачів та ознайомившись з заявою відповідача, вивчивши матеріали справи,  суд вважає, що в зв'язку з визнанням  відповідачем позову, відповідно до ч.4 ст.130, ст.174 ЦПК України є підстави для ухвалення рішення про задоволення позову, оскільки  вимоги позивачів є  законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах, а визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує  права, свободи  чи  інтереси  інших  осіб.

В судовому засіданні встановлено, що згідно ксерокопії свідоцтва про смерть (а.с.4)  ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_3, який являвся чоловіком позивача ОСОБА_1 та батьком позивача ОСОБА_2, що підтверджується ксерокопіями свідоцтва про  шлюб (а.с.5) та свідоцтва про народження (а.с.6).

Після смерті ОСОБА_3 позивачі своєчасно вступили у володіння спадковим майном і 28 грудня 2001 року отримали в Тульчинській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом (реєстр № 3703) в рівних частках на цілий житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в м. Тульчині по АДРЕСА_2 і на грошові вклади, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.12.2001 року (а.с.7).

В січні 2010 року позивачі, як єдині спадкоємці покійного, звернулись в Тульчинську
державну нотаріальну контору з заявами про видачу їм додатково свідоцтва про право
на спадщину за законом на гараж, позначений літ. «А», площею 19,50 кв.м., розташований в АДРЕСА_1, який в 1984 році був збудований ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Тульчинської міської ради № 233 від 19 червня 1984 року, що підтверджується ксерокопією витягу з рішення № 233 від 19.06.1984 року (а.с.13). Однак, у вчиненні вказаної нотаріальної дії їм було відмовлено з тих підстав, що правовстановлюючі документи на вказаний гараж при житті ОСОБА_3 оформлені не були, а після його смерті їх оформлення та видача є неможливими.  Даний факт підтверджується довідкою Тульчинської державної нотаріальної контори від 26.01.2010 року № 41/ 1-08 (а.с.19) та ксерокопією довідки Тульчинського МБТІ від 19.01.010 року № 3 (а.с.15).

На підставі викладеного, відповідно до ст.4, ст.15, ч.4 ст.130, ст.174, ст.213-215 ЦПК України, ст. 328, ст.386, ст.392, ст.1220-1223, ст. 1261, ст. 1268 ЦК України, суд, -                                                              

                                                                    ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

    Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних ідеальних частках право власності на спадкове майно   за законом, спадкоємцями якого вони стали після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме на  цілий гараж, позначений літ. «А», площею 19,50 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1.  

Рішення суду може  бути оскаржене протягом десяти днів з  дня  його проголошення шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги до апеляційного суду Вінницької області протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Тульчинського районного

суду Вінницької області                                                                   С.О.Робак