Справа № 2-5441/11

П О С Т А Н О В А

Іменем України

        27 січня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого                                судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів                                        КОЖУХ О.А., МАЦУНИЧА М.В.

за участю секретаря                ТЕРПАЙ С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 2-5441/11 за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 2 липня 2012 року, головуючий суддя Бисага Т.Ю., -

встановив:

27.07.2011 Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (зараз – Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (АТ «Державний ощадний банк України»)) звернулося до Ужгородського міськрайонного суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 мотивуючи таким.

27.02.2008 банк (на той час – Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») уклав із ОСОБА_1 договір про іпотечний кредит № 82702, на підставі якого надав позичальнику 742350,00 грн у кредит для придбання житла. З урахуванням додаткової угоди № 1 від 25.09.2008 до договору кошти були надані на строк по 26.02.2028 зі сплатою за користування ними 18% річних.

Виконання позичальником зобов`язань було забезпечено іпотекою земельної ділянки в АДРЕСА_1 з розташованим на ній житловим будинком, про що 27.02.2008 був укладений іпотечний договір.

Позичальник порушив свої зобов`язання за договором і спричинив виникнення заборгованості, внаслідок чого кредитор звертався до нього з листами від 21.05.2009 і від 04.05.2011 з приводу погашення боргу. Ці листи були залишені без реагування.

Станом на 25.05.2011 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 740017,72 грн боргу за кредитом, 353481,69 грн боргу за відсотками, а також пеня в сумі 95644,00 грн, разом – 1189143,44 грн.

Несплата коштів за кредитним договором спричиняє збитки банку, який позбавлений очікуваного доходу, а також незалежно від виконання зобов`язань позичальником повинен виконувати свої зобов`язання, зокрема, зі сплати податку на прибуток з нарахованих, але не отриманих від позичальника процентів.

Відповідно до ст.ст. 651, 653 ЦК України, договір може бути змінено судовим порядком в разі істотного порушення договору другою стороною, тому умови договору щодо строку зобов`язання необхідно змінити, визначивши такий моментом набрання рішенням законної сили.

Посилаючись на ці обставини, на передбачене законом і договором право вимагати від позичальника дострокової сплати всього заборгованого разом зі штрафними санкціями за порушення зобов`язання, ґрунтуючись на нормах ЦК України щодо кредитних зобов`язань та відповідальності за їх порушення, позивач ПАТ «Державний ощадний банк України» просив:

достроково стягнути на свою користь із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1189143,44 грн;

як зазначено в заяві – змінити умови кредитного договору від 23.01.2008 № 82301, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 щодо терміну його виконання, а саме: визначити строк виконання кредитного договору з моменту набрання рішенням законної сили;

стягнути з ОСОБА_1 на користь банку витрати по сплаті державного мита в сумі 1700,00 грн та оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02.07.2012 задоволено вимогу позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 1189143,44 грн боргу, а також витрат по сплаті державного мита в сумі 1700,00 грн та оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності цієї вимоги.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 12.03.2020 заяву відповідача ОСОБА_1 від 28.12.2019 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Відмовляючи в перегляді заочного рішення суду, суд першої інстанції послався на визнання позову представником відповідача адвокатом Пересоляком О.С., який просив розглянути справу за його відсутності, а доказів про відсутність у цього адвоката повноважень на представництво відповідача немає. Крім того, в заяві по перегляд заочного рішення відповідач не послався докази, що мають істотне значення для справи та не були досліджені судом.

Відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шелельо І.І., оскаржив заочне рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Доводи скарги зводяться до таких.

Беручи до уваги, що з приводу погашення заборгованості банк надсилав позичальнику листи-претензії від 21.05.2009 і від 04.05.2011, на які останній не відреагував і заборгованість не погасив, строк виконання зобов`язання за кредитним договором змінився. Тому починаючи з 01.06.2009 банк не мав правових підстав стягувати проценти та інші платежі за договором. Це відповідає положенням ст.ст. 1048, 1050 ЦК України та правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. Тим часом, суд стягнув на користь банку проценти і пеню, що були нараховані за період з 26.05.2011 по 31.10.2012.

Крім того, справу розглянуто неповноважним судом у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та відповідної практики Європейського суду з прав людини. Ужгородський міськрайонний суд не є в цьому розумінні судом, встановленим законом, до юрисдикції якого належав розгляд цієї справи, оскільки місцем проживання відповідача ОСОБА_1 було м. Мукачево, що позивачу було достеменно відомо. Тож належним судом для цієї справи відповідно до ст.ст. 109, 110 ЦПК України в чинній на час пред`явлення позову редакції був Мукачівський міськрайонний суд.

Підстави для розгляду справи Ужгородським міськрайонним судом не були наведені та вмотивовані. При цьому, заочним рішенням саме Мукачівського міськрайонного суду від 28.10.2015 у справі № 303/4559/15-ц на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» була стягнута з відповідача заборгованість у розмірі 463403,54 грн за цим же кредитним договором. У позивача не було перешкод для звернення до належного суду. Відмовляючи в перегляді заочного рішення суд першої інстанції на це уваги не звернув.

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2015 власником житлового будинку та земельної ділянки (предмета іпотеки) є ОСОБА_3 , що має значення, оскільки повернення кредиту забезпечено іпотекою і для стягнення заборгованості на момент перегляду заочного рішення немає підстав, позаяк така погашена за рахунок предмета іпотеки в позасудовому порядку.

Під час розгляду справи судом першої інстанції інтереси відповідача представляв адвокат Пересоляк О.В., який подав заяву про визнання позову і про розгляд справи у відсутність сторони відповідача. Цей адвокат діяв у процесі недобросовісно, всупереч інтересам відповідача, про такі його дії відповідач не знав, на це його не уповноважував, наслідки подання такої заяви відповідачу не роз`яснювалися. Відповідач про розгляд справи судом першої інстанції не був повідомлений, копію рішення не отримував, про існування рішення йому не було відомо.

Положення ст. 378 ч. 1 ЦПК України передбачають, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Про час і місце розгляду справи відповідач не був повідомлений, судові повістки на судові засідання, призначені на 18.04.2010, 10.05.2012 і 02.07.2012 не отримував, під час проголошення рішення не був присутній, копію заочного рішення не отримував.

Відповідач просить заочне рішення суду скасувати, а справу направити для розгляду до Мукачівського міськрайонного суду за встановленою підсудністю.

Позивач АТ «Державний ощадний банк України» заочне рішення суду не оскаржує, відзиву на апеляцію відповідача ОСОБА_1 не подавав.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідача ОСОБА_1 адвоката Шелеля І.І., який апеляцію підтримав, позивача АТ «Державний ощадний банк України» адвоката Мартиняка В.В., який скаргу не визнав, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

З матеріалів справи вбачаються такі факти та обставини.

27.02.2008 ВАТ «Державний ощадний банк України» (у подальшому – ПАТ «Державний ощадний банк України», АТ «Державний ощадний банк України») уклало з ОСОБА_1 договір про іпотечний кредит № 82702, на підставі якого надало останньому кредит у сумі 742350,00 грн на строк по 26.02.2028 зі сплатою за користування коштами 16,0% річних (а.с. 8-15, 24-28). Додатковою угодою № 1 від 25.09.2008 до договору про іпотечний кредит від 27.02.2008 № 82702 сторони, зокрема, встановили відсоткову ставку за кредитом у 180% річних (а.с. 16).

На виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_1 27.02.2008 уклали іпотечний договір, що був посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ришкович О.В. за реєстровим № 919, за яким в іпотеку були передані належні ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 69,60 кв. м і земельна ділянка площею 0,0598 га, призначена для будівництва та обслуговування цього будинку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки) (а.с. 17-21). Вартість предмета іпотеки сторони визначили в договорі в сумі 781289,00 грн.

Місце реєстрації та проживання ОСОБА_1 в договорах вказане за адресою: АДРЕСА_2 . Цю ж адресу відповідача вказав позивач у позовній заяві (а.с. 2).

За вказаною адресою місця реєстрації позичальника банк направив за вих. № КО-071/08 від 21.05.2009 і за вих. № 03124-622 від 04.05.2011 повідомлення про необхідність сплати заборгованості в сумах, відповідно, 91656,96 грн і 357021,70 грн з попередженням про застосування заходів примусового стягнення боргу в разі невиконання вимог (а.с. 22, 23). Доказів отримання повідомлень адресатом у справі немає.

Поставивши в позові вимогу про дострокове стягнення боргу, банк визначив його станом на 25.05.2011 в розмірі 1189143,44 грн, з яких основний борг – 740017,72 грн, борг за відсотками – 353481,69 грн, пеня – 95644,00 грн, на підтвердження якого надав розрахунок, де зафіксовані дані щодо сплати боргу за сумою кредиту, за відсотками, а також кінцеві цифри заборгованості за сумою кредиту, за відсотками і пені (а.с. 7).

У справі міститься договір про надання правової допомоги від 08.02.2018 № КЯ-1, укладений ОСОБА_1 із адвокатом Пересоляком О.С., відповідно до якого обмеження повноважень представника не встановлювалися (а.с. 42-44).

Зі складених судом довідок про судові засідання за 06.03.2012, 18.04.2012 і 10.05.2012 випливає, що учасники процесу в судові засідання не з`являлися (а.с. 55, 57, 58). Водночас і доказів повідомлення сторін про ці судові засідання, як це вимагалося нормами ст.ст. 74, 76, ст. 158 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом, у справі немає.

15.05.2012 до Ужгородського міськрайонного суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Пересоляка О.С. від 14.05.2012, в якій було зазначено, зокрема: «Позов визнаємо у повному обсязі та просимо розглянути справу за нашої відсутності», заяву підписано адвокатом (а.с. 59).

У судовому засіданні 02.07.2012, в якому взяв участь представник позивача, а відповідач та його представник були відсутні, суд в порядку заочного розгляду справи ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 1189143,44 грн боргу (а.с. 60-64). Доказів повідомлення відповідача та його представника про розгляд справи, призначений на 02.07.2012, у справі немає.

Ухвалюючи рішення про стягнення боргу, суд першої інстанції вказав, що відповідач та його представник в судове засідання повторно на вказану дату та час не з`явилися, хоча своєчасно і належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому в порядку ч. 4 ст. 169 ЦПК України суд вважає, що справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення. Суд у рішенні не вказував на заяву представника відповідача про визнання позову, не вирішував позов із урахуванням такої процесуальної дії, не обґрунтовував своє рішення визнанням позову відповідачем, а вирішив спір по суті на підставі оцінки наявних у справі доказів.

Тобто, суд першої інстанції при вирішенні спору не взяв до уваги заяву представника відповідача про визнання позову. Дії суду в цій частині відповідають вимогам ст. 174 ч.ч. 2, 4 чинної на час розгляду справи редакції ЦПК України, оскільки до ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд зобов`язаний роз`яснити сторонам наслідки цієї процесуальної дії і вправі прийняти визнання позову постановляючи рішення про задоволення позову лише за наявності для того законних підстав, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. За відсутності факту роз`яснення відповідачу та його представнику процесуальних наслідків визнання позову з відповідною фіксацією, як це має місце в справі, прийняття судом визнання позову не відповідало б закону та порушувало б права відповідача та інших осіб.

Поряд із цим, суд провів заочний розгляд справи з порушенням вимог цивільного процесуального закону щодо належного повідомлення відповідача та його представника про час і місце розгляду справи. У справі немає даних про те, коли було призначене судове засідання на 02.07.2012, даних про направлення після цього призначення судових повісток сторонам. Сама по собі наявність заяви представника сторони про розгляд справи у відсутність сторони не звільняє суд від обов`язку належним чином повідомити сторону про час і місце розгляду справи, який випливає з наведених вище норм відповідної редакції ЦПК України, ст. 6 ч. 2, ст. 224 ч. 1 та інших положень цього Кодексу.

Учасник процесу вправі реалізувати свої процесуальні права, в тому числі, подати суду відповідні заяви, якщо процесуальним законом прямо не передбачено інше, протягом усього часу розгляду справи до судових дебатів і навіть після судових дебатів, з огляду на зміст висловленого, не виключається можливість повернення до з`ясування обставин справи (ст.ст. 192, 193, 194 відповідної редакції ЦПК України). В контексті справи слід також враховувати надто значний розмір пред`явленого до стягнення боргу, достатньо тривалий час, що пройшов від моменту подання заяви про розгляд справи у відсутність сторони до дня фактичного судового розгляду, у зв`язку з чим необхідним є з`ясування остаточної позиції відповідача щодо визнання позову в спосіб, який би виключав сумніви в цій позиції та в розумінні стороною наслідків процесуальної дії.

У справі міститься супровідний лист суду від 04.07.2012 № 2-5441/11 про надіслання сторонам копії заочного рішення суду від 02.07.2012 (а.с. 65), проте, докази надіслання копії рішення суду рекомендованим листом із повідомленням (ст. 227 ч. 1 відповідної редакції ЦПК України) та докази його одержання відповідачем відсутні.

28.12.2019 відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв адвокат Шелельо І.І., подав до Ужгородського міськрайонного суду заяву про перегляд заочного рішення цього суду від 02.07.2012 (а.с. 76-78). Заява мотивувалася тим, що про час і місце розгляду справи відповідач не був повідомлений належним чином, адвокат ОСОБА_4 не мав повноважень на представництво відповідача фактично, оскільки договір про надання правової допомоги з ним був розірваний, про що адвокат, діючи недобросовісно, не повідомив суд, внаслідок чого відповідач був позбавлений доступу до суду та не зміг реалізувати свої права в процесі. Про існування заочного рішення суду в цій справі відповідач дізнався 27.12.2019 з інформації, що міститься на офіційному веб-ресурсі «Судова влада України» щодо справи № 303/4559/15-ц. Зі змісту рішення суду від 28.10.2015 у справі № 303/4559/15-ц з`ясувалося, що 02.07.2012 було ухвалене вказане заочне рішення.

Суд не з`ясував належним чином фактичних обставин справи на засадах рівності та змагальності сторін, зокрема, не врахував, що банк не вправі був нараховувати відсотки після закінчення строку дії кредитного договору (виходячи зі зміни строку виконання зобов`язання внаслідок надсилання боржнику претензій про сплату боргу) та вимагати їх стягнення.

Окрім цього, справу розглянув неповноважний суд, позаяк за загальним правилом підсудності справ, визначеним ст. 109 відповідної редакції ЦПК України, позов належало пред`явити, а справу – розглянути за місцем проживання відповідача. Виняток із загального правила стосовно можливості пред`явлення позову, що виникає з діяльності філії або представництва юридичної особи, також за їх місцезнаходженням (ст. 110 ч. 7 відповідної редакції ЦПК України) в даному випадку незастосовний, оскільки йдеться про позов до такої юридичної особи, а не про позов цієї юридичної особи до іншої (фізичної) особи. Тобто, позов підсудний Мукачівському міськрайонному суду, а не Ужгородському міськрайонному суду, який процесуальних підстав для розгляду справи не мав.

З набранням з 15.12.2017 чинності новою редакцією ЦПК України розгляд цивільних справ здійснюється відповідно до правил, встановлених цією редакцією Кодексу.

До заяви про перегляд заочного рішення суду відповідач ОСОБА_1 додав роздрукований з Єдиного державного реєстру судових рішень примірник заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28.10.2015 у справі № 303/4559/15-ц за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до Особи_1 ( ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому вказується на наявність рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02.07.2012 про стягнення з Особи_1 ( ОСОБА_1 ) на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» боргу за договором іпотечного кредиту від 27.02.2012 № 82702 в сумі 1189143,4 грн (а.с. 79-80).

Зважаючи на встановлені вище обставини ухвалення судом заочного рішення від 02.07.2012, суд, вирішуючи заяву відповідача про перегляд цього заочного рішення, не мав підстав для висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. Не вправі був суд і посилатися на визнання позову представником відповідача адвокатом Пересоляком О.С., оскільки така обставина, по-перше, не слугувала підставою для ухвалення заочного рішення, по-друге, процесуальна процедура щодо можливості прийняття судом такого визнання не виконувалася на час ухвалення заочного рішення і в силу вимог цивільного процесуального закону не могла виконуватися на стадії розгляду заяви про перегляд заочного рішення. Тож вказана обставина є по суті новою стосовно заочного рішення суду.

У цьому контексті доводи відповідача, процесуальні права якого не були дотримані під час ухвалення заочного рішення та процесуально належного визнання яким позову не було, про відсутність у банку права нараховувати та стягувати проценти після зміни строку виконання зобов`язання, а також про порушення правил підсудності справи підлягали перевірці. Відповідач управі був розраховувати на додержання вимог цивільного процесуального закону щодо територіальної юрисдикції справи та мав право на розгляд справи в суді за місцем свого проживання.

Відповідно до ст.ст. 202, 509, 525, 526, 549, 550, 551, 611, 614, 623-626, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, цивільні права та обов`язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов`язаний повернути кредитору заборговане, а той управі вимагати виконання порушеного зобов`язання (за відповідних умов – достроково), сплати боргу, відсотків, неустойки.

За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 15, 27, 31, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною на час пред`явлення позову і ухвалення судом заочного рішення, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду судом заяви про перегляд заочного рішення та апеляційного розгляду справи:

суд при розгляді справи керується принципом верховенства права;

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, встановлював загальне правило, за яким позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування (ст. 109 ч. 1); позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням (ст. 109 ч. 2).

Винятки з цього правила (альтернативна підсудність справи за вибором позивача) встановлювалися, зокрема, статтею 110 ЦПК України, частина 7 якої передбачала, що позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням. Тобто, позивач управі пред`явити позов до юридичної особи до суду не за місцезнаходженням її головного офісу, підприємства тощо, а за місцезнаходженням філії або представництва юридичної особи, якщо позов виник саме з діяльності відповідної філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу.

Аналогічно ці питання врегульовані положеннями ст. 27 ч.ч. 1, 2, ст. 28 ч. 7 ПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Тлумачення цих положень цивільного процесуального закону як таких, що дають право юридичній особі пред`явити до фізичної особи позов до суду за місцезнаходженням філії юридичної особи, якщо місце проживання або місце перебування фізичної особи належить до територіальної юрисдикції іншого суду, аніж місцезнаходження філії, помилкове. Таке тлумачення суперечить дійсному змісту норм цивільного процесуального закону, а його практичне застосування тягне порушення процесуальних прав передусім відповідача в справі.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України 09.11.1995 (Конвенція), ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у силу положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 10 ч.ч. 2, 4 чинної з 15.12.2017 редакції ЦПК України, є частиною національного законодавства, Конвенція, протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини застосовуються при розгляді справ як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (ч. 1).

В контексті питання про суд, встановлений законом, Європейський суд з прав людини зазначав, зокрема:

у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) (Заяви № 29458/04 та № 29465/04):

відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії», заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) (п. 23);

Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; у рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)» (п. 24);

у рішенні від 27.05.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) (Заява № 21722/11):

фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі «Бускаріні проти Сан-Маріно», заява № 31657/96, та «Посохов проти Росії», заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003-IV) (п. 151).

Верховний Суд 19.03.2020 розглянув справу № 638/16710/14-ц, у якій первісний позов про стягнення авансового платежу та неустойки був поданий фізичною особою до суду за місцем свого проживання (Дзержинський районний суд міста Харкова) до юридичної особи у вересні 2014 року, зустрічний позов про стягнення боргу був поданий юридичною особою до фізичної особи до цього ж суду в лютому 2015 року.

Судом першої інстанції первісний позов був задоволений частково, у зустрічному позові було відмовлено, рішення суду першої інстанції було залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій були оскаржені юридичною особою, зокрема, з підстав порушення правил щодо підсудності справи, оскільки фізичка особа не мала передбаченого законом права подавати позов до Дзержинський районний суд міста Харкова, а такий належало пред`являти до Шевченківського районного суду міста Києва – за місцезнаходженням відповідача – юридичної особи.

Під час касаційного розгляду справи було встановлено, що позивач – фізична особа не є споживачем послуг у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» і не мав права пред`являти позов до юридичної особи до суду за місцем свого проживання. Судом були порушені правила підсудності справи, справу було розглянуто не «судом, встановленим законом», оскільки відповідно до ст. 6 Конвенції це поняття містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

З урахуванням положень ЦПК України щодо підсудності справи в редакціях, чинних на час пред`явлення позовів (до 15.12.2017) і на час їх розгляду судами (після 15.12.2017), та того, що юридична особа під час розгляду справи заявляла про порушення правил підсудності справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про підсудність справи Шевченківському районному суду міста Києва, скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд до цього суду, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить справа.

Таким чином, по захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом або договором, в порядку, встановленому цивільним процесуальним законом, із дотриманням, зокрема, правил про «суд, встановлений законом» у розумінні належності суду за територіальною юрисдикцією (підсудністю) справи.

На час апеляційного розгляду справи з її матеріалів також випливає, що:

квитанцією АТ «Державний ощадний банк України» від 03.02.2015 № 33919074 підтверджується факт сплати ОСОБА_1 440000,00 грн у рахунок погашення заборгованості за процентами, нарахованими за договором про іпотечний кредит від 27.02.2008 № 82702 (а.с. 175);

06.02.2015 ОСОБА_1 за згодою АТ «Державний ощадний банк України» продав домоволодіння № НОМЕР_1 за 306000,00 грн і земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:006:0271 площею 0,0598 га за 64000,00 грн по АДРЕСА_1 ) ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Біловар І.О. за реєстровим № 404 і № 410 відповідно, право власності покупця на нерухоме майно та припинення іпотеки були зареєстровані цього ж дня (а.с. 117-123, 127-132, 173, 174, 176-181 та ін.);

згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 27.02.2008 № 82702 станом на 10.07.2015, наданим апеляційному суду позивачем, заборгованість складала 443775,95 грн, з яких

288363,62 грн – нарахована пеня за несвоєчасне погашення кредиту,

111833,88 грн – нараховані відсотки за період з 26.05.2011 по 21.10.2012,

43578,45 грн – нарахована пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків, при цьому, сплачені ОСОБА_1 440000,00 грн зараховані на погашення відсотків (а.с. 182-183), що підтверджено і представником позивача;

в провадженні Мукачівського міськрайонного суду перебуває цивільна справа № 303/4559/15-ц за позовом АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій:

заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 28.10.2015 позов був задоволений, на користь позивача з відповідача стягнута заборгованість за кредитним договором від 27.02.2008 № 82702, визначена станом на 03.08.2015 в сумі 463403,54 грн, в тому числі, 305414,44 грн – нарахована пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 111833,88 грн – нараховані відсотки за період з 26.05.2011 по 21.10.2012, 46155,22 грн – нарахована пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків (а.с. 79-80, 152);

ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 20.05.2020 заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28.10.2015 скасовано за заявою відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення (а.с. 151);

ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 09.09.2020 провадження в справі зупинене до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2-5441/11.

Апеляційний суд зауважує, що в цивільній справі № 303/4559/15-ц АТ «Державний ощадний банк України» подало позов до ОСОБА_1 про стягнення боргу за тим же кредитним договором, що і в справі № 2-5441/11, до Мукачівського міськрайонного суду, тобто, з додержанням правил підсудності справи.

Виходячи з наведеного, слід констатувати, що позов у справі, яка розглядається, був пред`явлений позивачем до суду, який не відповідає правилам про «суд, встановлений законом» у розумінні належності суду за територіальною юрисдикцією (підсудністю) справи, та, відповідно, був розглянути не «судом, встановленим законом», з порушенням норм цивільного процесуального закону щодо підсудності справи. Встановленим є порушення процесуальних прав відповідача ОСОБА_1 на час ухвалення судом заочного рішення, можливість участі відповідача в судовому засіданні, в якому було ухвалене рішення, та реалізації відповідних прав у процесі на засадах рівності та змагальності сторін не була судом забезпечена.

Зважаючи на такі обставини, відповідач управі був і скористався правом заявити на стадії розгляду судом заяви про перегляд заочного рішення про порушення правил підсудності справи та розгляд її судом, який не мав на це процесуального права.

За змістом частини 2 статті 31 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, справа повинна бути розглянута судом, якщо прийнята до свого провадження з додержанням правил підсудності, пункт 1 частити 1 і частина 3 цієї статті передбачають, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення. Спори між судами про підсудність не допускаються; справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ст. 32 ч.ч. 1, 2 ЦПК України).

Відтак, на підставі ст. 378 ч.ч. 1, 2 ЦПК України апеляцію відповідача, який на час ухвалення судом заочного рішення в справі з поважних причин не міг заявити про порушення правил щодо підсудності справи та, водночас, зробив таку заяву на стадії розгляду судом заяви про перегляд заочного рішення, слід задовольнити, рішення Ужгородського міськрайонного суду скасувати, справу направити за встановленою підсудністю на розгляд Мукачівського міськрайонного суду. Позивачем, процесуальна позиція якого в справі щодо її територіальної юрисдикції необґрунтована та непослідовна, не спростовані доводи апеляції про порушення правил підсудності справи та порушення процесуальних прав відповідача.

Окрім виправлення процесуальної помилки щодо власне територіальної підсудності справи, не можуть залишатися поза увагою і обставини, що впливають на повноту, об`єктивність і всебічність з`ясування обставин спору, який виник із одного кредитного договору, проте взаємопов`язані справи щодо якого розглядаються різними судами, з яких один суд не є процесуально належним, а в територіально належному суді провадження в справі зупинене. З огляду на принцип пропорційності в цивільному судочинстві (ст. 11 ЦПК України), що включає необхідність врахування завдання цивільного судочинства, особливостей предмета спору, ціни позову, складності справи, значення розгляду справи для сторін, часу, необхідного для вчинення тих чи інших дій, розгляд справи в одному суді, вирішення, за наявності для того підстав, пов`язаних із цим процесуальних питань, сприятиме належному з`ясуванню обставин справи, правильному її вирішенню та забезпечуватиме виконання завдання цивільного судочинства.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 5, ст. 378 ч.ч. 1, 2, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 2 липня 2012 року скасувати, справу за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу направити за встановленою підсудністю на розгляд Мукачівського міськрайонного суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 9 лютого 2021 року.

Судді