ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

«08» лютого 2021 року

м. Харків

справа № 644/7809/18

провадження № 22ц/818/761/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -         Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів -         Хорошевського О.М., Яцини В.Б.

за участю секретаря – Дмитренко А.Ю.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , представниця позивача – ОСОБА_2 ,

відповідачка – ОСОБА_3 , представник відповідачки – ОСОБА_4 ,

треті особи – Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року в складі судді Бабенко Ю.П.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, про визнання батьківства, про визнання права власності на частину квартири, земельної ділянки та житлового будинку, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2011 року по 16 серпня 2018 року вони разом з відповідачкою проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, спільно відпочивали, здійснювали всі обов`язки подружжя. У цей період часу вони не перебували в іншому зареєстрованому шлюбі.

Вказав, що під час спільного проживання у них народився син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого вони разом виховували та утримували.

Зазначив, що 03 березня 2015 року вони з ОСОБА_6 придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Квартира придбана частково за спільні кошти, частково за його особисті кошти, отримані від продажу його житлового будинку та земельної ділянки розміром 0,2035 га в с. Циркуни за 55 000,00 доларів США.

Крім того, 01 листопада 2016 року ними за спільні кошти придбаний житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка по АДРЕСА_2 . Будинок знайшов він та він же домовлявся із власником про його вартість і укладав договір завдатку, але право власності зареєстровано за відповідачкою.

Вказав, що у серпні 2018 року ОСОБА_6 повідомила його про бажання припинити стосунки у зв`язку з тим, що зустріла іншого чоловіка та має намір виїхати разом із сином до Німеччини. Також вона забрала у нього ключі від їхньої квартири.

Зазначив, що з 16 серпня 2018 року їхні фактичні шлюбні відносини з відповідачкою припинилися, він почав проживати у спірному будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказав, що у серпні 2018 року він дізнався, що в свідоцтві про народження ОСОБА_5 батьком зазначений не він. Протягом спільного проживання він турбувався про родину, займався вихованням та розвитком сина, не знаючи, що відповідачка не зареєструвала його батьком дитини. Наразі ОСОБА_6 перешкоджає йому бачитися та спілкуватися з сином. 16 вересня 2018 року відповідачка разом з дитиною вилетіла до Німеччини.

Просив встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 в період з жовтня 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

визнати його батьком дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого ОСОБА_7 ;

зобов`язати Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер актового запису про народження дитини – 245, вчинений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 22 лютого 2013 року, де у відомостях про батьківство вказати батьком дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, змінивши прізвище дитини з « ОСОБА_9 » (після зміни прізвища - ОСОБА_10 ) на « ОСОБА_11 »;

визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 32,4 кв м, житловою площею 16,3 кв м; на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 загальною площею 47,6 кв м, житловою площею 28,5 кв м; на Ѕ частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,15 га, кадастровий номер 6310138500:14:015:0009.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено;

встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у період з жовтня 2011 року по 16 серпня 2018 року;

визнано ОСОБА_1 батьком дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

внесено зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер актового запису про народження дитини – 245, вчинений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 22 лютого 2013 року, де у відомостях про батьківство постановлено вказати батьком дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, змінивши прізвище дитини з « ОСОБА_9 » (після зміни прізвища - ОСОБА_10 ) на « ОСОБА_11 »;

визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 32, 4 кв м, житловою площею 16,3 кв м в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю;

визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 загальною площею 47,6 кв м, житловою площею 28,5 кв м в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю;

визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,15 га, кадастровий номер 6310138500:14:015:0009, в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю;

стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5141,45 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не врахував того, що надані позивачем докази їх проживання однією сім`єю є суперечливими. Свідкам відповідна інформація відома лише зі слів позивача, а про дійсні обставини життя сторін вони не обізнані. Акт на підтвердження їх спільного проживання складений 14 вересня 2018 року, тоді як позивач сам зазначив, що не мешкав з нею та сином ще з 16 серпня 2018 року. Інформація щодо їх спільного проживання, надана начальником відділу поліції, не є належним доказом, оскільки правоохоронні органи не мають повноважень визначати факт користування житловим будинком та земельною ділянкою. Довіреність на право користування автомобілем не підтверджує спільне проживання однією сім`єю. Заява на партнерські пологи з чоловіком, лист головного лікаря поліклініки та листи дошкільного навчального закладу не є допустимими доказами, оскільки отримані з порушенням встановленого законом порядку, а лист від 17 вересня 2018 року суперечить поясненням самого позивача. Надані позивачем фото та відеозаписи не мають доказової сили. З 2013 року по 2018 рік вона інколи мешкала за місцем реєстрації у смт Кегичівка Харківської області, про що позивач навіть не знав. Саме вона сплачувала за комунальні послуги за спірну квартиру, що підтверджується її підписами на квитанціях, побутові речі також купувала вона. Вказала, що позивач з 2012 року відвідував її родину, інколи забирав її сина з дитячого садку на її прохання, однак жодних сімейних відносин між ними не було. Він не сприймав їхні стосунки серйозно, ніколи не пропонував усиновити дитину. Всі ці роки вона піклувалась та утримувала сина сама. Зазначила, що офіційно позивач працевлаштований не був, свідки надали суперечливі показання щодо його доходів. Натомість, вона була офіційно працевлаштована з 2011 по 2016 рік у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Кредитне товариство № 1 і компанія». Будинок, належний позивачу, він продав ще у 2009 році, а спірну квартиру придбано через 5 років. Все спірне майно придбано за її кошти, що підтверджується розписками про позику коштів для купівлі об`єктів нерухомості та рішенням суду про стягнення з неї боргу за цими розписками. У договорах купівлі-продажу зазначено, що майно придбано за її особисті кошти. Вказала, що на час розгляду справи вона уклала новий шлюб та виїхала разом з дитиною до місця проживання свого чоловіка до Німеччини, змінивши прізвище собі і дитині. Сину буде звичніше почуватися у новій родині з однаковим прізвищем, тому зміна прізвища суперечить його інтересам. Вказала, що при розгляді справи допущені порушенні процесуальних норм.

23 листопада 2020 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін. Вказав, що відповідачка не спростувала обставини щодо їх спільного проживання однією сім`єю, а лише заперечувала належність і допустимість поданих ним доказів. Зазначив, що у них тривалий час були близькі стосунки, він був присутній на пологах, син називав його батьком, він доглядав за ним, відводив до дитячого садка. Вказав, що за його заявою чотири рази призначалось проведення судово-генетичної експертизи, однак відповідачка ухилялась від явки до експертної установи. Спірне нерухоме майно придбано ними за спільні кошти, копії розписок родичів відповідачки про позику їй коштів є неналежними доказами, оригіналів цих документів не надано. Рішення суду щодо стягнення боргу з ОСОБА_3 направлено не на захист прав позичальниці ОСОБА_12 , а на уникнення поділу майна . До участі у цій справі він не був залучений. Відповідачкою не доведено ані отримання коштів, ані те, що саме на отримані нею кошти придбано спірне майно. Внесення змін до актового запису про народження дитини відповідає інтересам сина. Вказав, що він сплачував відповідачці кошти на утримання сина, а вона запропонувала йому Ѕ частину дачі за умови, що він оформить право власності на це майно на сина. Зазначив, що ним понесено витрати на правничу допомогу у розмірі орієнтовно 11 300,00 грн, додаткові докази будуть подані після ухвалення рішення суду.

30 листопада 2020 року до суду апеляційної інстанції від Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області надійшли пояснення, в яких зазначено, що відомості про батька дитини ОСОБА_13 внесено у відповідності до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити, рішення суду – скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю юридичного факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та наявністю підстав для поділу їх спільного сумісного майна. Позовні вимоги про встановлення батьківства позивача задоволено у зв`язку з визнанням судом цього факту через ухилення ОСОБА_3 від участі у проведенні експертизи.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану вбачається, що в актовому записі №245 про народження дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 22 лютого 2013 року, у відомостях про батька зазначено батьком дитини - ОСОБА_14 , громадянина України, матір`ю зазначено – ОСОБА_6 . Відомості про батька записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України. Аналогічні записи відображені і в свідоцтві про народження ОСОБА_5 (а. с. 100, 101, том 1).

ОСОБА_1 був присутній на пологах ОСОБА_6 07 лютого 2013 року, в подальшому приводив малолітнього ОСОБА_5 до дошкільного навчального закладу та забирав його, супроводжував дитину до поліклініки.

З листа № 237 від 07 вересня 2018 року головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Міський клінічний пологовий будинок №7» вбачається, що в історії пологів №129 ОСОБА_6 знаходиться її заява на партнерські пологи з чоловіком ОСОБА_1 , який брав участь у догляді за ОСОБА_6 під час пологів та під час перебування її в пологовому будинку (а. с. 11, том 1, а. с. 83, том 3).

У листі головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 15» за №196 від 10 вересня 2018 року вказано, що за інформацією лікаря-педіатра ОСОБА_15 та відповідно до записів в історії розвитку дитини (форма №112/о), дитину ОСОБА_5 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_3 , і знаходився під наглядом поліклініки з народження до 18 серпня 2015 року, на прийом в поліклініку приводила мати ОСОБА_6 та батько ОСОБА_1

18 серпня 2015 року хлопчик вибув за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 12, том 1). У листі за №490 від 13 грудня 2018 року головний лікар зазначив, що в попередній відповіді помилково вказано, що ОСОБА_1 є батьком дитини (а. с. 233, том 1).

З листа №176/01-24 від 07 вересня 2018 року завідувача Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад №150» вбачається, що ОСОБА_5 виховувався в дошкільному закладі з 01 вересня 2015 року. Зі слів вихователів закладу, за час відвідування дитиною садка ОСОБА_1 та мати дитини приводили до закладу і забирали хлопчика, відвідували батьківські збори, святкові заходи, приносили оплачені квитанції за оплату харчування дитини в закладі (а. с. 13, том 1).

Як вбачається з листа №180/01-24 від 17 вересня 2018 року завідувача Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад №150», ОСОБА_5 зарахований до дошкільного закладу 19 серпня 2015 року на підставі заяви матері ОСОБА_6 та батька ОСОБА_1

14 вересня 2018 року дитину відраховано із закладу згідно заяви матері ОСОБА_6 та заяви батька ОСОБА_1 (а. с. 14, том 1).

25 лютого 2009 року ОСОБА_1 продав належний йому будинок АДРЕСА_3 за 423 500,00 грн, що було еквівалентно 55 000 доларів США (а. с. 17, том 1).

Як вбачається з копії договору найму від 02 травня 2014 року ОСОБА_1 уклав договір з ОСОБА_16 на тимчасове проживання його та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_5 строком на один рік (а. с. 10, том 3). За замовленням ОСОБА_6 у вказаній квартирі Товариством з обмеженою відповідальністю «Воля-кабель» надавались послуги з телебачення та інтернету (а. с. 178-179, том 1).

ОСОБА_6 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 загальною площею 32, 4 кв м, житловою площею 16 3 кв м на підставі договору купівлі-продажу від 03 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіною Т.В. за №445. В договорі купівлі-продажу зазначеної квартири вказано, що квартиру ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_17 за 429 600,00 грн. Пунктом 3.8. договору передбачено, що договір укладався за заявою покупця про те, що вона придбає вищезазначену квартиру за особисті кошти, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі та не проживаючи однією сім`єю з іншими особами. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_6 належним чином (а. с. 15-16, 108-111, том 1).

Також ОСОБА_6 є власницею житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 загальною площею 47.6 кв м, житловою площею 28.5 кв м, та земельної ділянки, яка розташована за цією адресою, площею 0,15 га, кадастровий номер 6310138500:14:015:0009, на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В. за №3763. У договорі купівлі-продажу зазначено, що вказане домоволодіння і земельну ділянку ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_18 за 541 965,39 грн. Пунктом 8 договору передбачено, що покупець стверджує, що набуває нерухоме майно на особисті кошти, не знаходячись у зареєстрованому шлюбі та не проживаючи однією сім`єю з чоловіком. Гроші, які передаються за цим договором, не є спільною сумісною власністю, що підтверджується заявою від 01 листопада 2016 року (а. с. 18-19, 112-115, том 1).

Для придбання вказаного нерухомого майна ОСОБА_6 20 лютого 2015 року позичила у ОСОБА_12 кошти у розмірі 450 000,00 грн, та 12 жовтня 2016 року - у розмірі 560 000,00 грн, на підтвердження чого нею надано копії розписок (а. с. 106, 107, том 1).

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 21 травня 2019 року стягнуто солідарно з ОСОБА_6 і ОСОБА_19 на користь ОСОБА_12 грошові кошти за договором позики від 20 лютого 2015 року в розмірі 450 000,00 грн та за договором позики від 12 жовтня 2016 року в розмірі 560 000,00 грн (а. с. 158-159, том 2, а. с. 11-12, том 3).

З 16 серпня 2011 року по 05 лютого 2016 року ОСОБА_6 працювала у ПТ «Ломбард Золота скриня» Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитне товариство № 1 і компанія», що підтверджується записами у її трудовій книжці та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків. Відомості про доходи містяться лише за третій та четвертий квартали 2011 року - перший квартал 2013 року у формі заробітної плати та державної і соціальної матеріальної допомоги і за лютий 2016 року, а також у 2017 році – дохід від продажу рухомого майна 107 614,10 грн (а. с. 116, 208, том 1).

Місце проживання ОСОБА_6 з 24 липня 2008 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_6 (а. с. 64, том 1). З довідок виконавчого комітету Кегичівської селищної ради від 23 серпня 2018 року № 156, № 1848, № 1849 вбачається, що ОСОБА_6 та її син ОСОБА_5 проживали за вказаною адресою (а. с. 102, 103, 104, том 1).

Водночас, перевіркою, проведеною Кегичівським ВП Сахновщинського ВП ГУНП в Харківській області встановлено, що за адресою: АДРЕСА_6 зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , але фактично з 2012 року по 2016 рік проживав ОСОБА_20 , з 2017 року - ОСОБА_21 (а. с. 237, том 1).

З копії паспорту ОСОБА_1 вбачається, що його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_7 , з 10 квітня 2013 року (а. с. 80-81, том 1).

14 вересня 2018 року комісією у складі Крилової Л.І., ОСОБА_22 та ОСОБА_23 складено акт, затверджений Об`єднанням житлових кооперативів «Круг», яким встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , зі слів сусідів з березня 2015 року до часу складання акту мешкають ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а. с. 7, том 1).

У вказаній квартирі місце проживання будь-яких осіб не зареєстровано, особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Об`єднання житлових кооперативів «Круг» від 10 вересня 2015 року № 56 (а. с. 105, том 1).

ОСОБА_6 сплачувала за надання комунальних послуг у вказаній квартирі, що підтверджується наданими нею копіями квитанцій (а. с. 117-131, том 1). Також, нею надано копії чеків та накладних про придбання побутових речей (а. с. 132-135, 202-206, 223, том 1).

17 вересня 2018 року начальником Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області адвокату Соляник О.О. направлено відповідь на запит, у якій зазначено, що з 2016 року по теперішній час ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 фактично користуються житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 8, том 1).

Як вбачається з копії довіреності від 18 липня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Бугайовою Л.І. за № 826, ОСОБА_24 уповноважив ОСОБА_6 та ОСОБА_1 користуватися і розпоряджатися належним йому автомобілем марки ЗАЗ, реєстраційний № НОМЕР_1 (а. с. 9, том 1).

На підтвердження своїх доводів позивачем долучено до матеріалів справи фотографії сторін та дитини, відеозапис хрестин ОСОБА_5 , аудіозапис розмов сторін, розмов дитини (а. с. 81-а, 84-106, том 3, а. с. 200, том 2).

З копії паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон вбачається, що він виїжджав до Польщі в 2013 році, а в 2015 році - до ОСОБА_25 . Кошти за туристичну поїздку до Чорногорії сплачені ним (а. с. 108, 181, том 1).

Зі змісту заяв ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , справжність підписів на яких посвідчено нотаріально, вбачається, що вони підтверджують, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 проживали в квартирі АДРЕСА_1 однією сім`єю, спільно вели господарство, виховували сина, разом проводили дозвілля, разом їздили на відпочинок, святкували дні народження (а. с. 20-23, том 1).

Разом з тим, у заяві від 20 листопада 2018 року ОСОБА_23 вказав, що заяву у нотаріуса підписав, не читаючи, на прохання ОСОБА_1 , та від неї відмовляється (а. с. 226-228, том 1).

ОСОБА_29 та ОСОБА_30 у своїй заяві від 16 листопада 2018 року повідомили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у серпні 2012 року відпочивали у їх приватному готелі в Автономній Республіці Крим разом з друзями, поводили себе як сім`я (а. с. 177, том 1).

ОСОБА_31 у заяві від 21 січня 2019 року повідомив, що він спільно зі сторонами відвідував свята у дитячому навчальному закладі, де навчались їхні діти, чув як ОСОБА_5 називав ОСОБА_1 батьком (а. с. 3, том 2).

ОСОБА_32 у заяві від 22 листопада 2018 року повідомила, що її сусідка ОСОБА_6 чоловіка не мала; зазначити, чи жили сторони як сім`я, вона не може (а. с. 224-225, том 1).

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_28 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_30 , ОСОБА_23 , ОСОБА_38 , ОСОБА_26 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_22 підтвердили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 проживали однією сім`єю, спільно виховували дитину.

Допитана як свідок ОСОБА_46 не заперечувала проти того, що ОСОБА_1 допомагав їй в організації побуту та вихованні її сина. Зазначила, що на час зачаття сина у неї були інтимні стосунки з трьома чоловіками, один із яких і є ОСОБА_1 . В протоколі допиту від 12 листопада 2018 року, як потерпілої особи, ОСОБА_6 уточнила, що її близькі стосунки з ОСОБА_1 були в період з 2017 року до початку 2018 року, а син народився ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 19-20, том 2).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 січня 2019 року, у якій ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2019 року виправлено описку, за клопотанням позивача по справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу щодо того, чи може бути ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого народила ОСОБА_6 ; зобов`язано ОСОБА_6 забезпечити належне відібрання біологічного матеріалу, необхідного для проведення судової генетичної експертизи (а.с.10, 29, том 2).

20 березня 2019 року для відбору зразків до експертної установи з`явився ОСОБА_1 , а ОСОБА_6 та малолітній ОСОБА_47 не з`явилися, внаслідок чого 04 квітня 2019 року експертом складено повідомлення про неможливість проведення експертизи (а. с. 34, том 2).

У судовому засіданні 10 травня 2019 року представник відповідачки адвокат Шерстюк Р.В. зазначив, що відповідачка не з`явилася до експертної установи, так як дитина себе погано почувала. Відповідних доказів про це суду надано не було (а. с. 87, том 2).

Справу повторно направлено на експертизу. 05 червня 2019 року адвокат Шерстюк Р.В. під розписку отримав клопотання експерта про необхідність відбору експериментальних зразків для біологічних досліджень (а. с. 97, 99, том 2). Однак, 09 липня 2019 року експертом вдруге складено повідомлення про неможливість проведення експертизи, так як до експертної установи 04 липня 2019 року з`явився ОСОБА_1 , а ОСОБА_6 та малолітній ОСОБА_47 не з`явилися, тобто біологічні матеріали не надійшли (а. с. 138, том 2).

Судом першої інстанції втретє направлено справу на експертизу, однак ОСОБА_6 із сином ОСОБА_48 до експертної установи двічі – 18 вересня 2019 року та 19 листопада 2019 року не з`явились на виклики експерта, у зв`язку з чим 17 грудня 2019 року експерт направив повідомлення про неможливість проведення експертизи (а. с. 131, том 3).

У судовому засіданні суду першої інстанції 24 лютого 2020 року представник відповідачки ОСОБА_4 пояснив, що дитина відмовляється проходити генетичну експертизу (а. с. 166, том 3).

26 жовтня 2018 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_49 та змінила своє і сина ОСОБА_48 прізвище на « ОСОБА_10 » (а. с. 139, 143, 194-199, том 2).

У грудні 2018 року ОСОБА_6 зверталась до правоохоронних органів із заявами про те, що ОСОБА_1 незаконно оселився у належному їй на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 221-222, том 1, а. с. 41-43, том 2). Кримінальні провадження за заявами ОСОБА_6 закриті за відсутністю складу кримінального правопорушення (а. с. 2, том 2).

За приписами частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, закріпленому у статті 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 року із змінами та доповненнями, згідно якої домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю  чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню.

Згідно статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08 червня 2016 року по справі № 6-2253цс15 та підтримано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня  2019 року, справа №490/6060/15-ц, провадження №61-28343св18.

За змістом положень статті 74 СК України, у разі пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року, справа № 154/2386/17, провадження № 61-38161св18.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня   2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім"ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року, справа № 544/1274/16-ц, провадження № 61-22277св18.

Вирішення питання про обсяг спільно нажитого майна, що належить до спільної сумісної власності і підлягає поділу, у зв`язку з тим, що майно було придбано під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, залежить від вирішення питання про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом певного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, провадження № 61-30273св18.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представниця наполягали на задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з жовтня 2011 року по 16 серпня 2018 року, зокрема, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

Належних доказів спільного проживання сторін з жовтня 2011 року матеріали справи не містять. 02 травня 2014 року ОСОБА_1 уклав договір з ОСОБА_16 на тимчасове проживання його та ОСОБА_6 , ОСОБА_47 в квартирі АДРЕСА_5 строком на один рік. Однак, доказів того, що вони дійсно спільно проживали за цією адресою, мали спільний побут, бюджет, взаємні права та обов`язки як подружжя, не надано. Акт від 14 вересня 2018 року, затверджений Об`єднанням житлових кооперативів «Круг», яким встановлено проживання сторін за однією адресою з 2015 року, складений зі слів сусідів, не підтверджує достовірно обставини спільного проживання сторін, а також не свідчить про наявність між ними відносин, притаманних чоловіку та дружині. Крім того, вказаний акт складено 14 вересня 2018 року, тоді як сам позивач зазначав у позові, що сторони припинили стосунки ще у серпні 2018 року. Надані до суду докази не дають можливості встановити факт спільного проживання сторін протягом 2012-2018 років, ведення ними спільного господарства як подружжя. Тимчасове спільне проведення відпочинку, присутність на святах не є підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю. Періодична участь ОСОБА_1 у житті ОСОБА_5 , якого він вважав власним сином, зокрема, відвідування дошкільного навчального закладу та закладу охорони здоров`я, не свідчить про його проживання однією сім`єю з матір`ю дитини ОСОБА_3 . Показання свідків не можуть бути покладені в основу рішення суду, оскільки вони не є достеменно обізнаними про характер відносин, що склались між сторонами, а мають такі свідчення тільки зі слів позивача.

Отже, встановлені обставини справи не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення СК України про спільність сумісної власності подружжя.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені 74 СК України вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Крім того, позивач не довів, що спірне нерухоме майно придбано сторонами за спільні кошти, тобто, що джерело набуття цього майна було спільним.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 була працевлаштована, брала у борг кошти з метою купівлі нерухомого майна. У договорах купівлі-продажу міститься застереження, що майно придбано покупцем за особисті кошти, та вона не перебуває у шлюбі і не проживає однією сім`єю з іншими особами. Натомість, відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 доходів у період придбання спірного майна, їх розміру та доказів вкладення ним коштів у купівлю спірного нерухомого майна позивачем суду не надано. Факт продажу позивачем свого будинку у 2009 році не свідчить про те, що отримані ним кошти були витрачені саме на купівлю спірного нерухомого майна.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з жовтня 2011 року по 16 серпня 2018 року та наявність підстав для поділу спірного нерухомого майна між ними, є помилковим та не ґрунтується на встановлених обставинах справи. За таких умов, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_1 у задоволенні цих вимог.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання його батьком ОСОБА_50 , внесення змін до актового запису про народження дитини та зміну прізвища дитини з « ОСОБА_9 » ( ОСОБА_10 ) на « ОСОБА_11 », судова колегія виходить з наступного.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частин першої - третьої  статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в  державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою одним із батьків. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі статтею 135 СК України.

Частиною першою  статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

За змістом положень статей  102, 103 ЦПК України  для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Застосовуючи таку процесуальну санкцію, як частина перша статті 109 ЦПК України, суд повинен не лише посилатися на норму права, а й навести мотиви ухилення відповідача у справі від участі в судово-медичній експертизі.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 273/1542/16-ц, провадження № 61-15171св18.

Висновки експертизи, у тому числі, судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням того, що жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

У відповідності до  статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.

Надані матеріали справи свідчать про те, що сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували. Прізвище дитини вказано в актовому записі та свідоцтві про народження зі слів матері. ОСОБА_3 не вважала ОСОБА_1 батьком дитини. Пояснила, що інтимні стосунки між ними мали місце у 2017 - 2018 роках, а син народився у 2013 році. ОСОБА_1 вважав ОСОБА_48 своїм сином. Однак, при цьому з дня народження дитини навіть не поцікавився, чи зазначений він в свідоцтві про народження ОСОБА_48 як батько дитини. Присутність на пологах, іноді супровід ОСОБА_48 до дошкільного навчального закладу та поліклініки не можуть бути доказом кровного споріднення між ним та дитиною.

З метою встановлення обставин справи судом першої інстанції призначено судову молекулярно-генетичну експертизу щодо того, чи може бути ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_5 , якого народила ОСОБА_6 . Однак, відповідну експертизу не проведено у зв`язку з ненадходженням біологічних зразків дитини. ОСОБА_3 чотири рази не з`явилась для експертної установи разом з дитиною для відібрання зразків.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 пояснив, що дитина не бажає проходити експертизу. Вважав небажання дитини проходити експертизу поважною причиною, оскільки наразі ОСОБА_3 уклала шлюб та змінила своє прізвище та прізвище дитини на прізвище свого чоловіка - « ОСОБА_10 ». Дитина проживає разом із матір`ю та її чоловіком в Німеччині.

Дійсно, відповідачка чотири рази разом з дитиною не приходила на відбір біологічних зразків для проведення експертизи, що пов`язано з небажанням дитини робити цю процедуру.

Судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Виходячи з інтересів дитини, яка на теперішній час проживає разом з матір`ю та її чоловіком в Німеччині у родині, сім`я має єдине прізвище « ОСОБА_10 », судова колегія вважає, що в задоволенні позову і в цій частині позивачу необхідно відмовити.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд при розгляді справ № 2/711/355/15 від 05 вересня 2018 року, № 750/8489/15-ц від 12 грудня 2018 року, №751/5788/16-ц від 30 травня 2018 року, від 02 грудня 2019 року у справі № 345/1867/18.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зміни прізвища дитини з « ОСОБА_9 » ( ОСОБА_10 ) на « ОСОБА_11 », оскільки позивача не визнано батьком дитини, дитина має єдине прізвище сім`ї – « ОСОБА_10 ».

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову позивача.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог позивача.

За таких обставин судове рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 –задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, про визнання батьківства, про визнання права власності на частину квартири, земельної ділянки та житлового будинку – залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                         І.В. Бурлака

Судді                                                                О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року.