Постанова

Іменем України

05 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 392/260/19

провадження № 61-14213св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 березня

2020 року в складі судді Кавун Т. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Дьомич Л. М.,

Карпенко О. Л., Мурашко С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та інфляційних втрат, а також відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позов, вказував, що на підставі договору позики від 04 квітня 2014 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 , він надав йому в позику кошти

в сумі 150 000,00 грн, що становило 15 689,61 дол. США.

У подальшому ним було надано додатково кошти ОСОБА_2 в сумі

18 000,00 грн, що становило 1 583,00 дол. США.

Строк повернення позики було погоджено до 04 жовтня 2014 року, про

що ОСОБА_2 написано розписку.

У вказаний строк боржник кошти не повернув.

Маловисківським відділом поліції Головного управління Національної поліції

в Кіровоградській області відкрито кримінальне провадження за фактом заволодіння шахрайським способом коштами, під час розслідування якого ОСОБА_2 визнав факт отримання від нього коштів.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість в сумі

349 536,61 грн (12 496,84 дол. США за курсом на день подання позову, який складав 27,95 грн за один долар США), 86 622,90 грн інфляційних втрат

та 300 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 12 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницього апеляційного суду від 18 серпня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено через недоведеність позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем на підтвердження факту укладення договору позики оригінал договору, укладеного між ним та ОСОБА_2 , не надано. Оригіналу розписки про отримання відповідачем коштів від позивача матеріали справи не містять, немає цієї розписки і в матеріалах кримінального провадження. Матеріали кримінального провадження

не підтверджують факт укладення договору позики між сторонами, а також факт передачі грошей.

Судом відмовлено в застосуванні строку позовної давності у зв`язку

з неможливістю встановити, коли позивач дізнався про порушення свого права.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального

й процесуального права, просив рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано докази, які свідчать про реальність договору позики та визнання боржником факту отримання грошових коштів від позивача. Судами не взято до уваги матеріали кримінального провадження за його заявою про вчинення ОСОБА_2 щодо нього кримінального правопорушення. Наголошує також на тому, що вирішуючи позов суди першої й апеляційної інстанцій не взяли до уваги стан його здоров`я та гостру потребу у грошових коштах на лікування.

Підставою касаційного оскарження рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 523/17919/15-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18, Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник наголошує на тому, що саме по обставинах цієї справи відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права

у подібних правовідносинах, тому ним вмотивовано обґрунтовано необхідність відступлення від загальних висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує на правомірність висновків судів про відмову в позові через недоведеність позовних вимог, адже позивачем

не доведено реальність укладеного договору позики, а також факту передачі коштів та суми боргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з Маловисківського районного суду Кіровоградської області.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого перерозподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

За обставинами, викладеними у позовній заяві, ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІІ групи, кошти в сумі 150 000,00 грн, призначені на оплату оперативного втручання, а в подальшому ще в сумах 17 000,00 грн

та 1 000,00 грн, передав відповідачу ОСОБА_2 , який отримав зазначені кошти та зобов`язався повернути до 04 жовтня 2014 року, про що написав відповідну розписку.

Матеріали справи цієї розписки не містять. Позивач повідомив суд про неможливість надати оригінал розписки, оскільки її втрачено.

Матеріали справи містять ксерокопію аркуша паперу із записами щодо сум отриманих коштів (приблизне значення), датами отримання та повернення коштів (а. с. 62).

Відповідно до довідки регіональної філії ПАТ КБ «ПриватБанк» від 16 листопада 2016 року 26 травня 2014 року з карткового рахунку ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 перераховано кошти в сумі 17 000,00 грн, а 28 травня 2014 року - кошти в сумі 1 000,00 грн.

З матеріалів кримінального провадження, наданого на вимогу суду першої інстанції, вбачається, що 14 листопада 2016 року внесено відомості до ЄРДР про відкриття кримінального провадження за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України на підставі заяви ОСОБА_1 про надання ним у борг ОСОБА_2 коштів у сумі 197 000,00 грн, які він не повернув, розпочато досудове розслідування за кримінальним провадженням.

З протоколом допиту свідка від 08 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує факт отримання ним від позивача коштів у сумі 150 000,00 грн, однак стверджує, що всю суму позики разом з відсотками він повернув

у повному обсязі.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок,

що розписка підтверджує укладення договору позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те,

що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що позивач не підтвердив, що між ним та відповідачем дійсно виникли правовідносини із договору позики грошових коштів, оскільки позивач не надав доказів отримання відповідачем від нього коштів саме в указаній

у позовній заяві сумі та доказів отримання коштів із зобов`язанням повернути, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову

за недоведеністю позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції

є законними та обґрунтованими, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладених у постановах, на які посилалася особа, що подала касаційну скаргу, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами,

за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вже викладено висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі. Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Крім того, Верховний Суд не вважає за необхідне відступити від такого висновку.

Таким чином, касаційне провадження в частині, що відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підлягає закриттю.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та направлені на переоцінку встановлених судами обставин справи, тому не заслуговують на увагу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 12 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 18 серпня 2020 року, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області

від 12 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 18 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська