Справа 372/1774/15-к Головуючий в 1 інстанції - Потабенко Л.В.

Провадження 11-кп/824/504/2021 Доповідач в 2 інстанції - Свінціцька О.П.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

19 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі :

суддів Свінціцької О.П. (головуюча), Ігнатюка О.В., Рудніченко О.М.

за участі:секретарів Ганжі В.В., Марченка Д.О., Шийки Ю.В., Борисової А.С.,

учасників судового провадження:

прокурорів Пухи І.Ю., Савченка В.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Березуцького Ю.В.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

представників потерпілих Матвійчука В.А., Паєнко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12015110230000244 за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2016 року, яким

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Канів, Черкаської області, громадянина України, українця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 15.05.2009р. Канівським міськрайонним судом Черкаської області за ч.3 ст. 153, ч.1 ст. 122 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений з місць відбування покарання 15.05.2014р. по відбуттю строку покарання,

визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1 ст. 119 КК України - за недоведеністю вчинення ним вказаного злочину;

залишений без розгляду цивільний позов ОСОБА_3 ;

вирішене питання про речові докази,

встановила:

ОСОБА_1 органами досудового розслідування обвинувачувався в тому, що 28 лютого 2015 року, перебуваючи поблизу кафе «Над кручею» по вул. Миру в м. Обухів Київської області, близько 23 години 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, під час сварки із ОСОБА_4 , який також перебував у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, та внаслідок злочинної недбалості, ОСОБА_1 під час сварки наніс удар кулаком в область грудної клітини ОСОБА_4 , в ході чого останній, не втримавшись на ногах, впав на спину на асфальтобетонну поверхню та вдарився головою. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11 годині помер у реанімаційному відділені Обухівської центральної районної лікарні. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 79 від 16.04.2015, смерть ОСОБА_4 настала від черепно-мозкової травми: крововиливів під оболонки та у речовину головного мозку. Перелом склепіння та основи черепа. Таким чином ОСОБА_1 повинен був і міг передбачати можливість падіння потерпілого ОСОБА_4 і настання від цього суспільно - небезпечних наслідків у виді смерті.

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1 ст. 119 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, тобто за недоведеністю вчинення ним вказаного злочину.

Своє рішення суд мотивував тим, що наданими стороною обвинувачення доказами не доведена вина обвинуваченого у вчиненні вбивства через необережність, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України.

Не погоджуючись з вказаним вироком потерпілий ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2016 року скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України та призначити максимальне покарання за вчинений злочин.

Також просить задовольнити заявлений ним цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог вказує на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Посилається на те, що досудовим розслідуванням було встановлено, що на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, ОСОБА_5 під час сварки наніс удар кулаком в область грудної клітини ОСОБА_4 , внаслідок чого останній впав та вдарився головою, втративши свідомість, а ОСОБА_1 продовжував наносити удари ногами у різні частини тіла та голови. У зв`язку із недбалістю слідчого, обвинувальним актом від 20 листопада 2015 року дії ОСОБА_1 перекваліфіковані з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України. Вказує, що як вбачається з матеріалів висновку, експерт ОСОБА_6 неповно дослідив медичну картку стаціонарного хворого, оскільки він не спромігся повністю прочитати історію хвороби ОСОБА_4 , через нерозбірливий почерк лікарів. Відповідно, це призвело до того, що експерт не зміг встановити та визначити тілесне ушкодження, яке за часом виникнення та механізмом нанесення було отримано внаслідок вказаних подій. Посилається на те, що відповідно до висновку судово-медичного експерта №79 від 05.03.2015, експерт не звернув уваги на наявність у хворого ОСОБА_4 закритої травми грудної клітини, яке можливо сталося із-за нанесення сильного удару рукою або ногою потерпілому, яке призвело до його падіння та спричинення черепно-мозкової травми. Сильний удар в область грудної клітини призвів до різкого обмеження дихальної екскурсії грудної клітки і порушення вентиляції легені на боці ураження, що призводило до ОДН, а пізніше - пневмонії. А тому, неможливо погодитись із поясненнями експерта про наявність у потерпілого прижиттєвої пневмонії. Історія хвороби ОСОБА_4 не містить інформації на наявність у потерпілого прижиттєвої пневмонії. Виникнення пневмонії у ОСОБА_4 сталось на фоні ускладнення дихальної функції правої легені внаслідок забитої травми грудної клітини. З історії хвороби ОСОБА_4 вбачається, що лікарі чотири рази внесли записи про наявність у хворого ЗТГК та пов`язують ускладнення стану хворого з наявністю даної травми. Зазначає, що судом не були взяті до уваги всі обставини справи, проігноровані деякі докази, та покладені в основу лише ті докази, які були досліджені під час судового розгляду, однак, цих доказів недостатньо для того, щоб ухвалити правосудне рішення, у зв`язку із чим спостерігається однобічний підхід суду при обґрунтовуванні своїх висновків. Крім того, потерпілий обґрунтовує суму матеріальних витрат, пов`язаних із лікуванням батька, що становить 34 022, 08 грн. та моральну шкоду у розмірі - 150 000 грн., і просить задовольнити цивільний позов.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв`язку із неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи; витребувати та дослідити в судовому засіданні наявні в матеріалах справи письмові та речові докази, перелічені в апеляційній скарзі; допитати в судовому засіданні обвинуваченого, потерпілих, свідків та експертів; та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України і призначити покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. Вказує, що вирок є незаконним у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Вказує, що не допускається включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого. Зауважує, що ОСОБА_1 в процесі досудового слідства свою вину визнав та показав, що 28 лютого 2015 року, коли всі почали виходити на вулицю, ОСОБА_1 виходив разом із чоловіком на ім`я ОСОБА_7 , який, будучи п`яним поводив себе неадекватно та висловлювався в бік обвинуваченого нецензурною лайкою, а також вони сварились за мобільний телефон, який ОСОБА_4 забрав зі столу, та який йому не належить. Потім вони вийшли на дорогу за кафе і там при спілкуванні почали говорити на підвищених тонах, почали зближуватись один до одного і в цей момент обвинувачений ногою чи рукою відштовхнув потерпілого від себе і той впав на асфальт та вдарився головою. Разом з тим, в судовому засіданні обвинувачений свою вину заперечив. Вказує, що обвинувачений, усвідомлюючи, що у випадку визнання судом його вини, він понесе відповідне покарання, в тому числі, у виді реального позбавлення волі, дав показання під час судового розгляду, які є надуманими, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що не враховано судом першої інстанції. Вказує, що показання свідка події - ОСОБА_8 , надані під час досудового слідства про те, що ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_4 , після чого останній впав та вдарився головою, в нього почала текти кров та він втратив свідомість. А також, відповідно до показань свідка ОСОБА_9 , 28 лютого 2015 року близько 23:00, після святкування він вийшов на вулицю та побачив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 розмовляють. Свідок підійшов та запитав про конфлікт, який виник через чужий мобільний телефон, який опинився в кишені у потерпілого, на що той відповів, що не пам`ятає звідки він у нього. В цей час у розмову втрутився ОСОБА_1 , повернувся в їх бік та побачив, що ОСОБА_4 лежить на асфальті та в нього тече кров, а в цей час ОСОБА_8 та ОСОБА_1 штовхались між собою. Коли все закінчилось, свідок забрав свого батька і поїхав додому. Він вже зрозумів, що тілесні ушкодження потерпілому наніс ОСОБА_1 , однак з`ясувати навіщо він це зробив хотів вдома. Однак, в подальшому, під час судового розгляду зазначені свідки змінили свої показання та зазначили, що самого конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вони не бачили, а почули лише глухий звук, після чого повернулись та побачили ОСОБА_4 , який лежав на асфальті та у нього йшла кров. На запитання щодо зміни показів в судовому засіданні, вказали, що під час досудового слідства на останніх здійснювали тиск та вони були вимушені надати інші показання. Посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що свідок ОСОБА_9 є чоловіком рідної сестри обвинуваченого, що свідчить про близькі та дружні відносини між самим обвинуваченим та свідком ОСОБА_9 , що підтверджує надання неправдивих показань свідком в судовому засіданні, направлених на виправдування ОСОБА_1 . По факту зміни показів ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 в судовому засіданні, прокуратурою внесено відомості до ЄРДР за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України та на даний час триває розслідування по даному факту. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував те, що під час допиту в судовому засіданні ОСОБА_9 підтвердив, що чув сварку між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Крім того, на думку прокурора, оскільки ОСОБА_4 весь час йшов з однією швидкістю поряд зі свідками, які не зазначали про хитку ходу ОСОБА_4 , то виключається можливість його самостійного падіння під час подальшого розвитку подій. Вказує, що батько обвинуваченого давав показання, відповідно до яких, після події йому подзвонила його дочка, яка просила вислати гроші на лікування ОСОБА_4 , але через два дні останній помер, що вказує на першочергове визнання своєї вини ОСОБА_10 у зв`язку із чим він і намагався допомогти потерпілому. Посилається і на те, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку письмовим і речовим доказам сторони обвинувачення. Судом не враховано, що згідно висновку експерта, ОСОБА_1 при спілкуванні тримається з осторогою, періодично дратується, на запитання переважно відповідає лаконічно та ухильно. Поведінка здебільшого демонстративна. Намагається показати себе з вигідного боку, не розповідати про неблагополучні факти свого життя, або ж їх заперечує. Зазначене підтверджує реальну можливість надання обвинуваченим неправдивої інформації в судовому засіданні з метою власного виправдування та уникнення відповідальності. Вказує, що резолютивна частина вироку є неконкретною, нечіткою та незрозумілою, оскільки згідно з формулюванням неможливо встановити, за які саме дії суд вирішив визнати обвинуваченого невинуватим.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

прокурора, який підтримав обидві апеляційні скарги, підтримав їх доводи, вирок вважав незаконним та необґрунтованим, апеляційні скарги просив задовольнити:

потерпілу та представників потерпілих, які підтримали обидві апеляційні скарги, підтвердили доводи цих скарг і просили їх задовольнити;

обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти апеляційних скарг, вирок вважали законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін, а апеляційні скарги - без задоволення;

вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні обох апеляційних скарг з огляду на таке.

Положеннями ст. 373 КПК України визначені умови ухвалення обвинувального вироку, якими є: не можливість обґрунтування вироку припущеннями та доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (ч.3 ст.373 КПК України). При недотриманні цих умов наслідком чого є: не доведення вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведення того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, а також не доведення того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (ч.1 ст.373 КПК України) судом ухвалюється виправдувальний вирок. Ухвалення вироку здійснюється внаслідок оцінки доказів, досліджених у ході судового розгляду, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення ( ст. 94 КПК України). Вирок повинен відповідати засадам законності, обґрунтованості та вмотивованості відповідно до положень ст. 370 КПК України.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку про те, що у ході судового розгляду указаних вище вимог закону судом першої інстанції було дотримано у повному обсязі. Судом досліджені усі докази, що були надані сторонами кримінального провадження, ці докази були проаналізовані та оцінені відповідно до вимог ст.94 КПК України за результатами чого, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про не доведення того, що злочин був вчинений обвинуваченим.

Судом першої інстанції зроблений обґрунтований висновок про те, що показання свідків сторони обвинувачення: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , не підтверджують фактичних обставин, які би указували на те, що обвинувачений ОСОБА_1 із необережності вчинив будь-які дії, які призвели до смерті ОСОБА_4 . Жоден із свідків ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції не показав про те, що бачив як ОСОБА_1 наніс удар кулаком в область грудної клітини ОСОБА_4 , чи вчинив інші дії щодо нього в ході чого останній, не втримавшись на ногах, впав та вдарився головою. Колегією суддів звертається особлива увага на показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки ці свідки безпосередньо були на місці падіння та травмування ОСОБА_4 . Будучи допитами у суді обох інстанцій ці свідки не підтвердили вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій, внаслідок яких ОСОБА_4 упав та отримав травму, від якої в подальшому помер.

Свідки, які були допитані у ході судового розгляду за клопотанням потерпілих, зокрема ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ОСОБА_22 , підтвердили факт наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 , та здійснення ними необхідних дій щодо надання медичної допомоги. Однак показання цих свідків не містять жодних посилань на обставини отримання ОСОБА_4 зазначених тілесних ушкоджень.

Судом при ухваленні вироку була надана належна оцінка показанням допитаних у ході судового розгляду свідків, визнано, що їх показання є послідовними і достовірними та відсутність підстав вважати те, що свідки давали неправдиві показання.

Судом зроблений обґрунтований висновок про те, що частина доказів, зібраних у даному кримінальному провадженні, а саме: протокол огляду місця події, протоколи огляду трупа ОСОБА_4 , протокол огляду одягу потерпілого, протокол огляду сорочки свідка ОСОБА_9 , довідки про госпіталізацію, лікарське свідоцтво про смерть, судово-медичні експертизи, підтверджують лише факт наявності у потерпілого ОСОБА_4 тілесних ушкоджень та настання його смерті внаслідок цих ушкоджень. Проте ці докази не доводять того, що указані тілесні ушкодження ОСОБА_4 були отримані внаслідок будь-яких дій ОСОБА_1 , в тому числі і необережних.

Щодо висновків проведених у справі судово-медичних експертиз, то відповідно до цих висновків та відповідно до медичної карти, яка досліджувалась експертами у потерпілого ОСОБА_4 були виявлені тілесні ушкодження, які найбільш вірогідно могли виникнути від падіння із висоти власного зросту із подальшим ударом головою об тверду поверхню. Причинами падіння могли бути як втрата рівноваги потерпілим, так і поштовх. Тілесних ушкоджень, які би могли указувати або є характерними при нанесенні удару в область грудної клітини при судово-медичному дослідженні трупу ОСОБА_4 не виявлено. При судово-медичному дослідженні у ОСОБА_4 було виявлене захворювання легень. У суді як першої, так і апеляційної інстанції експерти ОСОБА_6 та Шевчук В.А. свої висновки підтримали.

Наведені обставини призвели суд першої інстанції до обґрунтованого переконання про те, що висновками судово-медичних експертиз та показаннями судово-медичних експертів не доводиться винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки ці докази стверджують лише про отримання ОСОБА_23 тілесних ушкоджень та його смерть. Обставини отримання потерпілим цих тілесних ушкоджень зазначеними доказами не доводяться.

Судом першої інстанції обґрунтовано визнано те, що про причетність обвинуваченого ОСОБА_1 до вчинення вбивства ОСОБА_4 у суді першої інстанції дали показання лише потерпілі. Між тим, потерпілі не були очевидцями подій, від яких настала смерть ОСОБА_4 , їхні показання у цій частині носять характер припущення, який не ґрунтується на зібраних у справі доказах. У зв`язку із цим, судом першої інстанції зроблений обґрунтований висновок про не можливість прийняття показань потерпілих у якості доказу вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що внесення відомостей до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 384 КК України по факту зміни показань свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , не є належним доказом, що підтверджує неправдивість показань цих свідків, оскільки їх винність у дачі завідомо неправдивих показань вироком суду, який набрав законної сили не встановлена.

Зважаючи на зазначені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду в частині недоведеності того, що обвинуваченим ОСОБА_1 був вчинений злочин, передбачений ч.1 ст. 119 КК України. Колегія суддів також враховує те, що вирок відповідає вимогам ст. 370 КПК України, усі висновки суду, які викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, закон України про кримінальну відповідальність застосований правильно, порушень вимог кримінального процесуального закону у ході кримінального провадження, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення колегією суддів не виявлено.

Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_3 та прокурора не містять доводів, які би указували на незаконність ухваленого вироку.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що обвинувачений ОСОБА_1 , а також свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у ході судового розгляду змінили свої показання на відміну від тих, які вони давали під час досудового розслідування, якими на думку прокурора, доводилась вина обвинуваченого у вчиненні злочину, на думку колегії суддів, не дає підстав для визнання необґрунтованими відповідних висновків суду першої інстанції та, як наслідок, незаконним, необґрунтованим та невмотивованим оскаржуваний вирок. Аналіз показань обвинуваченого, що були дані ним у ході досудового розслідування, не дає однозначних підстав для висновку про визнання ним вини у вчиненні злочину. Показання свідка ОСОБА_9 , що дані ним у ході досудового розслідування, не містять посилань на обставини, які безумовно указують на вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину. Щодо показань свідка ОСОБА_8 , які були надані ним у ході досудового розслідування, то у суді апеляційної інстанції свідок пояснив, що указані показання він дав внаслідок примусу. Надаючи оцінку показанням обвинуваченого та свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які були надані ними у ході судового розгляду, колегія суддів звертає увагу на положення ч.4 ст. 95 КПК України, відповідно до якої суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Як у ході судового розгляду у першій інстанції, так і у ході апеляційного розгляду обвинувачений, свідок ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_9 дали показання, які не підтверджують висунуте ОСОБА_1 обвинувачення. Зокрема, жодна із указаних осіб не показала про те, що бачила, як ОСОБА_1 застосував у будь-якій формі насильство щодо ОСОБА_4 чи вчинив інші дії, які призвели до падіння та травмування останнього. Наведене указує на те, що показаннями указаних осіб вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину не доводиться, а показання, які вони дали у ході досудового розслідування, суд не вправі визнати доказами відповідно до положень ч.4 ст. 95 КПК України. При цьому, колегія суддів зважає на те, що у ході досудового розслідування слідчим не було проведено необхідних слідчих дій, направлених на перевірку показань як обвинуваченого, так і указаних свідків шляхом проведення слідчих експериментів, у яких би обвинувачений та свідки на місцевості детально, із застосуванням статиста, продемонстрували обставини події, свідком якої вони були. У зв`язку із цими обставинами, колегія суддів прийшла до висновку про те, що показаннями свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , що дані ними у судах першої та апеляційної інстанції вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України не доводиться, їх показання у ході досудового розслідування судом не можуть сприйматись з огляду на положення ч.4 ст. 95 КК України, що указує на необґрунтованість доводів апеляційних скарг у цій частині. При цьому, суд не сприймає зауваження прокурора про те, що свідок ОСОБА_9 є чоловіком рідної сестри обвинуваченого, і це підтверджує надання неправдивих показань свідком в судовому засіданні, направлених на виправдування ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_9 є свідком сторони обвинувачення, клопотання про допит цього свідка заявив саме прокурор. Це указує на те, що обставини родинних стосунків ОСОБА_9 із ОСОБА_1 були відомі чи повинні були бути відомі стороні обвинувачення іще на стадії досудового розслідування, що не стало перешкодою для прокурора заявити клопотання про допит цього свідка у суді. Внесення відомостей до ЄРДР про злочин, передбачений ч.1 ст. 384 КК України по факту зміни ОСОБА_8 та ОСОБА_9 показань не є перешкодою для визнання їх показань неналежними доказами.

Наявність сварки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про що прокурор наголосив у апеляційній скарзі, не дає підстав стверджувати про доведеність вчинення ОСОБА_1 дій, що призвели до падіння, травмування та смерті ОСОБА_4 . Висновки прокурора про виключення можливості самостійного падіння ОСОБА_4 під час розвитку зазначених вище подій є особистою думкою прокурора, яка не ґрунтується на зібраних у справі доказах. Те, що рідні ОСОБА_1 мали намір надати допомогу на лікування ОСОБА_4 , на що указав прокурор у апеляційній скарзі, жодним чином не свідчить про визнання як ними, так і ОСОБА_1 вини останнього у смерті ОСОБА_4 , а показання у цій частині батька обвинуваченого не може визнаватись належним доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку письмовим і речовим доказам сторони обвинувачення жодним чином останнім не обґрунтовані. Посилання прокурора на неврахування судом першої інстанції висновку судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_1 не ґрунтується на вимогах закону, оскільки указаним висновком жодна із фактичних обставин вчинення злочину не підтверджується. Особливості поведінки обвинуваченого як у ході досудового розслідування в цілому, так і у ході проведення експертизи на які указує прокурор, не може враховуватись при наданні оцінки показанням обвинуваченого. Висновки прокурора про те, що зазначені вище обставини підтверджують реальну можливість надання обвинуваченим неправдивої інформації в судовому засіданні з метою власного виправдування та уникнення відповідальності, також розцінюється судом як особиста думка прокурора, яка не ґрунтується на зібраних у справі доказах. При цьому, колегія суддів вкотре констатує те, що судом не можуть сприйматись будь-які показання, які були дані слідчому чи прокурору у ході досудового розслідування. Належних та допустимих доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину у ході провадження у цій справі здобуто не було, що указує на безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора в частині зміни обвинуваченим показань у ході судового розгляду.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що резолютивна частина вироку є неконкретною, нечіткою та незрозумілою, з формулювання якої неможливо встановити за які саме дії суд вирішив визнати обвинуваченого невинуватим не відповідають дійсності, оскільки резолютивна частина вироку відповідає вимогам п.1 ч.4 ст. 374 КПК України. Посилання прокурора на незрозумілість того, за які дії обвинуваченого виправдано не ґрунтуються на зазначеній вище нормі КПК України, яка вимагає зазначення у резолютивній частині виправдувального вироку рішення про визнання обвинуваченого невинуватим у пред`явленому обвинуваченні, а не в конкретних діях. Поза увагою прокурора залишилось те, що ОСОБА_1 було висунуте обвинувачення лише у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України і щодо цього обвинувачення судом першої інстанції ухвалене рішення, яке є конкретним і зрозумілим.

Наведене у своїй сукупності указує на необґрунтованість апеляційної скарги прокурора та відсутність підстав для її задоволення.

Доводи апеляційної скарги потерпілого про те, що ОСОБА_1 наніс удар кулаком в область грудної клітини ОСОБА_4 , а після того як той впав, вдарився головою та втратив свідомість, продовжував наносити удари ногами у різні частини тіла та голови, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Так, зібраними у кримінальному провадженні доказами не доведено те, що ОСОБА_1 наніс ОСОБА_4 удар в область грудної клітини. Щодо нанесення ударів ногами в область голови та тулуба, то ОСОБА_1 не висувалось обвинувачення у вчиненні зазначених дій. Колегія суддів звертає увагу на те, що проведені у даному кримінальному провадженні судово-медичні експертизи не підтверджують наявність у потерпілого ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, походження яких є або можливе внаслідок нанесення йому удару в область грудної клітини.

Щодо висновків проведених у справі судово-медичних експертиз то вони є повними та обґрунтованими. Посилання потерпілого на наявність у ОСОБА_4 закритої травми грудної клітини, яка виникла внаслідок сильного удару у цю частину тіла, що призвело до різкого обмеження дихальної екскурсії грудної клітки і порушення вентиляції легенів на боці ураження, що призвело до пневмонії, не ґрунтується на доказах зібраних у справі, спростовується висновками судово-медичних експертиз та поясненнями експертів ОСОБА_6 та ОСОБА_24 про відсутність медичних даних про наявність ушкоджень в області грудної клітини, які могли виникнути від удару та наявність у потерпілого ОСОБА_4 на момент проведення першої експертизи застарілого захворювання легень.

На думку колегії суддів, усі докази по справі судом першої інстанції були досліджені об`єктивно, повно та всебічно, усім доказам дана належна оцінка, у вироку зроблені обґрунтовані висновки про прийняття одних і відхилення інших доказів, що указує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги потерпілого у цій частині. У зв`язку із виправдуванням обвинуваченого, відсутні підстави для розгляду позову потерпілого про відшкодування майнової та немайнової шкоди.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги потерпілого та відсутність підстав для її задоволення.

Вирок Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає у зв`язку із чим залишає цей вирок без змін, а обидві апеляційні скарги без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 та апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - залишити без задоволення.

Вирок Обухівського районного суду Київської області від 09 грудня 2016 рокущодо ОСОБА_1 - залишити без змін.

Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ

Свінціцька О.П. Ігнатюк О.В. Рудніченко О.М.