Справа № 2-282/2010 р.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
17 травня 2010 року смт. Козелець
Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Короїд Ю.М.,
при секретарі Бардаченко Т.М.
за участю
позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козелець Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визначення порядку користування житлом та усунення перешкод у користуванні житлом,
в с т а н о в и в:
із позовною заявою про визначення порядку користування житлом та усунення перешкод у користуванні житлом до суду звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_7.
Ухвалою Козелецького районного суду від 4 березня 2010 року до участі у справі як співвідповідачів залучено ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги та пояснили, що за ними як спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 рішенням Бобровицького районного суду визнано право власності на 4/25 домоволодіння, яке, розташоване в АДРЕСА_1. Незважаючи на це, відповідачі, які є співвласниками вказаного домоволодіння, чинять перешкоди у користуванні житловим будинком та надвірними будівлями. Крім того, просять встановити порядок користування приміщенням квартири.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та пояснили, що вони купили спірне домоволодіння, є добросовісними набувачами і вказаний будинок зареєстрований на праві власності в цілому за ОСОБА_4 На даний в час в будинку проживають вони разом з неповнолітнім сином ОСОБА_6
В судовому засіданні встановлені такі факти та цивільно-правові відносини.
Рішенням Бобровицького районного суду від 26 червня 2003 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 8 серпня 2001 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 серпня 2001 року спірного житлового будинку, визнано право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на 4/25 частини домоволодіння, яке, розташоване в АДРЕСА_1. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2003 року вищевказане рішення Бобровицького суду залишено без змін.
20 листопада 2003 року Бобровицьким районним судом винесене додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 по частково недійсній угоді купівлі-продажу спірного домоволодіння 3180 гривень.
Рішенням Верховного Суду України від 2 лютого 2006 року рішення Бобровицького райсуду від 26 червня 2003 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2003 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та додаткове рішення Бобровицького райсуду від 20 листопада 2003 року скасоване та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині судові рішення залишені без змін.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27 листопада 2003 року за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 зареєстровано право власності за кожним по 4/75 частини домоволодіння, яке, розташоване в АДРЕСА_1.
Відповідно до технічного паспорту спірна квартира АДРЕСА_1, яка розташована в АДРЕСА_1 складається з кухні площею 8,9 кв.м., кімнати площею 9,2 кв.м., кімнати площею 17,6 кв.м., сіней площею 5,9 кв.м., кладової площею 3,9 кв.м.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи С-7175 від 15 березня 2007 року 8/25 частини вказаного домоволодіння неможливо розподілити в натурі.
Вислухавши пояснення позивачів, відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визначення порядку користування житлом та усунення перешкод у користуванні житлом підлягають задоволенню частково.
Згідно ст. 11 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобо в”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.
Позивачі в позовній заяві ставлять вимоги встановлення порядку користування спірним домоволодінням, виділивши їм кухню та кімнату площею 9,2 кв.м., залишивши за відповідачами кімнату площею 17,6 кв.м., решту частину квартири та надвірних будівель залишити у спільному користуванні
Згідно ст..41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Рішенням Бобровицького районного суду від 26 червня 2003 року за позивачами визнано право власності на 4/25 частини жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 Зазначене рішення суду в цій частині набрало законної сили, а тому позивачі є власниками зазначеної частини домоволодіння.
Відповідно до ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до роз”яснень Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири, або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлений порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи позивачам не має можливості виділити реально їх частину у спільному домоволодінню, а за таких умов суд вважає за можливе встановити порядок користування житловими приміщеннями між сторонами.
Позивачі просять встановити порядок користування квартирою, виділивши їм у користування кухню площею 8.9 кв.м та кімнату 9.2 кв.м., залишивши за відповідачами у користуванні кімнату площею 17,6 кв.м. Сіни, кладову та надвірні будівлі позивачі просять залишити у спільному користуванні.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 від 04 жовтня 1991 року “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом. Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Згідно технічного паспорту спірна квартира має дві відокремлені житлові кімнати з окремими виходами, які мають різну площу.
При цьому враховуючи, обставини справи, наявність у позивачів іншої жилої площі, склад сім»ї відповідачів, суд вважає за необхідне виділити позивачам у користування кімнату 3 площею 9,2 кв.м. , залишивши відповідачам у користуванні кімнату 4 площею 17,6 кв.м.
Також, суд вважає за необхідне залишити приміщення кухні площею 8,9 кв.м. у загальному користуванні, оскільки її виділення у користування позивачам позбавить відповідачів змоги користуватися своєю частиною приміщення. Решту приміщень квартири та надвірних будівель суд вважає за необхідне залишити у загальному користуванні.
Крім того, позивачами ставляться вимоги про зобов’язання відповідачів не чинити перешкод у користування належною їм часткою домоволодіння.
Відповідно до ст..391 ЦК України Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідачі ОСОБА_6 перешкоджають позивачам у користуванні їх власністю. Зазначене не заперечується відповідачами, які вважають, що квартира належить в цілому їм на праві власності.
Враховуючи викладене суд вважає за необхідне зобов’язати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкод позивачам у користуванні спірним домоволодінням.
На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст.328,358, 391, ЦК України в редакції 2004 року, п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 від 04 жовтня 1991 року “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок”, постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”, ст.ст. 10,11, 60, 209, 212, 215, 218, 223, 294, 295 і 296 ЦПК України, суд
в и р і ш и в:
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визначення порядку користування житлом та усунення перешкод у користуванні житлом задовольнити частково .
Виділити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у користування кімнату 1-3 площею 9.2 кв.м. в квартирі, яка розташована в АДРЕСА_1 Чернігівської області.
Виділити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в користування кімнату кімнату 1-4 площею 17.6 кв.м. в квартирі, яка розташована в АДРЕСА_1 Чернігівської області.
Місця загального користування: кухню, сіни, кладову та надвірні будівлі залишити в спільному користуванні ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
Зобов»язати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у користування ними належною їм 4/25 часткою домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 Чернігівської області
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: