Справа №2-344/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ                              

11 травня 2010року     Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

         головуючої    -     судді  Гудим О.М.

         при секретарі   -  Верхогляд   О.О.

розглянувши у  відкритому  судовому  засіданні  в   залі суду   смт. Царичанка  Дніпропетровської області цивільну справу  за заявою  ОСОБА_1 до Управління Песійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання незаконною бездіяльність відповідача та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_1, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відповідно до ст. 1 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни – особою, яка є громадянином України та якій на час закінчення ( 2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Зазначена обставина підтверджується паспортом.

    Ст. 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, а саме : дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Зазначена соціальна допомога повинна виплачуватися щомісячно з 1 січня 2006 року, але протягом 2006 – 2007 років така допомога їй не виплачувалась взагалі, а починаючи з 01 січня 2008 року по теперішній час виплачується у не повному обсязі.

    У відповідності до права наданого громадянам України „ Про звернення громадян” від 02.10.1996 р. № 393 / 96- ВР, 25 січня 2010 року вона звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області із заявою про поновлення її права на отримання зазначеного підвищення до пенсії за 2006 – 2010 роки у розмірі, встановленому статтею 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни”.

    Відповідачем було відмовлено їй у відновленні її порушеного права ( лист від 02.02.2010 року № 3-46/14). Її вимоги залишились без задоволення також правлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ( лист від 10.02.2010 року № 3-46/1) та правлінням Пенсійного фонду України.

    Відповідач у наданих йому відповідях посилається, по – перше, на ч.3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне  пенсійне страхування”, якою встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, по - друге, на те, що у своїй діяльності стосовно визначення розміру підвищення до пенсії дитині війни керувалися нормами Законів України «Про Державний бюджет України на 2006 рік”, „ Про Державний бюджет України на 2007 рік” та  „ Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” та постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 „ Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.

Зазначеними вище нормативно – правовими актами фактично було обмежено права, надані дітям війни ст. 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни”, що є порушенням насамперед ст. ст. 1,3,21,22,46 Конституції України, а також ст. 3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, якою визначено, зокрема, що державні соціальні гарантії дітям війни встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені, або скасовані іншими нормативно – правовими актами.

Відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України від 20.12.2005 року, № 3235-IV „ Про Державний бюджет України на 2006 рік” з метою проведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни”. Але Законом України „ Про внесення змін до Закону України " Про Державний бюджет України на 2006 рік " від 19.01.2006 року № 3367 – IV п. 17 ст. 77 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2006 рік” виключений, тобто дія ст. 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” на 2006 рік поновлена.

Отже, в 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної допомоги в розмірах, передбачених, ст. 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” не існувало.

Згідно ст. 111 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2007 рік” у 2007 році підвищення до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Та відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Рішенням Конституційного Суду від 09.07.2007 року № 6- рп/ 2007 пункт 12 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 111 цього Закону ( наряду з іншими положеннями Закону України „ Про державний бюджет України на 2007 рік”) визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними).

Крім цього, пунктом 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107- V1 « Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” ст. 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни”  змінена і містить норму, що до пенсії, або щомісячно довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак ці зміни, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними).

У 2009 та 2010 роках зазначена стаття жодним Законом України не була змінена чи скасована. Таким чином, ст. 6 Закону України  „ Про соціальний захист дітей війни” є діючою.

Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими.

Відповідач керується постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” згідно якої встановлено, що діти війни ( крім тих, тих на яких поширюється дія Закону України „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та „ Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що  виплачується замість пенсії, підвищення проводиться з 01.01.2008 року у сумі 47 грн., з 01.04.2008 року - 48, 10грн., з 01.07.2008року- 48,20грн.та  з 01.10.2008 року - 49,80 грн.

Тобто, незважаючи на вищенаведені факти Відповідач протягом 2006-2009 років порушував і продовжує у 2010 році порушувати її право на отримання підвищення до пенсії у належному розмірі.

Щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, що використовується для визначення розміру підвищення до пенсії дитини війни,  позивач зазначає наступне:

У відповідності із ст. 1 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003, № 1058 – IV  мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Причому виключно Законом України „ Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування” визначається мінімальний розмір пенсії за віком ( ч.2 ст. 5 цього Закону). Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно з частиною 1 ст. 65 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 № 3235-IV , прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2006 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня – 350 грн. , з 1 квітня - 359 грн., з 1 жовтня- 366 грн.

   Згідно з частиною 1 ст. 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V „ Про Державний бюджет України на 2007 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня – 380 грн., 1квітня – 406 грн., з 1 жовтня- 411 грн.

Відповідно до частини 3 ст.62 Закону України від 19.12.2006 року № 489 – V „ Про Державний бюджет України на 2007 рік” встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Відповідно зі ст. 58 Закону України від 28.12.2007 року № 107- VI „ Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2008 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.

Законом України від 26.12.2008 року № 835 – VI „ Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлено, що „прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року” – ч. 1 ст. 54. Таким чином, мінімальна пенсія за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, у грудні 2008 року, а також з 01 січня 2009 становила 498 грн. Законом України „ Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” від 06.11.2009 р. № 1715 – VI прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, підвищено та з 01 листопада 2009 року затверджено у розмірі: 573, 00 грн. Законом України „ Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” від 20.10.2009 року № 1646- VI  встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 695 грн., з 1 квітня 706 грн.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 „ Про незалежність судової влади” (абз.1 п. 19) визначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно – правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що Конституційні права та свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Крім того, на підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє  принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно – правові акти приймаються на основі Конституції  і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи ( ст.7 Бюджетного Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами, іншими нормативно – правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально.

Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на підставі, в межах повноваження та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України, посилання Відповідача на Закони України „ Про Державний бюджет України на 2007 рік” та „ Про Державний бюджет України на 2008 рік” є підтвердженням того факту, що він діяв всупереч Конституції України, та не зважаючи на вищевказані Рішення Конституційного Суду України, які є обов’язковими до виконання на території України та якими скасовано зміни, внесені до Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” всупереч Конституції України відповідач діяв на підставі неконституційних законів та інших нормативно – правових актів.

Конституцією України ( ч. 3 ст. 22) встановлено, що при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту і обсягу  існуючих прав і свобод.

Тому є достатньо підстав визнати що, підвищення до пенсії їй (позивачу), як дитині війни повинно бути у розмірі, не меншому, ніж 30 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2006 року, тобто як 2006- 2008  роках, так і в 2009 році, 2010 році.

Обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни” покладено безпосередньо на Відповідача. Саме відповідач несе відповідальність за дотримання законодавства щодо нарахувань та виплати пенсій.

ЇЇ  не було  повідомлено Відповідачем про порядок та розміри нарахувань жодного разу, або про те, що її права були порушені і продовжують порушуватись. Тому вважає, що строк звернення за захистом не порушений.

Нарахування підвищення державної соціальної  підтримки дітей війни у вигляді підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком не було здійснено їй внаслідок незаконної бездіяльності Відповідача.

Прохає визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області – не проведення нарахування та виплати їй - ОСОБА_1 протягом періоду з 01.01.2006 року по 31.03.2010 року підвищення до пенсії на 30 %  мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „ Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”. Прохає також зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області здійснити перерахунок її пенсії з підвищенням її на 30%  мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „ Про загальнообов’язкове пенсійне  страхування” з 01.01.2006 року по 31.03.2010 року, провести відповідні виплати. Стягнути з відповідача на її користь всі судові витрати по справі, які на момент подання позову склали 17 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

    У судове засідання  позивачка не з»явилася, надіслала заяву в якій прохає справу розглядати у її відсутність, за участі її представника.

Представник позивача ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги змінила, зокрема в частині періоду, за який прохає  визнати незаконною бездіяльність відповідача та зобов»язати його здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача, а саме: за період з 01.01.2006 року по 30 квітня 2010 року, змінені позовні вимоги підтримала повністю.

    Представник відповідача в судовому засіданні   позов не визнала, посилаючись на те, що позивач пропустив строк для звернення до суду за захистом своїх прав і заперечує проти задоволення позову, оскільки крім цього, відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зауваживши те, що Рішення Конституційного Суду України вступили в дію та діяли лише з 09.07.2007 року  по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, тому вважає виплати підвищення до пенсії позивачу проводились у відповідності із законом. Також заперечує проти стягнення з відповідача зокрема судового збору, та як згідно п.34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про Державне мито» Пенсійний фонд України, його підприємства, установи, організації взагалі звільняються від сплати судового збору.

    Вислухавши пояснення сторін, оцінивши в сукупності надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних  підстав.

    Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи  юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          Відповідно до вимог ч. 3 ст. 60  ЦПК України  доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

    В судовому засіданні достовірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується копією паспорту (а.с.7) та тимчасовою довідкою Царичанського районного управління праці та соціального захисту населення від 16.02.2006 року за вих.№1457 (а.с.8), в зв’язку з чим вона і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської  області та отримує підвищення до пенсії як особа, яка має статус "діти війни".

    Відповідно до абз.1,2 ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року, дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року)Другої світової  війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія – встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної  допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

    Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни, тобто наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе і право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, суд вважає, що держава, таким чином, взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий  зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист громадян України похилого віку зі  статусом дитини війни.

    Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ( в редакції від 18.11.2004 року, яка набрала чинності 01.01.2006 року), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    За змістом положень частин 2 і 3 ст. 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Проте, дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була призупинена Законами України № 3235-ІУ від 20.12.2005 року "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та № 489-У від 19.12.2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік", а Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих  актів" внесені зміни до вказаного вище Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно до яких положення статті 6 Закону викладені в новій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

    Рішенням  же Конституційного Суду України № 6-рп від 9 липня 2007 року (п.12. ст.71) положення Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" щодо призупинення дії положення ст. 6 Закону України  "Про соціальний захист дітей війни" та  рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих  актів " щодо внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визнані неконституційними , а рішення Конституційного Суду України, який відповідно до ст. 147  Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України, є остаточним та обов"язковим до виконання на всій територій України та всіма суб"єктами владних повноважень і іншими  посадовими особами.

    Відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

    Таким чином, норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" вважаються діючими лише з 09.07.2007 року.

    Згідно ч.2 ст.19 Конституції  України органи державної  влади та органи місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами  України.

    Згідно ч.2 ст.152 Конституції  України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Такі висновки узгоджуються із п.2 Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2000 від 14.12.2000 р., в якому міститься також  роз’яснення, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню.

    Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції  України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території  України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

    Відповідно до ст.ст.69,73 Закону України "Про Конституційний Суд України ", в разі, якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції  України, вони втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення і висновки Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання.

    Оскільки, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" , а також рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення пункту 41 розділу 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008  рік та про внесення змін до деяких  законодавчих  актів України", визнані неконституційними, вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

    Таким чином, після прийняття рішень Конституційним  Судом України відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивача лише за 2007 та 2008 роки та здійснити виплати у  розмірах передбачених законом з дати визнання Конституційним судом України неконституційності положень законів про бюджет на відповідний рік, які обмежували зазначені виплати, тобто з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.  

В період же 2006 року та з 01 січня 2007 року по 08.07.2007 року, та з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року відповідач діяв правомірно.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не була зупинена, і відповідно  у 2009 та з 01.01.2010 року до 30.04.2010 року продовжує діяти норма, згідно якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Відповідно до вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового  мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» є підзаконним нормативним актом, який не може вносити зміни до Закону, тому відповідач неправомірно керувався цією постановою при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачці у 2008 році.

Судом не можуть бути враховані доводи відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст.6 Закону. Положення ст.28 Закону України «Про загальнодержавне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Законами України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність був встановлений відповідно: з 01.01.2007 рік – 380 грн., з 01.04.2007 року – 406 грн., з 01.10.2007 року – 411 грн., з 01.01.2008 року – 470 грн., з 01.04.2008 року – 481 грн., з 01.07.2008 року – 482 грн., з 01.10.2008 року – 498 грн.

Таким чином, після прийняття зазначених рішень Конституційним Судом України відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивачці та виплати у розмірах, передбачених Законом.

    З матеріалів справи вбачається, що Управління Пенсійного  фонду України в  Царичанському районі Дніпропетровської області будь-яких дій, пов"язаних з перерахунком пенсії позивачці в частині її підвищення відповідно до положень ст. 6 Закону України  "Про  соціальний захист дітей війни" в 2007 році взагалі не здійснювало і виплат не проводило, а  з 01.01.2008 року по 30.04.2010 року частково здійснювало виплати підвищення у розмірі надбавки, встановленої  для учасників війни, тобто у розмірі лише 10% від прожиткового  мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, тобто у меншому розмірі, ніж 30 %  мінімальної пенсії за віком, що свідчить про незаконну бездіяльність відповідача  протягом зазначених періодів, яка виразилась у не проведенні нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове пенсійне страхування» та ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року.

    Невиконання Кабінетом Міністрів України передбаченого в п. 3 Прикінцевих положень  Закону України "Про соціальний захист дітей війни" обов"язку у двомісячний строк з дня опублікування цього Закону забезпечити виконання його  вимог не звільняє відповідача від виконання покладених на нього державою функцій по соціальному захисту людей. Функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, а тому питання про нарахування та перерахування пенсії позивачки покладено на  Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі.

    За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону  України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року  та за період з 22.05.2008 по 30.04.2010 року.    

    В той же час, суд  приходить до висновку, що до дня винесення Конституційним Судом України рішення - 09 липня 2007 року – відповідач діяв в межах чинного законодавства, а тому позовні вимоги позивача за 2006 рік не підлягають задоволенню, оскільки зупинення дії положення ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року не визнано неконституційним, тому Закон України "Про державний бюджет України на 2006 рік" підлягав застосуванню щодо зазначених у позові правовідносин до вказаної  дати.

    Обов"язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки покладено на територіальні управління за місцем проживання позивачки, в даному випадку на Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі, і визначення суми, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачці, належить до дискреційних повноважень саме відповідача, а тому суд не вирішує питання про зобов"язання нарахувати та виплатити конкретну суму, а лише зобов"язує відповідача нарахувати та виплатити пенсію у відповідності з чинним  законодавством, оскільки, перерахувавши розмір пенсії, суд фактично підмінить функції Управління Пенсійного фонду, що є неприпустимим відповідно до норм чинного законодавства України.

    Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних  вимог, так як саме на органи Пенсійного  фонду України покладено обов’язок нарахування та перерахування і виплату пенсії з відповідними підвищеннями, а тому суд ці доводи не приймає до уваги.

    Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині визнання неправомірною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за  період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008  року по 30 квітня 2010 року та зобов"язати відповідача перерахувати та виплатити за вказаний період пенсію у відповідності із ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове пенсійне страхування».

    Проте, представник відповідача просить відмовити позивачці у позові ще і з тих підстав, що вона без  поважних  причин пропустила строк для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів. Позивачка у своїй позовній заяві, та її представник в судовому засіданні, вказали, що її законні інтереси було  обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої  сили, Законів України. Окрім того, про належні їй, як дитині війни, виплати їй жодного разу повідомлено не було, а тому про факт порушення її прав їй стало відомо  лише після висвітлення рішення Конституційним Судом України 09 липня 2007 року у засобах  масової, і також вона лише після особистого звернення отримала відмову відповідача у відновленні порушеного права листом від 02.02.2010 р. , після чого  вона і звернулася із даним позов до суду і тому вважає, що строк звернення до суду за захистом не порушений.

Відповідно до вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.267 ЦК України, сплив позовної даності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки  Рішення Конституційного  Суду України було  офіційно оприлюднено у "Віснику Конституційного Суду України " №4 від 07.11.2007 року, то позивачка, на думку суду, саме з тієї дати повинна була дізнатись про порушення своїх  прав. З позовом вона звернулася до суду 09 квітня 2010 року, пропустивши передбачений законом трьохрічний строк для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів за період з 01.01.2006 року до 09.04.2007 року.

Наведені позивачкою причини пропуску процесуального строку не можна визнати поважними, оскільки будь-які об’єктивні чи  суб’єктивні обставини не позбавляли позивачку можливості звернутись до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо  вона вважала, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються її права та законні інтереси. Час ухвалення рішення Конституційним Судом України, на яке посилається позивачка у позовній заяві, та його опублікування не ставить, на думку суду, в залежність від  цього виникнення у позивачки права на звернення до суду.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у межах трьохрічного строку позовної давності з моменту звернення з позовом до суду ( 09.04.2010 р.), з врахуванням винесення Рішень Конституційним Судом України від 09.07.2007 р. та від 22.05.29008 р., а саме: з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 30.04.2010 року.

В задоволенні позовних вимог  за інші періоди, а саме: за 2006 рік та з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року і з 01.01.2008 року по 21.05.2008 рік слід відмовити.

Вирішуючи питання про нарахування конкретної  суми, суд  приходить до висновку, що визначення суми, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачці, належить до дискреційних повноважень відповідача, які він і повинен вчинити, а не суд, який визначивши суму, підмінить відповідача, а також суд розглядає справу в межах позовних вимог .

Згідно п.34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про Державне мито» Пенсійний фонд України, його підприємства, установи, організації взагалі звільняються від сплати державного мита, а тому в стягненні з відповідача на користь позивачки суми судового збору 17грн. слід  відмовити.

Таким чином, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України слід  стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської  області судові витрати, які складаються лише із витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. 00 коп., на користь ОСОБА_1

В іншій частині позовних  вимог слід відмовити.    

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд

                    В И Р І Ш И В:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного  фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської  області про визнання незаконною бездіяльність відповідача та  зобов’язання вчинити певні дії, задовольнити  частково.

    Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської  області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 30 квітня 2010 року  в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком.

 Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської  області нарахувати і виплатити щомісячне підвищення до пенсії ОСОБА_1 за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 30 квітня 2010 року в розмірі 30% мінімальної  пенсії  за віком, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період, виходячи з розміру мінімальної  пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та згідно зі ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської  області судові витрати, які складаються із витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. 00 коп., на користь ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних  вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення з подальшою подачею апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду в повному обсязі виготовлено 14 травня 2010 року .

       Головуюча:                                                                                              О.М.ГУДИМ