Постанова

Іменем України

04 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 363/3994/16-ц

провадження № 61-14711св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцова Олена Вікторівна,

треті особи: Центр надання адміністративних послуг Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Відділ державної

реєстрації Управління економіки Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової О. В., треті особи: Центр надання адміністративних послуг Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Відділ державної

реєстрації Управління економіки Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л. І., ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування нерухомого майна, визнання права приватної спільної власності на нерухоме майно, визнання протиправним та скасування рішень, визнання протиправним та скасування запису про право власності, внесення запису про скасування державної реєстрації права власності, визнання протиправним та скасування запису про іпотеку, внесення запису про скасування державної реєстрації прав, виділ в натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 жовтня 2007 року, під час якого за договором купівлі-продажу від 02 серпня 2008 року придбали земельну ділянку площею 0,061 га на АДРЕСА_1 . У подальшому на вказану земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 був виготовлений державний акт на право власності. Шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя Автономної Республіки Крим від 03 квітня 2012 року.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо поділу спільного сумісного майна

у квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про поділ спільного майна подружжя. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 серпня 2015 року у справі № 363/1485/15-ц

у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею

0,061 га на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року звернулась до державної адміністрації із заявою про реєстрацію права власності на вищевказане майно, проте отримала відмову, оскільки це майно було зареєстроване за ОСОБА_3 . У подальшому ОСОБА_1 дізналася, що ОСОБА_2 під час розгляду справи № 363/1485/15-ц про поділ спільного майна подружжя без згоди іншого співвласника відчужив за договором купівлі-продажу

від 03 липня 2015 року на користь ОСОБА_3 спірну земельну ділянку.

Зазначала, що сторони договору купівлі-продажу від 03 липня 2015 року були обізнані про наявність у ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на земельну ділянку та існування спору щодо поділу майна подружжя, проте навмисно вчинили вказаний правочин з метою позбавити її законного права на це нерухоме майно. Нотаріус, який посвідчував договір купівлі-продажу, також був обізнаний про перебування продавця ( ОСОБА_2 ) у шлюбі, про що і зазначено у договорі від 02 серпня 2008 року та паспорті останнього, проте не витребував у нього доказів, що земельна ділянка належить йому на праві особистої приватної власності.

Отже, ОСОБА_3 не набула у визначеному законом порядку права власності на земельну ділянку, проте проводить будівельні роботи на цій ділянці, що порушує права та інтереси позивача.

Крім того, ОСОБА_3 , знаючи про існування зазначених судових спорів, передала земельну ділянку в іпотеку за договором іпотеки від 06 грудня

2016 року. Договір іпотеки укладений незаконно, він є недійсним, записи щодо внесення інформації про іпотеку, заборону є протиправними

і підлягають скасуванню.

Вказувала, що внаслідок протиправних дій відповідачів їй завдано моральну шкоду.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, який

03 липня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцовою О. В. за реєстровим № 2582;

- витребувати нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,061 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована на АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 ;

- визнати за ОСОБА_1 право приватної спільної власності на нерухоме майно - вищевказану земельну ділянку;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової О. В. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 липня 2015 року, індексний номер 22559780;

- визнати протиправним та скасувати запис про право власності, номер запису 10265318, який внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової О. В. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 липня 2015 року, індексний номер 22559780;

- внести запис про скасування державної реєстрації права власності, здійсненої на підставі рішення приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової О. В. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 липня 2015 року, індексний номер 22559780, запис про право власності за номером 10265318;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2016 року, індексний номер 32737795

та від 06 грудня 2016 року, індексний номер 32738672;

- визнати протиправним та скасувати запис про іпотеку за номером 17834859, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. про реєстрацію прав та їх обтяжень

від 06 грудня 2016 року індексний номер 32737795; запис про обтяження за індексним номером 17835389, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2016 року, індексний номер 32738672;

- внести запис про скасування: державної реєстрації прав (іпотеки та заборони на нерухоме майно) здійснених на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2016 року, індексний номер 32738672; запису про іпотеку за номером 17834859; рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2016 року, індексний номер 32738672, запис про обтяження за індексним номером 17835389;

- виділити у натурі частку з майна, що є у спільній сумісній власності, а саме: 1/2 частину земельної ділянки, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована

АДРЕСА_1 ;

- заборонити ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії (у тому числі будівельні роботи) щодо земельної ділянки, яка розташована на

АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідачів заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 110 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2016 року за заявою представника позивача залишено без розгляду позовні вимоги про заборону вчинення дій (припинення ОСОБА_3 будівництва на земельній ділянці).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2019 року (в складі судді Баличевої М. Б.) у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано арешт, накладений на підставі ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 01 грудня 2016 року на земельну ділянку площею 0,061 га, що розташована на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки (03 липня 2015 року) шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було розірвано (03 квітня 2012 року), тобто останній, здійснюючи продаж земельної ділянки, діяв у встановлений законом спосіб. Крім того, ОСОБА_1 скористалася своїм процесуальним правом звернення до суду з позовом про встановлення факту набуття права особистої приватної власності та визнання права власності на земельну ділянку, однак у задоволенні її позову було відмовлено, що підтверджується рішенням у справі № 363/1485/15-ц. З іншими позовними заявами ОСОБА_1 до суду не зверталася. Судом не встановлено порушення спірним договором безпосередньо прав позивача у цій справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у визнанні договору купівлі-продажу недійсним та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог ОСОБА_1 .

Визнано договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована на

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 03 липня 2015 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Кравцовою О. В. за реєстровим № 2582, недійсним.

У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково посилався на судові рішення у справі № 363/1485/15-ц як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі. При цьому рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у справі № 363/1485/15-ц, яке набрало законної сили,

встановлено, що до складу майна, набутого подружжям ( ОСОБА_1

і ОСОБА_2 ) за час шлюбу, необхідно віднести земельну ділянку площею 0,061 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . Тобто судом встановлено, що спірна земельна ділянка набута у період шлюбу ОСОБА_1

і ОСОБА_2 та є не особистою, а спільною сумісною власністю останніх.

Оскільки зазначена земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, то укладення 03 липня 2015 року договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 тягне його недійсність, так як при цьому порушуються вимоги закону щодо згоди іншого співвласника на відчуження спільної власності.

Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_2 правомірно

вчинив договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 , оскільки його шлюб

з ОСОБА_1 було на той час розірвано, не відповідає вимогам закону, так як факт розірвання шлюбу не позбавляє одного з подружжя права власності на спільне майно.

Щодо визнання протиправним та скасування запису про реєстрацію прав, вчинених нотаріусом, то у задоволенні зазначених позовних вимог необхідно відмовити. Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, який недійсним не визнаний та на час розгляду цієї справи не припинений і не розірваний. У зв`язку з перебуванням земельної ділянки під іпотекою у реєстрі заборон існує обтяження щодо зазначеної земельної ділянки. Апеляційний суд також дійшов висновку про відмову

у скасуванні реєстрацій щодо подальших дій зі спірною земельною ділянкою, на яку накладена заборона на підставі договору іпотеки, який позивач не просила визнати недійсним.

Позовні вимоги про виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності сторін по справі, у межах даного позову не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надала суду належних доказів, а саме висновку експертизи про можливі варіанти поділу земельної ділянки

в натурі. Безпідставними є доводи про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, в чому полягає моральна шкода, не доведено її розмір та не зазначено, з яких правових підстав вона підлягає стягненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У решті постанова апеляційного суду не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність належних та допустимих доказів, які б були підставою для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу. Апеляційний суд вказані обставини залишив поза увагою та помилково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Позивачем не доведено порушення її прав внаслідок укладення спірного правочину. Відчуження спільного майна без письмової згоди одного

з подружжя не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а у матеріалах справи відсутні докази, що вона діяла недобросовісно, а також інші докази, які підтверджують недійсність зазначеного правочину.

На час укладення договору купівлі-продажу реєстрація земельної ділянки була здійснена лише за ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 не була позбавлена можливості стягнути з ОСОБА_2 відповідну компенсацію за відчуження не в інтересах сім`ї майна.

Позиція іншого учасника справи

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, оскільки вона в цій частині є законною та обґрунтованою.

Вказувала, що спірна земельна ділянка набута ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , остання надавала згоду на набуття її чоловіком цього майна, про що і зазначено у договорі купівлі-продажу

від 02 серпня 2008 року. Під час відчуження спірного майна без згоди позивача (укладення договору купівлі-продажу від 03 липня 2015 року) ОСОБА_3 була обізнана з умовами договору від 02 серпня 2008 року,

в якому зазначено про набуття майна покупцем за згодою дружини, тобто

у спільну сумісну власність подружжя. Презумпція спільної сумісною власності подружжя та недобросовісності відповідачів під час укладення спірного правочину не спростовані матеріалами справи.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_3 05 серпня

2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі з 12 жовтня 2007 року.

Під час шлюбу ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 02 серпня 2008 року придбав у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,061 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована на АДРЕСА_1 .

У пункті 15 договору купівлі-продажу від 02 серпня 2008 року зазначено, що дружина покупця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , надає згоду на укладення цього правочину та придбання земельної ділянки, про що подала нотаріусу відповідну заяву.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 серпня

2008 року на ім`я ОСОБА_2 був виготовлений державний акт на право власності серії ЯЛ № 102840 на земельну ділянку площею 0,061 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя Автономної Республіки Крим від 03 квітня 2012 року.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, а Вишгородським районним судом Київської області ухвалою від 07 квітня 2015 року відкрито провадження у справі № 363/1485/15-ц.

Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області

від 11 серпня 2015 року у справі № 363/1485/15-ц у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,061 га, яка розташована на

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22 листопада 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд вищевказаного заочного рішення місцевого суду задоволено. Скасовано заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 серпня 2015 року та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Під час розгляду справи № 363/1485/15-ц ОСОБА_1 уточнила свої вимоги та просила встановити факт володіння на праві особистої приватної власності земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . У січні 2017 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_6 , про встановлення факту набуття права особистої приватної власності на земельну ділянку, який був прийнятий до розгляду ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 07 лютого 2017 року.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у справі № 363/1485/15-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Під час розгляду справи № 363/1485/15-ц ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 03 липня 2015 року відчужив на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,061 га на АДРЕСА_1 .

Згоди на відчуження ОСОБА_2 вищезазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 не давала.

Суди також встановили, що 06 грудня 2016 року між ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_4 (позикодавець) був укладений договір позики грошових коштів у розмірі 147 010 грн строком на один рік, з кінцевим терміном повернення до 06 грудня 2017 року. Вказаний договір позики був укладений у довільній письмові формі та засвідчений особистими підписами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики

ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,061 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується договором іпотеки від 06 грудня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. за реєстровим

№ 3312.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 вказувала, зокрема, що ОСОБА_2 без її згоди розпорядився належним подружжю на праві спільної сумісної власності майном, тому договір купівлі-продажу

від 03 липня 2015 року необхідно визнати недійсним.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області

Кравцова О. В. вказувала, що під час укладення договору купівлі-продажу

від 03 липня 2015 року ОСОБА_2 подав заяву, в якій стверджував, що земельна ділянка не є спільною сумісною власністю.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСОБА_3 вказувала, що вона та нотаріус, який посвідчував спірний правочин, не були обізнані про перебування ОСОБА_2 у шлюбі та поширення на земельну ділянку правового режиму спільної сумісної власності подружжя.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСОБА_2 вказував, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права. Договір купівлі-продажу було укладено більше як через три роки після розірвання шлюбу і за весь цей час ОСОБА_1 не мала жодних претензій щодо земельної ділянки. На час вчинення спірного правочину земельна ділянка була зареєстрована лише за ОСОБА_2 .

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суди встановили, що спірна земельна ділянка набута ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1

ОСОБА_2 та інші учасники судового процесу не подали до суду доказів на спростування презумпції спільного сумісного майна подружжя.

Верховний Суд вважає, що відсутність судового рішення про визнання спірної земельної ділянки особистою приватною власністю ОСОБА_2 підтверджує, що у судів попередніх інстанцій відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно останньому, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні.

Крім того, під час вирішення справи № 363/1485/15-ц суди встановили, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 набута у період шлюбу ОСОБА_1

і ОСОБА_2 та є не особистою власністю одного з подружжя,

а є спільною сумісною власністю останніх.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено вище, під час розгляду справи № 363/1485/15-ц про поділ спільного майна подружжя, ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу

від 03 липня 2015 року без згоди ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,061 га на

АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зазначене спростовує доводи відповідачів, що відсутність згоди співвласника майна на розпорядження майном сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного іншим співвласником, недійсним, оскільки такі доводи не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Тобто, якщо майно, яке є спільною власністю, відчужено без згоди іншого співвласника, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору купівлі-продажу актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень

статей 203, 205, 215 ЦК України.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження

№ 14-325цс18).

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, тому укладення 03 липня 2015 року договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 тягне його недійсність, оскільки при цьому порушуються вимоги закону щодо згоди іншого співвласника на відчуження спільної власності.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив щодо помилкових висновків місцевого суду про можливість відчуження спільного сумісного майна одним з подружжя без згоди іншого після розірвання шлюбу між ними, так як факт розірвання шлюбу між подружжям не позбавляє одного

з подружжя права власності на спільне сумісне майно.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивачем не доведено порушення її прав внаслідок укладення спірного правочину, оскільки спільна земельна ділянка належить їй на праві спільної сумісної власності, тому відчуження цього майна без її згоди порушує її права та інтереси останньої.

Доводи касаційної скарги, що відчуження спільного майна без письмової згоди одного з подружжя не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, спростовується вищевказаними нормами матеріального права та висновками суду касаційної інстанції, висловленими за результатом розгляду справ у подібних правовідносинах, зокрема у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що на час укладення договору купівлі-продажу реєстрація земельної ділянки була здійснена лише за ОСОБА_2 , оскільки така реєстрація не спростовує презумпції спільного сумісного майна подружжя, набутого під час шлюбу.

Не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду

в оскаржуваній частині доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не була позбавлена можливості стягнути з ОСОБА_2 відповідну компенсацію за відчуження не в інтересах сім`ї майна, тому заявлені у цій справі вимоги не підлягають задоволенню, так як відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка в оскаржуваній частині ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не

є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови в оскаржуваній частині, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову в цій частині

з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду

в зазначеній частині без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової Олени Вікторівни, треті особи: Центр надання адміністративних послуг Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Відділ державної реєстрації Управління економіки Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на АДРЕСА_1 , укладеного 03 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв