Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 661/1811/17

провадження № 51-27 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Марчука О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Круценко Т.В.,

захисника Бітюри А.А. (в режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 травня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017230070000439 за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше судимої, останнього разу за вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 15 листопада 2018 року за ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 9 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців з конфіскацією всього належного їй майна.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України з урахуванням вироку Новокаховського міського суду від 15 листопада 2018 року за сукупністю злочинів призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців з конфіскацією всього належного їй майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зараховано період попереднього ув`язнення з 19 березня 2017 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційні скарги засудженої та її захисника залишені без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнана винуватою у тому, що вона, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, умисно, у невстановленому місці та у невстановлений час, незаконно, з метою збуту придбала та зберігала, а 10 березня 2017 року на площадці першого поверху 1-го під`їзду по АДРЕСА_1 , незаконно збула за 100 грн ОСОБА_2 особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,027 г.

Вона ж, повторно, умисно, у невстановленому місці та у невстановлений час, незаконно, з метою збуту придбала та зберігала, а 19 березня 2017 року на пустирі поблизу будинку по АДРЕСА_1, незаконно збула за 100 грн ОСОБА_2 особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,032 г.

Крім того ОСОБА_1 незаконно, з метою збуту у невстановленому місці та у невстановлений час, придбала особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, масою в перерахунку на суху речовину 0,237 г, який зберігала до 19 березня 2017 року до моменту виявлення його працівниками поліції в ході обшуку за місцем її проживання.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що в діях працівників правоохоронних органів наявна провокація на вчинення злочину, а висновки суду про її винуватість ґрунтуються на недопустимих доказах: протоколах негласних слідчих (розшукових) дій, протоколі обшуку автомобіля та помешкання затриманої; усупереч ст. 290 КПК України їй не надано доступ до усіх відеоматеріалів долучених до протоколів негласних слідчих (розшукових) дій. Також зазначає, що допит свідків у суді проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, в матеріалах справи відсутні присяги свідків, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про проведення експертиз. На усі згадані порушення апеляційний суд уваги не звернув, відповіді не дав, тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджена у суді касаційної інстанції підтримала скаргу в повному обсязі, висловлювала доводи, аналогічні наведеним нею у касаційній скарзі, та просила її задовольнити, скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник у суді касаційної інстанції підтримав скаргу, просив призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість вказані обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими.

Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки її винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Перевіряючи доводи касаційної скарги засудженої щодо провокації злочину, колегія суддів дійшла висновку, що у матеріалах кримінального провадження відсутні ознаки, притаманні провокації злочину правоохоронними органами, а саме спонукання до вчинення злочину.

У рішенні «Матановіч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що «підбурювання, за змістом кримінального процесуального закону, мало б місце тільки тоді, коли таємний агент перед тим, … як було прийнято рішення про закупку і продаж наркотиків разом з іншими співвиконавцями злочину, неодноразово б заохочував [обвинуваченого] до вчинення злочину (або сприяв утвердженню у прийнятті такого початкового рішення обвинуваченим). Втім, докази ясно показують, що така пропозиція була лише загальним абстрактним виразом готовності таємного агента платити певну суму грошей за поставлені наркотики, після чого скаржник добровільно продовжував спілкуватися з ним, щоб отримати особисту користь від абстрактної готовності "покупця" [купувати наркотики]. Звернення таємного агента в даному випадку не було обов`язковою умовою для злочинної діяльності скаржника, тобто дії, яку б в іншому випадку він би не вчинив. Навпаки, суди дійшли до висновку, що навіть без [агентів під прикриттям] він мав намір вчинити злочин, за який він був засуджений».

Згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Банніков проти Російської Федерації» від 04 листопада 2010 року, «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 02 жовтня 2010 року, «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.

Так, для визначення провокації злочину Європейський суд встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 встановлено, що органи досудового розслідування діяли у пасивний спосіб і не підбурювали засуджену до вчинення злочину, відомості про збут нею наркотичної речовини були відомі ще до початку проведення НСРД, підтверджувалися відповідним рапортом про виявлення під час проведення оперативно профілактичного відпрацювання по протидії наркозлочинності інформації щодо збуту зазначеною особою наркотичних засобів та показаннями свідків, які придбавали у неї наркотичні засоби. Крім того, було встановлено, що ОСОБА_1 була раніше судимою за вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, перебуває на обліку у лікаря - нарколога.

Відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 271 КПК України прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину крім відомостей, передбачених ст. 251 цього Кодексу, зобов`язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під час НСРД провокування особи на вчинення злочину. Цих вимог прокурором було дотримано. В постанові про надання дозволу на НСРД - контролю за вчиненням злочину зазначено, що ОСОБА_1 здійснює свою діяльність конспіративно, обізнана про методи та форми роботи правоохоронних органів, обставини продажу нею наркотичних засобів підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , крім того, іншими заходами зафіксувати її злочинну діяльність не видавалося можливим. Таким чином, такі дії не призвели до підбурювання, через призму прецедентної практики ЄСПЛ стосовно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на наведене, воснову обвинувального вироку суд поклав докази, які узгоджуються між собою та повною мірою вказують на винуватість ОСОБА_1 , а перевіркою матеріалів провадження встановлено, що фактів, які б свідчили про факти підбурювання останньої до вчинення інкримінованого їй злочину, не виявлено, таким чином доводи засудженої про провокацію злочину з боку правоохоронних органів не знайшли свого підтвердження.

Інші доводи касаційної скарги засудженої переважно зводяться до її незгоди з оцінкою судом першої інстанції доказів, які суд поклав в основу вироку. За загальним правилом суд вирішує питання допустимості доказів, оцінюючи їх в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Суд касаційної інстанції, дотримуючись принципу безпосередності дослідження доказів, не вправі давати їм власну оцінку. Повноваження суду в даному випадку зводяться до перевірки дотримання судами попередніх інстанцій вимог кримінального процесуального закону під час дослідження цих доказів, визнання їх допустимими чи недопустимими. При цьому касаційний суд у першу чергу звертає увагу на таку підставу визнання недопустимими доказів, як отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов. Саме з цієї позиції суд касаційної інстанції перевіряє доводи ОСОБА_1 щодо недопустимості доказів, на підставі яких її було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі містяться доводи про недопустимість таких доказів, як протоколи за результатами НСРД аудіо-, відеоконтролю особи, оскільки зазначених слідчих дій було проведено кілька, однак на підставі однієї ухвали судді апеляційного суду. Досліджуючи дані доводи з точки зору дотримання під час досудового розслідування та розгляду кримінального провадження в судах попередніх інстанцій вимог кримінального процесуального закону, прав і свобод людини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов`язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ухвалою слідчого судді апеляційного суду Херсонської області від 03 березня 2017 року надано дозвіл слідчому на здійснення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи відносно ОСОБА_1 строком на 60 діб та без вказівки на кількість проведення таких процесуальних дій. При цьому згідно вимог закону аудіо-, відеоконтроль особи може здійснюватися епізодично (на час відвідування цією особою певних місць, проведення зустрічей) або безперервно, на проміжок часу, визначений у рішенні слідчого судді, що надав дозвіл на його проведення. Зазначені негласні слідчі дії проведені під час безпосереднього здійснення ОСОБА_1 протиправних діянь, у той проміжок часу, який зазначено в ухвалі слідчого судді, наявність якої по суті і є обов`язковою умовою допустимості доказів, отриманих внаслідок слідчих дій, що вимагають попереднього дозволу суду. Отже, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що зазначена слідча дія є триваючою, вчинена у межах часу, визначеному ухвалою суду, а тому винесення додаткових ухвал не потребують. З огляду на це, суди вірно дійшли до висновку про допустимість як доказів протоколів за результатами проведення зазначеної негласної слідчої дії.

Що ж стосується посилання ОСОБА_1 на те, що аудіо-, відеоконтроль особи має здійснюватися пасивно лише в рамках такої негласної слідчої дії, як контроль за вчиненням злочину, то слід звернути увагу на те що зазначені слідчі дії є різними за своїм процесуальним походженням, мають різні підстави для їх проведення та регулюються різними нормами кримінального процесуального закону і їх не можна ототожнювати.

Матеріали кримінального провадження свідчать, що усі НСРД в справі було проведено відповідно до вимог закону, отримані під час них відомості оформлені у відповідні протоколи, які були складені з дотриманням вимог КПК України. Суд апеляційної інстанції всебічно дослідив доводи сторони захисту щодо порушень під час складання цих протоколів та визнав ці доводи безпідставними, про що в ухвалі наведено докладні мотиви, з якими у свою чергу погоджується суд касаційної інстанції.

Не заслуговують на увагу також доводи засудженої щодо незаконності проведення обшуку автомобіля без ухвали слідчого судді.

Судами було вірно зазначено, що 10 та 19 березня 2017 року в салоні автомобіля відбувалася видача закупником ОСОБА_2 наркотичних засобів, придбаних ним у ОСОБА_1 . При цьому така слідча дія, як обшук транспортного засобу, не проводилася, а відбувався огляд місця події, проведення якого регулюється ст. 237 КПК України. Положеннями зазначеної статті передбачено огляд місцевості або приміщення, під час якого дозволяється вилучення речей, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених із обігу.

Доводи засудженої щодо порушення її права на захист внаслідок того, що під час обшуку житла не був присутній адвокат, не заслуговують на увагу.

Суди визнали, що протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 є належним та допустимим доказом, оскільки ця процесуальна дія проведена на підставі ухвали слідчого судді із дотриманням правил проведення обшуку. Жодних зауважень з приводу порушень під час її проведення учасники слідчої дії, в тому числі засуджена, не висловлювали.

Посилання на обов`язковість участі захисника при проведенні обшуку не відповідає вимогам КПК України. Відповідно до ст. 236 КПК України для участі у проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. З протоколу обшуку вбачається, що він був проведений за участі підозрюваної ОСОБА_1 , яка мала можливість висловлювати свої зауваження щодо проведення цієї слідчої дії, а також понятих. Відповідно до ст. 52 КПК України участь захисника у даному провадженні не є обов`язковою.

Суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що положеннями ст. 236 КПК України в редакції, яка діяла на момент проведення зазначеної слідчої дії (19 березня 2017 року), не було визначено вимоги щодо обов`язкової участі захисника, а також покладення зобов`язання на слідчого допустити адвоката до обшуку на будь-якому етапі його проведення. З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає порушень прав підозрюваної під час проведення цієї слідчої дії.

Посилання ОСОБА_1 на недопустимість доказів через те, що не підтверджено легального виділення грошових коштів для проведення оперативних закупок, також були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними з наведенням відповідних мотивів, з якими погоджується і суд касаційної інстанції. Матеріали справи містять видаткові касові ордери про виділення коштів для проведення слідчих дій, а також довідки про виділення грошових коштів з метою документування злочинної діяльності ОСОБА_1 , складені відповідно до вимог закону.

Твердження засудженої про те, що їй усупереч вимог ст. 290 КПК України не було надано доступу до всіх доказів, зокрема, відеоматеріалів, долучених до протоколів проведення НСРД, були предметом дослідження судів та не знайшли свого підтвердження.

Порядок відкриття матеріалів іншій стороні регулюється ст. 290 КПК України, за змістом якої прокурор або слідчий повідомляють про надання підозрюваному та його захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування. Факт надання доступу до цих матеріалів сторона захисту підтверджує шляхом підписання протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

З положень ч. 3 цієї норми Закону слідує, що стороні захисту надається можливість скопіювати або відобразити певним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надається доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

З протоколу доступу до матеріалів кримінального провадження та протоколу ознайомлення із цими матеріалами вбачається, що обвинуваченій та її захиснику надавалися всі матеріали кримінального провадження, в тому числі разом із відеозаписами проведення НСРД, що є невід`ємними частинами до протоколів проведення цих НСРД. Отже, право на ознайомлення із матеріалами провадження було дотримано в повному обсязі. Своїм правом на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження сторона захисту скористалася, ознайомившись як із протоколами проведення НСРД, так і з доданими до них дисками у кількості 3-х штук, в свою чергу ніхто не був позбавлені можливості на ознайомлення із буд-яким доказом чи додатком до нього. Жодних зауважень щодо ненадання їм дисків із відеозаписами проведення слідчих дій або інших доказів засуджена та її захисник не подавали. За таких обставин порушень вимог ст. 290 КПК України не вбачається.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами були належно досліджені усі докази у справі та оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК України як кожен окремо, так і в сукупності. Висновки судів про допустимість доказів та доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який її засуджено, є обґрунтованими. Кваліфікація дій винної відповідає встановленим обставинам справи. Судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанції проведено із дотриманням вимог процесуального закону.

Не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження доводи засудженої про відсутність під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції присяги свідків, оскільки відповідно до наявних розписок свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , вони були приведені до присяги.

Твердження ОСОБА_1 про те, що свідок ОСОБА_2 , який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції є іншою особою, ніж та, що брала участь під час досудового розслідування є голослівним. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що відносно свідка ОСОБА_2 були застосовані заходи безпеки та зміни анкетних даних. В судовому засіданні суду першої інстанції особу свідка було встановлено. Ані в обвинуваченої, ані в інших учасників судового провадження не було сумніву в тому, що особа, яка допитувалася в суді, є саме тією особою, яка здійснювала оперативну закупку у ОСОБА_1 .

Що стосується незадоволення судом клопотань сторони захисту про проведення у справі судової фоноскопічної та графологічної експертиз, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.

Під час досудового розслідування принцип змагальності дотримується шляхом надання сторонам кримінального провадження права на збирання доказів у порядку, передбаченому процесуальним законом. Згідно ч. 3 ст. 93 КПК України сторона захисту здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Тобто, за наявності такої необхідності, сторона захисту мала усі передбачені законом можливості для ініціювання питання під час досудового розслідування про проведення відповідних експертиз. Цим правом захист не скористався.

Крім того, суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі шляхом вирішення питання щодо заявлених у судовому засіданні клопотань.

Під час судового провадження в суді першої інстанції сторона захисту у повній мірі користувалася наданими їй правами, у тому числі шляхом заявлення клопотань про проведення певних експертиз. За результатами розгляду цих клопотань суд виніс ухвали про відмову в їх задоволенні з наведенням відповідних мотивів такого рішення, з якими у свою чергу погоджується суд касаційної інстанції. Отже, порушення права засудженої на захист та реалізацію її прав у суді не встановлено.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та правильність кваліфікації її дій.

Згідно зі ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції мають зазначатися узагальнені доводи осіб, котрі подали апеляційні скарги, мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, та положення закону якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі вищевказаного суду має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Залишивши без задоволення апеляції засудженої та її захисника, в яких було наведено доводи щодо недоведеності вчинення злочину, недопустимості доказів та невідповідності встановлених місцевим судом обставин фактичним обставинам справи, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є законною та обґрунтованою.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 травня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Марчук