Постанова

Іменем України

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 523/10422/15-ц

провадження № 61-14167св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державний комерційний центр «Пріоритет», Служба у справах дітей Одеської міської ради, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комерційного центру «Пріоритет», Служби у справах дітей Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання незаконним та скасування свідоцтв про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права проживання та реєстрації у житловому приміщенні

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року у складі судді Бузовського В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, у якому просив визнати незаконним з моменту винесення та скасувати розпорядження Державного комерційного центру «Пріоритет» від 10 травня 1993 року № 15 щодо приватизації однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; визнати незаконним з моменту видачі та скасувати свідоцтво про право власності на житло - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 травня 1993 року за реєстровим номером 7 на підставі розпорядження від 10 травня 1993 року № 15; визнати нечинним рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів міста Одеси Одеської області від 31 травня 1993 року № 456 щодо надання згоди на відчуження частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_3 за вищевказаною адресою, укладений 08 червня 1993 року між продавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з одного боку (від імені яких за довіреністю діяв ОСОБА_3 ) та покупцем ОСОБА_4 , посвідчений старшим державним нотаріусом Восьмої Одеської державної нотаріальної контори Лазаревою Л. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1-1700; визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 травня 1996 року за № 14601 на Одеській товарній біржі між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_2 . Визнати за ним право на проживання та право на реєстрацію в однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 за наведеною адресою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що у 2015 році він з метою отримання квартири звернувся до квартирної служби, де йому було роз`яснено про необхідність надання довідки щодо відсутності приватизації нерухомого майна. Водночас Комунальне підприємство «Міським агентством з приватизації житла» повідомило йому про те, що він вже використав своє право на приватизацію житла у травні 1993 року. Зазначив, що на день приватизації спірної квартири йому було лише 13 років, умови проведення приватизації йому не відомі, а наявність цих обставин перешкоджає йому стати на квартирний облік. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Суворовський районний суд міста Одеси ухвалою від 28 березня 2019 року позовну заяву залишив без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що належним чином повідомлений позивач та його представник повторно не з`явилися в судове засідання, заяви про розгляд справи за відсутності позивача до суду не подавали.

Короткий зміст ухвали апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 10 серпня 2020 року ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції обґрунтовано залишив позов без розгляду, оскільки належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи позивач та його представник повторно не з`явилися в судове засідання, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд безпідставно залишив позовну заяву без розгляду, оскільки про розгляд справи не був повідомлений один з відповідачів - Державний комерційний центр «Пріоритет», про що свідчать повернені на адресу суду судові повістки з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Про те, що немає інформації про належне повідомлення зазначеного відповідача, представник позивача дізнався телефоном, тому усно просив відкласти судові засідання, оскільки за відсутності належного повідомлення сторони судове засідання не могло відбуватися. Крім того, 28 березня 2019 року представник позивача подав заяву про зупинення провадження у справі у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду від 28 листопада 2018 року про закриття провадження в частині позовних вимог. Також суди не взяли до уваги того, що за 3,5 роки судової тяганини позивач та його представник неодноразово давали усні та письмові пояснення, відповідали на питання суду та інших учасників справи, нових доказів у позивача немає, а його особиста участь не була визнана судом обов`язковою. Про ці обставини позивач зазначив у письмовій заяві від 27 лютого 2018 року та просив місцевий суд провести судове засідання за його відсутності та за відсутності його представника.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 грудня 2020 року справа № 523/10422/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що справа знаходилася в провадженні місцевого суду з липня 2015 року та її розгляд неодноразово відкладався.

У судове засідання, призначене на 26 лютого 2019 року, позивач та його представник не з`явилися, про місце і час розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується розписками від 21 січня 2019 року про вручення повістки про виклик до суду (аркуші справи 8-9, том 3) про причини неявки не повідомляли, заява про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходила.

Про судове засідання, призначене на 28 березня 2019 року, був повідомлений належним чином представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (аркуш справи 30, том 3).

Крім того, 28 березня 2019 року представник позивача подав безпосередньо до суду першої інстанції заяву про зупинення провадження у справі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення в цьому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Встановлено, що Суворовський районний суд міста Одеси ухвалою від 10 липня 2015 року відкрив провадження у цій справі та призначив її до судового розгляду.

Судові засідання у цій справі призначалися неодноразово, зокрема на 26 лютого та на 28 березня 2019 року.

У судове засідання, призначене на 26 лютого 2019 року, позивач та його представник не з`явилися, про місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується розписками від 21 січня 2019 року про вручення повістки про виклик до суду (аркуші справи 8-9, том 3), про причини неявки не повідомляли, заява про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходила.

Про судове засідання, призначене на 28 березня 2019 року був повідомлений належним чином представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (аркуш справи 30, том 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Крім того, 28 березня 2019 року представник позивача подав безпосередньо до суду першої інстанції заяву про зупинення провадження у справі.

Однак заяви про розгляд справи за його відсутності позивач (його представник) до суду не подав.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду з підстав, визначених у частині п`ятій статті 223 ЦПК України та пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки неявка позивача (його представника) у судове засідання, призначене на 28 березня 2019 року, є повторною, а заява про розгляд справи за відсутності позивача до суду не надходила.

Аргументи касаційної скарги про те, що місцевий суд безпідставно залишив позовну заяву без розгляду, оскільки про розгляд справи не був повідомлений один з відповідачів, є безпідставними, оскільки процесуальний закон не ставить неможливість залишення позову без розгляду в залежність від відсутності інформації про належне повідомлення всіх учасників справи.

Посилання в скарзі на те, що в заяві від 27 лютого 2018 року представник позивача просив суд провести судове засідання за його відсутності та за відсутності його представника, а тому суди дійшли помилкового висновку про залишення позову без розгляду, не заслуговують на увагу, оскільки у зазначеній заяві представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 просив провести судове засідання, призначене на 27 лютого 2018 року, без їх участі у зв`язку з несприятливими погодними умовами. Зміст цієї заяви не свідчить про те, що позивач просив у разі його неявки проводити всі судові засідання без його участі.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки досліджених судами доказів, які суди вважали достатніми для залишення позову без розгляду, а також до необхідності переоцінки цих доказів в контексті обставин, які заявник вважає такими, що виключають можливість залишення поданої ним позовної заяви без розгляду, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 28 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко