ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2021Справа № 910/11905/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участі секретаря судового засідання Ярошевської І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позовну заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк», м. Київ

до

1. ОСОБА_1 , м. Київ,

2. Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Київ

про стягнення 7 097 868,68 євро,

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , м. Київ

до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», м. Київ

про визнання договору недійсним,

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Кузовлев Р.В. ;

від відповідача-1 (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_2;

від відповідача-2: Саєнко Ю.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»/позивач за первісним позовом/банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 /відповідач за первісним позовом) про стягнення заборгованості за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004 в розмірі 7 097 868,68 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма «Т.М.М.»-ТзОВ/третя особа) своїх зобов`язань за кредитним договором №252-СВ від 04.03.2004 з урахуванням додаткової угоди №48 від 30.09.2016, якою було погоджено графік повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14 857 932,43 грн. Ураховуючи, що з метою забезпечення виконання зобов`язань Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ за кредитним договором, між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом укладено договір поруки, відповідно стягненню підлягає заборгованість солідарно з відповідачів.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.08.2020 звернувся до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ №207 від 02.03.2016.

25.08.2020 до канцелярії суду від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла довідка, відповідно до якої громадянин ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.09.2020 позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 28.09.2020 та залучив до участі у справі Фірму «Т.М.М.» - ТзОВ третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

24.09.2020 від ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява до АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору поруки від 30.09.2016.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що зі змісту кредитного договору № 252-СВ, в редакції додаткової угоди від 29.04.2014, вбачається, що за цим договором грошові кошти банком позичальнику не надавались, відтак обов`язок повертати грошові кошти за цим договором відсутній. Таким чином, на думку ОСОБА_1 , на момент укладення оспорюваного договору поруки від 30.09.2016, зобов`язання як позика за кредитним договором в редакції додаткової угоди від 29.04.2014, не існувало, що є підставою для визнання договору поруки недійсним.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.09.2020 залишив зустрічну позовну заяву без руху, встановивши спосіб та строк усунення недоліків.

28.09.2020 від третьої особи до канцелярії суду надійшли письмові пояснення по справі.

28.09.2020 суд відклав підготовче засідання на 26.10.2020 у порядку ст.ст. 183, 216 ГПК України.

16.10.2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.10.2020 прийняв зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до спільного розгляду з первісним позовом, підготовче засідання призначив на 26.10.2020.

26.10.2020 до канцелярії суду від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

26.10.2020 суд відклав підготовче засідання на 09.11.2020.

Господарський суд міста Києва (суддя Босий В.П.) ухвалою від 29.10.2020 задовольнив клопотання АТ «Альфа-Банк» про об`єднання справ, зокрема, об`єднав в одне провадження справу №910/11905/20 за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 (поручителя) про стягнення заборгованості в сумі 7 097 868,68 Євро та справу №910/16323/20 за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (боржника) про стягнення заборгованості у розмірі 7 097 868,68 Євро, внаслідок чого матеріали справи №910/16323/20 передано на розгляд судді Бондарчук В.В.

Господарський суд міста Києва (суддя Бондарчук В.В.) ухвалою від 30.10.2020 прийняв справу №910/16323/20 до свого провадження, об`єднавши зі справою №910/11905/20, вирішив об`єднану справу розглядати за правилами загального позовного провадження, визначив в об`єднаній справі процесуальний статус Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ, як відповідача-2 за первісним позовом, підготовче засідання призначив на 09.11.2020.

06.11.2020 до канцелярії суду від АТ «Альфа-Банк» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій банк заперечив проти задоволення зустрічного позову, посилаючись на те, що додаткова угода №47 від 29.04.2014 до кредитного договору була спрямована на реструктуризацію вже існуючого боргу Фірми Т.М.М. - ТзОВ. Таким чином, неотримання (ненадання) кредитних коштів за додатковою угодою № 47 до кредитного договору жодним чином не свідчить про неотримання (ненадання) цих коштів, відповідно немає підстав для визнання договору поруки недійсним.

Також, 06.11.2020 через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

09.11.2020 до канцелярії суду відповідач-2 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

09.11.2020 суд відклав підготовче засідання на 30.11.2020.

17.11.2020 до канцелярії суду Фірмою «Т.М.М.» - ТзОВ подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 за первісним позовом заперечив проти задоволення первісного позову з огляду на те, що за цим договором грошові кошти банком позичальнику не надавались, відтак обов`язок повертати грошові кошти за цією додатковою угодою відсутній.

30.11.2020 до канцелярії суду від позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ, в якій АТ «Альфа-Банк» надало заперечення на доводи відповідача-2, викладені у відзиві на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 30.11.2020 відповідач-2 за первісним позовом підтримав викладене у відзиві на позов клопотання про витребування доказів, в якому просив суд: витребувати в АТ «Альфа-Банк» виписки по рахунках Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ, що відкриті в банку, а також всі меморіальні ордери та інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунках (підстава списання, тощо) за період з 16.02.2017 до дати подачі позову у даній справі.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.11.2020 відклав підготовче засідання на 17.12.2020 та витребував у АТ «Альфа-Банк» банківські виписки, меморіальні ордери та інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунках Фірми «Т.М.М."» - ТзОВ, що відкриті в АТ «Альфа-Банк», за період з 16.02.2017 по дату подання позову у даній справі.

07.12.2020 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи витребуваних судом доказів.

14.12.2020 до канцелярії суду від Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ надійшла заява про зобов`язання позивача виконати вимоги ухвали суду від 30.11.2020.

15.12.2020 Фірмою «Т.М.М.» - ТзОВ подано до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив.

16.12.2020 ОСОБА_1 подано до канцелярії суду клопотання про відкладення підготовчого засідання.

17.12.2020 за наслідками підготовчого засідання суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 28.01.2021.

23.12.2020 до канцелярії суду від Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ надійшли зауваження на протокол судового засідання від 17.12.2020.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.12.2020 залишив без розгляду зауваження Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ на протокол судового засідання від 17.12.2020 внаслідок пропуску строку на їх подання.

29.12.2020 до канцелярії суду від Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ надійшла заява, в якій заявник просив поновити строк для подачі зауважень на протокол судового засідання та внести виправлення до протоколу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.01.2021 відмовив у задоволенні заяви Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ про поновлення строку на подання зауважень на протокол судового засідання від 17.12.2020 з підстав необґрунтованості.

13.01.2021 та 18.01.2021 до канцелярії суду від АТ «Альфа-Банк» надійшли клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

27.01.2021 через канцелярію суду від Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ надійшли пояснення щодо наданих АТ «Альфа-Банк» клопотань про приєднання доказів до матеріалів справи від 13.01.2021 та від 16.01.2021, а також клопотання про зупинення провадження у справі №910/11905/20 до набрання законної сили рішень у справах №910/7013/20, №910/6567/20, №910/6753/20, №910/6923/20 та №910/6820/20.

28.01.2021 суд, розглянувши клопотання Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ про зупинення провадження у справі, відмовив у його задоволенні на підставі п. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Представник АТ «Альфа-Банк» у судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Представник ОСОБА_1 проти задоволення первісного позову заперечував, при цьому позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав. Представник Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ проти задоволення первісного позову заперечував, при цьому зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 просив задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком «ХФБ Банк Україна», правонаступником якого на даний час є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - банк, кредитор) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - позичальник, боржник) укладено кредитний договір № 252-СВ, згідно якого банк відповідно до умов та на термін цього договору надав позичальнику револьверну кредитну лінію.

В подальшому, сторони укладали ряд додаткових угод до кредитного договору № 252-СВ, якими банк та позичальник змінювали раніше досягнуті домовленості в рамках кредитного договору № 252-СВ.

Зокрема, сторони неодноразово змінювали дату повернення часток, продовжували період дозволеного отримання, термін кредиту та збільшували загальну суму кредиту.

Так, в додатковій угоді № 46 від 16.12.2013 до кредитного договору № 252-СВ ( у новій редакції від 30.03.2007) сторони погодили, що банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію із загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 (п.1.1. угоди).

29.04.2014 між позивачем та відповідачем-2 укладено додаткову угоду № 47 до кредитного договору № 252-СВ (у новій редакції від 30.03.2007), якою викладено умови кредитного договору у новій редакції, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 від 29.04.2014, яка містить наступні положення:

Пункт 1.1. банк відповідно до умов цього договору надав позичальнику кредит із загальною сумою кредиту 15 376 721,00 євро з можливістю отримувати в євро та з терміном кредиту до 31.03.2021 (включно).

Пункт 1.2. кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника, а саме на: придбання будівельних матеріалів, обладнання, запасних частин, інструментів, оплату підрядних та субпідрядних будівельно-монтажних робіт/послуг, а також на інші цілі (в тому числі інвестиційного характеру), попередньо погоджені із Банком.

Пункт 1.3. сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15 376 721,00 євро.

Пункт 2.1. надання часток банком здійснювалося відповідно до умов, що передбачені положеннями договору, що діяли на момент видачі відповідних часток.

Пункт 2.2. починаючи з 29.04.2014 надання кредиту банком не здійснюватиметься.

В пункті 3.2. встановлено графік погашення позичальником суми кредиту:

- за 2014 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 1 630 000,00 євро (по 70 000,00 євро щомісячно з квітня по листопад 2014 року включно, та 1 070 000 євро - у грудні 2014 року);

- за 2015 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 135 000,00 євро (по 70 000,00 євро щомісячно у січні та лютому 2015 року, 1 230 000,00 євро - у березні 2015 року, та по 85 000,00 євро щомісячно з квітня по грудень 2015 року включно);

- за 2016 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 090 000,00 євро (по 85 000,00 євро щомісячно у січні та лютому 2016 року, 1 065 000,00 євро - у березні 2016 року, та по 95 000,00 євро щомісячно з квітня по грудень 2016 року включно);

- за 2017 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 045 000,00 євро;

- за 2018 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 090 000,00 євро;

- за 2019 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 090 000,00 євро;

- за 2020 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 2 090 000,00 євро;

- за 2021 рік позичальник зобов`язався погасити загалом 1 206 721,00 євро.

Пункт 4.2.1. процентна ставка для часток в доларах США та Євро, отриманих позичальником складається з: маржі, яка становить:

- за період з 01 грудня 2010 року та до 31 березня 2014 року - 8 % річних;

- за період з 01 квітня 2014 року та до закінчення терміну кредиту - 5,25 % річних та ставки 1М LIBOR (відповідно до валюти частки) для відповідної тривалості процентного періоду.

Пункт 4.2.2. у разі прострочення сплати заборгованості за кредитом та/або процентам процентна ставка збільшується до 8 % річних + 1М LIBOR (відповідно до валюти частки) з першого календарного дня наступного місяця. Після повного погашення простроченої заборгованості, починаючи з 1-го числа наступного місяця ставка знову встановлюється на рівень 5,25 % річних + 1М LIBOR (відповідно до валюти частки).

Пункт 4.4. нараховані проценти за кожен процентний період, крім останнього, сплачуються позичальником протягом строку сплати процентів, а за останній процентний період - в термін сплати процентів.

Пункт 5.2. неустойка. У разі несплати позичальником в належний строк або термін будь-якої суми за цим договором, позичальник сплачує банку на його вимогу неустойку, що належить до сплати в останній робочий день кожного календарного тижня (якщо інше не погоджено з банком) на рахунок, визначений банком, з простроченої суми за період з дати прострочення оплати до дати фактичної оплати включно за подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов`язань позичальника відповідно до умов цього договору. Цим сторони погоджуються, що строк позовної давності до вимог, що пов`язані з неустойкою, зазначеною в цьому пункті, а також строк нарахування такої неустойки становить 3 роки.

Пункт 7.2. позичальник зобов`язаний, в тому числі, забезпечити повернення кредиту, сплату процентів, комісій та інших платежів відповідно до умов цього договору.

Пункт 9.2. заходи при настанні випадку невиконання в будь-який час після настання випадку невиконання банк має право, в тому числі: вимагати дострокового погашення кредиту і в такому випадку кредит повинен бути достроково погашений позичальником зі сплатою всіх належних до сплати процентів та інших платежів, передбачених договором

30.09.2016 між позивачем та відповідачем-2 за первісним позовом підписано додаткову угоду № 48 до кредитного договору № 252-СВ (в редакції від 29.04.2014), в якій сторони погодили такі умови.

В п. 2 додаткової угоди № 48, сторони підтверджують, що на 9 год. 00 хв. дня підписання даної додаткової угоди розмір заборгованості позичальника за кредитним договором становить 15 599 248,20 євро 20 центів, що включає прострочену заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14 857 932,43 євро та проценти в сумі 741 315,77 євро. Дана заборгованість не зменшена на суму сплаченого позичальником платежу в розмірі 13 000,00 євро (меморіальний ордер №55 від 29.09.2016). Після зарахування вказаного платежу сума заборгованості складає: прострочена заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14 857 932,43 євро та проценти 728 315,77 євро.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 48, сторони домовились, що строк кредитування, визначений в п. 1.1. кредитного договору не змінюється. Кредит повинен бути повністю повернутий банку в строк не пізніше 31.03.2021 (включно).

Пунктом 4 додаткової угоди № 48 встановлено новий графік повернення кредиту (тіла та процентів, а саме:

- 30.09.2016 - 512 000,00 євро;

- до 30.03.2017 - 216 315,77 євро;

- до 30.09.2017 - 1 125 000,00 євро;

- до 30.03.2018 - 1 975 000,00 євро;

- до 30.09.2018 - 1 1975 000,00 євро;

- до 30.03.2019 - 1 1975 000,00 євро;

- до 30.09.2019 - 1 1975 000,00 євро;

- до 30.03.2020 - 1 1975 000,00 євро;

- до 30.09.2020 - 1 1975 000,00 євро;

- до 31.03.2021 - 1 1975 000,00 євро, разом 14 857 932,43 євро.

В п. 5 додаткової угоди № 48, сторони погодили, що в день підписання даної додаткової угоди позичальник зобов`язується погасити прострочені проценти в розмірі 512 000,00 євро.

Сторони домовились викласти п. 4.2. кредитного договору в наступній редакції: процентна ставка за користування кредитом - 10% річних в євро. Сторони прийшли до згоди підпункти 4.2.1. та 4.2.2. пункту 4.2. кредитного договору виключити (п. 6 додаткової угоди № 48 ).

В п. 7 додаткової угоди № 48 сторони домовились викласти п. 4.3. кредитного договору в наступній редакції: процентний період (за виключенням першого та останнього) становить 3 календарних місяці. При цьому процентний період починається в останній календарний день останнього місяця попереднього періоду і закінчується в передостанній календарний день третього місяця поточного процентного періоду.

Сторони погодили, що дана додаткова угода укладається під скасувальною обставиною, а саме: якщо в день підписання даної додаткової угоди позичальник не виконає умови п. 5 даної додаткової угоди та/або не буде укладено зміни до (договорів) іпотеки/застави, згідно з якими здійснюється забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, та/або не буде укладено договір поруки, вказаний в п. 9.3. даної додаткової угоди, то зазначена додаткова угода вважається розірваною за згодою сторін з дня її підписання, окрім п. 6 даної додаткової угоди (для уникнення сумнівів сторони підтверджують, що в разі настання скасувальної обставини процентна ставка за користування кредитом в подальшому становить 10% річних у євро. В будь-якому випадку, незалежно від настання скасувальної обставини, грошові кошти сплачені позичальником кредитору залишаються у власності кредитора та позичальнику не повертаються (п. 8 додаткової угоди № 48).

Також, сторони погодили, що з метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим кредитним договором (з урахуванням всіх змін і доповнень), кредитор одночасно з укладенням цієї додаткової угоди укладає, в тому числі, з ОСОБА_1 договір поруки ( п. 9, п. 9.3. додаткової угоди № 48).

Отже, на виконання умов додаткової угоди № 48 від 30.09.2016, між ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (далі - банк) та ОСОБА_1 (далі - поручитель) укладено договір поруки від 30.09.2016, відповідно до якого поручитель поручається перед банком за виконання Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю в повному обсязі усіх існуючих та майбутніх грошових зобов`язань позичальника за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 в редакції від 29.04.2014, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 з усіма змінами і доповненнями, в тому числі, що викладені в додатковій угоді № 48 від 30.09.2016, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з кредитним договором.

Відповідно до п. 1.2. договору поруки поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, відповідно до якого позичальник зобов`язаний повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в сумі та в строки, встановлені кредитним договором. Кредитним договором передбачено надання кредиту із загальною сумою кредиту 15 376 721,00 євро з можливістю отримання в євро та з терміном кредитування до 31.03.2021 (включно); процентна ставка за користування кредитом - 10% річних у євро.

В пункті 1.4. договору поруки встановлено, що даним поручитель підтверджує, що ознайомлений з умовами кредитного договору (з усіма змінами і доповненнями, в тому числі з додатковою угодою № 48 від 30.09.2016).

В п. 1.6. договору поруки сторони погодили, що відповідно до умов цього договору, поручитель відповідає перед кредитором, як солідарний боржник, та зобов`язаний сплатити банку на вказані банком рахунки всі суми, належні до сплати позичальником за кредитним договором, в разі порушення позичальником зобов`язання щодо сплати відповідної суми коштів за кредитним договором, протягом 2-х робочих днів з дати надіслання банком відповідної письмової вимоги.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 15 років. Строк дії поруки - 15 років (п. 1.7. договору).

За твердженням позивача за первісним позовом, відповідачем-2 за первісним позовом зобов`язання за кредитним договором № 252-СВ (в редакції від 29.04.2014) з урахуванням додаткової угоди № 48 від 30.09.2016, належним чином не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість з повернення кредиту у розмірі 14 857 932,43 грн, що підтверджується наданими позивачем за первісним позовом копіями меморіальних ордерів та банківських виписок.

30.10.2017 позивач звернувся до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю з вимогою за вих. № 02-09/67-14744 про повне дострокове погашення заборгованості, в якій просив повернути банку наявну станом на 27.10.2017 заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 16 109 569,82 євро, в тому числі: строкова заборгованість за кредитом - 13 732 932,43 євро, прострочена заборгованість за кредитом - 1 125 000,00 євро, заборгованість по процентах - 99 052,88 євро, прострочена заборгованість по процентах - 1 152 584,51 євро.

Ця вимога залишена відповідачем-2 без задоволення.

13.11.2017 позивач звернувся до ОСОБА_1 з вимогою за вих. № 02-29/67-15422 про повне погашення заборгованості, в якій просило протягом 2 робочих днів з дати надсилання банком цієї вимоги повернути банку існуючу прострочену заборгованість за договором кредиту, що станом на 13.11.2017 становить 16 192 113,89 євро, в тому числі: заборгованість за кредитом в розмірі 14 857 932,43 євро, заборгованість по процентах - 1 334 181,46 євро.

14.11.2017 Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю листом за вих. № 564/11-д/в надало відповідь позивачу на його вимогу від 30.10.2017, в якій відповідач-2 визнав наявність боргу перед банком, проте зазначив, що не в змозі виконати вимогу банку та просив здійснити реструктуризацію боргу. Також, відповідачем-2 за первісним позовом запропоновано банку розглянути можливість погашення заборгованості частиною заставного майна шляхом передачі на баланс банку.

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.М. вчинено виконавчі написи №7858, №7859, №7860, №7861 та №7862, якими звернено стягнення на майно, яке належало Фірмі «Т.М.М.» - ТзОВ на підставі договорів іпотеки.

Таким чином, після реалізації предметів іпотеки при виконанні цих виконавчих написів, отримані від іпотечного майна кошти, були спрямовані позивачем на часткове погашення заборгованості по кредиту, що підтверджується копіями платіжних доручень та банківськими виписками по рахунку Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ, що містяться в матеріалах справи.

За таких обставин, АТ «Альфа-Банк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (поручитель) та Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ (боржник) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 252-СВ (в редакції від 29.04.2014) з урахуванням додаткової угоди № 48 від 30.09.2016 в розмірі 7 097 868,68 євро.

Разом із тим, не погоджуючись з позовними вимогами АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору поруки від 30.09.2016, обґрунтовуючи її тим, що банком не надавалися грошові кошти за додатковою угодою № 47 від 29.04.2014, а тому обов`язок повертати грошові кошти за цією угодою не виник, внаслідок чого відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення зобов`язання, яке не виникло.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, при цьому у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною першою ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що між позивачем та відповдіачем-2 за первісним позовом укладено кредитний договір №252-СВ від 04.03.2004, до якого сторонами неодноразово укладались додаткові угоди, якими у свою чергу вносились зміни та доповнення, а також умови договору викладались в новій редакції.

Зокрема, 29.04.2014 між позивачем та відповідачем-2 укладено додаткову угоду № 47 до кредитного договору № 252-СВ (у новій редакції від 30.03.2007), якою викладено умови кредитного договору у новій редакції, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 від 29.04.2014, відповідно до якої сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15 376 721,00 євро. Крім того, цією додатковою угодою сторонами погоджено графік погашення кредиту.

Проте, Фірма «Т.М.М.» - ТзОВ належним чином свої зобов`язання не виконувало, у зв`язку з чим між позивачем та відповідачем-2 за первісним позовом підписано додаткову угоду №48 від 30.09.2016, в якій сторони погодили новий графік погашення кредиту та процентів.

Так, в п. 2 додаткової угоди №48, сторони підтверджують, що на 9 год. 00 хв. дня підписання даної додаткової угоди розмір заборгованості позичальника за кредитним договором становить 15 599 248,20 євро 20 центів, що включає прострочену заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14 857 932,43 євро та проценти в сумі 741 315,77 євро. Дана заборгованість не зменшена на суму сплаченого позичальником платежу в розмірі 13 000,00 євро (меморіальний ордер №55 від 29.09.2016). Після зарахування вказаного платежу сума заборгованості складає: прострочена заборгованість з повернення отриманого кредиту в сумі 14 857 932,43 євро та проценти 728 315,77 євро.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується Фірмою «Т.М.М.» - ТзОВ, що відповідачем-2 за первісним позовом належним чином умови додаткової угоди № 48 від 30.09.2016 не виконувались, грошові кошти в рахунок погашення кредиту в повному обсязі не сплачувались.

Судом також встановлено, що внаслідок непогашення заборгованості по тілу кредиту в повному обсязі, банк звернувся до Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ на підставі п. 9.2. кредитного договору з вимогою про повне дострокове погашення заборгованості у розмірі 16 109 569,82 євро, в тому числі: строкова заборгованість за кредитом - 13 732 932,43 євро, прострочена заборгованість за кредитом - 1 125 000,00 євро, заборгованість по процентах - 99 052,88 євро, прострочена заборгованість по процентах - 1 152 584,51 євро.

При цьому, відповідач-2 за первісним позовом в листі № 564/11-д/в від 14.11.2017 визнав наявну заборгованість у повному обсязі, та зазначив, що унеможливлений її погасити у зв`язку із незадовільним фінансовим становищем, а тому просив банк здійснити реструктуризацію боргу, а також запропонував розглянути можливість погашення заборгованості частиною заставного майна на підставі договорів іпотеки, які були укладені між банком та позичальником.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що для задоволення вимог позивача, було реалізовано іпотечне майно, яке належало відповідачу-2 за первісним позовом, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 (в редакції додаткової угоди № 48 від 30.09.2016) частково погашена.

Так, з розрахунку заборгованості, платіжних доручень, меморіальних ордерів та виписок по рахунку Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ, наданих позивачем за первісним позовом вбачається, що станом на день звернення останнього до суду з позовом заборгованість за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 (в редакції додаткової угоди № 48 від 30.09.2016) становить 7 097 868,68 євро.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, здійснивши перевірку наданих АТ «Альфа-Банк» розрахунків заборгованості Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ, суд погоджується з доводами позивача за первісним позовом щодо наявності заборгованості у відповідача-2 за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 в редакції додаткової угоди № 48 від 30.09.2016 у розмірі 7 097 868,68 євро.

Крім того, судом встановлено, що в п. 9, 9.3. додаткової угоди № 48 сторони погодили, що з метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим кредитним договором (з урахуванням всіх змін і доповнень), кредитор одночасно з укладенням цієї додаткової угоди укладає, в тому числі, з ОСОБА_1 договір поруки.

Так, між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом, укладено договір поруки від 30.09.2016, відповідно до якого ОСОБА_1 поручився перед банком за виконання Фірмою «Т.М.М.» - ТзОВ у повному обсязі усіх існуючих та майбутніх грошових зобов`язань позичальника за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 (в редакції від 29.04.2014), що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 з усіма змінами і доповненнями, що викладені в додатковій угоді № 48 від 30.09.2016, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з кредитним договором.

В п. 1.6. договору поруки сторони погодили, що відповідно до умов цього договору, поручитель відповідає перед кредитором, як солідарний боржник, та зобов`язаний сплатити банку на вказані банком рахунки всі суми, належні до сплати позичальником за кредитним договором, в разі порушення позичальником зобов`язання щодо сплати відповідної суми коштів за кредитним договором, протягом 2-х робочих днів з дати надіслання банком відповідної письмової вимоги.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що банк звертався до ОСОБА_1 з вимогою за вих. № 02-29/67-15422 від 13.11.2017 про повне погашення заборгованості, яка виникла у Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ за кредитним договором № № 252-СВ з наступними змінами і доповненнями. Проте, ця вимога залишена відповідачем-1 за первісним позовом без задоволення.

Отже, враховуючи встановлене, оскільки ОСОБА_1 є поручителем перед банком за виконання зобов`язань Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 в редакції від 29.04.2014, що викладена в додатку до додаткової угоди № 47 до кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 з усіма змінами і доповненнями, в тому числі, що викладені в додатковій угоді № 48 від 30.09.2016, суд дійшов висновку, що відповідачі -1 та -2 за первісним позовом солідарно відповідають перед позивачем за неналежне виконання умов вказаного кредитного договору, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 7 097 868,68 євро підлягають стягненню з відповідачів солідарно.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 30.09.2016, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із зустрічної позовної заяви, як на підставу недійсності договору поруки від 30.09.2016, який укладено між ОСОБА_1 та банком в забезпечення виконання зобов`язання Фірми «Т.М.М.» - ТзОВ за кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004, позивач за зустрічним позовом вказує на те, що банком не надавались грошові кошти позичальнику за додатковою угодою № 47 від 29.04.2014 до кредитного договору № 252-СВ, відтак обов`язок щодо повернення кредитних коштів відсутній, що в свою чергу, тягне за собою недійсність договору поруки. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що зміни до кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди № 47 від 29.04.20014 та викладення його в новій редакції були внесені після настання події, що мала юридичне значення, а саме - майже через три місяці після спливу (закінчення) його дії. Відтак, застосування додаткової угоди № 47 від 29.04.2014 (з урахуванням подальших змін, внесених додатковою угодою № 48 від 30.09.2016) до правовідносин сторін, які виникли до вчинення цього правочину, є неправомірним, що є підставою для визнання договору поруки недійсним.

Так, відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як зазначено вище, до кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 сторонами неодноразово укладались додаткові угоди, якими вносились зміни та доповнення, а також умови договору викладались в новій редакції.

Зокрема, в додатковій угоді № 46 від 16.12.2013 до кредитного договору № 252-СВ ( у новій редакції від 30.03.2007) сторони погодили, що банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію з загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 (п.1.1. угоди).

При цьому, в п. 11.1. кредитного договору № 252-СВ в новій редакції додаткової угоди № 26 від 30.03.2007, передбачено, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином та зберігає силу до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Дія кредитного договору № 252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 припиняється за письмовим повідомленням банком позичальника при невиконанні позичальником вимог розділу 2 договору протягом періоду, вказаного в п. 2.1. цього договору. У такому випадку сторони застосовуватимуть положення договору, які діяли по 29.03.2007 включно, та положення додаткової угоди № 26 від 30.03.2007 до договору, за виключенням положень кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 4 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, з наведених вище умов кредитного договору вбачається, що кредитний договір зберігає силу до повного виконання позивальником своїх зобов`язань за цим договором, при цьому в п. 1.1. додаткової угоди № 46 від 16.12.2013 сторони погодили тільки строк фінансування (надання банком грошових коштів в межах цього договору), термін закінчення фінансування (кредитування) та термін виконання позичальником свого зобов`язання з повернення кредитних коштів. При цьому, терміну закінчення договору (кінцевої дати) сторони в цьому договорі не погодили. Відтак, обов`язок позичальника щодо повернення кредиту та сплата нарахованих процентів на цей кредит, зберігається після закінчення терміну фінансування (кредитування).

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 14.04.2020 у справі № 873/41/19, на яку ОСОБА_1 також посилався в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимогах.

Разом із тим, суд додатково зазначає, що обставини, встановлені Верховним Судом при розгляді цієї справи, а саме щодо припинення дії кредитного договору, не мають преюдиційного характеру, оскільки фактично в межах справи № 873/41/19 судом не надавалась оцінка п. 11.1. кредитного договору № 252-СВ в новій редакції додаткової угоди № 26 від 30.03.2007.

Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про те, що банком не надавались грошові кошти згідно з додатковою угодою № 47 від 29.04.2014, суд зазначає, що згідно з умовами цієї додаткової угоди, банком здійснено реструктуризацію існуючого боргу позичальника з повернення кредитних коштів та процентів на момент укладення цієї додаткової угоди. Зокрема, в пункті 1.3. додаткової угоди № 47 від 29.04.2014 зазначено, що сума заборгованості за кредитом станом на 29.04.2014 становить 15 376 721,00 євро. При цьому, в пункті 3.2. додаткової угоди № 47, сторони погодили графік погашення позичальником заборгованості в розмірі 15 376 721,00 євро у період з 2014 року по 2021 рік включно.

Крім того, у зв`язку з подальшим неналежним виконанням Фірмою «Т.М.М.» - ТзОВ своїх зобов`язань щодо повернення кредиту з підстав скрутного фінансового становища, банк уклав з позичальником наступну додаткову угоду № 48 від 30.09.2016, в якій знову ж таки позичальником підтверджено наявність заборгованості по кредиту на суму 14 857 932,43 євро, а також погоджено оновлений графік погашення заборгованості.

Суд одночасно звертає увагу на те, що в п. 9, п. 9.3. додаткової угоди № 48, сторони погодили, що з метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим кредитним договором (з урахуванням всіх змін і доповнень), кредитор одночасно з укладенням цієї додаткової угоди укладає з ОСОБА_1 договір поруки.

Більше того, в листі за вих. № 564/11-д/в від 14.11.2017 Фірма «Т.М.М.» - ТзОВ (тобто вже після укладення наведених додаткових угод та договору поруки) визнало наявність боргу перед банком, проте зазначило, що не в змозі виконати вимогу банку та просило здійснити реструктуризацію боргу.

Ураховуючи встановлене вище, приймаючи до уваги надані сторонами докази та пояснення в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 30.09.2016, що має наслідком відмову у їх задоволенні.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються за первісним позовом на відповідачів -1 та -2, а за зустрічним позовом на ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за первісним позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (04116, місто Київ, вулиця Провіантська, будинок 3; ідентифікаційний код 14073675) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100; ідентифікаційний код 23494714) заборгованість у розмірі 7 097 868 (сім мільйонів дев`яносто сім тисяч вісімсот шістдесят вісім) євро 68 євроцентів.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (04116, місто Київ, вулиця Провіантська, будинок 3; ідентифікаційний код 14073675) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100; ідентифікаційний код 23494714) судовий збір у розмірі 735 700 (сімсот тридцять п`ять тисяч сімсот) грн 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено: 09.02.2021.

Суддя В.В. Бондарчук