У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 травня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
при секретарі - Сеньків Т.Б.
з участю позивачки ОСОБА_1,
представника позивачки ОСОБА_2,
представника третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у своїх інтересах та інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду від 22 січня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна , - в с т а н о в и л а :
У вересні 2009 року ОСОБА_1 у власних інтересах , а ОСОБА_8- в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_5 звернулися в суд із вказаним позовом.
У позові зазначали , що 28 жовтня 2005 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу продав ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянки за цією ж адресою .
Позовні вимоги обгрунтовували тим, що ОСОБА_4 на час укладення вказаних правочинів через психічні розлади не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати.
Крім того , вказували , що відчуженням житлового будинку , ОСОБА_4 позбавив своїх дітей, якими є позивачі у справі, житла.
Із посиланням на вимоги ст. 225 ЦК України позивачі просили визнати оспорювані правочини недійсним.
18 лютого 2009 року судом до участі у справі був залучений ОСОБА_7, який 3 квітня 2007 року придбав спірний житловий будинок у ОСОБА_6.( а.с.30 )
Рішенням Рівненського міського суду від 22 січня 2010 року позивачам у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 у власних інтересах та інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій покликається на незаконність рішення суду через порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Стверджувала, що суд першої інстанції безпідставно відхилив докази , які свідчили про те, що ОСОБА_4 на час укладення оспорюваних правочинів не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і прийшов до помилкового висновку про безпідставність позовних вимог.
Із цих підстав просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просили скаргу задовольнити в повному Справа № 22-466 / 10 Головуючий в 1-ій інст.: Доля В.А. Категорія № 19, 20 Суддя-доповідач : Мельник Ю.М.
обсязі.
Представник третьої особи ОСОБА_3 вказувала на безпідставність доводів апеляційної скарги і просила скаргу відхилити.
Представник неповнолітнього ОСОБА_5 – його мати ОСОБА_8 у судове засідання не з»явилася, а подала заяву в якій просила розглянути справу без її участі.
Представник ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_11 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи , до суду не з»явився і про причини неявки суд не повідомив.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити із таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову , суд 1 інстанції вірно виходив із того , що позивачі не довели , що ОСОБА_4 на час укладання оспорюваних правочинів страждав психічним захворюванням, яке позбавляло його можливості під час укладання правочинів усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Такий висновок місцевого суду , на думку колегії суддів, ґрунтується на досліджених судом доказах та відповідає вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі просили визнати правочини недійсними із підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин , який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Місцевим судом вірно встановлено , що 28 жовтня 2005 року ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продав ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.094 га. , яка знаходиться за цією ж адресою. Об’єкти продажу на час укладення договору належали на праві власності лише продавцю. (а.с.5-6) .
Для підтвердження позовних вимог позивачам необхідно було надати докази , які б свідчили , що на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_4 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.
Судом першої інстанції надані сторонами докази були перевірені.
Так, допитаний місцевим судом як свідок нотаріус ОСОБА_12 пояснив , що під час посвідчення договорів купівлі-продажу психічний стан здоров»я ОСОБА_4 сумнівів не викликав. ( а.с. 52).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_13 , ОСОБА_14, у своїх поясненнях вказували , що ОСОБА_4 їм здавався «дивним» , але про його психічний стан на час укладення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки нічого пояснити не змогли. ( а.с. 53-54).
Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у судовому засіданні також не вказували на те, що на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_4 був у хворобливому стані. ( а.с. 39,94).
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою ОСОБА_1 заявлялося клопотання про призначення експертизи для визначення психічного стану ОСОБА_4 на час укладення оспорюваних правочинів. (а. с. 51). Відповідно до п. 2 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов’язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи. За висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи вбачається, що ОСОБА_4 вперше звернувся до лікарів - психіатрів за допомогою у серпні 2007 року. Із 14 серпня 2007 року по 24 вересня 2007 року він проходив курс лікування помірно вираженого депресивного розладу, а з 23 жовтня 2007 року по 23 листопада 2007 року – біполярного афективного розладу, поточного епізоду гіпоманії .
Згідно цього ж висновку вбачається, що психічне захворювання ОСОБА_4 ( біполярний афективний розлад ) може періодично позбавляти його можливості в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Такі порушення у психіці ОСОБА_4 могли виникнути в терміні більше 10 років тому.
Експертна комісія у своєму висновку вказала : «Можна припустити , що ОСОБА_4 станом на 28 жовтня 2005 року міг не в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними , але стверджувати це не представилось можливим через відсутність об»єктивного підтвердження». ( а.с.59-63).
Аналіз висновку судово-психіатричної експертизи вказує на те, що експертна комісія через відсутність об’єктивних даних не зробила категоричного висновку про психічний стан ОСОБА_4 на час укладення ним договорів купівлі-продажу, а висловила лише своє припущення про можливість психічного захворювання.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не повинно ґрунтуватися на припущеннях.
Із урахуванням зазначеного , місцевий суд правильно відхилив висновок експертної комісії , як такий , що грунтується на припущеннях.
Колегія суддів вважає, що визнання рішенням Рівненського міського суду від 26 січня 2009 року ОСОБА_4 обмежено дієздатним , не вказує на те , що він під час укладення оспорюваних правочинів не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати , тому , що обмежено дієздатним він визнаний з моменту набрання вказаним рішенням суду законної сили.
Оскільки спеціалісти в галузі психіатрії в ході проведення експертизи не зробили категоричного висновку про те, що ОСОБА_4 під час укладення оспорюваних правочинів не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними , а показання свідків, які не є фахівцями в галузі медицини , не вказували на це , то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність доказів , які б давали підстави для задоволення позову.
Доводи позивачів про те, що при відчуженні ОСОБА_4 житлового будинку було порушено право на житло його дітей-позивачів у справі , не заслуговують на увагу , оскільки встановлено , що ОСОБА_4 був власником житлового будинку , а тому відповідно до ст. 317 ЦК України мав право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.
Колегія суддів вважає, що згоди органу опіки та піклування на відчуження ОСОБА_4 будинку , станом на 28 жовтня 2005 року , законодавством не вимагалося, тому доводи позивачів у цій частині є безпідставними.
Враховуючи , що рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду , тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307 , ст.. 308 , ст. 315, 317 ЦПК України , колегія суддів,
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити , а рішення Рівненського міського суду від 22 січня 2010 року - залишити без зміни.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду , але можуть бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання ними законної сили.
Головуючий :
Судді :