Справа № 161/19820/19 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.

Провадження № 22-ц/802/13/21 Категорія: 3 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Бовчалюк З. А., Шевчук Л. Я.,

секретар судового засідання Галицька І. П.,

з участю:

представника особи, яка не брала участі у справі, адвоката Ульчака Б. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав власності на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича про визнання права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась 27 листопада 2019 року в суд з позовом до Луцької міської ради у якому просила визнати за нею право власності на приміщення, що находиться за адресою АДРЕСА_1 . 02 грудня 2019 року подала клопотання про заміну відповідача у позові до Луцької міської ради на державного реєстратора права власності на нерухоме майно Гейзера С.А. та подала копію уточненої позовної заяви.

Позов мотивує тим, що 02 квітня 2004 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_2 і вона набула права власності на неї. 06 вересня 2007 року між нею та Луцькою міською радою був укладений договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення за цією ж адресою. З Луцькою міською радою 01 квітня 2010 року був укладений договір про оренду земельної ділянки, площею 57кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 для реконструкції квартири та нежитлового підвального приміщення під спортивно-оздоровчий комплекс. 28 жовтня 2010 року наданий дозвіл на виконання будівельних робіт реконструкцію квартири та нежитлового підвального приміщення під спортивно-оздоровчий комплекс. Після виконання будівельних робіт подана Декларація про готовність до експлуатації спортивно-оздоровчого комплексу, яка була повернута на доопрацювання. Луцька міська рада відмовляла у продовженні договору оренди земельної ділянки. Згідно акту та висновку будівельно-технічної експертизи порушень в сфері містобудівної діяльності не виявлено, об`єкт відповідає державним будівельним нормам. З метою узаконення прав на вищезгадуване нерухоме майно вона звернулась до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера С.А. з заявою про реєстрацію права власності, де отримала відмову. Такі дії реєстратора грубо порушують її право. Оскільки вона не може зареєструвати право власності в передбачений законом спосіб вимушена звернутись до суду за захистом свого невизнаного права. Просила визнати за нею право власності на спортивно-оздоровчий комплекс у АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 11 лютого 2020 року визнано за ОСОБА_1 право власності на спортивно-оздоровчий комплекс, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Особа, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на дане рішення суду. Зазначає що рішення є незаконним, необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Фактично суд перейняв на себе функції уповноваженого органу, який здійснює контроль за будівництвом та введення такого будівництва в експлуатацію, з подальшою реєстрацією права власності на забудовника. Судом було порушено норми Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України та іншими нормативними актами не передбачено. Визнанням права власності на побудований спортивно-оздоровчий комплекс, порушено права усіх мешканців будинку АДРЕСА_1 , оскільки у підвальному приміщенні будинку, де частково і має намір розташуватись комплекс знаходиться ввід водопровідної внутрішньобудинкової мережі для водопостачання всіх шести квартир. Саме приміщення незаконно використовується під майбутній заклад громадського харчування, в підвальному приміщенні нежитлової добудови до житлового будинку працювала кухня. Суд мав би усіх співвласників житлового будинку залучити в якості співвідповідачів до участі у справі. Просила скасувати рішення суду та винести нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з"явилась, хоча була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Подала до суду клопотання про перенесення розгляду справи, оскільки перебуває на самоізоляції з підозрою на COVID-19 (підвищена температура) і бажає особисто брати участь в судовому засіданні та надавати пояснення по справі.

Колегія суддів приходить до висновку про необгрунтованність клопотання у зв`язку з непредставленням суду жодних доказів перебування на самоізоляції чи хвороби позивачки. Позивачка по справі не позбавлена права приймати участь в судовому засіданні як сама, так і шляхом представлення її інтересів представником ОСОБА_4 , який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Колегія суддів наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідач в судове засідання не з"явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції уже відкладав 12 січня 2021 року розгляд справи у зв`язку з неявкою позивача, її представника, відповідача в судове засідання та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та її представника, відповідача.

Представник особи, яка не брала участі у справі, в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з зазначених у ній мотивах. Просив її задовольнити.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов на підставі ст.ст. 328, 331, 376 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що повернення позивачу декларації про готовність до експлуатації даного спортивно-оздоровчого комплексу на доопрацювання, у зв`язку з закінченням терміну договору оренди земельної ділянки, та як наслідок відмова відповідача з тих же підстав у здійсненні державної реєстрації права власності, є порушенням прав позивача, як власника цього майна.

Такі висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Між позивачем та Луцькою міською радою 06.09.2007 року був укладений договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відчужене майно складалось з нежитлового підвального приміщення /літер А-3/ загальною площею 79,5 кв. м (№№ приміщень 4, 5, 6, 7, 8, 10) в спільному користуванні з приміщення 2,11 площею 8,0 кв.м.

28.10.2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області Вох О.В. надано дозвіл на виконання будівельних робіт за № 557 з реконструкції квартири та нежитлових підвальних приміщень на АДРЕСА_1 .

Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради 18.12.2018 року декларація про готовність до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_2 та нежитлового підвального приміщення під спортивно-оздоровчий комплекс на АДРЕСА_1 повернута. У повідомленні вказано, що за результатами перевірки встановлено, що некоректно зазначені: дата закінчення будівництва, інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, не в повному обсязі та некоректно зазначені основні показника об`єкта.

Луцька міська рада у листі від 05 листопада 2019 року роз`яснювала ОСОБА_1 , що договір оренди землі від 05.05.2011 року поновленню не підлягає, оскільки не відповідає ст. 42 Земельного Кодексу України.

Рішенням Державного реєстратора прав власності на нерухоме майно Гейзера С.А. № 47987038 від 10.09.2019 ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на спортивно-оздоровчий комплекс по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Зазначено, що заявником не надано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). У силу приписів статті 37 цього Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Позивач звернулась з позовом до державного реєстратора про визнання права власності на нерухоме майно, яке не введене в експлуатацію.

Твердження позивачки, що державний реєстратор не визнає і оспорює її право власності на спортивно-оздоровчий комплекс не ґрунтується на законі, оскільки у даному випадку відповідач, відмовляючи у державній реєстрації діяв як особа публічного права, покликана на виконання функцій держави, а не як особа приватного права.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) і якщо законом передбачено прийняття цього майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державні реєстрації, про власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності суд враховує, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Судом першої інстанції при визнанні права власності не враховано, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, спірний об`єкт не прийнятий в експлуатацію, збудований на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визнання права власності на переобладнане приміщення за рішенням суду чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

З матеріалів справи встановлено, що фактично існує спір між позивачем і власником земельної ділянки комунальної власності, на якій розміщене спірне майно - Луцькою міською радою. За позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована - Луцька міська рада. Державний реєстратор не вправі вирішувати питання права власності самостійно.

Колегія суддів приходить до висновку, що у цій справі відповідачем має бути саме Луцька міська рада як власник земельної ділянки під об`єктом нерухомості. З огляду на те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача - державного реєстратора, то це є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного будинку відповідна земельна ділянка може передаватись безоплатно у власність, або надаватись у користування об`єднанню співвласників.

Пунктом 1.4 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 , визначено умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень. Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства (пункт 1.4.1 Правил). Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Відповідно до пункту 1.3 рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і органу місцевого самоврядування і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

Особа, яка не брала участь у справі, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 . А отже, має право на користування підвальним приміщенням, яке є у спільному користуванні з позивачкою, земельною ділянкою, на якій розміщено спірний спортивно-оздоровчий комплекс. Її права порушуються визнанням судом права власності, без її участі у розгляді судової справи.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню і ухваленню нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З позивача ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений останньою судовий збір за подання апеляційної скарги в даній справі в сумі 14 407,50 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав власності на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 14 407,50 грн (чотирнадцять тисяч чотириста сім гривень 50 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді