Судове рішення #91817924

Справа № 755/13435/18

№ 1-кп/755/77/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И


"01" лютого 2021 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Метелешко О.В.,

при секретарях Ширмер О.О., Нероді В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040004598 від 10.05.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, українця, працюючого слюсарем в ТОВ «ПРОМБУД-ПЛАСТ», маючого малолітню дитину 2009 р.н., зі середньо-спеціальною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 22.06.2018 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 263 КК України до штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (штраф сплачено),

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора Вигівського М.І.,

потерпілого ОСОБА_2

захисника Шевчука В.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,


В С Т А Н О В И В:


Судом визнано доведеним, що ОСОБА_1 , 10 травня 2018 року, приблизно о 18 годині 20 хвилин, та особа, до якої, відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2019 року застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, перебуваючи за адресою: вул. Попудренка 34, у м. Києві, побачили припаркований автомобіль марки "Пежо 206", д.н.з. литовської реєстрації " НОМЕР_1 " та в цей час, у них виник злочинний умисел на вчинення таємного викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, де об`єктом було майно, що знаходилось в салоні автомобіля. Вступивши в злочинну змову, розподіливши між собою злочинні ролі, згідно яких, ОСОБА_1 мав розбити скло автомобіля за допомогою заздалегідь підготовленого інструменту, а особа, до якої, відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2019 року застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, мала знаходитися поруч та контролювати оточуюче середовище, щоб сторонніми особами не були помічені їх злочинні дії. Далі, ОСОБА_1 підійшов до вищевказаного автомобіля та, використовуючи заздалегідь підготовлений інструмент, розбив праве переднє скло автомобіля, у той момент, як особа, до якої, відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2019 року застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, перебувала неподалік та слідкувала за тим, щоб сторонніми особами не були помічені їх дії, після чого, дана особа, підійшла до вказаного автомобіля та разом з ОСОБА_1 таємно викрали з салону майно, належне потерпілому ОСОБА_2 , а саме: чоловічу чорну сумку, вартістю 300 грн., гаманець чорного кольору, вартістю 300 грн., всередині якого заходились грошові кошти в сумі 214 грн., відеореєстратор, вартістю 1500 грн. У подальшому, ОСОБА_1 та особа, до якої, відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2019 року застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, довівши до кінця свій злочинний умисел, зникли з місця події, маючи реальну можливість розпорядитися викраденим майном. Своїми злочинними діями ОСОБА_1 та особа, до якої, відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 27.03.2019 року застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, завдали потерпілому ОСОБА_2 матеріального збитку на загальну суму 2314 грн.


Позиція обвинуваченого ОСОБА_1 .

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в пред`явленому обвинуваченні не визнав та показав, що 10.05.2018 року він займався відновленням свого паспорту і поїхав до паспортного столу, що на вул. Харківське шосе, попередньо віддавши свої кросівки у ремонт, де йому сказали, що він зможе забрати їх близько 16 години 00 хвилин. Тому, він поїхав до паспортного столу, довго чекав свою чергу та близько 15 години 00 хвилин зрозумів, що йому ще довго чекати, тому, вирішив сходити забрати кросівки. По приїзду назад до паспортного столу, йому відмовили у відновленні паспорту та сказали, що йому необхідно звернутися саме в ЦНАП, але він туди вже не встигав, тому вирішив їхати на роботу до мами у ЖЕК № 402, але йому повідомили, що там буде день народження співробітниці, тому, його мама з іншими працівниками пішли до парку, куди він також пішов, однак, прийшовши туди, він не побачив жодного працівника ЖЕКу, тому, вирішив піти додому та пішов на зупинку громадського транспорту на вул. Бажова, вздовж метро, скоротивши свій шлях. При виході із зупинки, він зіткнувся з людиною, але не звернув на це увагу, а коли майже зайшов у двір території лікарні, його затримали ззаду, не представившись, особи були у цивільному одязі та на всі його запитання відповідали, що він все дізнається. Увесь час він лежав на землі, оскільки вставати йому заборонили, збоку від нього, знаходився рюкзак, який на нього одягли. Далі, підійшов працівник ОСОБА_3 , який коліном став йому на руки, придавивши лице у землю, тому вважає, що саме у той момент йому підкинули відеореєстратор з автомобіля, а пізніше, приїхала слідчо-оперативна група, працівники якої відкрили рюкзак, почали дивитись його вміст, але він був упевнений, що там нічого немає, але сам побачив там відеореєстратор, на що одразу повідомив, що відеореєстратор йому не належить, на що співробітники поліції говорили, щоб він діставав його та будуть розбиратися. На місці, він конкретно вказував на ОСОБА_3 , що саме він підкинув йому відеореєстратор. Зазначив, що дозволу на обшук він не давав і добровільно викласти речі йому не пропонували, при затриманні не тікав, а лише один працівник поліції, нібито, за його словами, зіткнувся з ним при виході з території лікарні, де був автомобіль потерпілого, але він навіть не знав, де знаходився автомобіль потерпілого та сигналізацію автомобіля він не чув. Пояснив, що з особою, яку також затримали з ним, він знайомий особисто не був, можливо, колись, десь його бачив. Зокрема, показав, що рогатка, яка знаходилася у нього, це його, оскільки він її купував для свого сина, однак, вона була у плівці, запакована, але можливо у рюкзаку плівка розірвалась. Зазначив, що після приїзду до райвідділу, працівники поліції щось складали, але він нічого не підписував, оскільки ніякого відношення до вчиненого немає та прохав ухвалити відносно нього виправдувальний вирок.


Оцінка суду

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Незважаючи на процесуальну позицію обвинуваченого ОСОБА_1 щодо не визнання своєї провини, його вина підтверджується дослідженими в судовому засіданні в їх сукупності доказами, а також показаннями потерпілого та свідків, які попереджались про кримінальну відповідальність, а саме:

- допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 353 КПК України, потерпілий ОСОБА_2 суду показав, що точну дату події він не пам`ятає, але допускає, що це сталося 10.05.2018 року та він по вул. Попудренка, 34, залишив свій автомобіль, відійшов на 40-50 хвилин. Коли він повернувся, то побачив розбите скло у його автомобілі, тому, відразу зателефонував до поліції. Зазначив, що доки він йшов до автомобіля, то бачив поліцейських і людину, котра сиділа під деревом у кайданках, однак, одразу не зрозумів хто це, оскільки, це було на відстані 500 метрів від його автомобіля. Потім, під деревом він бачив не обвинуваченого, а іншого чоловіка, в якого через плече була одягнена саме його сумка, а вже через дорогу, на відстані 70 метрів від нього, знаходився обвинувачений, який сидів у кайданках та в нього на спині знаходився рюкзак. Поліцейський, підійшов до нього та запитав, чи саме його автомобіль пошкоджено, на що він відповів, що так. Потім, вони чекали слідчо-оперативну групу. Показав, що коли у ОСОБА_1 проводили обшук, то у нього при собі були особисті речі та саме його відеореєтратор, який знаходився у рюкзаку останнього. Обвинувачений сказав, що це був його рюкзак, а відеореєстратор не його і те, що він ні в кого його не брав, а його йому підкинули. Під час обшуку були присутні поняті та викрадені речі йому повернуті;

- допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_4 суду показав, що до події не був знайомий з обвинуваченим, однак, у день події, працюючи у Київській водолікарні, перебуваючи безпосередньо на роботі, він бачив затримання осіб та поліцейські попросили його бути понятим, на що він погодився. Так, коли він заїхав на територію лікарні, то бачив, що поліцейські біля дерева когось затримали і чекали слідчо-оперативну групу. Він спочатку бачив іншу особу, а обвинуваченого ОСОБА_1 побачив, коли був понятим при вилученні рюкзака саме в обвинуваченого. Поліцейські склали протокол, його з ним ознайомили, він розписався, а сумку вилучали в іншої особи. В обвинуваченого, коли він сидів на своєму рюкзаку, попросили показати, що у ньому знаходиться і він сказав, що там лежать його речі. Зазначив, що коли в обвинуваченого вилучали речі, то у нього знаходилися рогатка та відеореєтратор з автомобіля. Всі вилучені речі були упаковані, опломбовані, на них поставили печатки і дали йому поставити підпис. Коли в обвинуваченого вилучали відеореєтратор, він говорив, що йому його підкинули, але не говорив, хто саме, а лише сказав, що його підкинули при огляді його речей;

- допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_5 суду показав, що працюючи в Дніпровському УП НП у м. Києві, 10.05.2018 року, десь після 17 години 00 хвилин, при відпрацюванні району, ним та його колегами були помічені два невідомі чоловіки, один з яких, обвинувачений ОСОБА_1 , які поводили себе підозріло. Тому, вони з колегами знаходячись у парку через дорогу, вирішили поспостерігати за подальшими діями вказаних осіб. Потім, побачили по вул. Попудренка автомобіль «Пежо», білого кольору та невідомі на той час їм чоловіки підійшли до даного автомобіля. В обвинуваченого ОСОБА_1 у руках була згорнута газета і рогатка. ОСОБА_1 підійшов до автомобіля, розбив у ньому праве переднє вікно, потім, підійшов інший чоловік та скло осипалось. Зазначені особи з автомобіля витягнули якісь речі та вони зрозуміли, що ті можуть бути крадіями. Потім, вказані особи зайшли на територію лікарні, а вони почали бігти за ними та кричати, щоб ті зупинилися. Коли вони їх затримали, то спитали, чи є в них заборонені предмети, а останні, не могли нічого пояснити. Інший чоловік хотів чинити опір і ними були застосовані спецзасоби, а саме - кайданки. ОСОБА_1 затримував його напарник. Від автомобіля і до даних осіб, було 50-100 метрів. Зазначив, що обвинувачений та інша особа, завжди були в їхньому полі зору. Показав, що він особисто бачив, як ОСОБА_1 розбив скло, потім, пролунав удар. Після затримання, у ОСОБА_1 вилучалась його сумка, в якій були відеореєтратор, документи та гаманець, а також, під час вилучення там знаходилася рогатка. Коли речі вилучались у ОСОБА_1 , він знаходився біля іншої особи і тому не був присутній при обшуку останнього;

- допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_6 суду показав, що будучи поліцейським, 10.05.2018 року, приблизно о 18 годині 00 хвилин, на вул. Попудренка, у м. Києві, біля водолікарні, він побачив двох підозрілих людей, які стояли до нього спиною. Невідомі особи підійшли до припаркованого автомобіля білого кольору з іноземними номерами та в цей час, вони з колегами почули хлопок і спрацювала сигналізація. Він бачив, як обвинувачений ОСОБА_1 розбив рогаткою, яка знаходилася у нього в руках, переднє праве пасажирське скло в автомобілі та разом з невідомою особою щось забрали з автомобіля і відійшли від нього на 20-30 метрів, потім, останні побачивши їх, почали тікати. Інша особа відбігла від автомобіля на 50 метрів, а обвинувачений ОСОБА_1 на метрів 120. Він затримував іншу особу, а обвинувачений ОСОБА_1 утік, перебіг вулицю і на вул. Пожарського його затримали. Зазначив, що він був на відстані 50-70 метрів від вказаних осіб, котрі завжди були у полі його зору. В іншої особи вилучалась сумка, гаманець, гроші у сумі 200 грн., банківські картки, набір ключів і викрутки. Потерпілий прийшов до автомобіля, потім підійшов до них і повідомив, що у нього зник відеореєтратор, сумка, гаманець та картки. Зі слів співробітників, які затримали обвинуваченого ОСОБА_1 , в останнього був вилучений відеореєтратор. З ним також перебували його співробітники: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Зокрема, з ними, на місці події знаходився ОСОБА_3 , однак, останній, з ОСОБА_1 слідчих дій не проводив;

- допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_8 суду показав, що працюючи поліцейським, у травні місяці 2018 року, вони з колегами були на відпрацюванні Дніпровського району. Він працював з ОСОБА_5 та вони йшли зі сторони метро «Чернігівська» в сторону вул. Попудренка і раптом, побачили, що до автомобіля «Пежо», білого кольору, підійшло двоє молодих чоловіків, один з яких - обвинувачений ОСОБА_1 . Відстань між ними та даними особами була приблизно 70-100 метрів і останні знаходилися навпроти них. У цей час, вони почули хлопок, сигналізацію та невідомі їм особи щось взяли з автомобіля і швидко пішли, а вони, відразу ж побігли за останніми. В автомобілі було розбите переднє праве скло, але хто саме його розбив, він не бачив. У цей час, інші співробітники знаходилися на відпрацюванні по вул. Краківській, він їм зателефонував і вже останні затримали обвинуваченого ОСОБА_1 та іншу особу. Через деякий час, приїхала слідчо-оперативна група і прийшов потерпілий. У той день було світло, була приблизно 18 година 00 хвилин, можливо пізніше. ОСОБА_1 затримував ОСОБА_7 , а вже потім, йому повідомили співробітники, що у ОСОБА_1 було вилучено рогатку та відеореєтратор. При ньому поверхневий огляд ОСОБА_1 не проводився. Також, не пам`ятає, чи приймав участь у затриманні ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , але на місці події він знаходився;

- допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_7 суду показав, що працюючи поліцейським, 10.05.2018 року, по вул. Попудренка, вони йшли по території водолікарні з ОСОБА_3 і їм повідомили, що неподалік, хтось розбив скло автомобіля. Обвинувачений ОСОБА_1 пішов через дорогу, а він пішов за ним. Він розумів, що ОСОБА_1 та інша затримана особа знайомі, оскільки вони йшли разом і розійшлися на території лікарні. ОСОБА_3 здійснив затримання на території лікарні, а він - прямо через дорогу. ОСОБА_3 викликав слідчо-оперативну групу. Коли вони йшли за ОСОБА_1 та його знайомим, то кричали, щоб останні зупинилися. Підбігши до ОСОБА_1 , він збив його з ніг та поклав останнього на землю, а далі, вони зробили поверхневий огляд ОСОБА_1 . Що саме знайшли у ОСОБА_1 , він чітко вже не пам`ятає, можливо, відеореєстратор, який знаходився у рюкзаку останнього, але той говорив, що відеореєстратор не його. Обвинувачений сам відкривав рюкзак, але він не бачив чи торкався останній відеореєстратора. Даний відеореєстратор він у ОСОБА_1 не вилучав і чи брав його у руки ОСОБА_3 , також не пам`ятає. Після затримання, вони чекали слідчо-оперативну групу та ОСОБА_1 запитував їх про причину затримання і говорив, що його підставили. Зазначив, що він постійно знаходився біля обвинуваченого ОСОБА_1 і при ньому, особисто, ніхто останньому нічого не підкидував зі сторони працівників поліції та тиску на нього не було;

- допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 352 КПК України, свідок ОСОБА_3 суду показав, що перебуваючи як працівник поліції у патрулі на перехресті по вул. Попудренка, разом із ОСОБА_7 , надійшло повідомлення про злочин, а саме про те, що невідомі особи, шляхом розбиття скла автомобіля, викрали речі. Зазначив, що безпосередньо момент злочину вони не бачили. Коли їм став відомий маршрут руху підозрюваних, вони вирішили піти їм назустріч, однак, не розрахувавши дистанцію, в якийсь момент він розминувся із підозрюваним ОСОБА_9 . Зрозумівши це, він почав рухався в бік ОСОБА_9 , а ОСОБА_7 у бік ОСОБА_1 . Спочатку, дистанція між ОСОБА_9 і ОСОБА_1 складала близько 5 метрів, яка згодом збільшилась метрів до 50. Зокрема, зазначив, що він затримував ОСОБА_9 на території лікарні, а ОСОБА_1 перебував на іншій стороні вулиці, при чому, першого затримали саме ОСОБА_1 , а потім ОСОБА_9 . При затриманні у ОСОБА_9 був рюкзак, чи якась сумка, точно не пам`ятає. Як затримували ОСОБА_1 не бачив, оскільки перебував безпосередньо із ОСОБА_9 , а поруч із ОСОБА_1 опинився уже, коли приїхала слідчо-оперативна група, яку вони викликали одразу після затримання. Зокрема, проводився обшук у присутності понятих, спочатку у ОСОБА_9 , а потім у ОСОБА_1 , у речах якого знаходились рогатка, реєстратор, чи навігатор та особисті речі. Коли обшук закінчився, то в задній кишені штанів ОСОБА_1 знайшли уламки автомобільної свічки та зрозумівши, що це може бути важливим доказом, включили відеокамеру, де ОСОБА_1 почав говорити, що йому підкинули автомобільну свічку, яка в подальшому була вилучена. Особисто він не відкривав рюкзак, а знімав на відео, на відстані 2-3 метрів. Після затримання, він спілкувався з іншим затриманим, підходив також до ОСОБА_1 , але рюкзак не чіпав. Після закінчення усіх слідчих дій, поїхав до райвідділу окремо від обвинуваченого, після чого, направився додому. Після події, обвинувачений писав із СІЗО на нього скарги, але чому, він не знає і останній, на місці події, вказував чомусь чітко на нього, хоча він його не затримував та ніяких дій з ним не вчиняв.

Вказані показання потерпілого, свідків, суд визнає належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку, встановленому КПК України.

Загалом, обставин, регламентованих ст. 87 КПК України, у ході судового розгляду встановлено не було.

Даних, передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України, відносно допитаних судом свідків для доведення недостовірності їх показань, як то показання, документи, які підтверджують їх репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останніх, у ході судового розгляду встановлено не було.

У свою чергу, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об`єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомостей, судовим слідством було встановлено наступне.

Так, рапортом працівників поліції ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , встановлено, що 10.05.2018 року о 18 годині 10 хвилин, у ході відпрацювання Дніпровського району, по вул. Попудренка, 34, ними були затримані ОСОБА_9 (зі слів), ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 (зі слів), ІНФОРМАЦІЯ_1 , які шляхом розбиття правого переднього скла в автомобілі «Пежо 206» білого кольору з номерними знаками « НОМЕР_1 » на литовській реєстрації, викрали речі. У подальшому, ними на місце було викликано слідчо-оперативну групу для проведення слідчих дій (т. 2 а.п. 58).

Зокрема, з протоколів вбачається наступне:

- з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 10.05.2018 року, вбачається, що 10.05.2018 року, приблизно о 18 годині 35 хвилин, за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 24, невідома особа вчинила крадіжку з автомобіля «Пежо 206» д.н.з. « НОМЕР_1 », а саме: сумку і реєстратор та гаманець, шляхом розбиття скла (т. 2, а.п. 59);

- з протоколу огляду місця події від 10.05.2018 року, вбачається, що об`єктом огляду є автомобіль марки «Пежо 206» д.н.з. « НОМЕР_1 » (на литовських номерах) білого кольору, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 34. При огляді виявлено розбите праве переднє склю, у салоні автомобіля порушена обстановка, слідів чи речей не виявлено (т. 2, а.п. 62-63);

- з розписки потерпілого ОСОБА_2 вбачається, що він отримав від працівників поліції належні йому речі, що були викрадені з його автомобіля 10.05.2018 року, а саме - відеореєстратор, гаманець з грошовими коштами в розмірі 214 грн., набір інструментів ( т. 2 а.п. 64);

- з протоколу огляду речей від 15.05.2018 року, вбачається, що об`єктом огляду є речовий доказ, що був вилучений при проведенні обшуку у ОСОБА_1 за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 15. У подальшому, у ході огляду прозорого поліетиленового пакету, який прошитий нитками та опечатаний печаткою «Для Пакетів», на якій містяться підписи понятих, при його відкритті виявлено предмет ззовні схожий на рогатку, нижня частина останнього є пластмасовою, чорного кольору, далі зверху жовтого кольору резинка, що розділяється на дві частини, до яких прикріплений шматок тканини чорного кольору. Вказаний предмет було сфотографовано за допомогою мобільного телефону марки «Хонор ПІ 9 Лайт» (т. 2, а.п. 69-71);

- з протоколу обшуку від 10.05.2018 року, за участю обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_2 , понятих, вбачається, що під час обшуку на вулиці за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 15, в обвинуваченого ОСОБА_1 було виявлено: мобільний телефон чорного кольору «Donod», відеореєстратор чорного кольору, рюкзак зеленого кольору, дві запальнички, 5 аркушів документів, пачка цигарок, кросівки, рогатка, окуляри, парфуми, грошові кошти: 200 гривень, три купюри по 20 гривень, дві купюри по 10 гривень, три купюри по 2 гривні (т. 2 а.п. 74-77);

-з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 10.05.2018 року, вбачається, що 10.05.2018 року, було затримано у порядку ст. 208 КПК України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.п. 82-83);

- з протоколу обшуку затриманої особи від 10.05.2018 року, вбачається, що під час обшуку ОСОБА_1 будь-яких об`єктів вилучено не було (т. 2 а.п. 84);

- з постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання вбачається, що відеореєстратор чорного кольору, гаманець чорного кольору з грошима у розмірі 214 гривень, сумку чорного кольору, набір інструментів в оранжевій коробці, що передані під зберігальну розписку потерпілому ОСОБА_2 , рогатку, що вилучена у ОСОБА_1 та передана до камери схову Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві, визнано речовими доказами (т. 2, а.п. 72).

Дані протоколи, документи, складено, відповідно до положень ст. ст. 104-106, 223, 234, 237 КПК України, явних й істотних порушень вимог останніх та ст. ст. 87, 98, 99 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено, судом не встановлено, у зв`язку з чим, вони є належним адже прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що отримані у порядку, встановленому КПК України.

Що стосується доводів сторони захисту щодо визнання протоколу обшуку від 10.05.2018 року недопустимим доказом, оскільки було порушено право на захист, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки, як видно із дослідженого в суді протоколу та долученого DVD-диску, який було переглянуто, ОСОБА_1 жодного разу не зазначав, що він потребує захисника, а сам протокол відмовився підписувати і будь-яких зауважень також не викладав.

Зокрема, показання обвинуваченого ОСОБА_1 , у тому числі й в частині того, що відеореєстратор йому поклав до рюкзака працівник поліції, суд розцінює як такі, що надані з метою уникнення відповідальності за вчинене, оскільки потерпілим, свідками, надані послідовні, логічні показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, а також вони узгоджуються з матеріалами кримінального провадження та дослідженими доказами. Зокрема, відповідно до протоколу обшуку від 10.05.2018 року, у ОСОБА_1 було виявлено серед іншого і відеореєстратор з автомобіля потерпілого.

У свою чергу, згідно з положеннями ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Так, суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, однак останні, будучи вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, регламентований КПК України, будь-яких інших доказів на підтвердження висловлених ними обставин злочину та імовірного його перебігу суду не надали.

Тож суд, враховуючи вищевикладені докази, які були надані суду у ході розгляду провадження, визнанні належними і допустимими, вважає висловлені стороною захисту доводи щодо кваліфікації дій обвинуваченого саме за ч. 2 ст. 185 КК України слушними.

Так, до Дніпровського районного суду м. Києва кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 надійшло за кваліфікацією ч. 2 ст. 185 КК України, а саме те, що останній обвинувачується у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій за попередньою змовою групою осіб, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 185 КК України.

У подальшому, прокурор було заявлено клопотання про зміну обвинувачення в суді та змінено обвинувачення з урахуванням того, що згідно з висновком Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові № 51-5932 км 19 від 17 березня 2020 року, «салони та/або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем). З матеріалів кримінального провадження встановлено, що особисті речі потерпілого ОСОБА_2 викрадені з транспортного засобу безпосередньо після розбиття правого переднього скла в автомобілі. З огляду на викладене вбачається, що автомобіль марки "Пежо 206", д.н.з. литовської реєстрації " НОМЕР_1 " має бути віднесено за своїми ознаками до поняття «сховище» та з метою зміни обсягу та правової кваліфікації обвинувачення, відповідно до ст. ст. 338, 341 КПК України, необхідно змінити обвинувальний акт, пред`явивши ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме, що останній обвинувачується у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій за попередньою змовою групою осіб, поєднаній з проникненням у сховище, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 185 КК України.

Проте, відповідно до висновку Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові № 51-5932 км 19 від 17 березня 2020 року, салони та/або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем).

При цьому, у кожному конкретному кримінальному провадженні, де пред`явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, яке включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище» (ч. 3 ст. 185 КК України), належить встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище». Ці обставини, з огляду на положення ст. 91-94 КПК України, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці.

Крім того, як вбачається зі змісту вказаної вище постанови ВС, то з урахуванням конкретних обставин провадження, незаконне потрапляння сторонніх осіб до салону та багажного відділення автомобіля шляхом подолання різним способом засобів охорони від вільного доступу, у тому числі технічних, здійснене з метою викрадення майна, що там зберігається, складає ознаку незаконного проникнення до володіння особи - сховища.

Зокрема, у тому випадку, про що йдеться у постанові № 51-5932 км 19 від 17 березня 2020 року ВС, йшлося саме про те, що особа відімкнувши сигналізацію шляхом її зчитування, незаконно проникла до салону автомобіля.

Крім того, у висновку Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові № 51-5932 км 19 від 17 березня 2020 року, чітко вказано, що салони та/або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття «сховище», при цьому в кожному конкретному провадженні належить встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище». Ці обставини, з огляду на положення ст. 91-94 КПК України, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, що є предметом розгляду, за обвинуваченням ОСОБА_1 , то крадіжка з автомобіля відбулася шляхом розбиття скла автомобіля, а не шляхом відмикання сигналізації шляхом її зчитування.

Зокрема, прокурором не надано жодних доказів щодо об`єктивних обставин, які дозволяють ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище», а саме не надано конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем), зогляду на положення ст. 91-94 КПК України, що підлягають обов`язковому доказуванню.

Враховуючи викладене та те, що оскільки, у висновку Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові № 51-5932 км 19 від 17 березня 2020 року, чітко вказано, що салони та/або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття «сховище», при цьому в кожному конкретному кримінальному провадженні, де пред`явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, яке включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище» (ч. 3 ст. 185 КК України), належить встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище», то суд приходить до висновку, що з урахуванням всіх встановлених обставин, наданих доказів, дії обвинуваченого ОСОБА_1 у конкретно даному кримінальному провадженні, необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 338 КПК України, з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Аналізуючи досліджені докази в їх сукупності, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, прийшов до висновку про необхідність вийти за межі висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, перекваліфікувавши його дії з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки це не погіршує становище обвинуваченого, а навпаки.

Оцінивши в сукупності, досліджені судом докази, дії обвинуваченого ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 КК України, а саме те, що він своїми умисними діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно зі ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Так, суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, конкретні обставини кримінального провадження, дані про його особу, а саме: на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше судимий, має дитину 2009 р.н.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , згідно зі ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Так, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, відсутність обставин, які б пом`якшували покарання, конкретних обставин кримінального провадження, його особи, суд вважає, що його перевиховання й виправлення неможливо без ізоляції від суспільства і не знаходить підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України, однак, поряд з цим, суд враховує, що останній має дитину 2009 р.н. (т. 1 а.п. 134), має хвору маму (відповідні довідки містяться в матеріалах), працює слюсарем в ТОВ «ПРОМБУД-ПЛАСТ» (т. 2 а.п. 125).

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.

Речові докази у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-


У Х В А Л И В:


ОСОБА_1 визнати винуватим за ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді застави залишити без зміни до набрання вироком законної сили та повернути її після набрання вироком законної сили, особі, що її вносила.

Зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_1 період, який він перебував під вартою у даному кримінальному провадженні, а саме із 10.05.2018 року по 19.11.2018 рік, з урахуванням ст. 72 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.

Речові докази у кримінальному проваджені, а саме: відеореєстратор чорного кольору, гаманець чорного кольору з грошима в розмір 214 грн., сумка чорного кольору, набір інструментів в оранжевій коробці, що передані під зберігальну розписку потерпілому ОСОБА_2 - залишити у його власності;

- рогатку, вилучену у ОСОБА_1 , яку передану до камери схови Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві - знищити.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був п рисутнім у судовому засіданні.




Суддя





























Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація