Справа № 212/10842/19

2/212/17/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дехти Р.В., за участі секретаря судового засідання Колісник К.Е, представника позивача - адвоката Саліної М.О., представника відповідача - адвоката Лєгостаєвої Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки однією родиною без реєстрації шлюбу, визнання спірного майна спільним сумісним майном та поділ спільного сумісного майна, -

встановив:

24 грудня 2019 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернулась позивач ОСОБА_3 із зазначеним позовом. В обґрунтування позову зазначила, що з відповідачем у справі ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 2000 року по 08 вересня 2003 рік, шлюб було розірвано у встановленому законом порядку через пияцтво та бійки з боку відповідача. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_4 , який народився у 2001 році. Після розірвання шлюбу сторони помирились та продовжили спільне проживання та сімейні стосунки, однак без повторної реєстрації шлюбу. Під час спільного подружнього життя сторони мешкали в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , що належала дідові позивачки ОСОБА_5 , який мешкав разом з сторонами до смерті та заповідав цю квартиру ОСОБА_3 яку остання успадкувала.

На початку 2013 року відповідач ОСОБА_2 поїхав на заробітки в райони Крайньої півночі (Росія) де перебував до листопада 2013 року та заробив гроші. З метою покращення житлових умов позивачка продала належну їй однокімнатну квартиру, додавши зароблені відповідачем гроші сторони сумісно купували трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яку було зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_2 . У зазначеній квартирі оселилась родина ОСОБА_6 - тобто сторони у справі, їх син ОСОБА_4 2001 року народження, згодом, в 2015 році народився другий син ОСОБА_8 . В 2017 році стосунки між сторонами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 склалися вкрай неприязні, оскільки останній зловживав алкоголем, поводився агресивно, бив та ображав дружину яка неодноразово вимушена була викликати поліцію з приводу домашнього насильства.

В позовні заяві ОСОБА_9 зазначила, що відповідач продовжував себе поводити агресивно, виганяв її з квартири що призвело до того, що остання була вимушена з січня 2019 року мешкати в орендованій квартирі та нести через це додаткові витрати. Відповідач ОСОБА_2 забрав всі правовстановлюючі документи та технічний паспорт на спільну квартиру та заперечував право позивачки на нерухоме майно що й слугувало підставною звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про встановлення факту спільного проживання, поділ спільного майна та визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 13 січня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження , підготовче судове засідання було призначено на 13 лютого 2020 року, що було відкладено з різних підстав на 11.03.2020 року, 09.04.2020 року, 12.06.2020 року, 09.07.2020 року, 28.09.2020 року, тощо.

16 березня 2020 року позивачка ОСОБА_3 надала до канцелярії суду письмову заяву про уточнення даних де повідомила суд про зміну свого прізвища на « ОСОБА_1 » у зв`язку з реєстрацією шлюбу , надавши копію свідоцтва про шлюб.

Ухвалою суду від 12 травня 2020 року за клопотання представника позивача ОСОБА_11 - адвоката Саліної М.О. витребувано у якості доказів у справі з Криворізької філії Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області копію договору купівлі - продажу, зареєстрованого в реєстрі № 2008 від 25 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С., щодо купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 та копії всіх документів, що стосуються посвідчення вказаного договору. Витребувано з Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради (м.50000, м.Кривий Ріг площа Молодіжна буд. 1) інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, щодо реєстрації права власності, іншого речового права на квартиру АДРЕСА_2 .

09 червня 2020 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд ухвалити рішення, яким встановити факт її та ОСОБА_2 спільного проживання без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з 2003 року до січня 2019 року. Визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном , нажитим під час спільного проживання без реєстрації шлюбу. Розділити між нею, та ОСОБА_2 спільне сумісне майно та визнати за нею право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 28 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 27 жовтня 2020 року.

21 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву пояснивши, що строк для його подачі слід рахувати з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками, які він отримав лише 03 грудня 2020 року. У своєму відзиві відповідач ОСОБА_2 зазначив, що не погоджується з викладеними у позові обставинами, вважає, що спірну квартиру він придбав особисто за зароблені самостійно кошти, стверджував, що продав спадкового майна позивачки з метою вкладу коштів у спірну квартиру є надуманими, оскільки остання не приймала матеріальної участі у її придбанні, а кошти з продажу своєї особистої квартири витратила на невідомі останньому нужди. Зазначив, що причиною розпаду сім`ї слугувала подружня зрада його колишньої дружини ОСОБА_3 під час перебування його на заробітках поза межами країни. Зазначив, що мав особисті банківські перекази, власні кошти, й тому під час сумісного проживання у родині самостійно забезпечувався. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що спірна квартира є його особистою приватною власністю відповідно до п.3 ч.1 статті 57 СК України .

01 лютого 2021 року відповідач ОСОБА_2 надав через канцелярію суду заяву про застосування позовної давності де зазначив, що до спірних правовідносин слід застосувати позовну давність, що слід рахувати з моменту, коли особа (позивачка) дізналась про порушення своїх прав. Вважає, що строк позовної давності сплинув 25 грудня 2016 року оскільки про порушення свого права позивачка дізналася 25 грудня 2013 року (як зазначила позивачка в судовому засіданні під час розгляду справи).

В судовому засіданні, під час розгляду справи позивачка ОСОБА_1 (за позовом ОСОБА_3 ) та її представник - ОСОБА_14 підтримали позовні вимоги посилаючись на норми чинного законодавства України та наполягали на його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник відповідача - адвокат Лєгостаєва Д.В. заперечували проти позовних вимог посилаючись на обставини, викладені та обґрунтовані у відзиві на позовну заяву. Просити суд відмовити у задоволенні позову та до спірних правовідносин застосувати строк позовної давності.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі до 08 вересня 2003 року. Факт розірвання шлюбу підтверджено свідоцтвом, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції у Кіровоградській області (актовий запис № 64). Під час шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .

Після офіційного розірвання шлюбу сторони продовжили сумісне проживання, ведення спільного господарства та побуту однак без офіційної реєстрації шлюбу.

Факт сумісного проживання сторін з 2003 року є належним чином підтверджено позивачкою матеріалами справи, в ому числі актом, складеними сусідами - мешканцями будинку АДРЕСА_3 , довідками, наданими Криворізькою об`єднаною міською довідково - вніормаційною службою «НОВА КОМ» від 23 грудня 2019 року та 21 січня 2021 де зазначено, що у спірній квартирі станом на зазначені періоди часу зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , та їх діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_16 .

Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що знайома з позивачкою з 2003 року оскільки разом працюють. Знайома також з її чоловіком ОСОБА_2 . На момент розгляду справи подружжя не спілкується між собою. Після розірвання шлюбу приблизно в 2008 році, сторони по справі зійшлися та мешкали в квартирі по АДРЕСА_4 , що згодом перейшла до ОСОБА_1 у спадок від діда, жили добре, планували купувати більшу квартиру. Свідок зазначила, що їй відомо те, що позивачка ОСОБА_1 продала належну їй квартиру, чоловік ОСОБА_2 також заробив кошти на квартиру та купили квартиру на АДРЕСА_1 . Позивач та відповідач мешкали як одна родина. В 2017 році відповідач ОСОБА_2 вигнав ОСОБА_1 з квартири

В судовому засіданні свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що знає ОСОБА_1 з 2005 року та ОСОБА_2 знає також. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спочатку мешкали на АДРЕСА_4 , після розлучення також продовжували жити разом на ОСОБА_23 . В 2013 році сторони по справі вирішили купити квартиру, продали стару квартиру та купили нову квартиру. У сторін по справі була сім`я до 2016 року, 09 травня 2016 року святкували разом, ОСОБА_2 обнімав та цілував ОСОБА_1 на святкуванні 09 травня 2016 року.

Свідок ОСОБА_24 суду пояснив, що є старшим по будинку по АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом заселялись в квартиру по АДРЕСА_3 . Друга дитина народилась коли мешкали разом. Було таке враження, що дружна сім`я. Обидва гуляли з дитиною.

Факт спільного проживання сторін однією родиною без реєстрації шлюбу є належним чином доведено та відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо оспорювання цього факту.

Судом встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 у період часу з 15 липня 2005 року по 15 лютого 2013 року та з 22 лютого 2013 року по 16 грудня 2013 року був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , що раніше належала позивачу по справі ОСОБА_3 та була відчуження третім особам за договором купівлі - продажу від 14 грудня 2013 року, що підтверджується матеріалами справи.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_11 , дитина сторін по справі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 з 06 березня 2015 року, а син сторін по справі ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 12 травня 2016 року, що підтверджується матеріалами справи, а саме довідкою Криворізької об`єднаної міською довідково - інформаційною службою.

Так, внаслідок фактичних шлюбних відносин у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась друга спільна дитина - син ОСОБА_9 про що Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області складно відповідний актовий запис №1240, де сторони записані батьками та спору із цього приводу не існує.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно ч. 3, ч. 2, 4 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зав`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Матеріалами справи доведено, що під час сімейного життя, а саме 23 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу придбав у власність квартиру АДРЕСА_2 (далі - спірна квартира). Договір посвідчено приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу Дніпропетровської області Герасимовою Л.С. та зареєстровано в реєстрі № 2008.

В підтвердження своєї позиції відповідач ОСОБА_2 до свого відзиву надав суду докази того, що він дійсно працював у період часу в ЗАТ «Артель старателів » «Витим» (рос. мовою) Іркутської області у період часу з 20 березня 2014 року по 16 грудня 2014 року де заробив кошти на придбання спірної квартири й придбав її за особисті кошти. У підтвердження отримання коштів надав довідки із банку АТ «ВТБ БАНК» щодо отримання ним коштів за системою «Золотая Корона» 26 листопада 2013 року у розмірі 12 000 доларів США. та 5 000 доларів 21 листопада 2014 року.

У підтвердження доводів щодо сумісних витрат на придбання сторонами спільної квартири АДРЕСА_2 позивачка ОСОБА_11 надала суду нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу від 14.12.2013 року, згідно якого , напередодні правочину щодо придбання ОСОБА_2 спірної квартири, що мав місце 23.12.2013 року - позивачка 14.12.2013 року продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 за 61 214,00 грн.

Отже, дослідивши матеріали справи встановлено, що 23 грудня 2013 року ОСОБА_2 придбав спірну квартиру АДРЕСА_2 вартість якої за договором становила 79 110 грн., вартість проданої позивачкою власної квартири, про яку зазначено вище - становить 61 214,00 грн.

Суд зазначає, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною - (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків та вважає, що вищезазначене майно було придбане ОСОБА_2 , разом з позивачкою під час проживання однією сім`єю в інтересах їх сім`ї, тому дане майно, відповідно до ст. ст. 60, 74 СК України, є спільною сумісною власністю сторін у справі.

Згідно із ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Про що також йдеться в роз`ясненнях, даних у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, ознаками фактичної сім`ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов`язки.

Таким чином, предметом доказування у спорі про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є такі обставини, що мають матеріально-правове значення: чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а саме спільне проживання, спільний побут, наявність взаємних прав та обов`язків що й було встановлено та належним чином доведено під час розгляду справи.

Також слід зазначити, що до особистих немайнових прав подружжя СК відносить ті, які є найбільш важливими та на які можна впливати нормами сімейного права. Це право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на духовний розвиток; право на зміну прізвища; право на розподіл обов`язків та спільне вирішення питань життя сім`ї; право на особисту свободу.

Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст.7 СК України є здійснення їх з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та неприпустимість свавільного втручання в сімейне життя; відсутність привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; здійснення прав та обов`язків кожним із подружжя на рівних засадах. Цей принцип базується на загальних положеннях ст. 24 Конституції України й означає право кожного з подружжя на особисту свободу; спільне вирішення питань материнства, батьківства, виховання й освіти дітей, інших питань життя сім`ї; право кожного з подружжя на повагу до своєї індивідуальності; обов`язок подружжя щодо побудови сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, спільної турботи про матеріальне забезпечення сім`ї та розвиток дітей.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, слід встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що спірна квартира АДРЕСА_2 , була придбана ОСОБА_2 23.12.2013 в результаті спільної праці за спільні кошти під час проживання сім`єю без реєстрації шлюбу і є спільною сумісною власністю сторін.

Відповідно до статті 100 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №11від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб,розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами,встановленими статтями 69-72СК України та ст.372 ЦК України.

Відтак згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Якщо титульним власником спільного є лише один співвласник (наприклад, лише на ім`я одного із подружжя у шлюбі придбано та зареєстровано земельну ділянку, житловий будинок чи автомобіль), а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально, або навіть не визнається чи заперечується, то на підставі норм ст.392 ЦК України зацікавлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб`єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні, оскільки з певних причин (наприклад, відсутності на це згоди титульного власника) договір про визначення часток в нотаріальному порядку не завжди може бути укладений.

Стосовно застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, про що клопотав відповідач ОСОБА_2 слід зазначити таке.

Відповідно статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що за приписами статті 253 ЦК України перебіг позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події , з якої пов`язано його початок. Вважає, що в даному випадку перебіг строку позовної давності розпочався 25 грудня 2013 року вважаючи зі слів позивачки в судовому засіданні те , що саме цього дня, 25.12.2013 року остання дізналася про реєстрацію права власності на придбану спірну квартиру на ім`я ОСОБА_2 чим вважала порушеними її права , тому ОСОБА_2 вважає , що строк позовної давності звернення до суду сплинув 25.12.2016 року. Під час розгляду справи судом встановлено , що зазначений відповідачем строк позовної давності було перервано, оскільки в матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_2 , що була написана ним в присутності сина ОСОБА_4 03 квітня 2018 року про те, що останній прийняв на себе зобов`язання сплатити ОСОБА_3 аліменти у розмірі 60 000 грн. та передати квартиру АДРЕСА_2 , тобто фактично відповідач ОСОБА_2 визнав свій обов`язок передати майно співвласнику - ОСОБА_3 03 квітня 2018 року, однак оскільки фактично цього не зробив, чим порушив права співвласника. Таким чином строк позовної давності слід рахувати з 04 квітня 2018 року, який станом на момент звернення ОСОБА_11 , станом на 24 грудня 2019 року пропущено не було .

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки однією родиною без реєстрації шлюбу, визнання спірного майна спільним сумісним майном та поділ спільного сумісного майна, задовольнити повністю.

Встановити факт спільного проживання без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з 2003 року до січня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Розділити між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 спільне сумісне майно та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2029 (Дві тисячі двадцять дев`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 05 лютого 2021 року.

Суддя: Р. В. Дехта