ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 07/2662а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" липня 2006 р.
14год., м. Черкаси
За позовом науково-виробничого приватного підприємства „ДАК–Електропром”
до Смілянської об’єднаної державної податкової інспекції
про визнання права на податкову амортизацію основних засобів та визнання недійсним податкового роз’яснення
Суддя Дорошенко М.В.
Секретар судового засідання Долженкова І.М.
Представники сторін:
від позивача: Глущенко В.О. - за довіреністю від 13.06.2006р.;
від відповідача: Михайлюк О.О., Бондаренко О.М. –за довіреностями від 10.01.2006р. і від 30.12.2005р. відповідно.
Заявлено позов про визнання права позивача на податкову амортизацію основних фондів, узятих ним в оренду в складі цілісного майнового комплексу реорганізованого державного підприємства фірми „Оризон-транс”.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що право на податкову амортизацію вказаних основних фондів перейшло до нього від реорганізованого державного підприємства фірми „Оризон-транс” як до правонаступника останнього, проте відповідач у своєму письмовому роз’ясненні від 11.08.2005р. №11098/31-017, наданому ним на відповідний запит позивача, заперечив наявність такого права у позивача.
Заявою від 20.06.2006р. позивач у порядку збільшення розміру позовних вимог в доповнення до заявленої у позові вимоги заявив вимогу про визнання недійсним роз’яснення відповідача від 11.08.2005р. №11098/31-017 як податкового роз’яснення, вказуючи при цьому на його невідповідність вимогам законодавства, що регулює відносини, пов’язані з правонаступництвом орендаря цілісного майнового комплексу по відношенню до реорганізованого підприємства.
Відповідач проти позову заперечив, оскільки вважає, що Кодекс адміністративного судочинства України не відносить до компетенції адміністративних судів спори юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо визнання права і, що надане ним позивачу роз’яснення від 11.08.2005р. №11098/31-017 не є податковим роз’ясненням у розумінні пп. 4.4.2 Закону України від 21.12.2000р. №2181-ІІІ „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед , бюджетами та державними цільовими фондами” (Закон №2181-ІІІ).
У засіданні суду представник позивача і представники відповідача підтримали відповідно позов та заперечення проти нього з викладених вище підстав.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
2 грудня 1998р. виконавчим комітетом Смілянської міської ради була здійснена державна реєстрація позивача як суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної особи.
1 грудня 2004р. регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області і позивач уклали договір №185 про оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства. На виконання цього договору регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області передало позивачу строком до 27.12.2007р. в оренду цілісний майновий комплекс державного підприємства –фірми „Оризон –Транс”. При цьому у пунктах 1.5, 1.6 договору оренди від 01.12.2004р. №185 його сторони передбачили, що орендар приєднує до свого майна майно державного підприємства –фірми „Оризон –Транс” і є правонаступником усіх прав та обов’язків останнього.
13 січня 2005р. Міністерство промислової політики України видало наказ №19, згідно з яким вирішило припинити юридичну особу - державне підприємство –фірму „Оризон –Транс” шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря –науково-виробничого приватного підприємства –„ДАК –Електропром” і вважати останнє правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов’язків реорганізованого підприємства.
У березні 2005р. позивач звернувся до відповідача з листом від 11.03.2005р. №49, у якому просив надати податкове роз’яснення з декількох питань і, зокрема, з питання чи має він право як правонаступник державного підприємства –фірми „Оризон –Транс” амортизувати у податковому обліку основні засоби цього підприємства, орендовані позивачем у складі цілісного майнового комплексу.
Рішенням загальних зборів засновників позивача, оформленого протоколом від 01.06.2005р. №5, до статуту позивача в порядку внесення змін до нього, було внесено положення про правонаступництво позивача по відношенню до прав і обов’язків реорганізованого державного підприємства –фірми „Оризон –Транс”. Ці зміни до статуту позивача були зареєстровані державним реєстратором у виконавчому комітеті Смілянської міської ради 06.06.2005р.
Листом від 29.06.2005р. №1140 державний реєстратор виконавчого комітету Смілянської міської ради Конча І.О. повідомила про проведення державної реєстрації припинення державного підприємства - фірми „Оризон –транс”.
Листом від 11.08.2005р. №11098/31-0 відповідач надав позивачу роз’яснення на поставлені ним у листі від 11.03.2005р. №49 питання. Стосовно амортизації орендованих позивачем основних засобів відповідач зазначив, що у позивача відсутні підстави для такої амортизації, оскільки він не поніс витрат на придбання вказаних основних фондів. При цьому відповідач вказав на лист Державної податкової адміністрації України від 12.11.2004р. №22060/7/15-1117 як на роз’яснення з вказаного питання.
Підпункти 8.1.1 і 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону України від 22.08.1997р. №283/97-ВР із змінами і доповненнями передбачають, що під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.
Статті 14, 15, 23 Закону України від 10.04.1992р. №2269-ХІІ „Про оренду державного та комунального майна” містять такі положення: припинення діяльності підприємства або його структурного підрозділу здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря, а структурного підрозділу - шляхом виділення з підприємства з наступним приєднанням до орендаря з дати видання про це відповідного наказу органу, уповноваженого управляти майном. Приєднання підприємства або його структурного підрозділу до орендаря здійснюється за відповідним рішенням органу управління орендаря. Орендар стає правонаступником прав та обов'язків підприємства відповідно до договору оренди, а у разі оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу - також правонаступником прав та обов'язків підприємства, пов'язаних з діяльністю цього структурного підрозділу. Орендареві належить право власності на виготовлену продукцію, в тому числі у незавершеному виробництві, та доход (прибуток), отриманий від орендованого майна, амортизаційні відрахування на майно, що є власністю орендаря, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно. Амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, будівлі та споруди нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар.
Підпунктами 13.1.1, 13.1.2 п. 13.1 ст. 13 Закону №2181-ІІІ передбачено, що у разі коли власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його податкова заборгованість або податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:
якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни назви, організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків, такий платник податків після реорганізації набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань або податкового боргу, які виникли до його реорганізації;
якщо реорганізація здійснюється шляхом об'єднання двох або більшої кількості платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об'єдналися, такий об'єднаний платник податків набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань або податкового боргу всіх платників податків, що об'єдналися;
якщо реорганізація здійснюється шляхом розподілу платника податків на дві або більше особи з ліквідацією такого платника податків, усі платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу, які виникли до такої реорганізації. Зазначені зобов'язання чи борг розподіляються між новоствореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості активів, отриманим ними у процесі реорганізації згідно з розподільчим балансом. У разі коли одна чи більше новостворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли податкові зобов'язання або борг платника податків, який був реорганізований, зазначені податкові зобов'язання чи борг повністю розподіляються між особами, що є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманих ними активів, без урахування активів, наданих особам, що не є платниками таких податків.
Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини активів платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу податкових зобов'язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, створеними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної податкової відповідальності, за винятком випадків, коли за висновками податкового органу така реорганізація може призвести до неналежного виконання податкових зобов'язань платником податків, який реорганізовується. Рішення про застосування солідарної або розподільної податкової відповідальності може бути прийняте податковим органом у разі, коли активи платника податків, що реорганізовується, перебувають у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію.
З метою оподаткування до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст. 2 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні” одним із завдань органів державної податкової служби є роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків. При цьому статті 8 і 10 цього ж Закону передбачають, що Державна податкова адміністрація України, здійснюючи свої функції, надає в порядку, встановленому законом, податкові роз'яснення, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби, а державні податкові інспекції - надають відповіді на запити платника податків із додержанням вимог, встановлених Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та іншими законами України.
Підпункт 4.4.2 п.4.4 ст.4 Закону №2181-ІІІ передбачає, що податкове роз’яснення - це роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України "Про систему оподаткування", та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається. Податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами. Податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта. Платник податків може оскаржити до суду рішення центрального (керівного) органу контролюючого органу або органу стягнення щодо видання інструкцій чи податкових роз'яснень (у тому числі форм обов'язкової податкової звітності, далі - податкових роз'яснень), які, за висновком такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу). Визнання судом інструкції або податкового роз'яснення податкового органу (незалежно від їх реєстрації у Міністерстві юстиції України) недійсними є підставою для використання зазначеного рішення всіма платниками податків з моменту прийняття такого судового рішення, а також для відповідної зміни положень інструкцій чи роз'яснень контролюючих органів з цього питання.
Відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2001р. №494 Порядку надання податкових роз’яснень” податкові роз'яснення - це оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства з питань оподаткування уповноваженими на це контролюючими органами з метою обґрунтування їх рішень у разі проведення апеляційних процедур. Роз'яснення не має сили нормативно-правового акта. Роз'яснення повинне відповідати таким вимогам:
1) надаватися згідно з цим Порядком виходячи з положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", принципів оподаткування, визначених у Законі України "Про систему оподаткування", та економічного змісту того чи іншого виду податку, збору (обов'язкового платежу);
2) містити у назві посилання на конкретну статтю або пункт акта законодавства, щодо якого воно надається;
3) оформлятися відповідним наказом центрального податкового, контролюючого або іншого державного органу в установленому порядку.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003р. №176 був затверджений Порядок надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства, згідно з роз'яснення податковими органами окремих положень податкового законодавства здійснюється шляхом надання узагальнюючих податкових роз'яснень і податкових роз'яснень, які не мають сили нормативно-правового акта. Податковим роз'ясненням уважаються будь-які відповіді податкового органу з питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи. Узагальнюючі податкові роз'яснення надаються Державною податковою адміністрацією України і затверджуються її наказом. Податкові роз'яснення, надані Державною податковою адміністрацією України, мають пріоритет над податковими роз'ясненнями, наданими державними податковими адміністраціями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державними податковими інспекціями, а також іншими контролюючими органами всіх рівнів. Податкове роз'яснення видається у тому разі, якщо не існує податкового роз'яснення з порушеного платником податків питання, що має пріоритет. В іншому разі у відповіді, що направляється податковим органом платнику податків, посилається на податкове роз'яснення, що має пріоритет.
Листом від 12.11.2004р. №22060/7/15-1117 Державна податкова адміністрація України роз’яснила, що орендар державного майна, у тому числі і цілісного майнового комплексу. не здійснює витрат з його придбання або виготовлення, тому він має право нараховувати амортизаційні відрахування у бухгалтерському обліку та не має такого права у податковому обліку. При цьому Державна податкова адміністрація України зазначила, що інші листи органів державної податкової служби застосовуються в частині, що не суперечить цьому листу.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства господарський суд прийшов до таких висновків.
Право платників податків на нарахування амортизаційних відрахувань у податковому обліку встановлено чинним податковим законодавством. Питання про наявність такого права у конкретного платника податків вирішується ним самим. При цьому законодавство України не пов’язує виникнення такого права у платника податків з будь-якими діями, бездіяльністю чи рішеннями органів державної податкової служби. Відповідно заперечення відповідачем права позивача на нарахування амортизаційних відрахувань у податковому обліку не позбавляє позивача вчинити інакше.
Лист відповідача від 11.08.2005р. №11098/31-017 не є податковим роз’ясненням у розумінні пп. 4.4.2 п.4.4 ст. 4 Закону №2181-ІІІ щодо питання про нарахування амортизаційних відрахувань у податковому обліку, оскільки у цьому листі є посилання на уже існуюче роз’яснення з цього питання Державної податкової адміністрації України, викладене нею у листі від 12.11.2004р. №22060/7/15-1117. А відтак, відповідь відповідача мала відповідати вказаному роз’ясненню Державної податкової адміністрації України.
Отже, у даному випадку відповідач, надіславши позивачу на його запит лист від 11.08.2005р. №11098/31-017 в частині питання про право на нарахування амортизаційних відрахувань у податковому обліку, діяв у відповідності з вимогами законодавства і не порушив прав позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити повністю.
Ця постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського міжобласного апеляційного господарського суду шляхом подання через господарський суд Черкаської області заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня оголошення постанови і апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання такої заяви.
Ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
У разі своєчасного подання заяви про апеляційне оскарження і неподання апеляційної скарги у встановлений строк, ця постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СУДДЯ Дорошенко М.В.